Збудник содоку (Spirillum minor)

Содоку (sodoku - so-щур, doku-отрута) - гостре інф. зоонозне захв., яке характеризується рецидивуючою пропасницею, запальною реакцією, виразкою в місці укусу, ураженням лімфатичних вузлів, поліморфним висипом. Збудник - S. minor, вперше описаний Картером у 1888 р., належить до роду Spirillum родини Spirillaceae. Морфологія і фізіологія. Спірили содоку - штопороподібні, звивисті бактерії довжиною 3-10 мкм, шириною 0,2-1,5 мкм, мають від 2 до 6 завитків і по 3-9 джгутиків на обох полюсах завдяки чому дуже рухливі. Добре забарвлюються всіма аніліновими барвниками, особливо фарбою Романовського-Гімзи у фіолетовий колір, Гр(-). S. minor - анаероб, культивується з великими труднощами на кров’яних і сироваткових середов.. Екзотоксину не виділяє, усі патологоанатомічні ураження спричинені ендотоксином. Антигенна структура не вивчена. Екологія. Природним біотопом спірил содоку є різні види гризунів - пацюки, миші, мавпи. Значно рідше їх можна виявити у хворих білок, тхорів, ласок, собак і котів. Чутливі до них і лабораторні тварини - гвінейські свинки, білі щурі, миші. Циркуляція збудника в природі здійснюється між гризунами ч/з укуси один одного. Основним джерелом інф для людини є пацюки, інфікованість яких часом переважає 50 %. У хворих тварин збудник знаходиться в крові, на слизовій оболонці рота. Людина заражається ч/з укуси пацюків та інших гризунів, рідко ч/з контаміновані спірилами харчові продукти (молоко). Частіше хворіють люди, які мають тісний контакт із тваринами - мисливці, працівники віваріїв, баклабораторій тощо. Від хворих людей захв. не передається. Потрапивши у зовнішнє середов., спірили содоку швидко гинуть, хоч у деяких продуктах харчування, забруднених виділеннями хворих гризунів, певний час можуть зберігати свою життєздатність і вірулентність. Захв. людини. Інкубаційний період триває від 10 до 14 днів і >. Хв. починається гостро, з ознобу, підвищ. t тіла до 39-40 °С. Ч/з 4-6 днів t раптово і швидко знижується, а ч/з 4-9 днів виникає новий напад гарячки на 3-4 дні і знову t критично падає до норми. Таких нападів може бути 5-10 і >. На місці укусу виникає болючий інфільтрат темно-червоного кольору, часом він переходить у виразку з некрозом, з’являється плямисто-папульозний висип спочатку навколо інфільтрату, а потім на всьому тілі. Виникає запалення регіонарних лімфатичних судин і лімфовузлів. При відсутності лік. смертність досягає 6-10 %. Імунітет вивчений недостатньо. У перехворілих у крові знаходять комплементзв’язуючі та лізуючі спірили антитіла. Повторні випадки захворювань не описані. Лабор. діагностика. Матеріалом для дослідження від хворих людей є кров, ексудат з виразки й висипу, пунктат л/в. Мікроскопія товстої краплі крові під час гарячки, мазків із запального вогнища чи лімфовузлів дає змогу виявити характерні за морфологією спірили й швидко встановити діагноз. При негативних результатах бактеріоскопії ставлять біологічні проби на білих мишах і гвінейських свинках. Перш ніж заражати тварин, досліджують їх кров на наявність спірил і при їх виявленні таких тварин не використовують. Чотирьом мишам вводять в черевну порожнину по 1 мл крові хворих і одній гвінейській свинці - 2 мл. Ч/з 2-3 тижні в крові й ексудаті черевної порожнини заражених тварин у нативних і забарвлених мазках виявляють збудника. Бактеріологічний метод не завжди дає позитивні результати і тому його застосовують рідко. На 8-10 день хв. з допомогою реакцій аглютинації, лізису, зв’язування комплементу та імунофлюоресценції можна виявити специфічні антитіла в сироватці крові. Профіл. і лік.. Попередження захворювань полягає у знищенні гризунів, охороні людей від контакту з ними, дотриманні правил безпеки при роботі з лабораторними тваринами. При укусах людини щурами чи іншими гризунами профілактично призначають тетрациклін по 0,2 г 4 рази на добу протягом тижня. Специфічна профіл. не проводиться, вакцин немає. Для лік. використовують стрептоміцин, тетрациклін, пеніцилін та інші препарати.