Ку-гарячка (англ. Q-fever, основний синонім: коксієльоз, застаріле — пневморикетсіоз, Ку-рикетсіоз, гарячка боєнь, хвороба Дерріка-Бернета, австралійська гарячка, балканський грип, гарячка 9-ої милі) — інфекційна хвороба з різними шляхами передачі від джерела інфекції до людині, природно-осередковий зооноз з поліморфною клінічною картиною, ураженням різних органів і систем організму, часто підгострим або хронічним клінічним перебігом.

Раніше цю хворобу відносили до рикетсіозів, однак на сьогодні включають до коксієльозів, хоча й надалі «традиційно» нерідко деякі медики продовжують розглядати невиправдано як «пневмотропний рикетсіоз», хоч це вже давно є несучасним і неправильним згідно багатьох етіологічних, епідеміологічних, патогенетичних та клінічних чинників. Таким чином, наразі, Coxiella burnetii більше не розглядають як таку, що близько споріднена з рикетсіями, так само, як Legionella і Francisella, відносять до типу

Proteobacteria[1].

1Історія

В 1920-і роки мала місце підозра, що є невідома рикетсія, яка міститься в кліщах та проходить через відомі спеціальні фільтри, що затримують рикетсій. Імовірно, що перший опис цього збудника був опублікований в 1925 році видатним японським бактеріологом Хідеєм Ногучі, але, через те, що зразки цього збудника не збереглися, а сам дослідник трагічно загинув в 1928 році при експериментах з жовтою гарячкою, заразившись нею, так і залишається неясним, чи був це саме той організм, що спричинює Ку-гарячку.

На початку 30-х років XX ст. австралійські лікарі звернули увагу на часте виникнення своєрідної патології серед робітників боєнь, молочних і тваринницьких ферм південно-східного Квінсленда, що отримала тоді назву «гарячка боєнь». Перший достовірний опис клінічної картини цієї гарячки був представлений лише в 1935 р. керівником лабораторії мікробіології та патології Квінслендського департаменту охорони здоров'я Едвардом Дерріком, який до цього тривалий час працював практикуючим лікарем. Його попросили розслідувати спалах «гарячки боєнь» серед робітників худобної бойні та молочної ферми в Брісбені. Вивчаючи цю проблему, він відзначив поліморфізм, нечіткість клінічної картини хвороби, у зв'язку з чим запропонував нову

назву, що відображає особливості клінічних проявів

— «Ку-гарячка» (від першої букви англ. Query — неясний, незрозумілий, сумнівний[2], англ. fever — гарячка)[3]. Йому вдалося тільки в 1937 році побачити мікроскопічно збудника в тканинах морських свинок, яких він заразив кров'ю від хворих людей і отримав в них типову гарячку. В той же період Е. Деррік направив матеріал до лабораторії провідного австралійського вірусолога Френка Бернета, в подальшому Нобелівського лауреата, який в цьому ж році разом з М. Фрімен виділив та детально описав збудника як рикетсію[4]. Не будучи повністю впевненим у рикетсійній природі мікроба Ф. Бернет в 1938 році надіслав свої матеріали до Вашингтона (США) де в лабораторії рикетсіозів Р. Дайер, досвідчений інфекціоніст, підтвердив це й встановив, що означений збудник повністю ідентичний тому, якого виділили з кліщів в американському штаті Монтана Геральд Кокс і Г. Девіс в цьому ж році[5]. До речі, Р. Дайер до того в польових умовах в Монтані при перевірці твердження Г. Кокса та Г. Девіса, що можливим є зараження курячих ембріонів матеріалом від кліщів та отримання в результаті рикетсій, сам заразився при цьому і перехворів на Ку-гарячку. Таким чином, стало зрозумілим, що в двох різних країнах практично одночасно незалежно один від одного вчені відкрили нового мікроба. Хоча відбулися суперечки щодо назви нового збудника, але в 1948 році за пропозицією американського ентомолога К. Філіпа він отримав свою сучасну назву Coxiella burnetii на честь двох видатних вчених — Геральда Кокса і Френка Бернета, що незалежно один від одного описали та класифікували мікроба[6].

В подальшому Ку-гарячку виявили практично всюди

всвіті, виключаючи тільки райони, що вкриті льодом, окремі північні райони з малим розвитком домашнього тваринництва та Нову Зеландію, де навіть

вдомашніх тваринах не знайдені антитіла до збудника Ку-гарячки. Цю хворобу вважають на даний момент одним з найпоширених зоонозів в світі. Для аерогенного зараження людини достатньо лише 10 мікробних тіл, що обумовлює можливість застосування коксієл Бернета як біологічної зброї в так званому списку В[7]. Ку-гарячка на даний момент включена в перелік хвороб, що утворюють сукупність «TORCHінфекцій».