• На засіданнях виконкому ВВА і Генеральної асамблеї розглянуті програми розвитку ВВА, Міжнародний Кодекс з ветеринарної етики, звіти комісій, фінансові питання тощо.

• На асамблеї були обрані президент і члени виконавчого бюро ВВА. Президентом обрано Д.Т. Блекборно (Англія) і 7 віце-президентів (Євро­па Західна і Східна, Азія, Північна Америка, Південна Америка, Африка і від асоційованих членів ВВА).

• XXV Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1995 році в м. Йокогама (Японія). Були присутні 8 тисяч спеціалістів із 80 країн світу. Відбулися пленарні та секційні засідання. На пленарних засіданнях об­говорювалися такі питання: ветеринарна етика і благополуччя тварин; здоров'я тварин і гігієна харчування в міжнародній торгівлі; видання з питань охорони навколишнього середовища і ветеринарної медицини; спеціалізація у ветеринарній медицині.

• На секціях конгресу обговорювалися 16 тем: досягнення в гельмін­тології; біотехнологія в розробці вакцин і методи діагностики хвороб; до­гляд за тваринами й їх використання в дослідженнях і перевірках; боро­тьба з респіраторними хворобами великої рогатої худоби; біль у тварин і заходи боротьби з нею; мінімальні вимоги у ветеринарній освіті; кульга­вість у коней; анатомія диких тварин і анатомічні методи навчання; гігіє­на харчових продуктів у XXI столітті; утруднення ветеринарії в реабілі­тації і повторному поверненню тваринного світу навколишнього дикого середовища (охорона рідкісних тварин і птахів, які зникають); контроль і профілактика хвороб свиней у XXI столітті; сучасні діагностичні лабора­торії по лікуванню тварин, гігієні продуктів харчування і токсикології; ос­танні досягнення в дослідженні бактеріальних, вірусних інфекцій та па­разитарних хвороб птахів; патологія тварин, як джерело моделей в ме­дичних дослідженнях; удосконалена біотехнологія пересадки ембріонів; історичний розвиток ветеринарної медицини в Азії та Океанії.

• Було проведено переобрання президента ВВА. Новим президентом Всесвітньої ветеринарної асоціації обраний доктор Апостоле Ронсіс (Греція).

• Під час роботи конгресу проходила міжнародна ветеринарна виста­вка.

• XXVI Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1999 р. у Ліоні (Франція). Були присутні 5500 делегатів з 90 країн світу. Працювало 36 секцій. Розглядались питання; історія ветмедицини, вет. освіта, інфек­ ційна і незаразна патологія, анатомія, фізіологія, клінічна біологія, тропі­ чна ветеринарія, етологія, дикі та зоопаркові тварини.

• XXVII Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в Осло в 2003 році. Міжнародний обмін результатами науково-практичної діяльності в

• галузі ветеринарії зробив велику допомогу людству у вишукуванні засо­бів і методів боротьби з хворобами тварин. Історія показує, що міжнаро­дні ветеринарні конгреси відіграли велику роль у координації ветерина­рної науки і практичної діяльності і в розробці заходів боротьби з бага­тьма інфекційними хворобами тварин, а також ліквідації деяких епізоотій у світовому масштабі.

• Поряд із вченим багатьох країн світу в роботу Міжнародних ветери­нарних конгресів внесли вагомий внесок радянські та українські вчені. Робота українських делегатів на конгресах, їх виступи, що відбивають наукові досягнення в нашій країні, сприяють росту авторитету ветерина­рної служби України в міжнародних організаціях і поліпшенню ділових контактів із вченими зарубіжних країн, вносять величезний внесок у по­дальший розвиток і зміцнення Міжнародного ветеринарного співробіт­ництва.

• Вчені Національного аграрного університету надавали значну до­помогу іншим країнам у підготовці спеціалістів ветеринарної медицини: в Афганістані - доцент А.Й. Яцишин; в Алжирі - професор С.К. Рудик і доцент А.С. Дячинський; у Гвінеї-Бісау - доценти С.С. Медведєв і М.О. Терес; в Ефіопії- професор В.С. Козачок та ін.

• Контрольні запитання

1. Коли і де був скликаний Перший Всесвітній ветеринарний конгрес?

2. У якому році і де було розроблене положення про Постійний Комітет Міжнародних ветеринарних конгресів?

3. На якому конгресі був розроблений проект статуту Міжнародних вете­ ринарних конгресів?

4. У роботі якого конгресу вперше приймала участь делегація Радянського

• Союзу?

5. Періодичність скликання Міжнародних ветеринарних конгресів?

6. Де і коли відбувся XXI Всесвітній ветеринарний конгрес? Його девіз?

7. Які мови є офіційними мовами конгресів?

8. Хто фінансує проведення Міжнародного ветеринарного конгресу?

• Міжнародна епізоотична служба

• У травні 1921 р. у Парижі відбулася міжнародна конференція, на якій були присутні представники 42 країн. Розглядалися питання про епізоотичне становище, особливо у відношенні таких захворювань, як чума великої рогатої худоби, ящур, парувальна неміч. На конференції вирішили створити Міжнародну службу по боротьбі з інфекційними хво­робами тварин.

• У січні 1924 р. представники 28 держав підписали угоду про ство­рення ветеринарної науково-технічної організації Міжнародної епізооти-

• 272

• 273

• чної служби із місцезнаходженням Міжнародного епізоотичного бюро в м. Парижі. Бюро повинно функціонувати під керівництвом і контролем Постійного Комітету, сформованого з делегатів від урядів, що домови­лися. Склад і обов'язки були визначені Статутом. Кошти на створення МЕБ, а також на поточні витрати представляли держави, що підписали угоду. Радянський Союз приєднався до Міжнародної угоди про засну­вання МЕБ у 1927 р., а Україна стала членом МЕБ в 1992 р.

• МЕБ підтримує науково-технічні зв'язки з ветеринарними установа­ми, що відповідають за організацію ветеринарної служби в країнах. Бю­ро не втручається в адміністративну діяльність держав і не залежить від влади країни, де воно розташоване. МЕБ функціонує під керівництвом і контролем Постійного Комітету і його адміністративної комісії, що пред­ставляє Комітет у проміжках між щорічними генеральними сесіями. На останніх члени Комітету таємним голосуванням обирають голову (пре­зидента МЕБ) і адміністративну комісію терміном на 3 роки.

• Постійний Комітет у 1972 р. скликав першу Генеральну сесію з представників 25 країн-членів Міжнародної епізоотичної служби. У 1939 р. кількість країн-членів МЕБ складала 44, у 1949 - 48, у 1959 - 64, у 1970 - 80, у 1971 - 90, в даний час - 116 країн. Генеральним директо­ром МЕБ протягом багатьох років були відомі французькі вчені: профе­сори Лекланш, Рамон, доктори Р. Віттоз, Л. Блажан.

• МЕБ проводить усю роботу по підготовці до Генеральних сесій, що щорічно скликають у травні в Парижі. Робочими мовами є французька, англійська, німецька, а з 1970 р. - російська. Наприкінці кожної сесії роз­робляють програму роботи чергової сесії, яку затверджує Комітет.

• МЕБ підтримує зв'язок із ветеринарними службами, що ще не є його членами, і з іншими Міжнародними організаціями, що мають відношення до захисту тварин: ФАО (Організація Об'єднаних націй із питань продо­вольства і сільського господарства), ВООЗ (Всесвітня організація охо­рони здоров'я), відділ мікробіологічної стандартизації Міжнародної асо­ціації мікробіологічних товариств, Міжнародний комітет по лейкемії, Між-африканське бюро по тваринництву, Панамериканський центр по зооно­зах, Всесвітня організація по захисту тварин, Всесвітня ветеринарна асоціація, Міжнародний інститут холоду. - міжнародна спілка залізнич­ного, повітряного, морського, автодорожнього транспорту, Європейське економічне співтовариство, Європейська рада і ряд інших міжнародних організацій. Основними завданнями МЕБ є:

• 1. Координація будь-яких важливих досліджень або дослідів у від­ношенні патології чи профілактики тих інфекційних хвороб тварин, по котрим необхідне міжнародне співробітництво.

2. Збір і розсилання урядам і ветеринарним установам фактів і до­ кументів, що мають загальний інтерес і що стосуються перебігу епізоотій та заходів боротьби з ними.

3. Вивчення проектів угод, що відносяться до ветеринарно-сані­ тарного нагляду за тваринами і надання в розпорядження урядів, що підписали ці угоди, можливості контролювати їх виконання.

• МЕБ організувало Всесвітню службу інформації. Усі країни-члени МЕБ, а також деякі країни, що не є його членами, регулярно 1 раз на місяць направляють дані про виникнення неблагополучних пунктів з ін­фекційних захворювань, що відносяться до списку А: ящур, везикуляр­ний стоматит, везикулярна хвороба свиней, чума великої рогатої худо­би, чума дрібних жуйних, контагіозна плевропневмонія великої рогатої худоби, нодулярний дерматит, лихоманка долини Ріфт, блутанг, віспа кіз і овець, африканська чума коней, африканська чума свиней, класич­на чума свиней, грип птахів, Ньюкасльська хвороба.

• Один раз у квартал країни направляють інформацію з хвороб спис­ку В (90 інфекційних хвороб великої рогатої худоби, коней, свиней, пта­хів, риб, бджіл, хутрових звірів), раз у рік - по хворобам списку С, для боротьби з якими необхідне міжнародне співробітництво. При появі осо­бливо небезпечних хвороб у країнах, де до цього захворювання не ре­єструвалося, інформацію негайно телеграфом направляють у МЕБ.

• Відомості, зібрані МЕБ, повідомляють країнам зацікавленим органі­заціям: негайно - про спалах особливо небезпечних інфекційних хвороб; щомісяця - по хворобах списку А і результатах ідентифікації типів і варі­антів вірусу ящуру. Кожні два місяці направляють бюлетень, у якому пу­блікують матеріали міжнародних нарад з ветеринарії, огляди по епізоо­тології і профілактиці інфекційних і паразитарних хвороб тварин, тексти міжнародних угод по ветеринарії, офіційні повідомлення. Раз у рік випу­скають щорічник із таблицями статистичних даних окремо з хвороб у кожній країні.

• МЕБ в останні роки розробило рекомендації по боротьбі з ящуром, лейкозом, сказом, класичною і африканською чумою свиней, бруцельо­зом, туберкульозом тварин, поширеними хворобами птахів і ін. Ці реко­мендації широко використовують у практиці при наданні ветеринарної допомоги на різних континентах.

• Міжнародна служба епізоотій розробляє міжнародні санітарні кон­венції і подає їх для ратифікації учасникам. За участю нашої країни було підписано кілька конвенцій на багатосторонній та двохсторонніи основі переважно з прикордонними країнами - Туреччиною, Румунією, Угорщи­ною, Польщею, Словаччиною, Росією тощо.

• 274

• 275

• Важливим документом, розробленим і затвердженим Постійним Ко­мітетом МЕБ, є ветеринарно-санітарний кодекс (1968 р.).

• МСК містить правила і є найбільш важливим довідковим докумен­том при встановленні державного і міжнародного санітарного контролю.

• Останній МСК був прийнятий у 1974 р. Він складається з 8 розділів:

1. 4 акти, 5 розділів, загальні положення.

2. Положення по 17 хворобах списку А.

3. Положення по 12 хворобах списку В.

4. Положення по 19 хворобах списку С.

5. Положення про норми і вимоги, які висуваються до препаратів і контролю біопрепаратів і товарів проти хвороб всіх видів тварин, вклю­ чаючи птахів, гризунів, риб і бджіл.

6. Дані 16 зразків міжнародних сертифікатів, прийнятих МЕБ. МСК рекомендує виходити із 2 ситуацій в країні-експортері:

• країни, в яких хвороба не реєструється протягом 3 років;

• країни, в яких хвороба могла бути на протязі 3 років. Таким чи­ ном, по правилах країні-імпортеру належить право прийняти оптималь­ не рішення в залежності від ситуації в країні-експортері.