№ 20

1592 рік. 1 серпня. Про козацьку сваволю. — 3 інструкції Краківського воєводства на сейм (уривок)

Козацьку сваволю, від якої сталися великі шкоди з великими смер­ товбивствами й насильствами як щодо Речі Посполитої, так і князів їх .милостей Острозьких, доручаємо панам послам нашим, щоб вони, з іншими воєводствами умовившись, за це подбали і це вгамували. А козаки ці мають бути приведені під регімент й. м. пана гетьмана коронного.

Жерела до історії України-Русі, т. VIII, № 46, с. 68.

№ 21

1593 рік. Весна. Плани К. Косинського про боротьбу проти шляхет­ ської Польщі. — 3 листа О. Вишневецького до Я. Замойського від 13 травня 1593 року (уривок)

Той зрадник Косинський... з військом своїм заприсягся на те, щоб з турецькими й татарськими військами спустошити коронні землі і до­ помагати поганським псам захопити корону. Хан кримський має з ним послати своє військо, а Косинський за це присяг йому воювати пан­ ство його королівської милості. На це він присяг і великому князю московському з усім своїм військом і піддав йому вже все пограниччя більш як на 100 миль на тих границях; в листі своїм до них великий князь уже пишеться царем запорізьким, черкаським і низовським і по­ слав на Запоріжжя сукна і гроші...

Listy St. Żółkiewskiego 1584 — 1620, w Krakowie, 1868, № 17, cc. 26— 27.

СЕЛЯНСЬКО-КОЗАЦЬКЕ ПОВСТАННЯ НА ЧОЛІ З С. НАЛИВАЙ­ КОМ, Г. ЛОБОДОЮ, М. ШАУЛОЮ (1594— 1596 рр.)

№ 22

1594 рік. Осінь. Напад відділів С. Наливайка на Брацлав

Року тысеча пятсот деветдесять четвертого месяца октября семогонадцать дня.

Писал и присылал на вряд кгродский, в з^мок господарский Луцкий, до мене Александра Семашка на Хупкове, кашталяна браславского, старосты луцкого, его милость пан Василей Гулевич войский володимерский, жалуючи и оповедаючи тыми словы: иж дей, маючи я злеценье от брати своей так дыкгнитаров, яко и всеи шляхты воє­ водства браславского, абым тую скгарку и оповеданье на вряд вашей милости тутошний луцкий внес, и оповедал кривду всеи Речи нашои Посполитои, которая се деет от людей свавольных, на тамтом краю,

увоеводстви браславском, иж, кгдысмы были на рочкох городовых

уБраславли, месеца сентебра шостого дня, в року тепер идучом, деветдесет четвертом, которые рочки почалися были судить в небытно-

сти козаков у Браславли, и кгды ся рочки отправовали, Наливайко з своєю дружиною, притегнувши от Килии и Тегине, хоть был там сромен (sic!), предся (®іс!) судови городовому был страшен, через посли свои до пана Байбузы, писара городового, грозечи посылал, для чого писар бавитися у Браславли не хотел, и, светчывшися

27

нами, рочки выволать росказал, за чим есмо без справедливосте з Бра­ славля розъехати мусели. Потом, кгдых мы ся зъехали до Венцыка (sic!) на обаране депутатов на суды трыбуналские, просились мы су­ ду земського, абы нам роков не зволокивали, до Браславля на роки земские Михалские ехали, и суды свои отправовали, панове судовые мовили нам, абысмо з ними ве сполек вкупе до Браславля (ехали), было бы их (козаков) прес полторы ти-сечи под Тегинею згинуло, а иншые были по местечках и по селех до домов своих розышлися; а предся нам росказали давать собе стацею и померные, яко и первей, идучи до Тегине, по селах наших выбирали стада, по колко сот коней, также волы, яловицы чередами брали; мы, маючи на баченю першейе трудности, которые некоторых з брати нашее за часу явчого потыкали, абых мы также помочниками Наливайку не были поличоны, с посродку себе послали есмо брата нашого, пана Григоря Цурковского до козаков, ознаймуючи им, иж им стацеи далей дать не мо­ жем, абыхмо помочниками его не были называны, к тому писали и ска­ зали есмо до войта и мещан браславских, жебы ся тым противко нас не оброжали, же громадою в одном местцы до Браславля з судом земским едемо; они посла нашого, пана Цурковского загамовали, и нам о воли своей не ознаймили. И кгдысьмы приехали под Браслявл, сталисьмы на ноч на кгрунте пана Шаска, хоружого браславского, по не­ далеку вишшей Городишча его Вышковского, над рекою Бугом; яко люде спокойные, никому не даючи причины до злого, то пан войт браславский Роман Тикович, з бурмистрами и райцами, и зо всем их посполитством, маючи собе на помощь того то чоловека незбожного, Наливайка з его дружиною, якобы с полночи скоро нападшы на нас, побили, помордовали, пана Йвана Гордеевича Микулашского окрутне на смерть замордовали, также колконадцать чоловеков слуг наших позабияли, помордовали, к тому нас самых не мало шляхты и людей служебных окрутне поранили, покололи, посекли, маетности наши, што при нас были: шаты, листы, гроши готовые, кони — побрали, зо всеи маетности нас злупили. Якож утеклисе есмо зараз скаргою до вряду тамошнего Вецицкого (sic!), кажды меновите кривду свою записал, и возным и шляхтою осветчил, и тут, за порученем брати своеи,. вашей милости то оповедаю, и освечаю и прошу, абы то было запи­ сано, што єсть записано.

Архив	Юго-Западной Роосии,
ч. III, т.	І, N9 22, cc. 66—68.

№ 23

1595— 1596 роки. Похід війська С. Наливайка на Білорусію. — Ф. Євлашевський

Федір Євлашевський (помер на початку XVII СТ.), ШЛЯХТИЧ НЮ'ВОГРУДСЬКОГО воєводства, займав посаду ноївогородського підсудка. Його записки (писати їх він почав на початку XVII ст.) охоплюють період 1564— 1604 років.

В том року 1595 Налевайко козак, собравши войско козаков, первей се указовал на Подолю, у Волошех, кусил се был и о турецкие земли, потом, ворочаючи се до Полши, сплендровал маетности пана Калиновского, мстечи се за обешене некгдысь отца его Наливайкового, и еще снать от отца Калиновского. Тым юж заюшоный, шел до Луцка, в ярмарок праве, где бискуп з преднейшими шляхтою выехавши, упоминал и еднал гозаместом,и купцы зложили килка тысячи злотых, а не могло быти без збытков и шкод; отьтуд, юж лепей заюшоный, удал се на Полесе, аж до Петрикович, юж так своволне все

28

лочинаючи и в коло обсылаючи, подарки собе давати заказуючи; якож и давано, одно з Слуцка помешкано было, и прудкож убег

(в) Слуцк новембра 6 дня и был там немало; заварли се были на зам­ ку з двема сынами, детми малыми пана виленского Яронима Ходкевича; а пан виленский, воєвода новогородский, пан Скумин и инши паны и шляхта зъехали се до Клецка; не ведили, што почать, услышавши, же се у замок слуцкий добыли юж. В тым послал был Нали­ вайко полковника Мартинка (о котором веле трымал, якож и был человек серца великого) до Копыля з пяГисот козаков, который, з пригоды там потрафивши гайдуков пана воеводы виленского, которые, впадши до млына и испусту под местом, боронили пройстя до места и так справне козаков настреляли и Мартинка забили, же сила их на пляцу, а имше, назад се цофнувши, по дорозе и хрустох зоставили, а инши, постреленными юж будучи, в огонь скакали и*згорели, бо были стайню дворовую, у того млынка будучую, запалили, же се барзо их мало до Слуцка воротило. Наливайко, стревоженый тым нещастем

ирозумеючи, же з тым з Клецка зобрани панове кусити се мели о него

уСлуцку, зараз, яко тых в Копылю бито новембра 25, а он третего дня, новембра 27, з вечора, выбравши се из Слуцка, до Омгович знову ку Полесю вытегнул и потом кгрудня 13 Могилева моцю добыл, ме­ ста и замку, сплендровал и попалил; панове за ним виправили Буйвида, человека памети годного, давши слуг своих, а пан виленский своего двору двесте коней, з которыми, яко розных панов слугами, розуме сам указує яко было Буйвидови трудно, же, за непослушенством их, ничого годного почати не мог, толко зазябывши се, здорово стратил и у небачных людей на славе шванковати мусел; тамже згинул Оникей Униховский, человек серца доброго и великого захованя. Наливайко ходил потом над рекою Днепром в низ, аж потом, порвав­ ши ся з Рогачова за якимись практиками, припадал знова до Петрикевич; поветы збегали се до купы и спрудка потом зъехали се ново-

кгродскии в Копылю, где был его княжеска милость пан Миколай Криштоф Радивил, воєвода троцкий, напрод вшитких приехавши в килку сот человека, и тым вымог, же се инши спешили до его ми­ лости; за тым приехал пан воєвода новокгродский и иншие панове и шиковали се в полю року 1596 дня 15 лютого; было людей о три

тысечи ГОТОВЫХ.

Аж мило было; давно юж войска не видевши, пан воєвода се троц­ кий за справованя людми вымовял и здавал то пану воеводе новгородскому; але, юж никому не уймуючи, признавам, же досыть се деяло порядкови пристойному; пан воєвода виленский з поветом минским приехал до Шацка; тамже и наши з Копыля ехали, а Наливайко з Петрикович, бывши в Турове и в Городку болшей, удал се до Высоцка и на Волынь. Лобода теж, отвратившисе от Шацка, шол тамже Киевщиною ку Наливайкови.

Мемуары, относящиеся к исто- р,ии Южной Руси, ВЫП. II, Киев, 1896, сс. 32—33.

№ 24

1596 рік. 25 березня. З листа польського польного гетьмана С. Жолкєвського до Я. Замойського про боротьбу з повстанцями

Був я вже за чотири милі від Білої Церкви, коли Шаула, з’єднав­ шися з Наливайком, підійшов під Білу Церкву опівночі з минулого вівтірка на середу, маючи з собою коло 7 000 людей. Знав про мене

29

князь Ружинськнй, що був я так близько. Та хоч у вівторок мало не опівдні одержав він звістку, що козаки йдуть до Білої Церкви, і хоч їх уже помітили, він нічого не дав мені знати. Лише стороною дізнавшися [про це] в середу рано вранці, поспішив я до Білої Церкви. О півночі люди наші мали з ним сутичку. Могли безпечно діждатися дня в замку, бо тут є непоганий замок, а для козаків особливо непри­ ступне було прикриття, яке мав з собою князь Ружинський. Одначе ж, легковажачи їх, він не мав уночі правдивої думки щодо них, бо не знав, що то за люди, а вони ввійшли в місто іншою брамою, розгромили й побили козаків у полі, яких напевно з тисяча згинуло, а наші в мі­ сто потім повернулись, теж немалої зазнавши втрати, особливо ж пі­ хота, з якої зараз полягло людей з п’ятдесят; немало теж і інших по­ ранено. Козаки, почувши про наступ війська, одразу рушили в доро­ гу назад до Трипілля. Вже були вони за добрих півмилі, як прийшов я під Білу Церкву. Там усі визнали за потрібне негайно рушити за ни­ ми. Догнали ми їх за милю від Білої Церкви. Вони йшли, спішившись, табором, в п’ять рядів, пустивши вози й візки. Гармат мали вони близько двадцяти. Години з три ми перебували так, повільно вперед ідучи, бо я чекав своїх людей, які були позаду.

Потім, коли час схилився до вечора, втекли від них серед поля двоє та ще один, який з дитинства служив небіжчикові пану підкомо­ рію. Люди ці повідомили мене, що серед них тривога. Та й не годи­ лося навіть нам чинити інакше, як лише випробувати щастя. Вишику­ вавши людей, атакував я тих і з фронту, і з тилу, і з флангів одразу. Не було нікого, хто б не плекав добру надію, бо тримав я їх майже на доброму місці, і люди з ними охоче побилися. Рушнична стрільба, з ласки божої, зовсім не заподіяла нам шкоди або заподіяла зовсім мало. В рукопашну був бій в обозі. Однак господь бог не судив їх ро­ зірвати, дарма що були для цього великі можливості. Побили їх на смерть багато; самі вони кажуть, що до того ніколи не мали таких втрат, як у цих сутичках. Шаулі гарматою руку до ліктя відірвало. Сасько вбитий і силу інших, між ними значних,лобито. Але й нам не без крові обійшлася ця битва. Вбитий пан Вернёщ ротмістр — в обозі кінь з ним об візок спіткнувся — і товаришів у деяких ротах та пахолків наших полягло на полі бою 32 трупи.

Замість Шаули козаки одразу обрали собі гетьманом Наливайка, який теж поранений, і пішли на цілу ніч до Трипілля. А ми зосталися на нічліг там же, де була битва. А нині ми прийшли сюди, в Білу Цер­ кву. Вночі великий мороз не дає спокою ні людям, ні коням, а це дуже заважає вести війну. Дав би господь бог, щоб потеплішало і потім теж прибула підмога. Писав я й панові старості кам’янецькому, щоб сюди з тамтешніми людьми прибув, а найпаче з піхотою, якби стан речей у Валахії не збуджував тривоги (як господар мені пише, і з тим же від нього приїхав тепер сюди Філіповський). Буду напружено чекати всяких несподіванок. Господа бога просячи, плекаю надію, що не­ вдовзі ж прийде їм час або [голову] зложити, або з голоду десь у пустині здохнути, або, як поширюють чутку, до Москви тікати. Пев­ не, що тут справа ця надзвичайно тяжка: вся Україна покозачилась для зради, шпигунів повно. Неодмінно треба, звичайно, грунтовно дбати про цю Україну. Хоч, сподіваюсь, тепер цьому можна було б запобігти, якби якоюсь суворою постановою й законом забезпечений був тут на деякий час солдат, бо інакше гадина ця оживе.

Listy St. Żółkiewskiego, № 52, cc. 79— 80.

ЗО

№ 2 5

1596 рік. Боротьба українських повстанців проти польського війська. — І. Бєльський (уривки)

Іоахім Бєльський (1550— 1629) — шляхтич, син відомого польського хроніста Мартина Бельського, освічена людина, продовжив хроніку свого батька і довів* її до кінця XVI століття.

Коли Наливайка виперли з Литви на Волинь, гетьман коронний польний Станіслав Жолкевський вирушив проти нього з солдатами і, підійшовши до Кременця, довідався про нього коло Грицева за 13 миль від Кременця; тому поспішав до нього вдень і вночі, і 28 лютого застав п’ятсот його людей у селі Маційовичах, між Константиновим

іГострополем, і вдарив на них. Вони ж довго боронилися проти нього

зселянських халуп, а потім і з двору, аж поки він наказав їх вогнем підкурити; і так усіх було побито і чотири хоругви взято. Так з ними розправившись, знову в іншому селі знайшли їх з двісті. Побивши і їх, того ж таки дня пустився він [Жолкевський] за Наливайком, але ніч того врятувала, бо йшов він цілу ніч. А гетьман під Гострополем но­ чував, щоб дати коням відпочити.

Другого дня рано звідтіль рушивши, прийшов він до Пикова, а Наливайко тільки на дві години випередив його, хоч тікав і швидко, але з великим відділом; ішов усе табором, а в таборі мав до двадцяти гармат і гаківниць чимало, а при кожній гарматі прикутого пушкаря; до того ж пороху і ядер мав удосталь. Проте гетьман, мало що ко­ ням і людям давши відпочити, вирушив з Пикова за ним далі, досяг його за Прилукою (де вже пустині починаються) і там таки надибав його в дуже густій діброві. А коли вже сонце починало сідати, він ударив на табір і хоробро розгромив його. Козаки хоч тричі почи­ нали стріляти, проте нашим людям ніякої шкоди не завдали. По тому ніч настала, а Наливайко то пішки, то на конях щонайдалі в поля від­ ходив. Гетьман, давши в тій діброві коням ніч відпочити, пішов далі за ним, не перестаючи гнати [Наливайка], поки йому тільки стало коней, і так прогнав його в дикі поля далеко і спинився аж коло Си­ ньої Води.

І довго про нього [Наливайка] не було чутки, аж поки потім не виявився він коло Трипілля, а звідтіль під Білу Церкву вночі прийшов, де перебував князь Ружинський із своєю ротою, Михайло Станіславський і кілька інших ротмістрів і угорець Лепшені з піхотою королів­ ською. Там Наливайко, розташувавши табір перед одною брамою, зайшов з частиною людей через другу і, маючи угоду з міщанами, які; відчинили йому браму, в’їхав у місто. А наші тим часом другою бра­ мою з міста вискочивши, вдарили на табір і взяли його, де одних по­ рубали, а за іншими погналися, не знаючи, що там у місті діється, а саме, що домівки їхні всі розграбовані і лише двадцять угорців до­ мівку капітана свого ледве оборонили. Вчинивши таке в місті, козаки рушили прямо до свого табору, який теж знайшли розграбованим і в ньому трупи. А коли верталися наші до їхнього табору, не знаючи, що ті в ньому, вдарили козаки на них. Наші, бачачи, що погано, втекли до замку. А втім гетьман, що перебував тільки за чотири милі, прибув до своїх на поміч, а козаки відходили табором. За милю від Білої Церкви він наздогнав їх, і тут Наливайко дав йому справжній бій табором, у якому загинуло наших усіх понад триста, а самих то­ варишів шістдесят і один ротмістр Ян Вернек; коло нього поручик і хорунжий, а також одинадцять товаришів полягли. Нарешті ніч сама бій між ними припинила.

31

Вночі Наливайко пішов до Трипілля, де його за те, що програв битву, козаки з гетьманства скинули, а обрали Лободу. Потім почали відходити далі. Сюди ж тільки ще стягалися під Білу Церкву з гетьма­ ном усі інші роти, як Бекешова та інших. Сюди ж і Карл Хоткевич із своєю ротою прибув. А звідтіль у велику п’ятницю гетьман послав князя Ружинського, Вишневецького і Темрюка роту, Блінструба, ко­ заків насамперед до Канева, а за ними Карла Хоткевича з ротою гу­ сар Бекешова. Прибувши сюди, знайшли один полк козацький, над яким старшиною був Кремпський, а над нашим людом — Карл Хотке­ вич. Пощастило там нашим дуже, бо, прийшовши зненацька, вбили 400 чоловіка, а було то під Великдень рано вранці. Інші тікали, інших теж не мало потонуло в Дніпрі. Після цього повернувся Хоткевич

зтими всіма людьми до гетьмана, а потім рушило військо до Василь­ кова, куди приїхав до війська кам’янецький староста Потоцький, що зараз з полком своїм повернув на Остер нижче Києва, щоб переправи­ тися через Дніпро. Жолкєвський же рушив до Києва, де під монасти­ рем за півмилі від Києва став табором. А козаки були на другому боці Дніпра і перешкоджали нашим переправлятись. Наші добре їх спо­ стерігали, але [перебратися] через Дніпро до них не могли...

Гетьман польний Жолкєвський, бажаючи нарешті знищити козаків як почав від Переяслава, рушив за ними в дикі поля. Зійшовшися 24 травня за Переяславом з князем Богданом Огінським, старшиною вій­ ська литовського, цілу ніч ішов за ними з військом, перед себе ж п’ят­ сот коней вирядив, щоб затримали вони козаків біля річки Сули. Однак раніш, ніж прийшли наші, козаки вже переправились біля Лубен через річку і почали за собою руйнувати міст, дуже довгий і для переправи трудний. Але сторожа наша міст оборонила і козаків не допустили, які, отаборившись за півмилі, стали за річкою. А перед тим гетьман послав брацлавського старосту Струся з князем Ружинським і Михайлом Вишневецьким та кілька рот двірських за річку Сулу, наказавши їм переправитися нижче Лубен, щоб там козакам в тил зайти і їх з обох боків одночасно досягти. В наступну суботу гетьман теж прийшов до Лубен, але через погану переправу ледве перейшов через міст з вій­ ськом до полудня. Втім, козаки намагалися рушати табором, якби не лрибув староста брацлав'ський. Помітивши його, вони спинились і стрі­ ляли з обох боків. Потім гетьман, переправившися, почав наступати

злюдом. Так козаки мусили зостатися на тому місці в таборі, бо наші облягли їх з двох боків: з одного боку брацлавський староста Струсь

зкнязем Кирилом Ружинським і Вишневецьким і з ними роти Хотке­ вича, Язловецького, Федра, Собєського, Чарнковського, Бекешова, Горностая і решта роти Вернека, всіх їх було понад тисячу коней як у гусар, так і в козаків; а з другого боку гетьман із своєю ротою і сво­ їм полком, де були роти Щенсного, Гербурта, Ковачевського, Гурського, Сладковського, Тарнавського і піхота королівська з Лепшені;

вцьому полку всіх було до півтори тисячі. Другий полк був кам’я- нецького старости Потоцького, де були роти: Стефана Потоцького, Якуба Потоцького і підчашого кам’янецького Яна Зебридовського,

князя Порицького, старости перемиського, старости Хмельницького, Даніловича Кравчого, Гербурта, старости скальського, двох Пжерембських, Плеснєвського, Уляніцького, де було тисяча триста чоловіка. Там був і князь Огінський з військом своїм литовським, числом в ти­ сячу сто коней. З третього боку стояла постійна сторожа, а з четвер­ того були великі болота від річки Сули.

Козаки отаборились у чотири ряди возів та візків і навколо влаш­ тували рів і вал, аж возів видно не було; в брамах насипали високі

32

горби, на яких мали гармати, а потім посеред табору збудували ви­ сокі зруби і між ними землю насипали, щоб з них далі влучали гар­ мати. Отже нашим важко було заподіяти їм щось штурмом. Вони ли­ ше на них нападали і звідусіль їм дошкуляли, так що ні худоби, ні коней не могли вони нікуди на випас випустити і через те дохли з го­ лоду. Також заходили з ними постійно в сутички, в яких нашим не погано доводилося, дарма що під своїм табором накопали вони в полі проти нас густо ями і в них піших з мушкетами посадили. Тут підстре­ лений у руку Дмитро Полубінський з боку Хоткевича і забитий Димішок, староста житомирський, коли він підбіг до табору. Коротко кажучи, мали з ними наші невпинно роботи досить і вдень, і вночі: то мусила одна частина війська бути в сторожі, і дві частини коней, які були вже дуже виснажені і стомлені, йшли під сідло. Самі теж не мали чого їсти й пити, хіба що каламутну воду. 28 травня після півдня кинулися з табору кілька сот козаків на обоз старости брацлавського, куди підбігли теж роти Бекешова, Собєського й Рожинського; пере­ слідували вони їх аж до табору і, хоч декілька з них забиті, проте й з наших дехто віддав там життя, як от поручик Ташицький з роти Бекешова, Нуж Пенговський, Мілковський та інші. Також двох коза­ ків наші живцем схопили: одного одразу на палю посадили, друго­ го ж четвертували. Скоро після цієї сутички козаки обвинуватили гетьмана свого Лободу, що він був доброзичливий до королівського війська, — а все це була справа Наливайка, — скарали, а замість нього обрали Кремпського.

Другого дня зробили вилазку на угорську піхоту, де підстрелили двох угорців, угорці ж кількох козаків забили і до табору загнали. А що такі вилазки чинилися майже щогодини, то кінець-кінцем наші на конях оточили табір. І так протягом цілого тижня, з коней не зсі­ даючи, стерегли їх і вдень і вночі, почасти теж побоюючись, що вда­ рять вони на обоз наш або шанці, або що Наливайко збройною рукою спробує з полком своїм пробитися; справді, не один раз готувався він на наших напасти і теж прорватися, але, бачачи постійну велику обе­ режність нашого війська, змушений був намір свій змінити. А що та­ бір їхній, як писав я вже раніш, був добре укріплений і рушниць та людей [мав] удосталь, то заподіяти їм щось штурмом було нам важ­ ко, поперше тому, що піхоти в нас було мало, і, подруге, гармати були несильні. Тому послав гетьман по великі гармати аж у Київ. Коли їх привезли, то поставили 4 червня з одного боку табору, а на другому боці були невеличкі польові гармати. Того ж дня прибув до нас з трьо­ мастами коней князь Заславський, воєвода підляський. І так два дні стріляли ми по їхньому табору, в якому понад двісті людей і дуже ба­ гато коней було вбито; також позбавили їх води і дров; були в них викопані криниці і їжу при військах готували. Потім усі полковники з своїм лицарством зібравшись, вимагали від них, щоб вони, спішив­ шись, на штурм пішли, бо мало було піхоти, від чого вони не відмо­ вились.

Було це 7 того ж місяця червня; другого дня на світанку мали вони намір на них ударити. Тоді козаки, неминучу загибель свою бачачи, почали з перших кондицій, які подав їм гетьман, і хотіли видати про­ водирів своїх — Шаулу, Шостака та Наливайка. Але Наливайко, по­ мітивши це, почав з полком своїм чинити їм опір; потім майже на при­ смерку зчинився серед них великий гамір, аж у нашому обозі було чути. Тому наші всі, на коней посідавши, табір оточили і вдарили в сурми та в бубни, щоб той зрадник Наливайко не втік. Проте наші були вже напоготові рушити на штурм того ж вечора і теж уже на­

3—1346 33

ступали на табір, але козаки, схопивши Наливайка в рові при спробі втекти, видали його і самі привели до гетьмана; другого дня хотіли вони видати й інших, а також віддати гармати й хоругви, скласти зброю і принести присягу, аби їх від страти звільнили. Та коли не схотів гетьман їм обіцяти, що ніхто, де б він не пізнав свого підданця, не забере його, то вони відмовились і казали, що воліють боронитись до останньої краплі крові. Гетьман теж казав: „Бороніться64. Наші одразу кинулись на них, так що не змогли вони ні вишикуватися, ні взятися до зброї. Рубали їх немилосердно, так що на протязі милі або більше лежав труп на трупі. Всіх же їх було в таборі, з черню й жін­ ками, до десяти тисяч, з яких врятувалося з Кремпським не більше тисячі...

Наливайка гетьман наказав закувати і послав до короля; приста­ вив його Петро Порембський, піший ротмістр герба Корничі, до Вар­ шави разом з шістьма іншими ватажками, яких швидко потім скара­ ли. А Наливайка тримали аж до сейму і він в багатьох лиходійських справах признався. Після сейму відтяли йому голову, а після цього четвертували і труп по шматках розвішали. Був він обличчям приго­ жий, до того ж людина незвичайна, до того не абияка, коли б обернув він на добре дане йому від бога, до того ж пушкар відмінний. Кажуть, був він родом з Кам’янця...

Joachim a Bielskiego, Dalszy ciąg Kroniki Polskiej, Warczawa, 1851, cc. 252— 265, 275— 280, 281.

БРЕСТСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ (1596 p.)

№ 26

1596 рік. Жовтень. Ухвала православного собору

Поневаж до инших выступов тот апостата, митрополит киевский, галицкий и всея Руси, именем Михаил, з єпископами своими, которые злому умыслу его помочны были, яко Ипатей Володимерский, Кирил Луцкий, Герман Полоцкий, Дионисей Холмский, Иона Пинский, на конец и того не хотели учинити, абы были позву нашого канонного услухали, а за ним перед нами на синод становилися и справу о собе дали в тых безбожных поступках своих, на которых смели ся были завзять. Для того тогды мы, кгвалтовной потребе догожаючи, то есмы учинили, ижь есмы на пробованье и на выпытанье всих тых схизматицких клявз, которые свовольне через них ся показали, и забуренья так великие справили межи людом, именем панским печатуючимся, в той богом сохраняемой епархии1)... чого по них явне знашли: абовем ото всих единако з нами мыслячих, и в обычаех, также теж и в догматех нашой восходной божой и апостольской кафолической церкви статочне триваючих, суть посветчены быти явными апостатами и взгордителями легкомысленными, не одно только сознанья своего, яко ся офяровали перед богом и святыми ангелы его на он час, при хиротонии своей, и перед всею церковью, але и святых и богомысленных догматов и обычаев... повинности своее.. нашой... веры. А до того, иж и то учинити смели... а праве, с початку... епархию тую, патрияршому святому трону константинопольскому Нового Ри­ ма завше подлеглую, не хотячи,— шеству и трону старого Ри­ ма, над святые каноны, поддати и присвоити. А иж... явне учинили, и с тым отступленьем своим намней ся уже не таят, и як на особности,

*) Пропуск у тексти

34

так и публичне сшедшися оповедують: тогды за тым, усиловне до то­ го есмы приве..., взглядом богомысленных и святых канонов и взглядом... повшехных синодов... декретом их абысмы досыть чинили, которые при инших выписех акту... нынешнего нашого собору... суть положены, на тот жалостный и смутный на них пришли есмы декрет, а взгорженая от них святая божия восточная церков позволяет на то, и через нас конечне росказует на нынешнем соборе, абы звыш-поме- неный митрополит Михаил был низвержен, также и помененые епископове, и уже... изо всей шаты архиерейства были наги и отсужены от вшелякого справованья и порядку, аж и до самого имени єпископства своего, и зостать на том... церковного, абы были преч вывержены и выписаны.

Акты	Западной России, т. IV,
№ 104,	cc. 141— 142.

2. БОРОТЬБА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПРОТИ ГНІТУ ШЛЯХЕТСЬКОЇ ПОЛЬЩІ В КІНЦІ XVI—ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ XVII СТОЛІТТЯ

ГНОБЛЕННЯ ШЛЯХТОЮ СЕЛЯН

№ 27

1604 рік. Квітень. Скарга М. Варковського про утискання А. Речицьким селян в заставленому йому маєтку Варковського

Року тысеча шестсот четвертого, месеца мая первогонадцать дня. На вряде кгродском, в замку его королевское милости Луцком, пе­ ред мною Марцианом Олшамовским, будучим на тот час наместником подстароства Луцкого, постановившися очевисто урожоний пан Самоел Криницкий, именем велможного его милости пана Михайла Мишки Варковского, кашталяна земли Волынское, старосты гомелское, жаловал и оповедал тыми словы: што ж дей его милость пан каштелян волынский заставил был маетность свою, двор и село Серники, в повете Луцком лежачие, урожоному пану Олбрыхту Речицкому, который през колко леть тую маетность его милости держечи, двор и село спустошил, около двора острог и ворота дворные забрав­ ши, до державы своее, села Смолиева, и иншие речи ве двори и в селе Серниках побравши, отпровадил, и тот двор и село Серники, мает­ ность его милости пана волынского, спустошил; подданых обтяжив­ ши незвыклыми роботами, на сторону розогнал, а то ест меновите: Сидора Боярча, Йвана Гулиденя, Васка Приступу, Йвана Синченя, Ситка Харченя, Хведора Киаска, Йвана Пархоменя, Павла а Ивашка Гайдука; которых подданых розогнавши, яко ся вышей поменило, с халупы мешканя тых подданых, нит ведома где подевал и в полю збожа не засиял, водле засивку ему поданого, и шкоды не малые его милости пану волынскому в том селе и дворе Серниках починил, которых шкод шацует собе на сем тысечей золотых полских. Яко ж дей и возным поветовым тое спустошене и знисчене двора и села Серник оповедал, просечи, абы то было записано. А так я тую справу его ми­ лости пана волынского принявши, до книга справ судових кгродских,

луцких, записати казал, и ест записано.

Архив	Юго-Западной России,
ч. VI, т.	І, № 95, сс. 295—296.

З*

35