3.Особливості теорії пізнання д. Юма
Юм Девід (David Hume) (26 квітня 1711—1776) — шотландський філософ-емпірист, історик та економіст, діяч епохи просвітництва. В першу чергу відомого своїми працями у галузі епістемології Юма часто називаюсь провідним нео-скептиком вісімнадцятого сторіччя.
Виходячи із сенсуалістичних положень, Юм визнавав єдиним джерелом наших знань відчуття, стверджував, що людина, будучи обмеженою своїми відчуттями, не може вийти за їх межі, порівняти відчуття з будь-яким феноменом, який не є відчуттям. Звідси й робив висновок про неможливість знати, чи існує що-небудь, крім відчуттів. Можливо, їх причиною й основою є речі, проте бути переконаним у цьому не можна; можливо, відчуття виникають у свідомості суб'єкта якось спонтанно; а може, викликаються Богом. Заперечував Юм і об'єктивне значення причинного зв'язку, вважаючи, що останній зводиться до звичного, що проявляється у послідовності відчуттів.
Зв'язки ідей» та «предмети дійсності» безперечно не найвдаліший переклад словосполученнь relations of ideas, що у простих словах повинне було позначати способи та шляхи асоціювання, сполучення ідей одна з одною та іншими ідеями, побудову категорій та matters of fact — предмети мислення отримані з чуттів, «думальна субстанція», те над чим проводяться маніпуляції розуму.
Вплив цього нововедення на подальший розвиток світової філософії є цікавим у першу чергу тому, що воно лягло в основу знаменитої концепції синтетичних та аналітичних судженнь Іммануїла Канта, що захоплювався Юмом як борцем з догматизмом у сфері філософії та теології того часу.
Причинно-наслідкові зв'язки та логічне мислення стають головним об'єктом атаки у роботах Юма, зокрема в його есе «Дослідження стосовно людського пізнання» (англ. An Enquiry Concerning Human Understanding, 1748). Берклі, що вимагав у матеріалістів прикладів безпосереднього сприйняття матерії що довело б її існування, вважав що усі чуття посилаються людині раціональним Богом. Юм вперше відверто задає питання — звідки ми можемо знати що те що посилає нам сприйняття насправді Бог і що дає нам підстави стверджувати що наші сприйняття та їх причинно-наслідкова пов'язаність реальні та дійсно впорядковані за якоюсь схемою. Згідно з версією Юма, раціональність а також причина, наслідок, а головне — розум — це всього-на-всього химера створена рядом постійних співпадіннь у морі світового хаосу. Звичайно ці співпадіння дуже стійкі і деякі з них повторюються вже не одну тисячу років, що дає нам всі підстави вважати що за однією дією слідуватиме інша та використовувати це для свого блага, проте крім цієї нестовідсоткової вірогідності співпадіннь, немає нічого що дозволяло б нам стверджувати про те що між двома подіями у всесвіті існує будь-яка раціональна каузальність та необхідність. За подібні вислови Юму довелось довго розплачуватись ярликами атеїста та радикала, проте саме він у свій час написав те, про що довго боялися навіть сказати інші.
Вчення про пізнання. Юм згідний з емпіристами в тому, що пізнання можна назвати пізнанням в повному розумінні цього слова лише тоді, коли ми зведемо його до відчуттів. Але саме цей емпіризм привів його до скептицизму. Дійсність, за Юмом, - "це потік вражень" причини яких не усвідомлені, ми пізнаємо не речі, а ідеї. На основі зовнішнього і внутрішнього досвіду виникають прості ідеї, тобто образи пам`яті і уяви, із яких комбінуються складні ідеї або асоціації. Асоціації - це зв`язок між психічними явищами (відчуттями, уявленнями, ідеями) який виникає під впливом повторення їх поєднань в часі і просторі. Коротко кажучи, асоціації - це повторення явищ пізнання.
Вчення про причинність. Увійшло в філософську традицію говорити "теорія причинності Юма". Юм заперечував не лише матеріальну і духовну субстанції, які є доведеними, але і причинність. Він вважав, що те, що одне явище попереджує інше, зовсім не означає, ніби попереднє - причина, а наступне за ним - дія (наслідок). Те, що ми називаємо причиною і наслідком -це лише зміна явищ. Він запитував: чи отримуємо ми ідею причинності в досвіді? За попереднім іде наступне, за однією подією іде інша - ось і все, що ми знаємо з досвіду. Причини подій ми передбачити не можемо - вона не дана нам в досвіді. Лиш? звичка спостерігати за зміною явиш викликає у нас ідею причинності, а звідси виникає і припущення повторення. 1 тому людина робить висновок: те, що виникає після того, виникає з причини того (в такому випадку день є причиною ночі). Так, за Юмом, з`являється неправильна ідея причинності[8, c. 207-209].
Слід сказати, що Юм не стверджував і не заперечував об`єктивного існування причинності, але гадав, що вона не підлягає доведенню. Він лише ніби показував, як послідовне логічне мислення приводить до скептицизму.
В новий час спостерігається тенденція до географічного поділу наукової думки в Європі. Різноманітні суспільні проблеми та інтереси ніби концентруються в тій чи іншій країні. Якщо Англії створюється блискуча школа політекономії, то суспільна думка Франції схиляється в бік соціальних проблем і ведуться ґрунтовні розробки в галузі політичної філософії, класична ж філософія поступово перемішується в Німеччину.