16. Предикативні форми на -но, -то. Їх граматичні властивості.

Окрему групу пасивних дієприкметників становлять предикативні форми на -но (-ено), -то: завдання виконано, роботу зроблено. Утворюються предикативні дієприкметникові форми, як і пасивні дієприкметники, від основ інфінітива перехідних дієслів з додаванням суфіксів -н-, -ен-, -т- та суфікса -о-: прочитати – прочитано, сказати – сказано, збити – збито. Як і дієслова, керують іменниками і виступають у ролі головного члена безособового односкладного речення.

17. Дієприслівник як неособове дієслівне утворення. Особливості творення форм теперішнього часу і минулого часу.

Дієприслівник – це незмінна дієслівна форма, яка об’єднує в собі ознаки дієслова і прислівника, вказує на додаткову дію і пояснює основну, виражену дієсловом. Це порівняно нова дієслівна форма, якій властива категорія виду і часу. Дієприслівники недоконаного виду теперішнього часу творяться від основи теперішнього часу за допомогою суфікса -учи: плавають – плаваючи, пишуть – пишучи. Дієприслівники минулого часу доконаного виду утворюються додаванням до основи інфінітива суфікса -вши (-ши): малювати – малювавши, нести – нісши. Вид дієприслівників визначається відповідною формою співвідносного дієслова: терпіти – терпівши (недоконаний вид), принести – принісши (доконаний вид).

Типове значення дієприслівників теперішнього часу полягає у вираженні додаткової дії, що відбувається одночасно з основною. У таких випадках основна дія виражається дієсловом недоконаного виду. Дієприслівники минулого часу, як правило, беруть участь у вираженні послідовності дій. Вони найчастіше позначають додаткові дії, які в часі свого перебігу передують основним. Дієприслівники часто переходять у прислівники, втрачаючи здатність керувати іменниками. Це найчастіше дієприслівники теперішнього часу типу стоячи, сидячи, лежачи та ін.

18. Морфологічні особливості, лексичне значення і синтаксична роль прислівника як частини мови.

У лексико-граматичній системі слів прислівник посідає особливе місце. Це специфічна частина мови, яка «виражає якісно-означальну характеристику чи означає різні обставини дії, стану або ознаки»^. За визначенням М.А.Жовтобрюха, Б.М.Кулика, прислівник є виразником якісної або кількісної ознаки дії чи стану, ознаки ознаки (тобто ступінь або міру вияву ознаки) і виступає в реченні в ролі обставини. Такої думки про прислівник як частину мови дотримується більшість мовознавців. При цьому додається, що прислівники – невідмінювані слова, хоча якісні прислівники мають форми ступенів порівняння. На відміну від іменника чи дієслова прислівник – відносно молода частина мови, що підтверджується його морфологічною строкатістю, тобто співвіднесеністю з іншими частинами мови.

На відміну від іменника, що виражає предметність, дієслова, що має категоріальні значення дії або стану, прикметника, що позначає ознаку предмета, значення прислівника є синтаксично зумовленим. О.В.Болюх у статті «Морфолого-синтаксичні особливості прислівника» розглядає значення прислівника як «транспоноване лексичне значення вихідних частин мови + семантика обставинних відношень» і вважає вираження предикатно-предикатних відношень основною спеціалізацією прислівника. Особливістю прислівника як похідної частини мови є його нечленованість на кореневу і релятивну (змінну) частину (флексію), тобто прислівник виступає одноформною лексемою, а отже, не має своєї парадигми відмінювання. О.В.Болюх подає поглиблене визначення прислівника як «морфологічно безкатегорійної частини мови», що «спеціалізується на вираженні різних обставинних значень, які реалізуються у найслабкішій прислівній некерованій або детермінантній позиції члена речення, функціонуючи як ознака ознаки, і є дериватом різного ступеня адвербіалізації від інших частин мови – прикметника, дієслова та іменника».

Основна синтаксична функція прислівника – обставина. Серед обставин, виражених прислівниками, вчені виділяють: власне обставини (місця, часу, причини, мети) і якісні обставини, що характеризують пояснюваний член за притаманним йому змістом, за його суттю і відповідають на питання як?  Наприклад: Журно хиляться тополі (В.Сосюра). Осика раз у раз зітхає, осика сонно шелестить (П.Тичина). У найновіших дослідженнях відомих українських синтаксистів не ставиться під сумнів здатність прислівників виступати в ролі предиката. При цьому розрізняється функція прислівника у двоскладному й односкладному реченні. Прислівниковий складений присудок виділяється у двоскладних реченнях, якщо в позиції підмета виступає неозначена форма дієслова. Наприклад: «Стареньким і немічним зараз особливо тяжко вижити» (газ.). У предикативній функції вживаються тільки прислівники на -о, -е. Прислівники в односкладному реченні означають стан природи, фізичний чи психічний стан людини. Наприклад: тихо скрізь; мені сумно. І.Р.Вихованець називає їх «предикатами стану»