4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

Термін	Визначення
Композиційні матеріали	((англ.) - складний) - це сучасні пломбувальні матеріали, що мають високі фізико-хімічні та естетичні властивості.
Хімічна полімеризація	Полімеризація матеріалу відбувається за рахунок каталітичної системи, що міститься у складі композиту;
Світлова полімеризація (фотополімеризація).	Полімеризація відбувається під дією видимого світла з довжиною хвилі 450нм;

4.2. Теоретичні питання до заняття:

1.Знати інструменти для приготування пломбувального матеріалу та допоміжні засоби для пломбування каріозних порожнин.

2.Знати інструменти та матеріали для кінцевої обробки пломб.

3.Виписати класифікацію композиційних матеріалів та адгезивних систем.

4.Перерахувати основні позитивні та негативні властивості композиційних матеріалів хімічного та світлового твердіння.

5.Перерахувати основні, позитивні та негативні властивості компомерів.

6. Виписати етапи пломбування каріозної порожнини композиційним матеріалом хімічного та світлового твердіння.

4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. Підготувати до пломбування композиційним матеріалом хім. Типу затвердіння каріозну порожнину.

2. Вміти замішити композиційним матеріалом хім. типу затвердіння.

3.Запломбувати композиційним матеріалом хім. типу затвердіння каріозну порожнину 1 класу за Блеком.

4.Запломбувати композиційним матеріалом світлового типу затвердіння каріозну порожнину 5 класу за Блеком.

5.Запломбувати композиційним матеріалом світлового типу затвердіння каріозну порожнину 3 класу за Блеком.

6. Вміти визначити показання та протипоказання для пломбування каріозних порожнин різними композитами.

5. План і організаційна структура навчального заняття з дисципліни.

№	Етапи заняття	Розподіл часу	Види контролю	Засоби навчання
1.	Підготовчий етап	15хв	практичні завдання,ситуаційні задачі, усне опи­тування за стан­дартизованими переліками питань.	під­ручники, посібни­ки, методичні рекомендації.
1.11.1	О Організаційні питання.
1.2	Формування мотивації.
1.3	Контроль початкового рівня підготовки.
2.	Основний етап .	55хв
3.	Заключний етап	20 хв	тестові завдання	тестові завдання
3.1.	Контроль кінцевого рівня підготовки.
3.2.	Загальна оцінка навчальної діяльності студента.
3.3	Інформування студентів про тему наступного заняття.

Зміст теми:

Композиційні матеріали ((англ.) - складний) - це сучасні пломбувальні матеріали, що мають високі фізико-хімічні та естетичні властивості. Композиційні матеріали складаються з органічної (полімерної) матриці, неорганічного наповнювача, обробленого поверхнево-активними речовинами (силанами). В більшості композитів органічна матриця представлена мономерами Віs-GМА (бісфенолгліцидилметакрилат, або "смола Бовена"), UDМА (уретандиметилметакрилат) в якості основних мономерів та ТЕGМА (триетиленглікольметакрилат) в якості додаткового мономеру (Віs-GМА має найбільшу в'язкість).

Вони полімеризуються хімічним шляхом або під дією видимого світла за участю вільних радикалів. Каталізатором для фотополімерів є камфорохінон, який активується під дією світла, а для хіміополімерів - з одного боку перекис бензоілу, з іншого -третичні аміни. В якості неорганічного наповнювача використовується порошок силанірованого кремнію, барієвого та стронцієвого скла, кераміка, тощо. До складу композитів також входять барвники та пігменти, фотоініціатори, каталізатори, УФ-стабілізатори та інгібітори.

Фізико-хімічні властивості композиційних матеріалів залежать від процентного співвідношення компонентів, що входять до їх складу. Неорганічний наповнювач відповідає за міцність матеріалу.

Збільшення кількості наповнювача призводить до зменшення усадки матеріалу. При збільшенні кількості мономеру та зменшенні кількості неорганічного наповнювача: збільшується усадка, зменшується механічна міцність, збільшується прозорість та здатність до полірування, зменшується щільність та кольоростійкість, зростають реологічні властивості та зростає коефіцієнт теплового розширення. При збільшенні кількості системи ініціації збільшується кольоростійкість та швидкість полімеризації.

Класифікація.

Існує декілька класифікацій композиційних матеріалів, які враховують як розмір частичок наповнювача, так і спосіб полімеризації матеріалу.

За способом полімеризації виділяють композити:

1. хімічної полімеризації (самотвердіючі). Полімеризація матеріалу відбувається за рахунок каталітичної системи, що міститься у складі композиту;

2. світлова полімеризація (фотополімеризація). Полімеризація відбувається під дією видимого світла з довжиною хвилі 450нм;

З . теплова полімеризація (термополімеризація). Композит полімеризусться під час нагрівання та використовується для виготовлення вкладок лабораторним шляхом.

За клінічним призначенням:

1. композиційні матеріали для навантажених реставрацій:

2. композиційні матеріали для ненавантажених реставрацій.

По наповненості матеріалу:

• високонаповнені (вите 65% неорганічного наповнювача):

• низьконаповнені (нижче 65% неорганічного наповнювача).

За розміром частинок наповнювача композиційні матеріали поділяють на чотири групи:

1. Макрофільні, або традиційні - з розміром частинок 8-30 мкм.

2. Мінінаповнені - з розміром частинок наповнювача 1-5мкм.

3. Мікронаповнені - з розміром частинок наповнювача 0,04-0,4мкм.

4 . Гібридні - композиція мікро- та макрочасточок.

Макронаповнені композити (макрофіли). Розмір частинок наповнювача складає 1-100 мк (частіше 20-50мк).

Макронаповнені композити мають високу механічну міцність, хімічну стійкість, добре крайове прилягання, але погано поліруються і тому швидко змінюють колір. До них відносяться: Adaptic, Adaptic II (Dent Splay), Concise (3M), Evicrol (Spofa Dental), Prismafil, Visio-Fil, Visio-Molar (ESPE), Bis-Fil(Bisco), P10, P50 (3M). Вони використовувались для пломбування каріозних порожнин І та II класів в бічних зубах.

Мікронаповнені матеріали (мікрофіли). Розмір частинок складає 0,04-0,4 мкм. Вони досить естетичні, добре поліруються і довго зберігають колір. У зв'язку з низьким вмістом наповнювача (до 50% маси і тільки 25% об'єму) вони мають недостатню механічну міцність. До них відносяться: Degufill-SC, Degufill-M (Degussa), Durafil (Kultzer). Helio Progress (Vivadent). Helio-Molar (Vivadent), Silux Plus (3M).Мікрофіли використовують для пломбування каріозних порожнин III, V класів.

Гібридні композиційні матеріали. Містять частинки наповнювача різного діаметру, від 0.04 до 100 мк, що складають до 78-85% за вагою та 64% за об'ємом. Вони поєднують в собі якості макро- і мікрофілів. До них відносяться: Valux Plus (ЗМ), Tctric (Vivadcnl), Prisma (Dent Splay), Herculite XPV (KERR), Charisma (Kullzer), Arabesc (VOCO). Вони застосовуються для пломбування каріозних порожнин усіх класів, так як мають високу механічну міцність, хімічну стійкість, високі естетичні якості та кольоростійкість, мінімальна усадка та високий ступінь адгезії твердих тканин зуба.

Гібридні композиційні матеріали поділяють на три типи:

1. Макрогібриди. Середній розмір часток наповнювача більше 5мкм: Aureofil, Clearfil Photo Posterior, Clearfil CR Inlay (Kuraray), Ful-Fil (Caulk), Miradapt.

2. Проміжні гібриди. Середній розмір часток наповнювача 1-5Brillant (Coltene), Dentofil LC (Lek), Herculite XR (Kerr),Lumifor (Bayer), Occlusion, Opalx (ICI), P IО (ЗМ).

3. Мікрогібриди. Середній розмір часток наповнювача меньшеІмкм: Arabesk (Voco), Charisma (Kultzer), Dentofil (Lek),Degufil Ultra (Degussa), Herculite XRV (Kerr), Prisma ТРИ (DeTrey), Tetric (Vivadent), Z-100 (3M).

Перевагами мікрогібридів є те, що їх використовують для пломбування каріозних порожнин всіх класів, вони гарно поліруються, мають незначну усадку та високу кольоростійкість. На сьогодні вони є основними серед композиційних матеріалів, що використовуються в стоматології.

Фізико-хімічні властивості композиційних матеріалів. Недоліком всіх сучасних композиційних матеріалів є їх усадка під час полімеризації. Найбільшою вона є у хімічних композитів, при цьому вона рівномірна і спрямована до середини пломби. У фотополімерних композитів усадка нерівномірна і спрямована в напрямку джерела світла. В середньому усадка складає 2-5%.

Іншим недоліком сучасних композиційних матеріалів є пористість. Вона також більшою мірою виражена у хімічних композитів тому, що при змішуванні двох компонентів («паста-паста» або «порошок-рідина») утворюється значна кількість мікропухирців повітря в масі композиту. Це в подальшому ускладнює кінцеву обробку пломб, сприяє проникненню барвників та колонізації бактерій на поверхні пломби, послаблює внутрішній зв'язок в пломбі. Тим самим погіршуються її механічні властивості та прискорюється стирання поверхні.

Композиційні матеріали володіють властивістю поглинання води (сорбція), що може погіршувати механічні та естетичні функції пломби. Найбільшу здатність до адсорбції води мають мікронаповнені композиційні матеріали, найменшу - гібридні композиційні матеріали. Коефіцієнт теплового розширення композитціійних матеріалів в 2-6 разів вищий ніж в емалі. Важливою характеристикою композиту є його твердість. Ступінь твердості матеріалу визначає його стійкість на знос. Найбільшу твердість мають мікрогібридні матеріали, її можна порівняти з твердістю амальгами. Композиційні матеріали не здатні з'єднуватись з твердими тканинами зуба фізико-хімічним шляхом. Тому для забезпечення зв'язку композитних пломбувальних матеріалів з тканинами зуба в стоматології використовуються адгезиви.

Класифікація стоматологічних адгезивів:

1. адгезиви до емалі(гідрофобні);

2. адгезиви до дентину(пдрофільні);

3. багатоцільові адгезиви (до емалі та дентину одночасно).

Адгезія до емалі досягається шляхом протравлювання їїповерхні, під час якої відбувається демінералізація структури емаліз утворенням мікропор, що значно збільшує поверхню взаємодії задгезивом. Найбільш часто для протравлювання емалівикористовують ортофосфорну кислоту. Оптимальною

концентрацією кислоти для травління вважається 32-37%. Кислота наноситься на емаль на 15-20сек. При обробці емалі кислотою відбувається розчинення емалі на глибину близько 10 мікромікрон і утворення пор глибиною 5-50 мкм.

В мікропори емалі проникає адгезив та формує смолянисті тяжі при полімеризації, створюючи мікромеханічний зв'язок адгезива з емаллю. Структура дентину відрізняється від структури емалі більшим вмістом води та органічних речовин (колагенових волокон). Тому емалеві адгезиви не здатні з'єднуватися з дентином, що призвело до створення якісно- інших адгезивів, здатних з'єднуватись з дентином.

Фактором, що ускладнює адгезію до дентину, є так званий «змазаний» шар що утворюється під час препарування каріозної порожнини високошвидкісними інструментами, «Змазаний» шар складається з залишків гідроксиапатитів, відростків одонтобластів, денатурованих колагенових волокон. Товщина «змазаного» шару складає 0.5-5.0 мкм. Він знижує проникність дентину та зменшує адгезію композиту до дентину.

Існує два підходи до «змазаного» шару:

1. повне видалення змазаного шару шляхом протравлювання розчином кислоти та зв'язок композиту з хімічно підготованим дентином. Більшість сучасних композиційних систем базується саме на цьому принципі:

2. повне або часткове збереження «змазаного» шару та його модифікація під дією адгезиву, що з'єднує його з композитом

В процесі травління дентину кристали гідроксиапатиту розчиняються кислотою, дентин перетворюється у структуру, яка складається з переплетених колагенових волокон.

Адгезивні системи, спеціально створені для обробки дентину, мають назву праймерів. При обробці дентину праймером відбувається глибоке проникнення його у дентинні канальці зі збереженням орієнтації колагенових волокон. Праймер має властивості гідрофільної речовини, тому проникає углиб дентину протягом значного часу. Маленькі молекули праймеру, витісняючи вологу, заповнюють простір між вільними колагеновими волокнами та проникають у відкриті дентинні канальці. Праймер гідрофільний, але має групу, яка може з'єднуватись зі смолою типу Віs-GМА (та подібними). Тому, покриваючи стінки дентинних канальців та колагенові волокна, праймер готує ці поверхні до фіксації адгезиву. Адгезив наноситься після праймеру, та вслід за ним проникає в дентинні канальці та між колагеновими волокнами. Утворюється так звана гібридна зона. Вона включає в себе адгезив (ВІs-GМА або ін. метакрилат), що заповнив дентинні канальці та простір між колагеновими волокнами плюс самі колагенові волокна та дентин до рівня затікання адгезиву. Композиційні матеріали фіксуються зверху на адгезив.

За своїм складом та механізмом дії адгезивні системи ділять на дві групи:

1. адгезивні системи, під дією яких відбувається повне видалення змазаного шару: Denlhesive (Kullzer), Scotchbond-2 (3M). Synlac (Vivadent). тощо.

2. адгезивні системи, під дією яких вібувається часткове розчинення поверхневого шару дентину або його модифікація шляхом з'еднання його з гідрофільними мономерами адгезива: XR-Bond (KERR), Umperva-Bond (Shofu), J&J&C-Dentin Enamel BA (Jonson & Jonson), All-Bond, All-Bond-2 (Bisco), Pertac Universal Bond (ESPE), Prisma Universal Bond-2 (Caulk) i т.д.

На сьогоднішній день здебільшого використовують адгезиви IV покоління. Bлacтивocтi адгезивних систем IV покоління:

1. Тотальне тpaвлiння емалі та дентину 32-37% фосфорноюкислотою;

2. Вологий бондинг;

3. Тривалий час експозиції праймеру (не менше 30 сек.), щобдентин встиг просичитись;

4. Утворення гібридного шару.

Адгезивні системи V покоління володіють такими ж властивостями, але вони однокомпонентні (в одній ємкості).

Перевагами композиційних матеріалів є висока естетичність, низька тeплoпpoвiднicть. Недоліками - полімеризаційна усадка, низький модуль eлacтичнocтi, більш високий, ніж у тканин зуба коефіцієнт температурного розширення, досить складна та багатоетапна техніка зacтocування.

ЗУй" і поро^снчкок)