Еволюція та зміст концептуальних підходів до обґрунтування суті поняття «економічна безпека підприємства» як економічної категорії

Теоретичні підходи	Характеристики підходів	Періоди дослідження, автори
Теорії підприєм-ництва	Поняття економічної безпеки підприємства не виокремлювалося, але при характеристиці підприємницької діяльності зазначалося, що безпека ідеї, майна підприємця є невід’ємною частиною підприємницької діяльності, яка потребує захисту	XVIII – поч. XX ст. (Р. Кантильойн, А. Сміт, Ж.-Б. Сей,  Й. Шумпетер)
Неокласична теорія	Основою безпеки діяльності підприємства вважалася можливість доступу суб’єкта підприємницької діяльності до економічних ресурсів	кін. XIX – XX ст. (К. Менгер, Бем-Баверк, Дж. Мід, М. Фрідмен )
Теорія стратегічного планування	Стратегічне планування розглядалося як важлива складова безпеки підприємства	60-ті рр. XX ст. (І. Ансофф)
Еволюційний підхід	Безпека підприємства розглядалася через вплив конкурентів та інституцій зовнішнього середовища	80-ті рр. ХХ ст.
Концепція агентської моделі	Важливим аспектом гарантування економічної безпеки виступала взаємоузгодженість інтересів власників та апарату управління підприємством	70-ті рр. ХХ ст. (В. Меклінг та М. Дженсен)
Безпека підприємства з позицій ризик-менеджменту	Економічна безпека підприємства ототожнювалася з типологізацією  економічних ризиків його діяльності, оцінюванням їх ймовірності та визначенням засобів нівелювання	60-80-ті рр. ХХ ст. (Дж. Стігліц)
Інтеграційна концепція	Безпека підприємства розглядалася з огляду не на захищеність майна, а на максимально ефективне використання його ресурсного  забезпечення	80-90-ті рр. ХХ ст.
Теорія виживання	Актуалізувалася проблема виживання (а отже й безпеки) суб’єкта господарювання в умовах виникнення зовнішньої і внутрішньої загрози, зокрема у перехідні періоди	90-ті рр. ХХ ст. (І. Чумарін)
Підхід до управління безпекою підприємництва	У складних економіко-правових умовах обґрунтовувалася доцільність посилення безпеки підприємницької діяльності як складової господарської діяльності підприємства	90-ті рр. ХХ ст. (З. Варналій, В. Сенчагов, М. Єрмошенко, Л. Абалкін)
Підхід забезпечення збереження комерційної таємниці	Пріоритетним напрямком у забезпеченні економічної безпеки підприємства вважався захист інформації	90-ті рр. ХХ ст. (В. Барсуков, В. Белов, А. Полдянський, И. Василевський.)
Ресурсно-функціональний підхід	Безпека підприємства визначається рівнем забезпеченості його функціонально-структурних складових (фінансової, кадрової, інформаційної, техніко-технологічної, екологічної, політико-правової, силової, продуктової та ін.)	90-ті рр. ХХ ст. (С. Покропивний, В. Геєць, М. Кизим, О. Черняк)

Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов http://dipplus.com.ua/

 

Не зважаючи на те, що спершу у більшості дослідженнях з проблем економічної безпеки науковці виходили з того, що безпека є станом захищеності від внутрішніх і зовнішніх загроз, все ж в подальшому обґрунтування концептуального змісту економічної безпеки підприємства почали виходити за ці усталені рамки. Як наслідок, отримано такі найбільш вживані підходи до її сутнісного трактування. Так, економічна безпека підприємства є:

1)       характеристикою здатності до «самовиживання» і розвитку підприємства в умовах виникнення зовнішніх і внутрішніх загроз;

2)       станом захисту його інтересів у площині стратегічного планування розвитку;

3)       рівнем забезпеченості функціональних складових системи життєздатності суб’єкта господарювання;

4)       станом господарювання, за якого підприємство спроможне отримувати прибуток і збільшувати власну капіталізацію;

5)       здатністю організаційної структури підприємства забезпечувати захищеність комерційної таємниці та інформації як найбільш цінного господарського ресурсу;

6)       характеристикою життєздатності підприємства у середовищі великої кількості інших економічних агентів з їх власними інтересами;

7)       здатністю до інвестиційного та інноваційного розвитку суб’єкта господарювання;

8)       здатністю формувати та збільшувати соціальний капітал, адже безпека суб'єкта господарювання визначається найменш захищеною його ланкою – персоналом.

Попри те, на сьогодні абсолютна більшість дослідників проблеми економічної безпеки підприємства переконані, що головним в системі управління безпекою є її декомпонування на окремі функціональні складові (що своєю чергою поділяються на структурні складові). Такими є фінансова (характеризує фінансові аспекти функціонування і безпеки підприємства), інтелектуально-кадрова (відображає стан безпеки у сфері використання персоналу та інтелектуального потенціалу), техніко-технологічна (вказує на стан економічної безпеки через застосовувані техніку і технології, рівень сучасності та ефективності використання техніко-технологічної бази), інституційно-правова (ідентифікує вплив на безпеку діяльності юридичної служби підприємства, організації економічних відносин з суб’єктами внутрішнього і зовнішнього середовища господарювання), продуктова (відображає параметри конкурентоспроможності і якості кінцевого продукту та їх вплив на безпеку), маркетингова (вказує на вплив на безпеку діяльності з управління діяльністю на ринку), силова (як міра захищеності майна та персоналу суб’єкта господарювання), екологічна (характеризує економічні ризики господарювання, обумовлені аспектами впливу на стан екології) та ін. складові. Перелік та склад функціональних складових безпеки є невичерпним та залежить від особливостей кожного підприємства. Підхід, який передбачає декомпонування економічної безпеки на окремі складові отримав назву «ресурсно-функціональний».

Але застосування ресурсно-функціонального підходу дискусійне з огляду на таке:

-            частина з вказаних функціональних складових апріорі не може характеризувати стан чи рівень безпеки, виступаючи лише напрямом для розробки і реалізації заходів з її забезпечення;

-            за будь-якого підходу до оцінювання безпеки підприємства визначають ефективність господарювання і використання його ресурсного забезпечення, а, відтак, робота зводиться до розрахунку показників фінансово-економічного стану й ефективності;

-             якщо звернути увагу на основи екосестейту (категорії, що на противагу економічній безпеці підприємства характеризується набагато більшою історією та еволюцією розвитку), то ми побачимо, що серед функціональних напрямів забезпечення безпеки держави окремо виділяються макроекономічна та фінансова, а інформаційна, військова (силова) взагалі виносяться за межі економічної сфери та відносяться до національної безпеки.

Вагомість та критичність цих зауважень доводять можливість висунення гіпотези про справедливість і доцільність застосування поняття «корпоративна безпека підприємства» [9], яка включає фінансово-економічну безпеку (як окремий напрям з лише економічними, фінансовими та маркетинговими аспектами) та інші складові безпеки (силова, інформаційна, екологічна, логістична тощо) підприємства, які не включаються в систему фінансово-економічної безпеки (рис. 1.1).

Таким чином формується система корпоративної безпеки підприємства, яка включає на другому рівні інформаційну, силову, фінансово-економічну, інтелектуально-кадрову, техніко-технологічну та інституційно-правову складові, які виступають основними структурними компонентами безпеки.

При цьому економічній безпеці відводиться місце, поряд із маркетинговою та фінансовою, у третьому рівні корпоративної безпеки. Об’єктивність наведеного підходу підтверджується також можливістю розрахунку рівня безпеки підприємства (включно з інтегральним) безпосередньо через використання економічних і фінансових індикаторів та динаміки їх зміни, усунувши істотно критиковані останнім часом експертні підходи.

Категорія економічної безпеки системна і комплексна. Для її оцінювання визначається велика кількість окремих часткових показників ресурсної забезпеченості, ризикостійкості, стану та ефективності господарювання, наявності передумов для розвитку підприємства. Вона має власне місце й серед інших комплексних категорій та, відповідно, відіграє важливу роль в системі узагальнюючих показників, таких як конкурентоспроможність, капітал, потенціал тощо.

Зокрема, існує тісний зв’язок між поняттями економічної безпеки та конкурентоспроможності. Але, якщо остання характеризує здатність підприємства перемагати у конкурентній боротьбі шляхом більш ефективного (ще краще – максимального) використання ресурсів та вищої фінансово-економічної ефективності господарювання в порівнянні з конкурентами, то безпека, навпаки, характеризує задоволення хоча б мінімально необхідних умов господарювання, за яких не порушуються життєутверджувальні характеристики функціонування підприємства.

Потрібно звернути увагу на те, що для оцінювання та управління як економічною безпекою, так і конкурентоспроможністю підприємства, як правило, застосовують одні і ті ж функціональні та структурні складові і показники. Але принципова відмінність полягає в тому, що для гарантування безпеки їх значення мають бути мінімально економічно обґрунтованими, а для забезпечення конкурентоспроможними – максимально високими. За такого підходу справедливий висновок, що при високій конкурентоспроможності задовольняється й стан економічної безпеки, а при зниженні рівня конкурентоспроможності стан безпеки погіршується, але ще залишається в припустимих межах, допоки не перевищить т. зв. поріг (граничне або критичне значення) безпеки.

Кращому усвідомленню етимології економічної безпеки підприємства сприяє визначення принципів, яких необхідно дотримуватися для ефективного управління та забезпечення безпеки. До базових принципів у цій сфері відносять:

1)   пріоритетність заходів попередження. Діяльність з управління безпекою має бути організована таким чином, щоб на підприємстві завчасно виявлялися ризики і загрози фінансово-економічним інтересам та вживалися випереджальні заходи з їх нейтралізації;

2)   безперервність. Заходи з аналізу стану, планування, організації, забезпечення та контролю економічної безпеки суб’єкта господарювання мають здійснюватися на постійній основі. Це має бути не тільки циклічна робота – від постановки плану до виконання його заходів, а й щоденний контроль джерел, суб’єктів та можливостей реалізації загроз і їх протидія;

3)   законність. Попри те, що суб’єктами, з боку яких формуються загрози економічній безпеці підприємства, часто є кримінальні структури, злочинці, суб’єкти рейдерства, інші фізичні та юридичні особи, що діють не законно, протидія з боку підприємства має здійснюватися у легальний спосіб. Це дозволить уникнути додаткових ризиків і загроз в інституційно-правовій площині, а також сформувати дієву і захищену систему безпеки підприємства;

4)   плановість. Заходи з забезпечення економічної безпеки суб’єкта господарювання необхідно обов’язково планувати, а не діяти інтуїтивно по мірі виникнення загроз. Такий підхід забезпечує комплексність політики у цій сфері, своєчасність здійснюваних заходів та можливість контролю їх реалізації і ефективності, а також можливість формування бюджету витрат на безпеку;

5)   економність. Попри широкий діапазон заходів, які потрібно реалізувати для комплексного забезпечення всіх складових напрямів безпеки підприємства, а через це й потребу в значних фінансових ресурсах, керівництво підприємства має економно підходити до формування бюджету витрат на безпеку. Адже його надмірне розширення може негативно позначитися на фінансово-економічній результативності господарювання;

6)   поєднання гласності і конфіденційності. Робота на підприємстві щодо гарантування безпеки має бути значною мірою конфіденційною, скільки результати аналізу стану безпеки, виявлення слабких місць, ризиків і загроз можуть становити інтерес для конкурентів, інших зацікавлених суб’єктів зовнішнього середовища. Разом з тим, персонал підприємства має бути обізнаним, що, по-перше, така робота ведеться, по-друге, яка інформація становить комерційну таємницю підприємства і не підлягає поширенню, по-третє, як протидіяти економічному шпигунству;

7)   взаємодії. При реалізації функцій безпеки необхідно налагодити достатню та ефективну взаємодію служби (відділу) безпеки (якщо така створена), засновників підприємства, його керівництва, структурних підрозділів, а також зовнішніх суб’єктів безпеки. Таким чином політика безпеки буде більш системною та ефективною;

8)   компетентність. Діяльністю з управління економічною безпекою на підприємстві мають займатися кваліфіковані фахівці, спеціалізація яких відповідає виконуваним завданням. До прикладу, щодо безпосередньо економічної безпеки на сьогодні окремими вищими навчальними закладами готуються фахівці зі спеціальності «Організація та управління системою фінансово-економічної безпеки».

1.2. Предмет діяльності у сфері забезпечення економічної безпеки підприємства.

 

Управління економічною безпекою підприємства є складною системною діяльністю, яка включає певний набір внутрішніх характеристик, спрямованих на забезпечення ефективності використання корпоративних ресурсів за кожним напрямом діяльності. Таким чином безпеку варто розглядати через призму її функціонально-структурних складових, що дозволяє: досліджувати найважливіші фактори, які впливають на стан як складових, так і економічної безпеки загалом; вивчати основні процеси, що впливають на забезпечення економічної безпеки; проводити аналіз розподілу і використання ресурсів підприємства; розглядати економічні індикатори, що відображають рівень забезпечення складових; розробляти заходи для забезпечення максимально високого  рівня складових, що приведе й до посилення економічної безпеки підприємства загалом.

Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов http://dipplus.com.ua/

Звернімо увагу на те, що головними чинниками, які формують стан та рівень економічної безпеки підприємства, є:

1.   Чинники виробництва (розміщення підприємства та його виробничих потужностей, наявність та доступність ресурсного забезпечення, розвиненість соціально-економічної інфраструктури).

2.   Стабільність попиту на продукцію (товари, роботи, послуги) підприємства.

3.   Надійність постачальників та системи матеріально-технічного постачання.

4.   Стан зовнішньої конкуренції.

5.   Особливості системи державного регулювання обраного підприємством виду економічної діяльності.

6.   Наявність та ефективність системи захисту інформації та комерційної таємниці.

7.   Компетентність управлінського апарату.

Саме на ці параметри потрібно передусім акцентувати увагу при ідентифікації чинників і загроз та розробці заходів із забезпечення економічної безпеки суб’єкта господарювання.

Не зважаючи на необхідність уніфікації підходів до управління економічною безпекою суб’єкта первинної ланки економіки, все ж об’єктивно існують її особливості залежно від виду економічної діяльності (табл. 1.3).

Табл. 1.3