3781-7599-1-SM-1
.pdfЯка природа агресії псипростору?
Сучасні досягнення нейробіології й психології дозволяють нам говорити про природу агресії з набагато більшою визначеністю, ніж представникам глибинно-психологічних підходів у вивченні агресії: Зіґмунду Фройду, Еріху Фромму, Конраду Лоренцу й іншим.
Якщо взяти до уваги, що формально агресивні вияви псипростору – це такі ж опредмечені внутрішні творчі потенціали, як і будь-які інші, і що агресія не завжди носить деструктивний характер, то її природа не пов'язана з активним началом. Вияви агресії пов'язані з різними відхиленнями в ускладнюваній структурі та функціях нейронного ансамблю підсвідомості й свідомості, частина з яких і заломлюють активне начало (як природну силу) на агресивні вияви. Відхилення в нейробіології мозку зумовлені факторами й причинами еволюції, тому виникають безупинно й нелінійно. Не всі відхилення в ускладнюваному мозку заломлюють активне начало на агресію. Певна частина відхилень (назвемо їх позитивними відхиленнями) підвищує якість виявів псипростору в локусі, інша частина (назвемо ці відхилення патологіями) – схиляє псипростір до агресивних виявів.
На цій ідеї ґрунтується наступний постулат: різома агресивних виявів псипростору полягає в патологіях, які утворюються в результаті безперервного й нелінійного ускладнення структури й функцій нейронних ансамблів підсвідомості й свідомості. Утворення психік, схильних до агресивних виявів, – це природний процес, пов'язаний з еволюційними змінами (точніше, відхиленнями від норми) у структурі й функціях мозку людини. Наш висновок прямо співвідноситься з дослідженнями Акопа Назаретяна, який подав агресію як закономірний процес у Всесвіті: «агресія – це перетворення середовища (яке завжди так чи інакше супроводжується руйнуванням її структур) для збереження й
31
поширення власних параметрів системи-агента» [Назаретян, 2007: 17].
Внаслідок безперервного й нелінійного ускладнення структури й функцій нейронних ансамблів підсвідомості й свідомості формуються відхилення, які впливають на вияви псипростору в локусі цивілізації. Відхилення в нейробіології мозку заломлюють активне начало психіки й псипросторів або в мирні, взаємовигідні, добросусідські відносини з прилеглими локусами, або на агресивні вияви: агресивну поведінку, намір, фантазування тощо.
Однак, поряд з внутрішнім природним джерелом енергії псипростору – активним началом, у природі існує протилежна за спрямованістю впливу універсальна причина еволюції – природний добір. Взаємодія активного начала й природного добору, як двох протидіючих сил, установлює, як усередині псипростору, так і між псипросторами, регуляторний компроміс – стан миру. Для псипростору природний добір – це умови соціо- культур-техносередовища, які ззовні впливають на вияви нейробіологічних процесів в онтогенезі. Вплив зовнішнього середовища на ускладнювану структуру псипростору настільки великий, що може не тільки стимулювати розвиток виниклих патологій у нейробіології мозку, що заломлюють активне начало на агресію, але й переорієнтувати активність усього псипростору на агресивні вияви.
Значущість впливу умов зовнішнього середовища на характер вияву псипростору в локусі ми заклали в другий постулат: фізико-хімічні сприятливі, провокуючі та підтримуючі фактори зовнішнього середовища впливають на агресивні вияви псипростору.
Таким чином, відповідь на запитання «Чому окремі псипростори претендують на локуси інших псипросторів, або інакше – виявляють агресію?» ґрунтується на двох постулатах. З одного боку, причиною агресії псипростору є патології в безупинно й нелінійно ускладнюваній структурі й функціях
32
нейронних ансамблів підсвідомості й свідомості, з іншого боку – фактори зовнішнього середовища, що впливають на вияви псипростору в онтогенезі.
Розглянемо ці дві основні причини, під впливом яких активне начало псипростору виявляється не в комунікації й кооперації (у розумінні, наприклад, Майкла Томассело), а в агресивних виявах: конфліктах, насильстві, війнах. При цьому ми не претендуємо на повноту розгляду. Наше завдання полягає в іншому – позначити напрям у вже існуючій багатій емпіричній базі, на яку ми спираємось у побудові теорії війни й миру.
Важливу роль у перетворенні активного начала псипростору на агресивні вияви відіграють патології, які безупинно й нелінійно утворюються в структурах і виявлених функціях нейронних ансамблів підсвідомості й свідомості під час народження й у ході онтогенезу. Як мінімум, дві відомі світові наукові школи: психоаналітична й етологічна, вказують на те, що агресія пов'язана з певними відхиленнями в структурі й функціях нейронних ансамблів підсвідомості й свідомості.
В останні десятиліття цю точку зору підтверджують нейробіологічні дослідження. Фред Плам, Олександр Рівс, Вільям Макесбері, Кеннет Мойер та інші нейробіологи довели зв'язок генетично зумовлених психічних захворювань (наприклад, шизофренії, параної тощо) з неконтрольованими нападами агресії. Встановлений вплив на вияв агресії патологій гіпоталамуса, мигдалеподібної області й орбітальної префронтальної кори. Клінічні спостереженнями показали, що пацієнти з пухлиною в середній частині гіпоталамуса й ураженнями лобової кори частіше поводяться агресивно. У свою чергу, руйнування мигдалеподібних ядер тягне за собою згасання агресивності тварин, а видалення нової кори приводить до того, що тварини впадають у лють за найменшої протидії або заподіяння їм навіть незначного болю.
У другій половині ХХ століття Корнеліус Вієзма, Кайтсу Айкейда, Девід Адамс виявили командні нейрони, які запускають реакцію агресії й не збуджуються за інших реакцій. У 1965 році
33
Патриція Джекобс обстежила ув’язнених в одній із шотландських в’язниць і виявила залежність між хромосомною патологією й злочинними нахилами. Джекобс дійшла висновку, що в людей, які не вчиняли карних злочинів, комбінація хромосом XYY зустрічається набагато рідше, ніж у злочинців3 .
За даними Дінеша Бугра, у результаті 132 міжнародних досліджень встановлено, що середній показник поширеності шизофренії становить 4,6 людини на 1000 чоловік, а ризик захворювання шизофренією протягом життя – 7,2 на 1000 чоловік [Bhugra, 2005]. Якщо до цих показників додати інші патології в нейробіології мозку, то відсоток поширення психік, схильних до агресії, перевищує 1% від загальної чисельності псипростору.
В усьому світі відбувається зростання кількості психічно хворих. За прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВОЗ), до 2020 року психічні розлади ввійдуть у першу п’ятірку хвороб, що ведуть до втрати працездатності. Так, за даними ВОЗ (2011), у світі на початок XXI століття, приблизно 450 млн. людей страждають психічними захворюваннями, з них: 150 млн. чоловік страждають депресією, 50 млн. – епілепсією, 25 млн. – шизофренією, 24 млн. – хворобою Альцгеймера й більше 115 млн.
– порушеннями психіки через уживання алкоголю й наркотиків. Щорічно 1 млн. чоловік здійснює самогубство, що перевищує число жертв нещасних випадків на дорогах і число загиблих у воєнних діях (від 10 до 20 млн. чоловік протягом року роблять спроби самогубства). Більш 25% людей у той або інший період життя виявляють різної виразності психічні розлади. Кожна четверта родина має хоча б одного члена, що страждає тим або іншим психічним розладом. Серед пацієнтів, що звертаються за медичною допомогою до лікарів поліклінік і стаціонарів з соматичними захворюваннями, виявляють психічні розлади в 2025% випадків [Психиатрия войн, 2015: 53].
3 Самуель Чавкін, Ернест Хук та деякі інші автори ставлять під сумнів достовірність отриманих Патрицией Джекобс результатів.
34
Найвідоміші вияви патологій в ускладнюваній структурі психіки описав Еріх Фромм. Ці патології в середині ХХ століття перетворили Європу на «криваву землю». Йдеться про патології у функціях мозку Йосипа Сталіна й Адольфа Гітлера. Вивчаючи злоякісні вияви агресії, Фромм показав, що психіка Сталіна – це класичний випадок несексуального садизму, а психіка Гітлера – клінічний випадок некрофілії [Фромм, 1994].
Розглянемо вияви другого постулату – фізико-хімічні сприятливі, провокуючі й підтримуючі фактори зовнішнього середовища, що заломлюють активне начало псипростору на агресивні вияви. Почнемо розгляд з фізико-хімічних факторів зовнішнього середовища.
Ще на початку ХХ століття Олександр Чижевський на багатому дослідницькому матеріалі довів вплив активності Сонця на сплески активності біологічних організмів і психіки людини [Чижевський, 1976]. У працях Бориса Владимирського, Мішеля Гоклена, Акопа Назаретяна, Лева Кисловського, Наталі Темур’янц доведено, що, наприклад, природні електромагнітні поля й космічна погода, як сукупність динамічних процесів, що відбуваються на Сонці та у міжпланетному середовищі, впливають на фізіологічні й біохімічні показники організму, діють на людську психіку, індивідуальну й колективну поведінку. Сонячні бурі викликають у людей підвищену нервозність, дратівливість і агресивність.
Розглянемо сприятливі фактори зовнішнього середовища. До сприятливих факторів відносяться: біологічні, психологічні й соціальні фактори.
а) Біологічні фактори як причина агресії. Послідовність ускладнення «нежива (кісна) матерія → жива матерія → розумна матерія (псипростір Землі) – і далі» вказує на те, що на вияви псипростором агресії прямий вплив мають не тільки фізикохімічні фактори зовнішнього середовища, а й – на індивідуальному рівні – біологічні фактори, зокрема:
35
–спадковість, яка впливає на особливості ускладнення морфології й фізіології організмів – біологічного середовища, у якому відбувається ускладнення псипростору;
–відхилення у гормональній системі;
–наявність в анамнезі важких або повторних черепномозкових травм;
–інфекційні хвороби;
–інтоксикація й ін.
Здоров’я, працездатність, рекреація, тривалість онтогенезу, показники активності псипростору, вік тощо – це всі біологічні фактори, що схиляють псипростір до агресивних виявів. Незважаючи на кілька мільйонів років ускладнення псипростору в біосфері Землі, він не звільнився (і, можливо, ніколи не звільниться) від дії біологічної еволюції.
б) Психологічні фактори як причина агресії. Ускладнення псипростору в онтогенезі здійснюється в соціально-культурному середовищі, у якому біологічна й нейробіологічна схильність псипростору до агресії зіштовхується з соціальними установками. У результаті формуються стереотипи поведінки, сукупність яких і визначає спрямованість виявів псипростору в локусі й за його межами. Класичними в цій галузі вважаються роботи: Евана Дурбіна і Джона Боулбі, які висловили ідею про те, що природі людини властива агресія; Вільяма Томаса – одного із творців американської соціології й соціальної психології; Флоріана Знанецького – одного з засновників емпіричної соціології й гуманістичної соціології; Роберта Парка – американського соціолога, який заклав основи соціології міста; Джерома Брунера, Дмитра Узнадзе й багатьох інших. У науковій школі Дмитра Узнадзе визнається існування стереотипів агресивності й агресивних установок псипростору. Агресивні установки – це неусвідомлюваний стан готовності псипростору до агресії в певних ситуаціях. Агресивні стереотипи – це стійка ворожа
36
поведінка, повторювана в незмінному вигляді, позбавлена роздумів і рефлексивності.
в) Соціальні фактори як причина агресії. Сприятливі до агресії псипростору соціальні фактори діляться на мікро- й макросоціальні.
Серед сприятливих для агресії псипростору мікросоціальних факторів Дмитро Жмуров називає вживання батьками алкоголю, наркотиків, негативне виховання дитини, недостатній рівень його соціалізації, вплив антисоціального середовища, особливості виховання й соціалізації в хлопчиків порівняно з дівчатками тощо
[Жмуров, 2011].
Макросоціальні фактори забезпечують зв’язок агресії з найбільш загальними тенденціями розвитку псипростору: політичними, соціальними, економічними, демографічними процесами. Наприклад, Вільям Дарем запропонував модель, у якій розглядає причину вияву агресії псипростором наявністю чи відсутністю конкуренції за ресурси певної географічної території. Брюс Буено де Мескіта, Алістер Сміт, Рендолф Сіверсон і Джеймс Морроу запропонували теорію селекторату (The selectorate theory), у якій обґрунтували специфіку розвитку взаємин між лідером й народом.
Розглянемо третю групу факторів зовнішнього середовища, що виявляють прямий вплив на виявлення псипростором агресії – провокуючі фактори. Провокуючі фактори діляться на фізичні й соціально-психологічні:
а) До фізичних факторів, які провокують агресію псипростору, відносять травми й соматичні захворювання, які впливають на порушення психічного здоров'я й, відповідно, на вияви псипростору. Пережитий шок, катастрофи, теракти, умови зовнішнього середовища (неприємні заходи, забруднення повітря, і особливо жара) і ін. – це все фізичні фактори, що провокують агресію псипростору. Визначальними в цій галузі є роботи Леонарда Бєрковіца, Вільяма Гріффітта, Расселла Вейча й інших.
37
б) Соціально-психологічні фактори, що провокують агресію псипростору. Рід Лоусон, Леонард Бєрковіц, Арнольд Басс, Джон Доллард, Ніл Міллер і багато інших, у ході численних експериментів і теоретичних осмислень встановили різні аспекти й можливості впливу зовнішнього середовища на пробудження в псипросторі агресії. Наприклад, Джон Річтерс, Арнольд Бас, Альберт Бандура довели провокуючий вплив родини на дитину, коли брутальність і жорстокість батьків будить у дитині агресію стосовно однолітків і дорослих.
Розглянемо четверту групу факторів зовнішнього середовища, які впливають на агресивні вияви псипростору в онтогенезі – підтримуючі фактори. Серед підтримуючих агресію факторів виділимо такі:
а) Вплив психоактивних речовин: коноплі (канабіноїдів), кокаїну, амфетамінів, опіатів (морфіну, героїну й ін.), алкоголю, снодійних, нікотину, кофеїну тощо, на зміст й інтенсивність агресивних виявів псипростору. Марія Медіна-Мору, Хорхе Віллаторо, Томас Бабор, Гріффіт Едвардс і багато інших дослідників визнають певний взаємозв’язок між вживанням психоактивних речовин і виявами агресії. Псипростори, у яких підтримується культура зловживання психоактивними речовинами, є потенційно небезпечними для сусідніх локусів, тому що в них досить легко й непередбачено можна викликати агресію.
б) Інституціональний вплив, який ініціюється і підтримується соціальними інститутами. Цю проблему розглядали Хесус Уерта де Сото, Ставрос Менцос, Брюс Буено де Мескіто, Джеймс Морроу, Акоп Назаретян, Дмитро Жмуров. Інституціональний вплив на псипростір зумовлюється різними причинами, наприклад, необхідністю захисту державного ладу й державної ідеології від руйнуючих факторів; необхідністю експансії й завоювання нових ресурсів; контроль над масами й ін.
38
в) Культивація насильства як заохочення, насадження, уведення в суспільну свідомість норм і установок, пов'язаних з агресивністю.
Джордж Гербнер, Ларрі Гросс, Уїлбур Шрам і багато інших взяли участь у створенні теорії культивації насильства. Теорія розкриває особливості впливу на псипростір телебачення й масмедіа, причому не тільки як фактора культивації насильства, а й фактора, який культивує цінності права, шлюбу, здорового способу життя, освіченості тощо. Відзначимо, що новатором розгортання довгочасної й широкомасштабної кампанії із цілеспрямованого формування суспільної думки через засоби масової інформації постав Наполеон I Бонапарт. Як писав Клеменс фон Меттерніх, газети становили для Наполеона таку ж цінність, як трьохсоттисячна армія. Тому не випадково на початок XIX століття кількість французьких газет було скорочено з 73 до 4, редактори яких призначалися особисто міністром поліції [Мандрагеля, 2003].
Отже, псипростори виявляють агресію через патології, які утворюються в нейронних структурах і функціях підсвідомості й свідомості в результаті дії факторів і причин еволюції, а також під впливом факторів зовнішнього середовища, що чинять дію на вияви псипростору в онтогенезі. За великим рахунком, ми встановили перші дві групи причин нескінченної локалізації простору Землі (причини війни):
1.До війни приводить нагромадження в псипросторі психік з патологіями в структурі й функціях нейронних ансамблів підсвідомості й свідомості, які переломлюють природний активний початок в агресивні вияви.
2.Для війни супутніми є фізико-хімічні сприятливі, провокуючі та підтримуючі фактори зовнішнього середовища, які впливають на вияви псипростору в онтогенезі. Ці фактори не тільки заохочують розвиток патологій у нейробіології мозку, а й формують стереотипи агресивності й агресивні установки в інших складових псипростору.
39
На основі вищевикладеного, ми можемо зробити такі проміжні висновки:
1. Перша група причин нескінченної локалізації простору Землі (яка відповідає першому постулату нашої теорії) розкриває найважливішу закономірність ускладнення псипростору: з
кожним поколінням, під впливом універсальних законів еволюції, у псипросторі зростає відсоток психік з різними відхиленнями в нейронних ансамблях підсвідомості й свідомості. Частина з цих відхилень (ми їх назвали патологіями) заломлює природне активне начало псипростору на агресивні вияви.
Дінеш Бугра, спираючись на численні міжнародні дослідження, наводить такі дані: співвідношення хворих кататонією (форма шизофренії, що виявляється в рухових розладах) діагностований у 10% випадків країнах, що розвиваються, порівняно з менше ніж 1% у розвинених країнах (від загальної чисельності населення). Гебефренія (форма шизофренії, яка характеризується вираженою дезінтеграцією особистості) виявляється в 13% випадків у розвинених країнах і 4% у країнах, що розвиваються [Bhugra, 2005]. Як відзначає Дінеш Бугра, різниця в процентному співвідношенні захворюваності гебефренією у розвинених і країнах, що розвиваються, викликана винятково особливостями діагностування хвороби. У високорозвинених країнах цьому питанню приділяється набагато більше уваги, звідси й більш високий відсоток діагностування захворювання.
Спираючись на вищенаведені результати досліджень, ми доходимо до такого співвідношення: наприклад держава (псипростір) з населенням 10 млн. осіб, у середньому складається з 1 млн. людей з різними патологіями у функціонуванні мозку, що сприяють агресії. Якщо взяти до уваги, що Дінеш Бугра навів статистику тільки по захворюваності шизофренією, і якщо врахувати, що відсоток патологій у структурі й функціях мозку до старості значно збільшується, то відсоток психік у псипросторі, схильних до агресії, стабільно високий. Якщо псипростір не
40