Відповіді на ілюстративні питання (6 курс) 2011 р

Відповіді на ілюстративні питання (6 курс)

1.	Пирогов - разработал и впервые применил метод ледяных распилов при приготовлении анатомических препаратов. Этот метод позволил получить более точные представление об анатомии человека, что повлияло на бурное развитие топографической анатомии и хирургии. Изображения ледяных распилов тела человека он опубликовал в четырёхтомнике «Anatomia topographica sectionibus, percorpus humanum congelatum triplice directione ductis, illustrata» (1852—1859). Венозный угол Пирогова — угол, образованный внутренней яремной и подключичной венами. В левый угол впадает грудной лимфатический проток. Треугольник Пирогова (подъязычный треугольник) — треугольник на шее, в пределах которого перевязывают язычную артерию. Лимфоэпителиальное кольцо Вальдеера — Пирогова — Пирогов в своих работах упоминал про некоторые миндалины этого кольца, в связи с чем в российской медицине его фамилия была приписана к обозначению данной анатомической структуры. Канал Пирогова — расщепление собственной фасции голени на задней поверхности в верхней её трети, в нём располагается малая подкожная вена голени (v. saphena parva). Трехмоментная ампутация бедра по Пирогову. Костно-пластическая ампутация голени по Пирогову. Клетчаточное пространство Пирогова — Пароны на предплечье. Расположено между 3 и 4 мышечными слоями. Лимфатический узел Пирогова — Розенмюллера. Расположен в сосудистой лакуне (lacuna vasorum) под паховой связкой. Будучи профессором Медико-хирургической академии, добровольцем отправился в действующую армию, чтобы первым применить в полевых условиях эфир для наркоза. Смертность среди раненых сократилась в десятки раз. Из лазаретов стали массово возвращаться в строй, а войны России — как до сих пор говорят врачи — стали выигрывать раненые. Амосов - основатель резекционной хирургии легких и сердечной хирургии в Украине, один из руководящих ученых-хирургов и биокибернетиков страны. Он впервые в Украине в 1952 г. провел резекцию легких, в 1955 г. – хирургическое лечение пороков сердца, в 1958 г. – операции на сердце с искусственным кровообращением. 1963 —уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана. В 1963 г. впервые в Советском Союзе выполнил протезирование митрального клапана, в 1965 г. – впервые в мире создал и ввел антитромботические протезы клапанов сердца. Создал первую в Украине клинику сердечной хирургии (1955), реорганизованную в 1983 г. в Институт сердечно-сосудистой хирургии, который стал одним из самых больших кардиохирургических центров мира. В 1955 г. М.Г.Амосов впервые в Советском Союзе создал кафедру торакальной хирургии и анестезиологии в Киевском институте усовершенствования врачей. В 1959-1990 p.p. возглавлял отдел биокибернетики Института кибернетики НАН Украины. Внес большой вклад в развитие биологической, медицинской и психологической кибернетики. Шалимов - З 1975 року засновник та директор Інститут хірургії та трансплантології, що нині названий його іменем. Шалімов став першим лікарем, котрий провів вдалу пересадку підшлункової залози хворому на діабет. Під керівництвом Шалімова проведено першу в Україні операцію пересадки серця. Досі таких операцій у Київському інституті клінічної й експериментальної хірургії імені Олександра Шалімова проведено вже 4. Широко відомий в світі своїми роботами в галузі гепатопанкреатобіології. Ним вперше розроблені і впроваджені в Україні резекції стравоходу з одномоментною пластикою, резекції печінки, органозберігаючі операції на шлунку при виразковій хворобі, портальній гіпетрензії; реконструктивні та пластичні втручання на жовчовивідних протоках, підшлунковій залозі, судинах, а також мікрохірургічні операції. У 1998 році академіка Шалімова визнано «Людиною планети».
2.	Трансплантація нирки Пересадка нирки показана тоді, коли ускладнення ХНН ще носять зворотній характер  Показання до трансплантації нирки  Хронічний гломерулонефрит  Хронічний піелонефрит  Полікистоз нирок  Спадкоємні і придбані тубулопатії  Аплазії і гіпоплазії нирок  Вазоренальна гіпертензія  Системний червоний вовчак  Ревматоідний артрит  Цукровий діабет 1 і 2 типу  Лікарняні нефропатії  Подагра  Первинний гіперпаратиреоз  Гіперкальціємія будь-якого генезу  Оксалоз  Урологічні захворювання з обструкцією сечових шляхів (МКХ, пухлина, гіпертрофія передсечника, ретроперітонеальний фіброз) Протипоказання до трансплантації нирки  гостре чи хронічне порушення мозкового кровообігу  серцево-легенева недостатність  печінкова недостатність  порушеннями психіки (психози)  психосоціальні проблеми  злоякісні захворювання  гострі інфекції Ускладнення:Імунологічні: імунологічне відторгнення — найчастіша причина ранньої та пізньої дисфункції пересадженого органу (Реакція надгострого відторгнення ,Гостре відторгнення, опосередковане клітинним імунітетом,Хронічне відторгнення трансплантанту (гуморального або невідомого походження). урологічних ускладнень, що виникають після трансплантації нирки, представляють : стриктури сечоводу пересадженої нирки, сечові нориці, пієлонефрит трансплантату ; артеріальна гіпертонія, різні інфекційні ускладнення , синдром Іценко-Кушінга, ·     стероїдний діабет Пізні ускладнення  хронічне відторгнення  циклоспорінова нефропатія  рекуренція основного захворювання  інфекції  злоякісні новотвори Після операції : пацієнт кілька-днів знаходиться під пильною увагою та доглядом. Часто проводяться аналізи крові, вимір тиску, температури, ваги, вивчається стан рани. Протягом 4-5 днів у сечівнику буде встановлений постійний катетер для відведення сечі із сечового міхура й успішного загоєння шва між сечовим міхуром і сечоводом.Якщо розвивається тубулярний некроз(відторгнення) необхідно діаліз.
3.	Трансплантація серця  Показання до трансплантації серця: ділатаційна кардіоміопатія кінцева стадія ІХС неможливість реабілітації пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда, за допомогою тимчасового пристрою допоміжного кровообігу чи нетрансплантаційної хірургії Протипоказання до трансплантації серця:  вік старіший 60 років  важка легенева гіпертензія  печінкрва і ниркова недостатність  поразка периферичних судин і судин головного мозоку  інфаркти легень  обструктивні захворювання легень  різке порушення харчування хворого  шлунково-кишкові порушення  цукровий діабет Можливими ускладненнями раннього післяопераційного періоду є дисфункція серцевого алотрансплантата, інфекція і гостре відторгнення. У віддаленому післяопераційному періоді можливі хронічне відторгнення і поразка коронарних артерій атеросклерозом. Велике значення має цитомегаловірусна інфекція у реципієнта.
4.	Трансплантація печінки Показання до трансплантації печінки  Вірусний цироз (В,С)  Алкогольний цироз  Первинний біліарний цироз  Первинний склерозуючий холангіт  Аутоімунний гепатит  Фульмінантний гепатит  Метаболічні захворювання печінки  Злоякісні новотвори печінки  Біліарні атрезії Абсолютними протипоказаннями до трансплантації печінки є наявність ВІЛ-інфекції, екстрагепатичні злоякісні пухлини, неконтрольована інфекція, прогресуюча кардіопульмонарна недостатність, важка легенева гіпертензія, наркотична і алкогольна залежність, відмовлення від дотримання правил імуносупресії. Відносні протипоказання включають високий титр HbsAg, тромбоз воротньої вени, вік старіше 65 років, гепатоцелюлярний рак, холангіокарциному, превентивні операції на жовчних протоках, раніше перенесене портокавальне шунтування.  Розрізняють ранні «імунологічні» (зверхгостре і гостре клітинне відторгнення, опортуністична вірусна і фунгальная інфекція) і «неімунологічні» (ішемічне, консерваційне, реперфузійне ушкодження трансплантата, технічні судинні і жовчні) ускладнення. Вони зустрічаються з частотою від 0,6 до 22%. Ускладнення після трансплантації печінки  Зверхгостре (гуморальне) відторгнення  Гостре (клітинне) відторгнення  Ішемічне ушкодження печінкового трансплантата  (легке, середнє, важке)  Первинно нефункціонуючий печінкових трансплантат  Артеріальні ускладнення (тромбоз чи стеноз печінкової артерії,  псевдоаневрізми і розриви печінковох артерії)  Тромбоз і стеноз воротньої вени  Тромбоз і стеноз нижньої павенної вени  Біліарні ускладнення (жовчний заплив,  стриктура жовчного анастомозу, інтрагепатичні біліарні стриктури)  Інфекційні ускладнення (бактеріальні, грибкові, вірусні, протозойні)  Рекуренція основного захворювання в трансплантаті  Розвиток лімфом, обумовлених імуносупресією
5.	Пункція порожнистого утворення черевної порожнини під контролем УЗД.
6.	Пункція порожнистого утворення черевної порожнини під контролем УЗД.
7.	1. Постоянная лихорадка (febris continua) — в течение суток разница между утренней и вечерней температурой не превышает 1°С. Такая лихорадка характерна для острых инфекционных болезней (для крупозного воспаления легких, II стадии брюшного тифа, острых респираторных вирусных инфекциях). Температура тела достигает высоких значений быстро - за несколько часов, при тифах - постепенно, за несколько дней: при сыпном тифе - за 2-3 дня, при брюшном тифе - за 3-6 дней. 2. Ремиттирующая или Послабляющая лихорадка (febris remittens), длительная лихорадка — суточные колебания температуры превышают 1°С (до 2 °С), без снижения до нормального уровня причем утренний минимум выше 37°С. Она характерна для многих инфекций, очаговой пневмонии, плеврита, гнойных заболеваний, часто бывает при туберкулезе, гнойных заболеваниях и очаговой пневмонии, в III стадии брюшного тифа. 3. Перемежающаяся лихорадка (febris intermittens) — суточные колебания температуры превышают 1°С, причем минимум ее лежит в пределах нормы. Температура тела быстро повышается до 39-40°С и в течение нескольких часов (т.е. быстро) снижается до нормы. Через 1 или 3 дня подъём температуры тела повторяется. Таким образом, происходит более или менее правильная смена высокой и нормальной температуры тела в течение нескольких дней. Этот тип температурной кривой характерен для малярии и так называемой средиземноморской лихорадки (периодической болезни). 4. Истощающая, или гектическая, лихорадка (febris hectica) — значительные повышения температуры (на 2—4°С) (3-5 °С) чередуются с падением ее до нормы и ниже, что сопровождается изнуряющими потами. Подобные колебания температуры тела могут происходить несколько раз в сутки. Типична для тяжелого туберкулеза легких, нагноений, сепсиса, абсцессов - гнойников (например, лёгких и других органов), милиарного туберкулёза. 5. Обратный тип лихорадки (febris inversus) — утренняя температура бывает выше вечерней; наблюдается иногда при сепсисе, туберкулезе, бруцеллезе. 6. Неправильная лихорадка (febris irregularis, febris atypica) отличается разнообразными и неправильными, неопределённой длительности суточными колебаниями; часто отмечается при гриппе, ревматизме, эндокардите, сепсисе, туберкулезе.
8.	Менінгококцемія. Сепсис іншої етіології • Гострий бактеріальний ендокардит • Плямиста лихоманка Скелястих гір • Гемолітико-уремічний синдром • гонококовий шкірно-суглобової синдром •
9.	Синьогнійна інфекція (фото черевної стінки після абдомінопластики) поліпептидні антибіотики - поліміксини (поліміксини В і М, а також близький до них за будовою колістин-поліміксин Е); аміноглікозиди (гентаміцин, тобраміцин, сизоміцин, амі-кацин, нетилміцин та ін.); β-лактамні антибіотики - пеніциліни широкого спектра дії і цефалоспорини (карбеніцилін, тикарцилін, азлоцилін, мезлоцилін, піпера-цилін, цефаперазон, цефтизоксин та ін.); Показана імунопрофілактика і імунотерапія синьогнійної інфекції за допомогою антигенних препаратів, виділених з різних компонентів клітини синьогнійної палички, а також за допомогою отриманих на їхній основі гіперімунної плазми й імуноглобуліну.
10.	Сепсис. Патогенез  Для развития сепсиса необходимо проникновение условно-патогенного возбудителя через входные ворота (чаще травмированная кожа или слизистая оболочка) с развитием местной реакции (первичного аффекта), реактивного лимфаденита (лимфангоита), гнойного тромбофлебита с последующей бактериемией и токсемией. Поражение сосудистой стенки на большом протяжении, флебиты приводят к образованию инфицированных микротромбов, обусловливающих абсцессы и инфаркты внутренних органов  Клиническая картина не зависит от этиологии, отсутствуют морфологические признаки, указывающие на специфику процесса  Глубокое нарушение обмена веществ вследствие выраженной интоксикации, преобладание процессов катаболизма (гипоальбуминемия, диспротеинемия, гипергликемия, дефицит эссенциальных жирных кислот, гиповитаминоз, метаболический ацидоз). Тяжёлые дистрофические изменения дополнительно ухудшают функции органов, что даже при отсутствии в них клинически выраженных метастазов приводит к системной полиорганной недостаточности, характерной для поздних необратимых стадий сепсиса. Диагностические критерии клинических форм сепсиса  Септикопиемия - обнаружение одного или нескольких очагов метастатического воспаления с идентификацией возбудителя  Септицемия  преобладают признаки интоксикационного синдрома с выраженными расстройствами микроциркуляции и центральной гемодинамики, развёрнутой клиникой тромбогеморрагического синдрома. Характерен септический (инфекционно-токсический) шок  Инфекционный эндокардит (с. 999). Особенности инфекционного процесса: входные ворота - чаще слизистая оболочка глотки, но местный очаг (источник постоянного поступления микроорганизмов в системный кровоток) -эндокард. Лечение: Тактика ведения  Госпитализация  Этиотропная терапия. До получения результатов бактериологического исследования антибиотики выбирают эмпирически  Иммуностимулиругощая терапия  Дезинтоксикационная терапия (её адекватность в конечном итоге определяет прогноз), в т.ч. по показаниям экстракорпоральная дезинтоксикация: плазмаферез,гемосорбция, перфузия крови через донорские органы животных (селезёнка, печень)  Симптоматическая терапия  Лечение носит характер интенсивной терапии и дополнительно включает экстренную коррекцию расстройств функций жизненно важных органов (инфекционно-токсический шок при септицемии, деком-пенсированная сердечная недостаточность при бактериальном эндокардите)  Выраженность локального воспалительного процесса любой локализации не коррелирует с тяжестью течения сепсиса. Следует учитывать, что отдалённый очаг гнойного воспаления может быть как следствием сепсиса (метастазирование), так и его причиной, что важно при определении лечебной тактики. Лекарственная терапия  Этиотропная терапия  До получения результатов бактериологического исследования, особенно при неясной этиологии, наиболее эффективно сочетание гентамицина или тобрами-цина 3-5 мг/кг/сут в/в и антибиотика из группы цефалос-поринов или имипенема 500 мг в/в каждые 6ч  Антибиотики назначают в максимальной дозировке, в/в, в течение не менее 2 нед (несмотря на нормализацию температуры тела)  Критерии эффективности - очевидная положительная динамика общего состояния и лабораторных показателей.  Иммуностимулирующие препараты  Иммуноглобулин для внутривенного введения, интраглобин, пентаглобин  Препараты интерферона.  Дезинтоксикационная терапия - внутривенное введение большого количества жидкости в сочетании с диуретиками, например фуросемидом (метод форсированного диуреза)  Количество вводимой жидкости не должно превышать объём выделенной мочи (при отсутствии у пациента признаков обезвоживания)  Следует контролировать показатели центральной гемодинамики (АД, ЦВД) и содержание электролитов сыворотки крови и мочи  Следует дополнительно ввести вазодилататоры.  Симптоматическая терапия  При анемии и тромбоцитопении - переливание крови, эритроцитарной и тромбоцитар-ной масс  Противовоспалительная терапия: НПВС и глюкокортикоиды (следует учесть иммунодепрессивное действие глюкокортикоидов)  Регидратация и парентеральное питание при выраженной дисфункции ЖКТ и тяжёлых расстройствах питания  Купирование сердечной недостаточности и аритмий  Противошоковые мероприятия при инфекционно-токсическом шоке (септицемия): глюкокортикоиды, адреномиметические средства, плазмозамещающие препараты, например полиглюкин.
11.	Цоліклони - 2, 3, 1,4; визначення сиворатками, експрес-текст Лікар, який переливає гемокомпоненти, зобов’язаний зробити про це запис в медичній карті стаціонарного хворого та оформити протокол, в якому слід відзначити: 1) обгрунтування та показання до трансфузії; 2) паспортні дані кожної ємкості з компонентами крові (кров’ю): прізвище та ініціали донора, групу крові, резус-належність, номер ємкості і дату заготівлі компонентів крові (крові); 3) результат контрольної перевірки групової належності крові та її компонентів реципієнта за системою AB0; 4) результат контрольної перевірки групової належності компонентів крові (крові) донора за системою AB0, взятої з ємкості; 5) результат проби на сумісність компонентів крові (крові) донора і реципієнта за системою AB0; 6) метод і результат проби на сумісність за резус-фактором; 7) результат біологічної проби; 8) після трансфузії лікар заповнює листок та реєстраційний журнал переливання трансфузійних середників
12.	Прийом Cофара Показання: • негайна допомога при загрозливому розладі прохідності дихальних шляхів; • полегшення дихання при загрозливому пригніченні центральної нервової системи (дія отрут, медикаментозних засобів тощо); • затулення дихальних шляхів м'якими тканинами (западіння язика тощо). Методика: перерозгинання голови у атланто¬потиличному суглобі, виведення вперед нижньої щелепи та відкривають рот
13.	Серцево-легенева реанімація Надати першу допомогу в невідкладній ситуації на першому етапі ( елементарна підтримка життя). Зупинка дихання, серцевої діяльності ( клінічна смерть, термінальні стани). ABC: - Забезпечення прохідності дихальних шляхів (A - Airway). - Проведення штучного дихання (Breathing). - Проведення непрямого масажу серця (Circulation). 1 реаніматор – 2 видихи. (ЗА ХВ 15 ВДИХІВ) 2 реаніматора – 1 вдих. 1 реаніматор – 15 натискань. 2 реаніматора – 5 натискань.
14.	Гнійний (деструктивний) МАСТИТ (форми — абсцедуюча, флегмонозна, гангренозна) 1.порушення відтоку молока з якогось місця або із залози в цілому в результаті закупорки молочних проток;( Лактостаз) 2.погане спорожнювання груді або певної її частини. 3.надмірне фізичне навантаження (спазми проток молочних залоз); 4.травми й забиті місця грудей; 5. годування грудьми не розігрівшись після переохолодження. У КРОВІ: У клінічному аналізі крові відзначається збільшення кількості лейкоцитів і ШОЕ, наростаюча анемія, паличкоядерних зрушення у лейкоцитарній формулі.
15.	Пролежні ділянки куприка та великого вертела стегнової кістки Для утворення пролежнів недостатньо просто тривалого перебування в лежачому положенні, необхідні додаткові чинники, які сприяють їхній появі. До них відноситься наявність важкого захворювання, що супроводжується зниженням захисних сил організму, здатності тканин до регенерації. Часто вони розвиваються у хворих з серйозною неврологічної патологією - інсультами, паралічами і т.д. Очевидно, що в походженні пролежнів далеко не останню роль відіграють порушення іннервації судин шкіри, завдяки чому і порушується харчування шкіри, нерівність поверхні, на якій лежить хворий. Принципи профілактики:      * Зменшення здавлення, тертя або зсуву;      * повноцінне харчування і особиста гігієна;      * Зменшення подразників шкіри;      * догляд за шкірою - містіть шкіру в чистоті;      * Зниження вологості шкіри;      * регулярність і правильність відправлень (сечі та калу).
16.	Карбункули шиї.-гостре гнійно-некротичне запалення розташованих поруч волосяних мішечків,сальних залоз і тканин,які їх оточують, з некрозом шкіри і підшкірної жирової клітковини.У ділянці карбункула інфільтрат,що піднімається над поверхнею шкіри,шкіра багряно-синього кольору…потім зявляються численні дрібні гнійно-некротичні вогнища,з яких виділяється гній. Лікування-хірургічне,хрестоподібний розріз,видаляють некротичні тканини,рану промивають антисептиком і тампонують.
17.	Фурункул шкіри-гостре гнійно-некротичне запалення волосяного мішечка та сальної залози(болюче утворення з волосяним мішечком у центрі,почервоніння шкіри,згодом-форм некротичний стержень, некроз розплавлюється-утворюється невеликій гнояк) Лікування:хірургічно,або консервативно-1% саліциловим спиртом+ повязка з емульсією антибіотику(пеніцилін,синтоміцин) пер ос-сульфаніламіди,полівітаміни.
18.	Гідраденіт-запалення апокринових потових залоз.(золотистий стафілокок)Обмежене щільне болюче випинання, немає гнійного стрижня з волосинкою у центрі.Щільні вузли розм’якшуються,з нориць виділяється гній.Лікування:місцеве-бриття, 2-3% формаліну.Сухе тепло,фізіотерапевтичні процедури(УВЧ, солюкс,кварц). Рекомендують обколювання пеніцилін-новокаїновим розчином.
19.	Пароніхія характеризується почервонінням, набряком, часто інфільтрацією і хворобливістю нігтьових валиків. Може бути вражений один або кілька пальців. Розрізняють такі клінічні форми П. - суху (десквамативний і рогову), турніоль, ерозивно та виразкову. Лікування: За наявності інфільтрації рекомендується чистий іхтіол або 10-20% іхтіолова мазь, змазування розчином фукорцин, при сухій формі - 2-5% саліцилові мазі, 2% борно-Дегтярна, нафталана мазі, при відсутності інфекції кортікостеровдние мазі. Призначають засоби, що поліпшують мікроциркуляцію (ксантинолу нікотинат, никошпан, діпромоній та ін.) іноді антибіотики, а в занедбаному стані проводиться хірургічне втручання і видалення нігтя
20	Хронічний парапроктит(аноректальні норицеві отвори, нориця прямої кишки) Причини Абсолютна більшість хворих зі свищами прямої кишки зв'язують початок захворювання з перенесеним гострим парапроктитом. Приблизно третина хворих гострим парапроктитом звертається до лікаря після спонтанного розтину гнійника, після чого у них часто формується свищ прямої кишки, інша третина хворих взагалі не звертається за медичною допомогою, поки у них після гострого парапроктиту не з'явиться свищ. Третина хворих, що тільки залишилася, гострим парапроктитом звертається до лікаря своєчасно, але не усіх їх, з різних причин, оперують радикально. Приблизно половині хворих цієї групи виконують тільки розтин і дренування абсцесу без ліквідації вхідних воріт інфекції, що часто призводить до формування нориці прямої кишки. Відбувається постійне інфікування з просвіту кишки, гнійний хід оточується стінкою з сполучної тканини – це вже Свіщевої хід. Зовнішнє отвір нориці зазвичай відкривається на шкірі промежини, діаметр його часто не перевищує 1 мм, по ходу нориці в клітковині при недостатньо гарному дренуванні можуть формуватися інфільтрати і гнійні порожнини. Лікування Єдиним радикальним методом лікування свищів прямої кишки є хірургічний, тобто наявність свища є прямим показанням до операції. Звичайно, існують протипоказання до радикальної операції, в основному це важкі захворювання різних органів і систем у стадії декомпенсації. Якщо вдається добитися поліпшення стани після проведеного консервативного лікування, то операція стає можливою.
21.	Визначення чутливості до АБ- Диско-дифузійний метод Мета: запобігання виникненню резистентності мікроорганізмів до антибіотиків Облік результатів. Після інкубації чашки поміщають догори дном на темну матову поверхню так, щоб світло падало на них під кутом 45 град. (облік у відбитому світлі). Діаметр зон затримки росту виміряють з точністю до 1 мм (бажано користуватися штангенциркулем або кронциркулем).
22.	Шкірна проба чутливості до ліків Після дезінфікування шкіри 70 % спиртом внутрішньошкірно вводять 0,02 мл неінфекційного чи 0,1 мл інфекційного алергену. У більшості випадків реакції на неінфекційні алергени мають негайний тип. вони досягають максимуму через 20-30 хвилин і мають вигляд м'якої блідо-рожевої папули - пухирця з чіткими контурами. При дуже сильній реакції пухир має псевдоподії, може супроводжуватись свербінням. Обов'язковим також є проведення контрольної проби з розчинною рідиною (відстань між ін'єкціями має бути 4 см). Реакцію вважають за негативну при однакових розмірах папули в контрольній пробі та пробі з алергеном. За позитивний результат вважається проба з вираженим діаметром папули (див. таблицю). Інколи при проведенні внутрішньошкірних проб окрім негайних реєструються уповільнені реакції - через кілька годин після стихання негайної реакції з'являється повторна реакція. Про це треба попередити хворого. У свою чергу він повинен повідомити лікаря про появу такої реакції.
23.	Схема расположения зон Захарьина — Геда на туловище и конечностях. В указанных зонах могут появляться боль и гиперестезия при заболеваниях легких и бронхов (1), сердца (2), кишечника (3), мочевого пузыря (4), мочеточников (5), почек (6), печени (7 и 9), желудка и поджелудочный желеэы (8), мочеполовой системы (10). Анатомо-физиологической основой возникновения таких зон является метамерное строение сегментарного аппарата спинного мозга (Спинной мозг), имеющего постоянную анатомическую связь как с определенными участками кожи (дерматомами), так и с внутренними органами (спланхнотомами). В процессе эмбрионального развития взаиморасположение внутреннего органа и иннервирующего его сегмента спинного мозга значительно изменяется, однако их нервные связи сохраняются. например, яичник у эмбриона закладывается на уровне шеи, а в процессе созревания плода перемещается в полость таза, сохраняя при этом вегетативные нервные связи с шейной частью спинного мозга. Поэтому при воспалении яичника отраженная боль (ноющая, тупая) нередко локализуется в области шеи и надплечья (синдром Лапинского). При поражении внутреннего органа патологические импульсы по чувствительным нервным волокнам передаются в иннервирующий его сегмент спинного мозга и вызывают возбуждение сегментарного аппарата, включающего вторые нейроны кожной чувствительности и двигательные нейроны (иннервирующие мышцы). Длительное возбуждение приводит к истощению нейронов, которое проявляется гиперестезией, связанной со снижением порога болевой и температурной чувствительности в соответствующем дерматоме. Патологические импульсы по проводникам чувствительности (Чувствительность) проводятся в зрительный бугор и кору головного мозга, формируют ощущение боли, локализованной в пределах соответствующего дерматома. В возникновении З. — Г. З. помимо спинальных механизмов имеют значение, по-видимому, и аксон-рефлексы (см. Нервная система).
24.	Пахова грижа? Операція Ліхтенштейна
25.	Фундоплікація за Ніссеном.Показання Грижі стравохідного отвору діафрагми: ковзні, параезофагеальні; Рефлюкс-езофагіт, за відсутності ефекту консервативної терапії впродовж 8 тижнів; Пептичний езофагіт; Стравохід Барретта; Хронічні запальні захворювання верхніх дихальних шляхів, пов'язані з рефлюкс-езофагітом. Лапараскопічно. полягає в тому, що дно шлунка обертається навколо нижнього відділу стравоходу (формується манжетка, захоплюючи в шви обидві стінки шлунка і стравохід. Утворену манжетку виводять в середостіння).
26.	Ваготомія (а-стовбурова, б-селективна, в-селективна проксимальна) Ваготомії розрізняють стволову піддіафрагмальний (перетин всього нерва в товщі стінки стравоходу в місці виходу його через діафрагму в черевну порожнину), селективну - перетин гілок, які іннервують тільки шлунок і селективну проксимальну - перетин стовбурів блукаючого нерва, що йдуть до верхніх відділах шлунка. Показання до ваготомії:Встановлений діагноз виразки дванадцятипалої кишки, що не піддається консервативному лікуванню більше 2 років, часті рецидиви, а також ЯхворДК, ускладнена кровотечею. Проксимальная- Її мета - досягти вагусноі денервації фундального відділу і тіла шлунка, для того щоб: знизити секреторну активність парієтальних клітин; мобілізувати нижні 5-6 см стравоходу для полегшення повної ваготомії парієтальних клітин; зберегти печінкову гілку переднього і чревного гілку заднього блукаючих нервів, що дозволить уникнути функціональних порушень жовчовивідних шляхів, тонкого кишечника і проксимального відділу ободової кишки; зберегти передній і задній нерви Latarjet розташовані вздовж малої кривизни шлунка, а також їх термінальні гілки, «воронячу лапку», які поширюються на передню та задню поверхню антрального відділу шлунка.
27.	Резекція шлунка (Біль рот 1, Біль рот 2, Ру) (Більрот-I) - хірургічна операція циркулярної резекції шлунка з накладанням гастродуоденального анастомозу кінець в кінець; 2) (Більрот-II) - хірургічна операція циркулярної резекції шлунка з ушиванням кукс його і дванадцятипалої кишки та накладанням гастроеюнального анастомозу бік у бік; прототип численних подальших модифікацій резекції шлунка. Показання: ускладнені виразки шлунка та дванадцятипалої кишки (кровоточать, пенетрирующих,каллезная,стеноз воротаря);        доброякісні пухлини (поліпи, аденоми);         рак шлунка.
28.	Резекція шлунка (Біль рот 1, Біль рот 2) (Більрот-I) - хірургічна операція циркулярної резекції шлунка з накладанням гастродуоденального анастомозу кінець в кінець; 2) (Більрот-II) - хірургічна операція циркулярної резекції шлунка з ушиванням кукс його і дванадцятипалої кишки та накладанням гастроеюнального анастомозу бік у бік; прототип численних подальших модифікацій резекції шлунка. Показання: ускладнені виразки шлунка та дванадцятипалої кишки (кровоточать, пенетрирующих,каллезная,стеноз воротаря);        доброякісні пухлини (поліпи, аденоми);         рак шлунка.
29.	П/о вентральна грижа. Герніотомія sub lay.
30.	Холецистектомія лапароскопічна, відкрита (від шийки), „фарфоровий” жовчний міхур
31.	Дивертикул стравоходу Хірургічне лікування-дивертикулектомія або інвагінацію дивертикула.
32.	Гостра мезентеріальна ішемія, як наслідок атеросклеротичного ураження аорти
33.	На схемі несправжнє вправлення, на фото некроз стінки кишки
34.	Кишкова непрохідність. На фото лапароскопічна картина злук черевної порожнини. На рентгенограмах: дефект наповнення контрастом висхідної кишки, множинні товсто- тонкокишкові чаші Клойбера, стан після інкубації кишечника
35.	ГКН (роздуті петлі кишечника, странгуляційна кишкова непрохідність, асиметрія живота, інтубаційний кишковий зонд)
36.	Вільне повітря в черевній порожнині (перфорація порожнистого органу, проникаюче поранення черевної порожнини, атонія маткових труб, стан після лапаротомії тощо)
37.	Механізм (еластичне, калове). Види (ретроградне, пристінкове, ковзна).
38.	Апендектомія. Морфологічно - катаральний, гангренозно-перфоративний
39.	Дивертикул Меккеля. Знаходиться вроджений дивертикул клубової кишки
40.	Оперція Гартмана. Показання. Стенозуючий пухлина прямої і сигмовидної кишки, що супроводжується кишковою непрохідністю, найпоширеніша пухлина цього відділу кишки з віддаленими метастазами, перфорація сигмовидної кишки з розпадається пухлиною при резекції цієї кишки, коли накладення анастомозу не представляється можливим через технічні труднощі, при загальному важкому стані хворого, при супутніх захворюваннях і у хворих старечого віку.
41.	Гострий панкреатит (КТ норма та деструктивний панкреатит). Макропрепарат - панкреонекроз.
42.	Фібринозний перитоніт (лапароскопічна та інтраопераційна картина)
43.	ЕРХПГ (холедохолітіаз). УЗД жовчного міхура (конкременти ). Ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія(ЕРХПГ): Діагностика патології гепатобіліарної системи : холедохолітіаз,( коли інші методи діагностики не дозволяють його виключити.)Лікувальною метою (папіллосфінктеротомія, екстракція і літотрипсія каменів, назобіліарне дренування при біліарній гіпертензії
44.	Зовнішнє дренування холедоху
45.	„Фарфоровий” жовчний міхур, УЗД жовчного міхура (розшарування стінки міхура) гострий холецистит.
46.	МЖ (симптом Курвуазьє)
47.	Фістулохолангіографія (холедохолітіаз), контраст потрапляє в ДПК. Холедохолітотомія, зондування холедоху
48.	Ендоскопічна класифікація ШКК за Форестом
49.	Варикозне розширення вен стравоходу. Зонд Блекмора.
50.	Синдром Мелорі-Вейса
51.	Виразка-кровотеча (кавова гущина, мелена, перфорація)
52.	Гемороїдальна кровотеча
53.	Закрита травма живота (гематома передньої черевної стінки). Відкрита травма живота (без та з явними ознаками проникнення в черевну порожнину)
54.	Проникаюча травма живота
55.	ЗТЖ. Внутрішньо – черевна кровотеча (позитивний результат лапароцентезу).
56.	Травма селезінки
57.	Туберкульозна вовчанка, туберкульозне ураження шкіри, легень
58.	Ехінокок
59.	Ехінокок
60.	Туберкульозне ураження кишковика
61.	Капсульна інтестиноскопія, колоноскопія, віртуальна колоноскопія
62.	----------------
63.	Абсцес правої легені. Коронарографія (ІХС).
64.	Балонна ангіопластика. АКШ.
65.	Абсцес правої легені
66.	Езофаго-бронхіальна нориця
67.	Абсцес легені може ускладнитися проривом в плевральну порожнину та бронх
68.	Бронхоектатична хвороба (мішетчасті бронхоектаза)
69.	В правій плевральній порожнині горизонтальна лінія свідчить про розподіл 2х середовищ - рідини і повітря (пнемо-гемоторакс), в лівій плевральній порожнині - випіт.
70.	Схема (лево:1-дуга аорти, 2-легеневий стовбур, 3-вушко лівого передсердя, 4-лівий шлуночок; право: 1-порожниста вена, у похилих дуга аорти, 2-праве передсердя. Рентгенограма - післятравматична аневризма грудної аорти.
71.	Напружений правобічний пневмоторакс, перелам 5-7 ребер, зміщення середостіння ліворуч
72.	Напружений лівобічний пневмоторакс, зміщення середостіння праворуч
73.	Емфізема м’яких тканин грудної клітини та обличча
74.	Торакоцентез
75.	КТ. Перелом лівої ключиці. Лівобічний напружений гемоторакс.
76.	Кінкінг ВСА. Гематома шиї.
77.	Критичний стеноз ВСА. Показана каротидна ендартеректомія.
78.	Клітинна терапія, реваскуляризуюча остеотрепанація кісток гомілки, поперекова симпатектомія
79.	Гомілково-стопне аутовенозне шунтування
80.	Стегново-підколінне аутовенозне шунтування
81.	Аорто-стегнове біфуркаційне алошунтування
82.	Синдром Ляріша. Стеноз термінального відділу аорти, оклюзія правої загальної клубової артерії, критичний стеноз лівої зовнішньої клубової артерії. Асиметрія кінцівок (гіпотрофія гомілкових м’язів праворуч, сухість, шелушіння шкіри тощо)
83.	Синдром діабетичної стопи, гангрена 2го пальця правої стопи, кальциноз артерій стопи
84.	Контрастне рентген дослідження різних артеріальних басейнів у разі мультифокального атеросклерозу
85.	Трофічні зміни кінцівок у разі ХВН, діабетичної стопи, порушення нервової трофіки, артеріальної недостатності, синдрому Рейно, відмороження
86.	Аорто-артеріографія, УЗДГ, КТ, СКТ
87.	Синдром Ляріша, оклюзія поверхневої стегнової артерії
88.	Кава-фільтри
89.	Непряма емболектомія
90.	Причиною артеріальної емболії не є холедохолітіаз (ЕРХПГ), пухлина товстої кишки (іригограма)
91.	Варикозна хвороба – венозний тромбоз – ТЕЛА (ангіопульмонографія)
92.	ХВН 1-2 ст. (якщо не було виразки в анамнезі), ХВН 3ст.
93.	Класична флебектомія (Троянов-Тренделенбург, Бебкокк)
94.	«Голова медузи», наприклад, у разі тромбозу НПВ
95.	Набряк при венозному тромбозі, лімфедемі, синдромі Педжета-Шретера, Бешисі, серцевій недостатності
96.	----------------
97.	----------------
98.	Операція Гартмана. Операція Гартмана полягає у видаленні частини сигмовидної і прямої кишки з виведення на передню черевну стінку протиприродного заднього проходу.( формирование одноствольной колостомы) показання. Стенозуючий пухлина прямої і сигмовидної кишки, що супроводжується кишковою непрохідністю, найпоширеніша пухлина цього відділу кишки з віддаленими метастазами, перфорація сигмовидної кишки з розпадається пухлиною при резекції цієї кишки, коли накладення анастомозу не представляється можливим через технічні труднощі, при загальному важкому стані хворого, при супутніх захворюваннях і у хворих старечого віку. Найчастіше операція проводиться з приводу онкологічних захворювань і дивертикульозу верхньої частини прямої кишки і нижньої частини сигмовидної кишки. До основних ускладнень відносяться: Кровотечі Неспроможність анастомозу Паретична кишкова непрохідність Післяопераційні інфекційні ускладнення (перитоніт, нагноєння післяопераційної рани і т.д.)