- •Тема I: «Українська мова – національна мова українського народу».
- •1. Державотворча роль мови.
- •2. Що таке мова.
- •3. Функції мови:
- •8. Розвиток української мови, її престиж і перспективи розвитку.
- •Особливості української графіки. Відповідність між буквами і звуками. Алфавіт (абетка, азбука).
- •Орфоепія – наука про правила нормативної літературної вимови.
- •Склад і наголос (відкритий і закритий, наголошений, ненаголошений). Перенос слів.
-
Особливості української графіки. Відповідність між буквами і звуками. Алфавіт (абетка, азбука).
Графіка (від гр. graphikos - письмовий, зображений) - розділ науки про мову, який вивчає сукупність умовних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі.
Найголовнішою вимогою графіки є та, що кожному звукові мови повинна відповідати окрема літера (телемайстер - телемайстер, картопля - картопля, вода - вода).
Звуки мови ми вимовляємо і чуємо. На письмі звуки позначаються буквами.
Букви - це умовні знаки, за допомогою яких на письмі передаються звуки.
Всього в українській мові 33 букви. Послідовність їх у певному порядку називається алфавітом (від назв перших літер грецького алфавіту - альфа і бета), або азбукою (від перших двох літер слов'янського алфавіту - аз і буки), або абеткою (від перших двох літер українського алфавіту - а і бе).
Азбука сучасної української мови утворена на основі слов'янської азбуки, що мала назву кирилиця (за ім'ям болгарських місіонерів Кирила та Мефодія, які склали цю азбуку для слов'ян і переклали грецькі релігійні книги на слов'янську мову).
-
Орфоепія – наука про правила нормативної літературної вимови.
Орфоепія (від лат. orthos- прямий, правильний, рівний і epos- слово, мова) - це сукупність правил літературної вимови звуків і словосполучень. В орфоепії також вивчаються правила наголосу.
Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови.
Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння, подовження, спрощення, збігу звуків.
Вимова голосних і приголосних звуків характеризується такими особливостями:
– голосні звуки вимовляються повнозвучно в будь-якій позиції (наголошеній чи ненаголошеній) (конвенція, інвестор); звуки [а], [і], [у] передаються завжди чітко і виразно (аудит, акція); ненаголошений [о] не наближається до [а], як у російській мові (конкурент, монополія), але перед складом з наголошеним [у] та [і] – [о] (корупція, запорука); ненаголошений [е] вимовляється як [еи], а ненаголошений [и] – як [ие] (вексель, дисконт); звуки [е], [і] в іншомовних словах після голосних можуть йотуватися (клієнт, егоїст);
– приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в похідних від них перед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба); прийменник і префікс з перед глухими послідовно оглушуються (з товаром, з попитом); звук [з] у префіксах роз-, без-, через- та прийменниках без, через перед глухими залежно від темпу мовлення може вимовлятися дзвінко або оглушено (розпорядчий, безприбутковий, через транспорт); губні, шиплячі (неподовжені), задньоязикові і гортанний [г] звучать твердо, лише перед [і] пом’якшено (біржа, мільйон, шість, банкір, архів); у деяких питомо українських та іншомовних словах губні, задньоязикові, гортанний та подовжені шиплячі пом’якшуються перед я, ю (бюджет, кювет, річчю, бездоріжжя); перед [е] приголосні вимовляються твердо (цейтнот, тендер) тощо.