Поліміксини (циклічні поліпептиди)

До цієї групи антибіотиків відносять поліміксин М, поліміксин В і поліміксин Е.

Поліміксини порушують функції цитоплазматичної мембрани мікроорганізмів. Антибіотики взаємодіють з фосфоліпідами цитоплазматичної мембрани, що супроводжується підвищенням її проникності й розвитком бактерицидного ефекту.

Спектр дії поліміксинів вузький і має переважно грамнегативну флору. До поліміксинів чутливі кишкова і дизентерійна палички, сальмонели, клебсієли, ентеробактер, холерний вібріон. Найбільш цінним є виражений згубний вплив поліміксинів на більшість штамів синьогнійної палички.

Поліміксин М призначають всередину і місцево. Лише 1–2% препарату всмоктується із шлунково-кишкового тракту. При кишкових інфекціях біодоступність препарату може збільшуватися до 10–15%. Це необхідно враховувати, оскільки поліміксини мають вузьку широту терапевтичної дії. Поліміксини В і Е вводять внутрішньо-м`язово, внутрішньовенно, ендолюмбально, у порожнини тіла, а також застосовують у вигляді аерозолю для інгаляцій. Ступінь зв`язування з білками у препаратів незначний. Поліміксини погано проникають до плевральної, перитоніальної і асцитичної рідин і у ліквор. Через це за відповідними показаннями їх необхідно вводити безпосередньо в осередки інфекції або ендолюмбально. Лише 2–4% введеної дози препаратів зазнає біотрансформації у печінці. Близько 90% циркулюючої у крові дози поліміксинів виводиться через нирки у незміненому вигляді. У сечовивідних шляхах антибіотики активні лише у кислому середовищі. Призначають поліміксини 3–4 рази на добу. Новонародженим їх вводять лише 1 раз на добу.

Поліміксини застосовують при кишкових інфекціях. Крім того, препарати показані при інфекціях сечовивідної системи, пневмоніях, сепсисі, ендокардиті, які спричинені синьогнійною паличкою, клебсієлою або ентеробактером. Поліміксини застосовують для обробляння гнійних ран, опіків, лікування гнійних отитів, кон`юнктивітів та ін.

Поліміксини мають виражену нейротоксичність, яка виражається порушеннями нервово-м`язової передачі (м`язова слабість, порушення дихання), зору, мови, слуху; сонливістю і роздратованістю. Терапія цими антибіотиками може супроводжуватися розвитком нефротоксичних ефектів (у сечі з`являються білок, циліндри, еритроцити). Під час приймання всередину можуть спостерігатися болі у шлунку, нудота, зниження апетиту. Внутрішньом`язові ін`єкції поліміксинів болючі, а при внутрішньовенному введенні препаратів можуть розвиватися флебіти.

Створений новий антибіотик даптоміцин, який за хімічною будовою нагадує поліміксин. Він є напівсинтетичним антибіотиком, який діє на грампозитивну і грамнегативну мікрофолору. Препарат вводять внутрішньовенно. Із побічних ефектів можливі нудота, блювання, болі у м`язах, м`язова слабість та ін.

Рифаміцини

Ця група антибіотиків представлена такими препаратами, як рифаміцин (природний антибіотик) і рифампіцин (напівсинтетичний антибіотик). Останній відрізняється тим, що призначається не лише парентерально, а і всередину (висока біодоступність), а також має ширший спектр дії. Через це рифампіцин частіше застосовують у клінічній практиці.

Рифаміцини блокують синтез РНК на рівні ДНК-залежної РНК-полімерази, пригнічуючи початкову стадію зчитування коду ДНК. У результаті цього розвивається бактеріостатичний ефект.

Спектр дії рифаміцинів широкий, але рифаміцини впливають переважно на грампозитивну флору. Найбільшого значення має їх активність проти мікобактерій туберкульозу, у тому числі штамів, стійких до інших протитуберкульозних засобів. До антибіотиків високочутливі стафілококи, стрептококи, пневмококи, менінгококи, ентерококи, гонококи, гемофільна паличка, мікобактерії лепри та ін. У великих дозах рифаміцини впливають на грамнегативні мікроорганізми: кишкову паличку, капсульні бактерії, шигели, сальмонели, деякі штами синьогнійної палички і протея. До рифаміцинів чутливі хламідії, бруцели, бацили сибірської виразки, рикетсії. У процесі лікування швидко розвивається резистентність флори до рифаміцинів (через кілька днів або тижня від початку лікування).

Рифампіцин призначають переважно всередину, іноді вводять внутрішньовенно і внутрішньом`язово. Препарат легко всмоктується із шлунково-кишкового тракту, проникає через біологічні бар`єри, створює високі концентрації у легенях, плевральній порожнині, перитонеальному ексудаті, у лікворі та кістках. Частина препарату виділяється разом із жовчю у кишечник, звідки знову всмоктується у кров. 70% введеної дози зазнає метаболічних змін у печінці. Значна частина метаболітів виводиться через кишечник. Близько 30% антибіотика виводиться із сечею у незміненому вигляді.

Рифампіцин переважно використовують для лікування туберкульозу легенів та інших органів. Крім того, препарат призначають при лепрі, пневмоніях, остеомієлітах, інфекціях сечо- та жовчовивідних шляхів, гострій гонореї, менінгококовому носійстві, а також як противірусний засіб у комплексному лікуванні сказу. Через швидкий розвиток резистентності флори до рифампіцину препарат потрібно призначати у комплексі з іншими антибіотиками.

Рифампіцин – малотоксичний антибіотик. Іноді препарат може чинити несприятливий вплив на печінку. Можуть спостерігатися лейкопенія, тромбоцитопенія, алергічні реакції. Пероральне приймання препарату може супроводжуватися диспептичними явищами. При лікуванні рифампіцином слина, мокротиння, піт, сеча, кал, слізна рідина хворих забарвлюються в оранжево-червоний колір. Препарат не рекомендують застосовувати в перші три місяці вагітності.