Саркоптоз коней

Хвороба коней, спричинюється кліщами Sаrсорtеs egui родини Sаrсорtіdае і характеризується свербежем, запаленням і потовщенням шкіри, прогресую­чим виснаженням тварин.

Епізоотологічні дані. Зараження відбувається при контакті хворих ко­ней зі здоровими, а також через предмети догляду, збрую. Поширенню хворо­би сприяють брудні, тісні, сирі й темні конюшні. Пік інвазії спостерігається в осінньо-зимовий період та рано навесні, влітку вона згасає. Тяжко хворіють виснажені коні.

Патогенез. Патогенний вплив коростяних кліщів на організм коней ви­являється механічною, токсичною та інокуляторною дією. Ушкодження шкіри тварини спричинює руйнування клітин, капілярів, нервових закінчень, що зумовлює порушення основних функцій шкіри і створює умови для проник­нення патогенної мікрофлори. Продукти розпаду клітин і метаболізму кліщів проникають у кров з ділянок ураженої шкіри й спричинюють інтоксикацію, що призводить до порушення функцій серцево-судинної, нервової систем та органів дихання. Тривалий перебіг хвороби з постійним свербежем виснажує і знижує резистентність організму тварин. На фоні виснаження організму спостерігаються зменшення кількості еритроцитів, вмісту гемоглобіну, збіль­шення кількості лейкоцитів і значна еозинофілія.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває до 2 - 3 тижнів. Спочатку кліщі уражають голову, потім шию, холку, плечі, боки, груди та кінцівки. Хвороба характеризується свербежем, утворенням на шкірі вузликів і пухир­ців, які лопаються, після чого з'являються луски. Спостерігається випадання волосся, у тяжких випадках - облисіння, потовщення і складчастість шкіри, схуднення. За гострого перебігу хвороби вже через місяць виникає запа­лення майже всієї шкіри. У коней з'являються ознаки вираженої інтоксика­ції. Під час виконання роботи такі тварини швидко стомлюються. Наприкінці другого місяця хвороби коні гинуть унаслідок кахексії.

Залежно від годівлі та умов утримання хвороба може набути гострого або, навпаки, перейти в хронічний перебіг, тоді загальний стан коней дещо поліпшується, од­нак самоодужання не буває.

Діагностика комплексна і ґрунтується на об'єктивній оцінці епі-зоотологічних даних, клінічних ознак та результатів лабораторно­го дослідження. Зскрібки з шкіри підозрюваних тварин відбирають скальпелем, ложкою Фолькмана до появи слідів крові. Одержаний матеріал досліджують відразу або відправляють у лабораторію вете­ринарної медицини в щільно закритій пробірці чи флаконі з-під пеніциліну.

Лікування. Коней обприскують або обмивають акарицидними препара­тами, дотримуючись настанов. Ефективними є акарициди в аерозольних чи безпропелентних балонах. Застосовують макроліди.

Незважаючи на відсутність рекомендацій виробників препаратів, коням з успіхом застосовують розчини діазинону (галтокс, неоцидол), пропоксуру (себацил), флюметрину (байтикол) у дозах, що й для великої рогатої худоби. Повторно акарицидні препарати застосовують через 7-9 днів. Через підви­щену чутливість цих тварин не рекомендують застосовувати препарати на основі амітраз. Ефективним є лікування коней у спеціальній камері, яку за­повнюють 5%-м сірчистим ангідридом, і в якій витримують тварину впродовж 50 - 60 хв.

Профілактика та заходи боротьби. Коней, які надійшли в господарст­во, карантинують упродовж 1 міс. Проводять клінічне і лабораторне обсте­ження всіх тварин господарства. Кожного коня утримують у чистоті й забез­печують індивідуальним станком, збруєю, упряжжю. Не допускають контак­тів здорових коней з хворими та підозрюваними щодо захворювання твари­нами господарства. Хворих коней ізолюють і лікують. На господарство накла­дають обмеження. Знімають їх через 20 діб після видужання всіх хворих тва­рин та проведення повного комплексу оздоровчих заходів. Згідно з графіком проводять профілактичну дезакаризацію приміщення, обладнання, інвентарю, для чого використовують 5%-ву емульсію креоліну, ксилонафту, 10 - 20%-ве хлорне вапно тощо. Годівниці, інвентар знезаражують окропом.

САРКОПТОЗ свиней

Хвороба свиней спричинюється кліщами Sаrсорtеs suіs, S. раrvulа родини Sаrсорtіdае і характеризу­ється свербежем, запаленням шкіри та прогресую­чим виснаженням тварин.

Епізоотологічні дані. Поширенню захворювання сприяють антисанітар­ні умови утримання (темні, брудні та вологі приміщення), неповноцінна годі­вля, наявність гельмінтозів тощо. Основним джерелом інвазії є свиноматки й хворі поросята. Свиноматок інвазують кнури, поросят - свиноматки. Велике значення в поширенні саркоптозу має підвищена вологість шкіри, тісний ко­нтакт хворих тварин зі здоровими. Збудник хвороби передається через під­стилку, інвентар, взуття та одяг обслуговуючого персоналу, поширюється ко­махами, гризунами. Саркоптеси паразитують на свинях у будь-яку пору року, однак висока інвазованість спостерігається в осінньо-зимовий період та рано навесні. Молодняк заражається частіше і хворіє тяжче. У літній період хворо­бу реєструють рідко. Інсоляція, сухе повітря зумовлюють загибель значної ча­стини кліщів, проте самовиліковування тварин не спостерігається.

У поросят і підсвинків паразитує S. suіs, який уражає всю шкіру, у свино­маток і кнурів - S. раrvulа, локалізується на внутрішній поверхні вух, стег­нах, нижній стінці живота.

Патогенез. Свербуни прогризають численні горизонтальні й вертикальні ходи в шкірі тварини, руйнують капіляри та нервові закінчення, що зумов­лює порушення основних функцій шкіри і створює умови для проникнення патогенної мікрофлори. Ускладнює ситуацію й інтенсивний свербіж, внаслі­док якого травмується шкіра, порушується її дихання. Виникає запалення, щетина випадає, шкіра набрякає, потовщується, втрачає еластичність, збира­ється у складки, тріскається. Продукти розпаду клітин і метаболізму кліщів проникають у кров з ділянок ураженої шкіри, спричинюючи інтоксикацію, що призводить до порушення функцій серцево-судинної та нервової систем. Три­валий перебіг хвороби, недостатня й неповноцінна годівля сприяють зни­женню резистентності організму, постійний свербіж виснажує, а інтоксикація призводить до загибелі тварин.

Клінічні ознаки. Хвороба має гострий і хронічний перебіги. Інкуба­ційний період триває 10 - 15 діб і більше. Перші ознаки зараження з'являються на шкірі голови, потім на шиї, грудях, спині, животі. У поросят спостерігається сильний свербіж. З часом на шкірі з'являються вузлики й пустули, вона запалюється, ущільнюється, тріскається, робиться складчас­тою, щетина випадає. Тварини втрачають вгодованість, виснажуються. Че­рез 4 - 6 тижнів у молодняку може бути уражена вся шкіра. У разі усклад­нення патологічного процесу з'являються ознаки інтоксикації і деякі твари­ни гинуть. У поросят до 4-місячного віку, а іноді й у віці 5 - 6 міс реєструють генералізовану форму саркоптозу. Вона може закінчуватися летально або набути хронічного перебігу, який спостерігається й у племінних свиней та у тварин на відгодівлі.

У дорослих свиней хвороба характеризується генералізованим або локаль­ним ураженням шкіри голови, вух, шиї, нижньої стінки черева, статевих органів у кнурів та деяких інших ділянок тіла. Шкіра вкривається лусками, грубішає, спостерігається поступове погіршення загального стану. Тварини худнуть. При незначному ураженні шкіри дорослі свині не виявляють ознак захворювання і тривалий час залишаються паразитоносіями. У літній період хвороба набуває субклінічного перебігу.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки та резуль­тати лабораторних досліджень. У хворих тварин по краях ураженої ділянки скальпелем відбирають зскрібки шкіри до появи слідів крові. Одержаний ма­теріал досліджують відразу або відправляють у лабораторію ветеринарної медицини, помістивши його в пробірку або флакон з-під пеніциліну й щільно закривши.

Матеріал зскрібків досліджують на виявлення мертвих кліщів (мортальні методи) або живих (вітальні методи). Для встановлення первинного діагнозу застосовують метод компресорного дослідження.

Саркоптоз у свиней диференціюють від сифункулятозу, стригучого лишаю, демодекозу, екземи, дерматитів. Так, при сифункулятозі спостерігають силь­ний свербіж і дерматит. При обстеженні такої тварини на шкірі виявляють вошей. Стригуючий лишай у свиней реєструють рідко. У таких тварин відсут­ній свербіж, а при мікроскопії зскрібків і щетини виявляють спори чи міцелій гриба-паразита. При демодекозі у свиней свербіж відсутній, а в зскрібках з місць ураження на шкірі знаходять дрібних, видовжених, з поперечною сму­гастістю кліщів-демодексів. Дерматити, екзема спостерігаються в будь-яку пору року і на різних ділянках шкіри тварини. Відрізняють їх акарологічним дослідженням зскрібків шкіри.

Лікування. Свиням внутрішньом'язово або підшкірно вводять 1%-ві роз­чини макролідних препаратів у дозі 1 мл на 33 кг маси тіла. Для обприску­вання готують акарицидні розчини та емульсії з розрахунку 0,5-2 л на тва­рину залежно від маси тіла. Температура приготовленої рідини має станови­ти 20-25 °С. Застосовують розчини фосфорорганічних сполук (блотік, гелезан, діазенол, ектозинол, неоцидол, себацил); піретроїдів (байтикол, бутокс, ектомін, дисектин, дипероцид, неостомазан, протеїд, сумінак) та препаратів на основі амітраз (біпін, кеназ, тактик). При ураженні вух свиням розпилюють акарицидні препарати в аерозоль­ній упаковці.

Повторно тварин обробляють через 7-9 днів, чітко дотримуючись наста­нови з використання препарату.

Профілактика та заходи боротьби. У разі встановлення саркоптозу у свиней проводять комплекс заходів, що охоплює лікувальні та профілактичні обробки, дезакаризацію приміщення, предметів догляду, вигульних майдан­чиків, додержання санітарних умов утримання й годівлі тварин. Крім того, господарство оголошують неблагополучним. При цьому забороняється вве­зення та вивезення свиней. Тварин, які надійшли в господарство, карантинують упродовж 30 діб. Проводять клінічне обстеження і вибірково беруть зскрібки шкіри, які досліджують лабораторне; за потреби заражених тварин лікують. Під час комплектування ферми всіх тварин, у тім числі й племін­них, з профілактичною метою обробляють одним з акарицидних препаратів. Щороку з урахуванням епізоотичної ситуації в господарстві за спеціальним графіком, складеним відповідно до технології виробництва, проводять профі­лактичну дезакаризацію свинарників.

САРКОПТОЗ м’ясоїдних

Хвороба собак спричинюється кліщами Sаrсорtеs саnіs родини Sаrсорtіdае і характеризується свербежем, запаленням шкіри, облисінням і прогресуючим виснаженням тварин.

Збудники паразитують і розмножуються в шкірі вух, морди, суглобів груд­них кінцівок, спини собак різного віку й порід.

Епізоотологічні дані. Джерелом інвазії є хворі собаки. Здорові тварини заражаються при контакті з хворими і рідко - через предмети догляду, одяг, взуття їх власників. Молодняк хворіє на саркоптоз значно частіше і тяжче. У цуценят відмічається індивідуальна чутливість до збудників, тому не всі вони можуть заразитись від самки-матері. Пік інвазії спостерігається в осінньо-зимовий період, влітку вона дещо згасає.

Клінічні ознаки. Хвороба починається з почервоніння шкіри морди, го­лови, шиї. Характерною ознакою є запалення країв вух. Добре помітний та­кож рефлекс свербежу, коли починаєте гладити тварину рукою по голові, шиї, спині. З часом розвивається постійний свербіж, на шкірі з'являються папули, згодом утворюються луски. Помітні місця облисіння на голові й по всьому ті­лу. Шкіра в цих місцях грубішає, тріскається, і від таких тварин віддає кис­лим (запах, характерний для саркоптозу). У собак спостерігається парез тазо­вих кінцівок. Вони швидко слабнуть, виснажуються і здебільшого гинуть.

Діагностика ґрунтується на об'єктивній оцінці епізоотологічних даних, клінічних ознак та результатів лабораторного дослідження зскрібків шкіри підозрюваних щодо захворювання тварин. Виявляють кліщів на різних стаді­ях їх розвитку. Іноді при лабораторному дослідженні діагноз не підтверджу­ється, тому враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки і призначають профілактичне лікування інвазії.

Лікування. З практики відомо про ефективність 1%-х розчинів макролідних препаратів, які вводять собакам внутрішньом'язово або підшкірне в дозі 0,1 мл/кг маси тіла. У порід шотландський колі, шелті, бобтейл спостерігаєть­ся підвищена чутливість до цих препаратів, тому на їх основі готують мазі, пудри, які втирають у місця ураження на шкірі. Тварин також обприскують або купають препаратами групи ФОС, піретроїдів та на основі амітраз у концентраціях згідно з настановами. Застосовують 4 - 5%-ву масляну суспен­зію колоїдної сірки, аерозолі арпаліт, акродекс, дерматозоль, естрозоль. При нанесенні препаратів на все тіло собаці надягають намордник або комір з картону для запобігання злизуванню їх.

Повторне застосування акарицидних препаратів проводять через 7-9 днів. У тяжких випадках для досягнення ефекту лікування собак обробляють розчинами чи емульсіями акарицидних препаратів один раз на тиждень упродовж місяця. При гнійно-некротичних процесах призначають антибіоти­ки у вигляді мазей, ін'єкцій, таблеток. Для підвищення резистентності орга­нізму тварин добре годують, включать у раціон вітаміни (С, Е, РР, групи В та ін.), мінеральні речовини. Сильно ураженим і виснаженим собакам для зменшення свербежу й запобігання травмуванню шкіри призначають антигістаміни, імуностимулятори, гепатопротектори, кортикостероїди тощо.

Профілактика та заходи боротьби. Тварин утримують у чистоті і не допускають контактів з хворими та підозрюваними щодо захворювання. Без­притульних, бродячих і хворих тварин виловлюють. Собак з генералізованою формою саркоптозу піддають еутаназії.

Проводять дезакаризацію приміщення, вольєрів, кліток, будок. Ефектив­ним є 10 - 20%-ве хлорне вапно.