Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Презентации мудл

.pdf
Скачиваний:
3
Добавлен:
28.01.2022
Размер:
17 Mб
Скачать

У суспільній практиці розрізняють три основні форми організації страхового фонду:

1)централізований резервний страховий фонд;

2)фонд самострахування;

3)страховий фонд страховика.

Централізований резервний страховий фонд формується в натуральній і грошовій формах за рахунок загальнодержавних ресурсів. Цей фонд призначений для відшкодування збитків та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій —

великомасштабних катастроф. Централізований резервний страховий фонд містить:

стратегічні запаси держави у вигляді продукції, палива та інших матеріальних ресурсів, які знаходяться в підпорядкуванні спеціалізованого відомства Кабінету Міністрів — Державного матеріального резерву;

резервний фонд державного бюджету та оборотну касову готівку Державного бюджету України, які перебувають у розпорядженні уряду;

резервні фонди місцевих бюджетів, оборотну касову готівку та вільні залишки бюджетних коштів місцевих бюджетів, які перебувають у розпорядженні органів місцевого самоврядування.

Зметою державного фінансового забезпечення системи соціального захисту як самостійної галузі страхування, досягнення соціальної стабільності держава

формує грошові фонди цільового призначення. Такі страхові фонди організовують шляхом мобілізації обов'язкових страхових внесків фізичних та юридичних осіб з метою забезпечення їх у разі непрацездатності, старості, малозабезпеченості.

Фонд самострахування формується децентралізованим методом за рахунок

щорічних відрахувань чистого прибутку в розмірі, передбаченому в статутних документах суб'єкта господарювання, і використовується для подолання тимчасових труднощів, відшкодування втрат у процесі виробництва та забезпечення його стійкого становища на ринку в разі настання страхових випадків.

Основними недоліками самострахування є:

— нераціональна і дорога форма страхового захисту, оскільки суб'єкт господарювання повинен витрачати кошти на створення фінансових резервів у

повному обсязі можливих збитків, що звужує його фінансові можливості;

— відволікання значних фінансових ресурсів із виробничого процесу для

формування страхового фонду, джерелом якого є чистий прибуток, що значно знижує рентабельність суб'єкта господарювання та суперечить основній меті ринкового виробництва;

— самострахування вимагає кваліфікованого управління резервними фондами.

Страховіфондистраховика формуються спеціалізованими установами – страховими компаніями і набувають особливої ваги у ринковому середовищі. Така форма створення страхового фонду як страхування,– істотно відрізняється від розглянутих вище форм. При цьому методі фонд створюється за рахунок страхових внесків учасників страхування (підприємств, установ, організацій, окремих громадян тощо) і витрачається по цільовому призначенню: на відшкодування збитків від стихійних лих і виплату страхових сум тільки учасникам страхового фонду. Також джерелом формування страхового фонду є доходи від інвестиційної діяльності страховика, тому що мобілізовані ресурси у страховому фонді страховика є суттєвим джерелом інвестицій в економіку.

Страховийфондсуспільства– це сукупність

централізованих та децентралізованих фінансових резервів, які формуються завдяки частині ВВП і призначені для відшкодування збитків, завданих страховими подіями.

Кошти цього фонду можуть перебувати у формі:

матеріальних цінностей;

фінансових активів;

грошей.

Страхування - це система економічних відносин, які виникають між двома сторонами - страховиком і страхувальником - щодо забезпечення захисту майнових інтересів останнього за рахунок сплати ним страхових платежів (премій) до спеціально створених для цього цільових фондів, звідки здійснюється відшкодування збитків (у разі настання обумовлених страхових випадків).

Розкриваючи сутність страхування, доцільно розглядати його поняття в таких аспектах:

як гарантію захисту майнових інтересів юридичних і фізичних осіб;

як економічну категорію;

як вид діяльності (бізнесу);

як форму фінансового посередництва;

як метод нейтралізації ризиків.

Страхування як економічна категорія — це сукупність особливих замкнутих

перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду і його використання для відшкодування збитків, заподіяних за

непередбачених несприятливих обставин, а також для надання матеріальної допомоги громадянам у разі настання певних подій у їх житті.

Страхування є гарантом компенсації збитків, заподіяних майновим інтересам держави, суб’єктів господарювання і населення. Воно значною мірою звільняє

бюджет від тягаря витрат на відшкодування збитків, що мають місце внаслідок

руйнівних природних катаклізмів, техногенних катастроф, епідемій та інших нещасних

випадків, захищає підприємців від майнових і комерційних витрат, забезпечує підтримку рівня життя громадян.

Підприємництво і страхуваннянерозривно пов’язані. Наявність ринкових відносин

обумовлює необхідність дій самостійних виробників на свій страх і ризик, що посилює значення страхових послуг. Для підприємництва характерні освоєння нових сучасних

високоефективних технологій, випуск удосконаленої і нової продукції, готовність

ризикувати на ринку, що може викликати збитки. Отже, у підприємців виникає страховий інтерес.

Страхуванняє ефективнимзасобом реалізації соціальної політикидержави,

здійснюючи матеріальний захист громадян шляхом виплати пенсій і грошової допомоги через систему державного соціального страхування.

Страхування —стабільнеджерело інвестиційнихресурсів держави. Вкладаючи кошти

страхових резервів (переважно за довгостроковими договорами особистого

страхування) в пріоритетні галузі, держава спроможна вирішувати глобальні

економічні завдання. Страхування має стратегічне значення у розвитку національної економіки.

Отже, страхування є одночасно засобом залучення грошових ресурсів і способом відшкодування збитків.

Розглянемо ознаки страхування:

1.Наявність страхового ризику, без якого страхування втрачає сенс.

2.Відносини грошового перерозподілу, які пов'язані, з одного боку, із формуванням страхового фонду за допомогою страхових платежів, з іншого - із

відшкодуванням збитку з цього фонду потерпілим.

3.Формування страхового співтовариства з числа страхувальників означає право отримання відшкодування лише страхувальниками, які сплатили страхові платежі саме в цій страховій організації, сформували цільовий страховий грошовий фонд.

4.Замкнута розкладка збитку в просторі та часі показує, що сформований страховий фонд призначений тільки для відшкодування збитків визначеному колу

страхувальників, які можуть знаходитися в межах певної території та отримати відшкодування протягом визначеного часу. Ця ознака базується на ймовірності того, що кількість постраждалих, як правило, менше кількості учасників страхування.

5. Поєднання індивідуальних і колективних страхових інтересів означає зацікавленість у відсутності будь-яких збитків як в індивідуальних страхувальників,

так і у певних груп людей, підприємств, суспільства в цілому.

6. Зворотність страхових платежів означає повернення страхувальникам грошей у випадку настання страхової події. Ця ознака наближує страхування до категорії

кредиту, але не можна стверджувати, що страхувальник кредитує страховика, оскільки він купує страховий захист.

7. Самоокупність страхової діяльності характеризує здатність страхової організації покривати свої витрати з надання страхового захисту в певному обсязі за рахунок

обґрунтованих розмірів страхових внесків і виваженої політики розміщення тимчасово вільних грошових коштів.

Кожна економічна категорія проявляє свою сутність через функції, які вона виконує. Сутність та зміст страхування розкривається через наступні функції:

1. Ризикова функціяполягає у матеріальній відповідальності страхових компаній за наслідки ризику оскільки страховий ризик безпосередньо пов'язаний із наданням грошової допомоги постраждалим господарствам та громадянам. В рамках ризикової функції відбувається перерозподіл грошових коштів (спеціалізований страховий фонд) серед учасників страхування з наслідками страхових подій.

2. Превинтивна (попереджувальна) функція полягає у попередженні страхових випадків і зменшенні суми збитку, спрямована на фінансування заходів щодо

зменшення страхового ризику за рахунок частини коштів страхового фонду. Здійснення цієї функції передбачає широкий комплекс заходів, у тому числі

фінансуваня їх задля недопущення або зменшення наслідків страхових подій, а її

економічна сутність полягає в тому, що сама страхова компанія об'єктивно зацікавлена у попередженні настання страхових випадків.

3. Заощаджувальна (накопичувальна) функція проявляється лише за окремими

видами особистого страхування (страхування життя, пенсій, ренти) з урахуванням інвестиційного доходу протягом дії договору. Наприклад, при страхуванні життя категорія страхування найбільшою мірою зближається з категорією кредиту (відбувається накопичення певних страхових сум).

4. Контрольна функція випливає з вищеперерахованих специфічних функцій страхування і проявляється водночасно з ними в конкретних страхових відносинах. Відповідно до вимоги контрольної функції здійснюється фінансовий контроль за вірним проведенням страхових операцій

Основними принципами страхування є:

1)конкурентність вільний вибір страхувальником страхової компанії, а страховою компанією - виду страхування;

2)страховий ризик - потенційна можливість збитку або втрати доходу при настанні визначених подій. Конкретним проявом реалізації страхового ризику є страховий випадок, тобто фактичне настання непередбачуваної події;

3)страховий інтерес страхувальника і страховика як законна вимога відшкодувати майновий збиток, що пов'язаний із правом власності, володіння, розпорядження і використання об'єкта страхування та права вимоги від страховика дотримання умов договору;

4)максимальна сумлінність - надання повної інформації щодо предмета укладеного договору страхування як на етапі його укладання, так і на етапі виконання, тобто це повна довіра між страховиком і страхувальником;

5)страховевідшкодування на рівні збитку, яке не повинно приносити страхувальнику прибуток, а повинно тільки відновити його майнове становище до того рівня, який був безпосередньо перед страховим випадком, що відбувся;

6)застереження- включення до договору страхування особливих клаузул. Наприклад, франшиза - визначена в договорі страхування незначна частини збитків, що не підлягають відшкодуванню страховиком, тобто є способом розподілу ризиків і рівня страхової відповідальності;

7)суброгація (зустрічнийрегресний позов) - передача страховику, який виплатив страхове відшкодування, права вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток;

8)диверсифікація законодавча можливість розширення ділової активності страховиків за рамками основної діяльності;

9)контрибуція-право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником з пропозицією

розділити витрати з відшкодування збитків;

10) співстрахування-страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками та перестрахування - передача однією страховою компанією іншій частини своїх зобов'язань відповідно до укладених договорів.

Основними суб’єктами страхування є страховик,

страхувальник і застрахований.

Страховик — юридична особа — страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування. За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовою інституцією.

Страхувальник— юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.

Застрахований — юридична чи фізична особа, якій

належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Крім того, може виділятись такий суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може отримати застрахований.

Страхові відносини є досить різноманітними. Як правило, вони є

двочи тристоронніми. Двосторонні відносини складаються між страховиком і страхувальником, який водночас є і застрахованим,

тристоронні — між страховиком, страхувальником і застрахованим.

В окремих випадках у страхових відносинах може брати участь кілька страховиків. Це зумовлено двома формами страхових відносин: співстрахування і перестрахування. Співстрахування

це розміщення одного ризику частками у кількох страховиків. Зазвичай на кожну страхову суму видається окремий поліс.

Перестрахування — це передання договору страхування від одного страховика до ін шого. У цих відносинах перший страховик (перестрахувальник), приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за ними передає іншому страховикові (перестраховику) на відповідних умовах.

Страхові відносини включають:

страхові платежі; виплату страхового відшкодування; перестрахування;

розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку; отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.