Тема n 4 отруйні речовини загальноотруйної дії. Оксид вуглецю Навчальні питання і розподіл часу

№ п/п	Навчальні питання	Навчальний час (хв.)
1	2	3
	Вступ	5
	Фізико-хімічні і токсичні властивості синильної кислоти та оксиду вуглецю	5
	Механізм дії, патогенез інтоксикації та клініка ураження	20
	Профілактика та лікування уражень.	10
	Висновки та відповіді на питання	5
	Разом:	45

Навчальна література:

1. Военная токсикология, радиология и медицинская защита. Под ред. Н.В. Саватеева.— Л.: 1978, 1987. С. 81-93, 145-160.

2. Токсикология ОВ и защита от ядерного и химического оружия. Под ред. Н.И. Каракчеева.—- Ташкент:1988. С. 108-127.

3. Инструкция по этапному лечению пораженных с боевой терапевтической патологией.— М.: Воениздат, 1983. С.28-38.

4. Указания по военной токсикологии. — М.: Воениздат, 1975. С. 73-86.

5. Військова токсикологія, радіологія та медичний захист: Підручник / За ред. Ю.М. Скалецького, І.Р. Місули. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. С. 65-80.

6. Медичні аспекти хімічної зброї. Навчальний посібник для слухачів УВМА та студентів вищих медичних навчальних закладів. - К.: УВМА, 2003. С. 19-22, 36-45.

Зміст лекції та методика її викладення вступ

Синільна кислота синтезована шведським вченим Карлом Шеєлє у 1782 році. Як бойова отруйна речовина вперше була застосована 1 липня 1916 року на річці Соммі французькими військами проти німецьких військ, але бойового ефекту досягнути не вдалося, бо відносна щільність пари синільної кислоти менша за повітря. У другій світовій війні синільна кислота у військових операціях не застосовувалась, однак її використовували у концтаборах у вигляді газів "циклон-А" і "циклон-Б" для знищення полонених. Синільна кислота використовувалась в Ірано-Іракскій війні як додаток до іприту, що сприяло підвищенню токсичності цієї суміші отруйних речовин. У теперішній час синільна кислота є запасно-табельною отруйною речовиною.

Синільна кислота та її солі набули широкого застосування в сільському господарстві як засоби боротьби із шкідниками плодових дерев, а також у промисловості для видобування золота і срібла з руд. У вигляді амигдаліну вона міститься у насінні гіркого мигдалю (2,5 - 3,5%), у кістках персиків (2-3%), абрикосів та слив (1-1,8%), вишні (0,8%).

Оксид вуглецю (СО) є продуктом неповного горіння органічних речовин. Вивчення токсикології оксиду вуглецю обумовлено тим, що отруєння цією токсичною речовиною можливо не тільки у воєнний, а і у мирний час (15,4% від всіх отруєнь).

Історія вивчення СО починається з 1776 р., коли Ларссон одержав оксид вуглецю із деревного вугілля. Піонерами у вивченні токсикології СО були І.М.Сеченов, П.Р.Покровський, М.Г.Главацький, І.Г.Грязнов.

Як бойова отруйна речовина СО ніколи не застосовувався. Причина полягає у великій леткості цієї речовини і неможливості створення смертельних концентрацій у приземних шарах атмосфери. Але ця сполука має і такі властивості, які роблять бажаними її використання як бойової отруйної речовини. До них належить доступність і дешевизна виробництва, відсутність у СО подразнювальної дії, кольору та запаху, що ускладнює своєчасну діагностику отруєнь, наявність спеціальних засобів захисту органів дихання (протигази не затримують СО).

Значні концентрації СО утворюються при горінні вибухових речовин. Так, при згоранні 1 кг пороху утворюється 300-900 л оксиду вуглецю. Тому часті випадки отруєнь СО при проведенні вибухових робіт, стрільбі з танків, дзотів, капонірів, роботі двигунів внутрішнього горіння, обігрів наметів за допомогою печей різної конструкції, тобто там де є замкнуті приміщення і відсутність вентиляції.

У воєнний час можливі масові отруєння у зонах пожеж.