40. 2.4. Соціопсихолінгвістичний аспект культури мови

41. Соціолінгвістика - галузь мовознавства, що вивчає функціонування мови в суспільстві, вплив соціальних чинників на мову, стан і статус націона­льної мови у зв'язку з мовною політикою.

42. Соціолінгвістика займається дослідженням мовної ситуації, розподілом соціальних функцій між різними мовами і діалектами, що побутують у суспільс­тві, проблемою вироблення й поширення соціально престижного зразка - норма­тивної літературної мови. Отже, соціолінгвістика пов'язана з питанням захисту престижу мови, дотриманням її користувачів норм літературної мови: орфоепіч­них (вимови), орфографічних (правильності написання - отримання єдиних для всіх користувачів правописних правил), морфологічних (словозміни і словотво­рення), синтаксичних і пунктуаційних (побудови словосполучень, речень, до­тримання єдиних правил вживання розділових знаків), стилістичних.

43. Психолінгвістика - наука, яка вивчає процеси мовної діяльності, сприймання й творення мови, тобто сприймання новостворених слів - неоло­гізмів, сприймання нових синтаксичних конструкцій, а також наміри мовця у процесі здійснення мовного акту.

44. У сферу психолінгвістики входять питання мовного впливу, зокрема й через засоби масової інформації, на суспільну свідомість, отже, й мовного впливу на свідомість людини у процесі фахової діяльності.

45. Психолінгвістика досліджує зв'язки між змістовою стороною мови, її реалізації в конкретному мовленні, як зазначено вище, та суспільним мислен­ням. У результаті вивчення асоціативного мислення мовців створюються сло­вники асоціативної сполучуваності, добирається базовий, необхідний матері­ал для навчання рідної, а також іноземної мови. Метод психолінгвістики за­стосовується в судовій практиці, медицині, педагогіці.

46. Отже, соціопсихолінгвістика (термін "соціопсихолінгвістика" склада­ється із трьох частин: соціо- (від лат. зосіеіаз - суспільство), психо— спільна частина зі словом психологія (від грец. рзусЬе - душа) і лінгвістика (від лат. 1іп§иа - мова) - це поєднання двох наук - соціолінгвістики і психолінгвісти­ки, що вивчають процеси мовної діяльності, функціонування мови в суспіль­стві, збереження самобутності національних мов, дотримання норм літерату­рного мовлення, статус національної мови у зв'язку з мовною політикою в державі, а також особливість вивчення рідної мови та мов інших національ­ностей громадян держави або іноземних мов міжнародного спілкування.

47. Соціопсихолінгвістика вивчається на медичних факультетах, у педаго­гічних інститутах та спеціальних відділеннях філологічних факультетів, у юридичних вищих навчальних закладах з метою допомогти у засвоєнні пев­ної мови (педагогіка), зіставити процес мовлення з поведінкою людини у пе­вних ситуаціях чи станах (медицина, юриспруденція), пов'язуючи з відповід­ним психічним станом індивіда (пацієнта, підозрюваного та ін.).

48. Література

49. Єрмоленко С. Я. Українська мова : [короткий тлумачний словник лінг­вістичних термінів] / Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. — К. : Ли-

50. бідь, 2001. —224 с.

51. 2.5. Мовний етикет. Стандартні етикетні ситуації

52. Українська нація споконвіку з притаманними їй рисами - доброзичли­вістю, чутливістю, гуманізмом, етичною культурою — виробила розвинену систему мовленнєвого етикету - умовних стереотипів спілкування, в підґрун­ті яких - прагнення до порозуміння, злагоди, ґречності. Як відомо, суспіль­ство виробляє певні стандартизовані норми соціальної поведінки (у тому чи­слі й мовленнєвої), які визначаються уявленнями про шаблони поведінки у конкретній ситуації. Щоб функціонувати як єдине ціле, як складна соціальна система, суспільство має встановити такі рамки поведінки індивідів, у яких ця поведінка стає одноманітною, стабільною. Саме такими рамками і є ети­кет - система правил зовнішньої культури поведінки, пристойності, гарного тону тощо. У суспільстві він функціонує у двох основних формах поведінки -мовленнєвий і немовленнєвий.

53. Мовленнєвий етикет - система стійких формул спілкування, рекоме­ндованих суспільством для встановлення мовного контакту співрозмовників, підтримання спілкування у виразній тональності відповідно до їх соціальних ролей і рольових позицій відносно один одного в офіційних і неофіційних об-

54. 47

55. Українська мова фахового спрямування

    

56. ставинах (спеціальні висловлювання ввічливості, використання рис націона­льної самобутності).

57. Вибір стандарту мовленнєвої поведінки, етикетних формул залежить від соціальних якостей (статусу, віку, освіти) адресата мовлення у їх стосунку із якостями автора висловлювання і від характеру взаємин між комунікантами, ступеня їх знайомства і близькості та інших конкретних ситуацій мовлення.

58. Розглянемо деякі основні моменти комунікативних ситуацій.

59. Вітання:

60. Щодня, зустрічаючись із знайомими вперше, слід вітатися. І ніщо: ні гарний чи сумний настрій, ні добра чи погана погода (втім, поганої погоди немає, а є, як запевняють жителі туманного Альбіону, лише погане вбрання -не за погодою) - не можуть виправдати нехтування цієї основної форми ґреч­ності. А оскільки форм привітання у світі багато, обмежимося загальновжи­ваними у нас в Україні.

61. Використовуються мовленнєві формули:

62. Добрий ранок, доброго ранку; добріш день, доброго дня, добридень; до­брий вечір, доброго вечора; привіт; доброго здоров 'я; бажаю здоров 'я; моє шанування; радий вас бачити; як справи? як здоров 'я?

63. Відповіді:

64. Дякую; добре; прекрасно.

65. Своє привітання чоловік може супроводжувати легким поклоном, жінка -плавним нахилом голови, а молодь має трохи нижче вклонитися старшим.

66. Вітаючись, не слід вживати жаргонних і вульгарних слів: "Привіт, ста­рий" чи "Вітаю, теличко" - навіть звертаючись до найближчих знайомих; не можна махати рукою чи капелюхом; надто галасливо виявляти свої почуття чи вітатися між іншим.

67. Прощання і побажання:

68. До побачення; бувайте здорові; на все добре; добраніч; до завтра; до скорої зустрічі; прощавайте; ідіть здорові; щасливої дороги; хай щастить; в добру годину; з Богом.

69. Виходячи ненадовго:

70. Я не прощаюсь; ми ще побачимось; до вечора; до зустрічі.

71. Проте можна при прощанні з близькими чи добре знайомими людьми обмежитися і невербальною формою, тобто жестом, усмішкою тощо.

72. Нехтуючи традиції, молодь послуговується для вітання лаконічними формами: "Привіті", "Салюті". У ситуації "здрастуй - прощай" найчастіше донедавна використовували англійське "Гуд-бай!" чи італійське "Чао\", нині звучить "Покаї", "Давай".

73. Прохання - подяка:

74. Прошу Вас...; будьте люб'язні...; будь ласка...; дозвольте ...; Вам не важко буде...; чи не могли б Ви...; добре, що ми про все домовилися; дякую за цінні поради, за нову інформацію; дякую, що вислухали мене; дякую, що знайшли час зустрітися зі мною.

75. Категоричне прохання:

76. Я просив би Вас...; прошу; будьте ласкаві; цілком можливо; спробуємо.

77. Прохання - відмова:

78. Відмова потребує значно складнішої формули:

79. На жаль, не можу...; мені дуже шкода, але...; шкодую, що не зміг...; із задоволенням би, але...; охоче, але...; мені незручно відмовляти, але...

80. При цьому можна дати пораду, використавши такі мовленнєві зразки:

81. Дозвольте порадити Вам...; дозвольте дати Вам пораду...; я порадив би Вам...; чи можу я дати Вам пораду...; може, Вам слід було б...

82. Якщо не почули сказаного:

83. Пробачте, що Ви сказали? Прошу! Пробачте, я не почув Ваших слів.

84. Формули вибачення:

85. Вибачте! Пробачте! Даруйте! Прости мені, друже! Я хочу поросити у Вас пробачення.

86. Формула: Я вибачаюсь! - помилкова.

87. Подяка:

88. Прийміть мою щиру вдячність...; дозвольте висловити Вам подяку...; дуже вдячний за Вашу турботу...; щиро вдячний і зворушений Вашою ува­гою...; це дуже люб'язно з Вашого боку. Спасибі; спасибі, Ви дуже люб'язні...; дякую. Ви так багато зробили для мене! Спасибі. Я Вам так зобов'язаний! Спасибі Вам велике.

89. Співчуття:

90. Прийміть моє найщиріше співчуття; дозвольте висловити Вам...; прошу прийняти мої найщиріші...; я розумію Ваше горе; я сумую разом із Вами; дякую за співчуття.

91. Комплімент:

92. З тобою так цікаво розмовляти! Ти сьогодні так чудово виступив! Приємно бачити, як Ви посвіжішали, відпочили...; дякую за комплімент. Це Вам тільки так здається; спасибі, ви надто перебільшуєте; я радий це чути; мені приємно почути це; я те саме можу сказати і про Вас.

93. Звичайно, важко перелічити всі формули мовного етикету та й будь-якого етикету в усіх життєвих ситуаціях і не так просто ними оволодіти. Проте, скориставшись ними, ми зможемо правильно поводитися в товари­стві, зажити слави ґречної людини та самореалізуватися у спілкуванні з оточуючими. І хоч наше століття невпинно прямує в бік спрощення манер, проте й досі неабияке значення має оволодіння "кодексом ввічливості", адже через свою чемність ми нічого не втрачаємо, а "завоювати" можемо Людину.

94. Мовленнєва практика сьогодення підтверджує: все цінне, що нагрома­джено в усіх регіонах нашої незалежної держави, є загальним надбанням і може бути використане в подальшому розвитку рідної мови.

95. Українська мова фахового спрямування

    

96. Для чого існує етикет?

1. Допомагати у спілкуванні людей різних народів та держав.

2. Уникати зайвих нервових хвилювань.

3. Сприяти зближенню людей.

1. Орієнтуватися у ситуаціях спілкування (привітання, знайомство, прийом гостей).

2. Регламентувати те, що допустимо і прийнято в певному суспільстві, випадку тощо.

97. Види етикету:

• придворний;

• військовий;

• дипломатичний;

• загальногромадянський;

• службовий (діловий).

98. 2.6. Вибір мовних одиниць у мовленні

99. Культура мовлення вимагає від мовця правильного, доречного вибору мовних одиниць, які мають відповідати комунікативній ситуації і всім її пра­вилам.

100. Вибір слова - це вибір способу висловлення думки, кристалізація мис­лення в слові.

101. У використанні слів дуже важливо пам'ятати про кожну зі складових комунікативної ситуації "хто - кому - що - для чого - де - коли". Слова і ви­рази, доречні в одній ситуації, можуть виявитися недоречними в іншій.

102. У мовленні уникайте ускладнення фраз різними зворотами, вставними конструкціями, цитатами.

103. Виступаючи перед аудиторією, намагайтеся будувати висловлювання у теперішньому часі й уникати пасивних форм дієслів: Для досягнення мети пропонуємо вжити таких заходів, а не будуть запропоновані (пропонують­ся) такі заходи...

104. У науковому, публіцистичному та деяких видах мовлення заведено за­мість я вживати займенник ми у різних відмінкових формах (Ми встановили; нами встановлено; на нашу думку). Традиція вживання пошанного Ви в укра­їнському мовленні своїми початками сягає XIV ст.

105. Правила вживання ти І Ви:

• ти вживають до дітей і підлітків (до 16 років), до близьких знайо­ мих, до рівних і молодших за віком - для вираження дружнього ставлення;

• в усіх інших випадках уживають Ви;

• пропозиція про взаємне звертання на "ти" має йти від старшого за віком, вищого за статусом;

• Ви вживають у родинних взаєминах.

• Розділ І. Тема 2. Основи культури української мови

  

• У мовленні часто вживається висловлювання без авторського ми і пошанного Ви (зауважимо, що...; зверніть увагу на...). З пошанним Ви дієслово-присудок завжди стоїть у формі множини (Ви працювали, Ви пра­цюєте). Іменний присудок, виражений прикметником, при пошанному Ви має і форму однини (Ви чарівна) і форму множини (Ви чарівні). Якщо при пошанному Ви стоять слова який, такий, весь - то тільки в однині (якась Ви засмучена). Для називання людей і звернення до них існують власні імена. Називаючи людей або звертаючись до них за титулами, званнями та іншими словами-індексами, треба бути добре обізнаними у цій ділянці і дуже уважними, аби щось не переплутати, не применшити гідності або, навпаки, не перестаратися у титулуванні.

• Слово пан (палі) в етикетному застосуванні означає не людину з ви­щих верст суспільства, а є словом-регулятивом, яке засвідчує пошану до співрозмовника, воно здебільшого вживається не само собою, а з приклад­кою, що конкретизує особу. Ім'я людини при слові пан (пані) бажано вжи­вати лише тоді, коли адресат молодий, однакового віку або не набагато старший за адресанта, а також не набагато вищий за соціальним станом (пане Володимире, але не можна — пане Геннадію, звертаючись до міністра закордонних справ). Прізвище людини як прикладку до слова пан (пані) доцільно вживати, коли йдеться про неприсутню людину (пані Врублевсь-ка повідомила). В офіційних ситуаціях у ролі прикладки може вживатися ім'я і прізвище (Прошу до слова пана Ярослава Кононенка).

• Слово колега (від лат. со11е§а - співурядник, помічник, товариш) найча­стіше вживає інтелігенція старшого й середнього покоління, люди, які разом працюють, мають однакову професію. Товариш (товаришка, товариші) -свіучасник, спільник, людина, рівна за соціальним станом. Зараз для україн­ців це слово означає людину, пов'язану з кимось дружбою, приятелюванням, спільною справою тощо.

• Друг (подруга, друзі) - це синонім слів товариш, приятель. Звертатися цими словами до незнайомих людей не слід.

• Література

1. Корніяка О. М. Мистецтво ґречності / Корніяка О. М. — К. : Либідь, 1995.

2. Стельмахович М. Г. Мовний етикет / М. Г. Стельмахович // Культу­ ра слова. — Вип. 20. — К., 1981.

3. Сучасна українська мова [за ред. Пономарева О. Д.]. — К. : Либідь, 1997.

4. Шевченко Л. Ю. Сучасна українська мова : [довідник] / Шевчен­ ко Л. Ю. Різун В. В., Лисенко Ю. В. — К., 1996.

5. Українська мова фахового спрямування

   

6. 2.7. Орфографічний практикум

7. Скарбничка знань

8. ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ (ОРФОГРАФІЇ)

9. Орфографія (з грецької, означає буквально "правильно пишу") - істо­рично сформована, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами.

10. Орфографія як розділ мовознавства (лінгвістики) вивчає і формулює відповідну систему правил, які забезпечують нормативність написань. Пра­вила українського правопису охоплюють такі основні частини орфографічної системи:

• передача літерами фонемного складу слів та їх частин разом, окремо і через дефіс;

• вживання великої і малої літери;

• способи переносу слів з рядка в рядок;

• вживання / невживання апострофа;

• вживання / невживання м'якого знака;

• правопис префіксів і суфіксів;

• подвоєні букви на позначення збігу однакових приголосних звуків на межі частин слова та подовжених м'яких приголосних звуків;

• спрощення в групах приголосних звуків і позначення його на письмі;

• правопис слів іншомовного походження.