Методика визначення вмісту фтору у питній воді

Принцип методу заснований на здатності фтор-іону змінювати забарвлення (з рожевого у жовте) алізаринцирконієвої суміші. Тому для приготування стандартної шкали піпеткою, що промита робочим розчином фтористого натрію (1 мл його містить 0,01 мг фтору), точно відмірюють останній у кількості 1, 2, 3 і т.д. до 12 мл у мірні колби на 100 мл і доливають кожну порцію до 100 мл двічі дистильованою водою.

В одну колбу наливають тільки 100 мл дистильованої води. Отримують стандартну шкалу з вмістом фтору в 100 мл від 0 до 0,12 мг з інтервалом в 0,01 мг.

Далі з метою підготовки води, що вивчається, для подальшого визначення, нейтралізують 90 мл досліджуваної води 0,1Н розчином азотної кислоти, кількість якої розраховують за величиною попередньо визначеного лужного резерву. Доливають до 100 мл двічі дистильованою водою.

Якщо лужність води менша, ніж 1 мг-екв/л, її можна не враховувати і проводити дослідження в 100 мл води, що досліджується, без підкислення азотною кислотою.

Під час визначення вмісту фтору у питній воді до підготовлених стандартів і зразку води, що досліджується, додають, точно відмірюючи по 10 мл кислої алізаринцирконієвої суміші, перемішують і залишають відстоюватися при кімнатній температурі у затемненому місці протягом не менш, ніж 2 години (краще 12-18 годин).

Після цього вміст кожної колби перемішують, переливають у циліндри і колориметрують, підбираючи до забарвленої води, що досліджується, забарвлення одного з розчинів стандартної серії.

Колориметрію проводять на білому фоні в циліндрах з безбарвного скла діаметром 25-28 мм, ємкістю біля 120 мл та висотою 120-220 мл з плоским дном зверху вниз.

Розрахунок здійснюють за формулою 1:

а  100

Х= –––––– мг/л фтору; (1)

V

де X– вміст фтору в 1 л води, мг;

а – кількість фтору у стандартному розчині, мг;

V – об'єм взятої для дослідження води, мл.

Примітка. До домішок, які заважають колориметрії, відносяться: хлориди в концентрації понад 250 мг/л (вони зменшують вміст фтору приблизно на 0,01 мг/л на кожні 100 мг хлоридів), сульфати в концентрації понад 300 мг/л (при концентрації близько 600 мг/л, вони збільшують вміст фтору на 0,05-0,3 мг/л, при концентрації близько 1000 мг/л – збільшують на 0,2 мг/л).

Якщо під час колориметрії виявляють осад або відтінки, які не підходять до еталонів шкали, таке явище свідчить про присутність у воді домішок, що заважають визначенню (забарвлення – понад 20° С, окислюваність – більше, ніж 12 мг/л кисню, вміст заліза – понад 5 мг/л). В такому випадку колориметричному визначенню повинна передувати вигонка фтору у вигляді кремнефтористої кислоти.

Показники оцінки карієсу та флюорозу

Ураженість зубів карієсом оцінюється на підставі визначення числа уражених на 100 обстежених (у %). При цьому враховують, що інтенсивність карієсу зубів або показник каріозності являє собою кількість каріозних зубів у перерахунку на одного обстеженого.

Разом з тим реєстрація стадії флюорозу ведеться на підставі оцінки 2-х зубів, що найбільш уражені.

• флюорозу немає (нормальний стан емалі);

• підозра на флюороз (нормальна прозорість емалі);

• дуже легка форма флюорозу/ (невеликі прозорі плями, ділянки подібні до паперу, які уражають до 25% зовнішньої поверхні зуба);

• легка форма флюорозу більш виражені білі непрозорі плями емалі, що охоплюють менше 50% поверхні зуба;

• помірно виражена форма флюорозу (стертість емалі та наявність плям коричневого кольору);

• важка форма (пошкодження виражені настільки, що змінюється форма зубів, по всій поверхні зуба помітні борозенки, коричневі плями та ділянки стертої емалі).