10.2. Основні якості волі

Образ життя людини, стиль її життєдіяльності закріплюють у неї певні психорегуляційні якості, які прийнято називати вольовими властивостями особистості. Ці властивості пов’язані з типом нервової діяльності людини і з тими вимогами, які пред’являються їй соціальним оточенням, умовами її життєдіяльності.

Розвинута особистість висуває на перший план найбільш важливі цілі, всебічно аналізує умови діяльності, прогнозує їх зміни, формує оптимальну програму діяльності, направляє і контролює систему дій по досягненню цілі, всебічно стримує психічні і фізичні прояви, які заважають досягненню цілі, критично оцінює те, що досягнуто, роблячи для себе необхідні висновки.

Воля особистості виражається у вольових якостях. Вольові якості – це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, які визначають рівень свідомої саморегуляції особистістю своєї поведінки, її влади над собою.

Волю особистості В.Селіванов характеризує як певну сукупність психічних властивостей, що відображає досягнутий рівень свідомої саморегуляції. Ця сукупність властивостей формується впродовж життя. Вольові якості особистості є відносно сталими, незалежними від ситуації, стійкими психічними утвореннями. До вольових якостей особистості належать: цілеспрямованість, рішучість, сміливість, мужність, ініціативність, наполегливість, стриманість, дисциплінованість тощо.

Індивідуальні особливості волі властиві окремим людям. До позитивних якостей зараховують такі якості, як наполегливість, цілеспрямованість, витримка тощо. Якості, що характеризують слабкість волі особистості, можна визначити такими поняттями, як безпринципність, безініціативність, нестриманість, боязкість, упертість тощо.

Перелік позитивних і негативних якостей дуже великий, тому розглянемо основні з них.

В.К. Калін називає такі базальні (первинні) вольові якості особистості як: енергійність; терплячість; витримка; сміливість.

Функціональним вияви цих якостей є односпрямованими регуляторними діями свідомості, що набирають форми вольового зусилля. На певних етапах складної вольової дії проявляються певні вольові якості особистості.

Під енергійністю розуміють здатність вольовим зусиллям швидко піднімати активність до необхідного рівня.

Терплячість визначають як уміння підтримувати шляхом допоміжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод (наприклад, якщо є втома, поганий настрій, за незначних хворобливих виявів).

Витримка – це здатність вольовими зусиллями швидко гальмувати (послаблювати, сповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення.

Близьким до витримки є стан стриманості, який виявляється у процесі діяльності, коли на людину діють різні стимули, які провокують дії у небажаному напрямку. Гальмування небажаних дій і є станом стриманості, самовладання, яке вимагає значного вольового зусилля. Ці зусилля направлені на підкорення можливих негативних емоцій.

Проте стриманість не слід плутати із нечуйністю, емоційним несприйняттям. Стриманість передбачає розумно обдуману реакцію на сильний емоційний вплив. Стриманість – стан, у якому проявляються гальмівна функція волі. Стан стриманості – стан поведінки, що контролюється.

Сміливість – це здатність у разі виникнення небезпеки (для життя, здоров’я чи престижу) зберегти стійкість організації психічних функцій і не знизити якості діяльності. Тобто сміливість пов’язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети.

Інші якості мають системний характер, пов'язаний з широким спектром функціональних виявів різних сфер (вольової, емоційної, інтелектуальної). Такі вольові якості є вторинними, системними. Наприклад, хоробрість охоплює такі складові як сміливість, витримку, енергійність; рішучість – витримку та сміливість.

Впевненість як вольовий психічний стан являє собою високо імовірне очікування запланованого результату діяльності на основі врахування висхідних даних. Цей стан у значній мірі визначає результативність діяльності. Він складається із об’єктивної оцінки обставин, які впливають на кінцевий результат діяльності, оснований на чіткому усвідомлені зв'язків початкових даних із кінцевою метою, усвідомленні (іноді інтуїтивному) можливості її досягти, реальності.

В силу цього виникає позитивно-емоційне ставлення до будь-якої діяльності по досягненню даної цілі, підвищується фізична і психічна активність людини. Життєрадісність і бадьорість – супутники впевненості. Стан впевненості залежить від володіння засобами для досягнення цілі (предметом та знаряддям діяльності, знаннями, уміннями та фізичними можливостями).

Успішне завершення діяльності вимагає подолання як невпевненості, так і самовпевненості. У стані самовпевненості людина переоцінює свої можливості і недооцінює об’єктивні труднощі, втручається у справи, у яких вона є некомпетентною. Стан самовпевненості може бути епізодичним (виникає у результаті тимчасових успіхів) і домінуючим (виникає у результаті некритичного ставлення до себе).

Протилежним до наполегливості виявами є впертість і негативізм, які свідчать про недоліки волі. Вперта людина обстоює свої хибні позиції, попри розумні доводи.

Системними є такі якості як наполегливість, дисциплінованість, самостійність, цілеспрямованість, ініціативність, організованість. При цьому важливо знати, що базальні (первинні) вольові якості становлять підґрунтя системних (вторинних) якостей, їх ядро. Низький рівень будь-яких базальних якостей дуже ускладнює утворення більш складних, системних вольових якостей.

Цілеспрямованість полягає в умінні особистості керуватися у своїх діях і вчинках поставленими цілями, зумовленими твердими переконаннями. Цілеспрямована особистості завжди спирається на загальну, часто віддалену мету і підпорядковує їй свою конкретну мету.

Цілеспрямованість як психічний стан характеризується зосередженістю свідомості на основних, найбільш важливих цілях. Цей стан з фізіологічної точки зору характеризується виникненням домінанти, яка підкорює всі дії людини щодо досягнення поставленої мети.

Наполегливість – це вміння домагатися мети, переборюючи труднощі й перешкоди. Наполеглива особистість правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допомагає досягненню мети. Така особистість здатна до тривалого і неослабного напруження енергії, неухильного руху до поставленої мети.

Наполегливість як психічний стан полягає у тривалому подоланні труднощів, контролюванні дій і направленості його на досягнення цілі. Вибіркове ставлення до усього того, що може сприяти досягненню цілі, - це прояв гнучкості у подоланні перепон. Від наполегливості слід відрізняти впертість – негнучкість, некритичність ставлення до діяльності.

Принциповість – це вміння особистості керуватися у своїх вчинках і поведінці стійкими принципами й переконаннями. Принциповість виявляється в стійкій дисциплінованості поведінки, у правдивості, об’єктивному ставленні до вчинків товаришів, чуйних вчинках. Протилежні до цих якості має людина безпринципна.

До вольових якостей, які найбільше характеризують силу волі особистості, належить самостійність та ініціативність.

Самостійність – це вміння діяти зі своїми задумами, не підпадаючи під вплив інших, критично оцінювати їх думки. Самостійність особистості виявляється у здатності з власної ініціативи організовувати діяльність, ставити мету, а при потребі, вносити в поведінку зміни. Самостійна особистість не чекає підказок, вказівок від інших людей, активно обстоює власні погляди, може бути організатором, повести за собою до реалізації мети. Зробити перший усвідомлений крок до реалізації нової ідеї може тільки самостійна людина. Самостійність безпосередньо пов’язана із ініціативністю, вона проявляється у здатності усвідомлено приймати рішення і у вмінні не піддаватися впливу різних факторів, які є перепоною на шляху досягнення поставленої мети. Самостійна людина здатна критично оцінити поради і пропозиції інших людей, діяти на основі своїх поглядів і переконань і при цьому вносити у свої дії корективи, які сформовані на основі отриманих порад.

Від самостійності необхідно відрізняти негативізм. Негативізм проявляється у невмотивованій, необґрунтованій схильності діяти всупереч іншим людям, суперечити їм, хоча розумні підстави не дають приводу для таких вчинків. Негативізм більшість психологів розцінюють як слабкість волі, яка виражається у невмінні протистояти своїм бажанням, які ведуть до бездіяльності та ін.. Досить часто бездіяльність пов’язують із лінощами. Саме лінь є найбільш об’ємною характеристикою якостей, які є протилежними за змістом позитивним якостям волі.

Ініціативність – це вміння знаходити нові, нешаблонні рішення й засоби їх здійснення. Стан ініціативності характеризується активною переробкою інформації, що поступає, визначенням першочергових проблем, найбільш важливих цілей і шляхів їх досягнення. Стан ініціативності виражається у підвищеній збудженості до пошуку цілі. Саме тому ініціативність полягає у здатності застосовувати спроби до реалізації ідей, які виникають у людини. Для багатьох людей подолання власної інертності є найбільш важким моментом вольового акту. Протилежними якостями є безініціативність та залежність. безініціативна людина легко піддається впливу інших людей, їх дій, вчинків, власні рішення ставить під сумнів, не впевнена в їх правильності та необхідності. Особливо виразно ці якості виявляються у формі навіювання.

Рішучість – це вміння приймати обдумані рішення у складній обстановці, не вагаючись. Рішучість – психічний стан змобілізованості на швидкий і обґрунтований вибір цілі і способів її досягнення. Стан рішучості пов'язаний із підвищенням емоційної та інтелектуальної активності психіки. Рішучість не тільки спонукається почуттям, але й пов’язана з підкоренням різних емоцій, передбаченням наслідків майбутніх дій.

У різних людей стан рішучості має індивідуально-типологічні особливості. Так одні намагаються кожне рішення підвести під певну схвалену суспільством ідею, принцип, схему («так прийнято», «так положено», «такою є інструкція» і ті.). Підкорення певним принципам полегшує прийняття рішення. Деякі надають перевагу при прийнятті рішення пливти за течією, не втручаючись у хід подій, передаючи ініціативу іншим людям.

Однією із індивідуально-типологічних особливостей стану рішучості є швидке, але не необґрунтоване, імпульсивне прийняття рішення. Це пояснюється прагненням певних людей швидше позбавитися напруги від боротьби мотивів. Під зовнішньою рішучістю приховується недостатність вольової регуляції діяльності. Справжня рішучість вимагає відносно швидкого прийняття твердого рішення на основі врахування переваг і недоліків всіх альтернативних рішень.

Проте, не дивлячись на суб’єктивні відмінності у стані рішучості, є й об’єктивні фактори, які впливають на процес прийняття рішення. До них відноситься дефіцит часу; важливість дій, на користь який приймаються рішення; тип вищої нервової діяльності людини.

Від рішучості, як позитивної вольової якості, необхідно відрізняти імпульсивність, яка характеризується квапливістю у прийнятті рішень, необдуманістю вчинків. Імпульсивна людина не задумується перед тим, як почати діяти, не враховує наслідків того, що вона робить, тому часто жалкує з приводу того, що вона здійснила. Квапливість у прийнятті рішень такою людиною, як правило, пояснюється її нерішучістю, тим, що прийняття рішення для неї є надзвичайно складним процесом, тому вона прагне скоріше від нього звільнитися.

Психічний стан нездатності приймати рішення швидко – стан нерішучості. Він може бути проявом психічної пасивності, слабкості нервових процесів, недостатністю їх рухливості.

Нерішучість не відноситься до властивостей певного темпераменту. Проте він впливає на форму нерішучості. Настороженість у меланхоліка, натягнутість у флегматика, метушливість у сангвініка, імпульсивність у холерика – такими є деякі особливості прийняття рішень, які визначаються темпераментом.

Нерішучість часто пов’язана із недостатністю інформованості, відсутністю відповідних умінь та навичок. Основна ж причина нерішучості – наявність у даній ситуації рівнозначних мотивів, що протилежними. При цьому окремі люди схильні послідовно приймати різні рішення, змінювати їх, коливатися та приймати рішення при одночасних різних діях (метод спроб і помилок).

Ставлення людей до власної нерішучості є різним. Одні люди хворобливо переживають, інші у всіх випадках знаходять їй виправдання, а треті не надають цьому недоліку особливого значення. Між тим нерішучість – негативна якість, яка вимагає подолання. Вона може призвести до морально негативних та протиправних наслідків (боягузтво, злочинною бездіяльності і т.і.).

Нерішучість є виявом слабкості волі. Нерішуча людина схильна або відкидати остаточне прийняття рішення, або без кінця його переглядати.

Волю особистості характеризує також її організованість, яка полягає в умінні людини керуватись у своїй поведінці чітко визначеним планом. Ця якість вимагає вміння не тільки неухильно втілювати в життя свій план, а й виявляти необхідну гнучкість у разі зміни обставин дійсності.

Виключно важливою вольовою якістю людини є послідовність дій. Послідовність дій характеризує те, що всі вчинки, що здійснює людина витікають із єдиного керівного принципу, якому людина підкорює всі вторинні. Послідовність дій, у свою чергу, самим тісним чином пов’язана із самоконтролем і самооцінкою.

Прийняті рішення будуть тільки тоді виконаними, коли людина контролює свою діяльність. У протилежному випадку дії, що виконуються і ціль, до якої прагне людина, розходяться. У процесі досягнення цілі самоконтроль забезпечує панування ведучих мотивів над побічними. Якість самоконтролю, її адекватність у значній мірі залежать від самооцінки особистості. Так, низька самооцінка може призвести до того, що людина втрачає впевненість у собі. У цьому випадку прагнення людини до досягнення поставленої цілі може поступово згасати і те, що сплановане ніколи не буде виконане. Буває так, що людина переоцінює себе і свої можливості. У цьому випадку прийнято говорити про завищену самооцінку, яка не дозволяє адекватно координувати і коректувати свої дії на шляху до досягнення поставленої мети. У результаті можливість досягти те, що сплановане значно ускладнюється і частіше за все у повній мірі те, що задумане раніше не реалізується на практиці.

Сукупність позитивних (базальних і системних) вольових якостей утворює силу волі особистості. Люди бувають із:

• дуже сильною волею (їх називають залізними, вольовими);

• сильною волею;

• помірною волею;

• слабкою волею;

• безвільні.

Ми можемо розглянути і вияв вольових якостей особистості на різних етапах складної вольової дії, який пропонує М.І. Енікєев.

Такі вольові властивості особистості, що характеризують сильну волю, а саме – цілеспрямованість, ситуативна адаптативністю, рішучість, настирливість у досягненні цілі, критичність у виборі цілі, формування моделі бажаного результату виявляється у ясному усвідомленні необхідності і можливості досягнення результату, що планується. У аспекті боротьби мотивів – обґрунтоване співставлення можливих варіантів,надання моральної переваги одному із них, особиста санкція варіанту поведінки, якому надається перевага. При прийнятті рішення та програмуванні дій відбувається кінцевий вибір варіанту поведінки, формування поведінкової програми з урахуванням всіх суттєвих обставин. При виконанні дій – стійкість виконавських дій, організація системного досягнення цілі, подолання психічних і фізичних труднощів. А при оцінці результатів відбувається критична оцінка досягнутого результату, його співвіднесення з мотивом поведінкового акту, що здійснюється.

Слабка воля при виборі цілі і формуванні моделі бажаного результату характеризується слабким цілепокладанням, намаганням уникнути можливих труднощів. Боротьба мотивів виявляється через нездатність до всебічного і обґрунтованої оцінки варіантів. прийняття рішення та програмування дій при цьому проявляється у необґрунтованому виборі поведінкового варіанту без прагнення до його виконання. Виконанню дій притаманне нестійкість, швидке виснаження. А оцінка результатів проявляється у задоволенні будь-яким досягнутим результатом, небажанням його вдосконалювати.

Підвищена навіюваність, як вольова властивість при виборі цілі та формуванні моделі бажаного результату характеризується прийманням зовнішньо завданої цілі без її критичного аналізу. Боротьба мотивів взагалі є відсутньою, а програмування дій задається зовні. При виконанні дій можливими є модифікації від інтенсивних до слабких, а при оцінці результатів виявляється знижена критичність.

Впертість при виборі цілі і формуванні моделі бажаного результату є об’єктивно необґрунтованою. Боротьба мотиві також є відсутньою, а прийняття рішення здійснюється швидко і необґрунтовано. Виконання дій взагалі немає, як немає і критичної оцінки їх результату.