10. Зміна звукосполучень [*dt], [*tt] в [*st].

ЗМІНА ЗВУКОСПОЛУЧЕНЬ [*dt], [*tt] в [*st] пов’язується здебільшого з інфінітивними формами дієслова: *plĕttī > плести; *mĕttī > мести; *brĕdtī > *brĕttī >брести. Звук [*t] дієслівної основи і звук [*t] інфінітивного суфікса належали до різних складів, а тому склад перед суфіксом [*ti] був закритим: *plĕt-tī; *mĕt-tī; *bred-tī. Унаслідок дисиміляції звукосполучення [*tt], [*dt] змінюються на [*st], що спричиняє зміну меж складоподілу: пле-сти, ме-сти, бре-сти. Дисимілятивна зміна [*dt], [*tt] поширилися й на віддієслівні іменники: вѢсть, чьсть, волость. Дисиміляція у групах приголосних [*dt], [*tt] викликала чергування звуків [д], [т], з [c], яке засвідчує сучасна українська мова: плету – плести, мету – мести, бреду – брести, веду – вести, кладу – класти).

11. Спрощення в групах приголосних, пов’язані із законом відкритого складу.

Спрощенню підлягали такі приголосні: 1) [*в], [*p], [*g], [*d] перед звуком [*n] наступної морфеми (*sŭpnŭs > сънъ (пор.: спати); 2) [*b] у префіксі [*оb] перед задньоязиковим приголосним кореня (*ŏbchŏpītī >охопити); 3) [*v] на початку кореня після префікса [*ob] (*ŏbvŏzŏs >обозъ); 4) [*l] у звукосполученні [*dl] (*sādlŏ > сало; * mūdlŏ > мыло) та суфіксальний [*l] у дієсловах, основа яких закінчувалася на [*d], [*t] (*mĕtlā > мела; *brĕdlā > брела). Спрощенням груп [*dl], [*tl] пояснюється те, що в сучасній українській мові приголосні [д], [т], які вживаються в дієсловах теперішнього часу, відсутні перед суфіксом -л у формах минулого часу (бреду – брела, мету – мела). Сучасні звукосполучення [дл], [тл] в українській мові нового походження. Вони виникли після того, коли перед [л] занепав редукований голосний, наприклад: свѢтьло > світло, мѢтьла > мітла.

12. Перше повноголосся.

ПОВНОГОЛОССЯ ПЕРШЕ – це зміна праслов’янських звукосполучень [*or], [*ol], [*er], [*el] між приголосними в повноголосні звукосполучення [оро], [оло], [ере], [еле]. Пов’язується з дією закону відкритого складу. У протоукраїнській мові плавні [р], [л] утратили складотворчість і перетворилися на звичайні приголосні. Це зумовлювало виникнення закритих складів, не властивих протоукраїнській мові того часу. Розвиток після [р], [л], коли вони втратили складотворчу властитвість, нових голосних, аналогічних до тих, що стояли перед ними, і дав змогу уникнути закритості складів. Після сонорних [р], [л] голосні [о], [е] розвинулися не відразу. Спершу, очевидно, коли сонорні втратили складотворчу властивість, після них розвинулися редуковані [ъ], [ь], які пізніше змінилися в голосні повного творення [о], [е]. Наприклад: *bŏrdā > боръда > борода; *dĕrvŏ > дерьво > дерево; *mĕlkŏ > mŏlkŏ > молъко > молоко. Південнослов’янські та західнослов’янські мови, крім польської, у словах із звукосполученнями [*or], [*ol], [*er], [*el] між приголосними уникали закритих складів шляхом метатези-перестановки місця голосного звука – і його подовження (пор.: брада, дрѢво, млѢко). У польській мові ці звукосполучення, як і в протоукраїнській, розвинулися спершу в повноголосні форми; етимологічні [о], [е] поступово редукуються і зникають (пор.: broda).