Лекція 3

Загальним принципом, на якому базується екологічна парадиг­ма, є розподіл предмету вивчення на дві складові, нерозривно по­в'язані між собою (бо одна не існує поза іншою), але водночас протистоять одна одній. Складову, що вважають за головну, на­зивають хазяїном, або об'єктом. Решта, що її оточує, живить, приймає відходи тощо, називають середовищем. Систему впливу хазяїна на середовище називають звичайно природокористуванням, а зворотний вплив – екологічною реакцією.

Залежно від галузі знань фахівці різного профілю по-різному розуміють, що є хазяїном, а що – середовищем.

Представники класичної біологічної еколог і ї традиційно вважають за хазяїна живу складову природних систем, а середовищем – абіогенну природу та людське суспільст­во. Охорона природи, за їхніми уявленнями, – це охорона живої природи за допомогою обмеження впливу суспільства на природні системи (аж до відмови від технічного прогресу).

Представники новітньої геоекології вважають за «хазяїна» природні системи, не поділяючи останні на біотичну та абіотичну частини, їх уболівання спрямовані на збереження гео­графічних ландшафтів, котрі розуміють як цілісні поєднання ком­понентів природи, пов'язані між собою обміном речовини та енер­гії (як побачимо далі, абіогенні процеси на кілька порядків переви­щують процеси біогенні, тоді як останні певною мірою виконують роль регулятора). Географи та геоекологи (а це найчастіше одні й ті самі фахівці) слушно вважають, що без збереження абіотичної природи живі організми (і людину як біологічну істоту) врятувати неможливо.

Представники соціальної екології (соціоекології), що відроджена нещодавно після тривалого періоду забуття, вважа­ють за хазяїна людське суспільство, а за середовище – решту, в то­му числі й біоту. Вони ставлять за мету збереження людства через доцільніше використання ресурсів природи.

У середовищі фахівців існують і конкурують різні аспекти еко­логічної парадигми.

Представники біоекології вважають за суб'єкт відносин, що вивчаються, вплив середовища як умови існування, пристосування чи перетворення живих істот чи їхніх угруповань (відповідно до то­го є екологія виду (аутекологія), популяції (популяційна екологія), біоценозу (синекологія) тощо). Тобто це – біоцентричний погляд на взаємини груп живого з неживим та людством (остання група розглядається переважно як збурюючий та лімітуючий фактор, тобто переважно в негативному значенні).

Безпосередньо дослідження суб'єкта біоекології – різного рангу чи структури угруповання організмів – здійснюється низкою біо­логічних наук.

Геоекологи наближаються до розуміння предмету досліджень, коли за суб'єкт відносин вважають природний комплекс, або гео-систему, а за об'єкт – його оточення, що містить: також природ­ний комплекс – вищого рангу; людство (чи його частину), що впливає на природний комплекс, взаємодіючи з ним в процесі природокористування (рис. 5).

Рис. 5. Екологія як система знань про відносини між суб'єк­том й об'єктом: а – суб'єктно-об'єктні відносини; б – співвідношення екологічних дисциплін; ▲, ● – перехідні дисципліни

Погляд на людство в геоекології менш агресивний, аніж у біо­екології, оскільки природокористування розглядається як необхід­на передумова життя людей та сфера діяльності. Певне місце в гео­екології посідає вдосконалення (антропоцентрично) природного середовища засобами меліоративної географії (оптимізація природ­ного середовища), збереження цінних об'єктів і контроль стану та якості середовища (моніторинг) стосовно, переважно, безпеки людства тощо.

Безпосередньо суб'єкт геоекології вивчається географічними на­уками.

Складові екологічних дисциплін

У соціоекології за суб'єкт відносин править людство, за об'єкт – природне оточення (довколишнє природне середовище).

Останнім часом спостерігають тенденцію до поширення пред­мета соціоекології на визначення відносин всередині людства (еко­логія етносу за Л. М. Гумільовим; екологія культури за А. Д. Лихачовим тощо).

З наведеної схеми (рис. 5) можна зробити кілька важливих ви­сновків, нехтування якими призводить до непорозумінь між різними групами екологів.

1. Людство опиняється щоразу в новому становищі в системі еко­логічних співвідношень. У біоекології воно є збурюючою складовою відносин об'єкта, тобто протистоїть суб'єктові, котрим є біота. Тому представники біоекології найчастіше й найбільш вороже ставляться до людської діяльності.

Водночас зауважимо, що представники біоекології не є найпослі­довнішими прихильниками інтересів людства, хоча вони є найактив­нішими захисниками природи (котру, однак, розуміють біоцентрично).

У геоекології людство виступає як партнер у процесі природоко­ристування, тобто в складних взаєминах між суб'єктом (природним комплексом) та об'єктом (довкіллям). Причому людська діяльність розглядається як позитивно (меліорація, збереження природних ком­плексів, збільшення їхньої різноманітності через утворення антропо­генних та техногенних ландшафтів тощо), так і негативно – через надлишкові впливи, що насамперед пов'язані з архаїчними технологіями та екстенсивним господарюванням. Ці питання розглядатимемо в останніх главах підручника.

Соціоекологія – система знань, безперечно антропоцентрична. За нею біота й геом – суб'єкти біо- та геоекології – опиняються в межах середовища, створюючи лише необхідні умови для розвитку людства. Соціоекологія стримує людську діяльність лише в межах, які б гарантували екологічну безпеку людства. Офіційна охорона дов­кілля – це насамперед Соціоекологія, хоч як засіб досягнення мети вона використовує і захист біоти та природних комплексів, оскільки інакше не буде повноцінного відтворення середовища та відновлюва­них ресурсів.

2. Повсякчас спостерігаємо непорозуміння через змішування інтересів біо-, соціо- та геоекологів.

Біоеколог, як зазначалося, не може бути безпосереднім прихиль­ником інтересів людськості, тому його участь у політичній діяльності в цьому напрямі обмежена.

Соціоекологові професійно далекі проблеми збереження природ­них систем – бо це для нього лише середовище для прискореного розвитку людства. Професійно він враховує інтереси людства чи його частини, але не має засобів конструктивно вирішувати проблеми.

Нарешті, геоеколог, може, найбільш зважливо повинен розробля­ти проблему, тобто використовувати певні засоби поліпшення, оптимізації (розумного компромісу співвідношень) та контролю за станом територій (сукупності комплексів), а не лише об'єктів впливу, кон­струювання антропогенних ландшафтів, відновлення «механізмів» відтворення середовища та ресурсів.

На жаль, геоекологія недостатньо використовує здобутки кон­структивної географії, намагаючися досягти самостійності.

3. Через невизначеність відносин у науці й практиці досить часто спостерігаємо намагання захопити чужу «екологічну нішу» існування.

Гадаємо, доцільно вважати екологами фахівців, що вивчають від­повідні відносини між суб'єктом та об'єктом, а не безпосередньо суб'єкти та об'єкти, оскільки екологія – це сфера знань про відноси­ни, а не предмети тих відносин, тобто галузь знань реляційна. В ін­шому разі вона мала б охоплювати все, що вивчає наука в цілому.