2 Сокільська

На Полтавщині та Дніпропетровщині розводять місцеву сокільську породу овець, яка створена більш як 500 років тому методами народної селекції. Генофонд цієї породи представлений 60 тис. особин. Чисельність поголів'я з часом скорочується.

В результаті тривалої і цілеспрямованої селекції було виведено своєрідний тип смушкових овець із сірим забарвленням.

Овець цієї породи за виробничою класифікацією відносять до смушково-молочних, а за зоологічною — до довго-тонкохвостих.

Чистопородні тварини — некрупні. Жива маса вівцематок — 40—45 кг, баранів — 50—60 кг. Вівці мають циліндричну форму тулуба, голову з прямим (частіше з горбоносим) профілем, середньої величини, короткими вухами. У баранів красиво розвинуті спіралезігнуті роги, рідко зустрічаються безрогі. Матки — переважно безрогі.

Руно у сокільських овець косичної будови. Довжина косиці — 15—25 см, вовна — груба, неоднорідна. За вовново-конституціональним типом переважають (до 85%) тварини міцного типу.

Вівцематки сокільської породи характеризуються середньою плодючістю — 100—105 ягнят на 100 маток.

Специфічною особливістю сокільських овець є наявність так званих "альбіноїдів" при гомогенному підборі сірих за забарвленням батьків. Такі ягнята зустрічаються у 20—25% випадків і виявляються нежиттєздатними через виникнення в них у 3—4-місячному віці ознак хронічного тимпаніту.

В сокільській породі сформована відповідна селекційна структура через створення двох нових ліній з поліпшеною якістю смушків. Нащадки лінії 3057—3058 мають переважно середньо-сірий відтінок (83%) і відзначаються вирівняністю тону сірого забарвлення по всій площі смушка (88,4%). Кращі продовжувачі цієї лінії підвищують у нащадків вихід особин середньо-сірого відтінку до 90,2% і вирівняність тону до 95,4%. Найкращий представник лінії — баран 3592 (онук родоначальника).

3 Цигайска

Достовірних свідчень про походження цигайської породи не існує. На думку П. М. Кулєшова, цигайські вівці належать до старої культурної породи, створеної мешканцями Малої Азії та Греції, звідки вона розповсюдилася по інших частинах південної Європи. На території України вперше з'явилася в кінці XVIII — на початку XIX ст.

За зоологічною класифікацією цигайські вівці відносяться до групи довго-худохвостих, за виробничою — до напівтонкорунних вовново-м'ясо-молочних.

Основним ареалом породи є Автономна Республіка Крим, Донецька, Одеська та Чернівецька області. Загальна чисельність цигайських овець на початок 1996 р. становила 600 тис. голів.

Цигайські вівці міцної конституції, витривалі, пристосовані до різних природних умов. Кістяк тонкий і міцний, голова середніх розмірів, барани рогаті, вівцематки переважно ко-молі. Груди глибокі, спина пряма, холка, спина і крижі помірно широкі. Оброслість голови до лінії, що з'єднує внутрішні кути очей, ніг — до зап'ясного і скакального суглобів. Покривний волос білого кольору. У деяких тварин зустрічаються кольорові плями на ногах, голові та вухах. Руно штапельної і шта-пельно-косичної будови, колір жиропоту білий, світло-кремовий та кремовий. Вовна біла, однорідна з доброю пружністю, достатньо вираженою крупною звивистістю, 1,5—3 звивини на 1 см довжини. Тонина вовнових волокон переважно 56—46 якості. Овчини цигайських овець мають відмінні хутрові якості.

Жива маса баранів-плідників — 85—95 кг, довжина вовни — 10—13 см, настриг митої вовни — 4,0—5,0 кг при виході чистого волокна 55—60%. У маток ці показники становлять відповідно 48—60 кг, 2—2,5 кг, 9—12 см і 52—60%. Середня багатоплідність вівцематок — 115—125% при високій молочності. Жива маса ягнят при відлученні — 25—30 кг. Максимальна продуктивність селекційного стада вівцематок держплемзаводу ім. Рози Люксембург — 4,5 кг чистої вовни, жива маса — 73 кг і багатоплідність — 148%. Рекордна продуктивність баранів-плідників: жива маса — 145 кг, настриг чистої вовни — 8,7 кг.