ТИтулка моя))))

Прибуткові та видаткові касові книги вели у двох примірниках — один знаходився в купця або касира, другий — в особи, яка вела облік. Між записами не дозволялося залишати вільного місця. Особа, яка вела облік грошей у касовій книзі, складала присягу. Для будь-якого виправлення запису необхідно було мати спеціальну постанову.

Щодо сум, то різниця записувалася у видатки або прихід, неправильний запис не закреслювали, а підкреслювали і зверху писали правильний. Виправлення в цих книгах виконував тільки один спеціальний нотаріус. Ще до виходу перших книг з бухгалтерського обліку в Україні вже були відомі способи виправлення помилок. На той час Україна повністю відійшла до Польсько-Литовської держави після унії Польщі з Литвою. Досить поширеною в обігу стає польська гривна, яка дорівнювала 48 грошам.

З поширенням у XV ст. продажу товарів на виплат виникла необхідність у відкритті банків. У торговельних містах України відкриваються торгово-банківські доми. Кредит мав форму застави (іпотечний кредит). Це, у свою чергу, викликало необхідність появи векселя. Вексельний обіг вимагав, відповідно, і вексельного обліку. Від польського короля торговельні міста, зокрема Львів, мали значні пільги. Так, наприкінці XIV ст. Львів одержав "складське" право, яке зобов'язувало усіх купців, які проїжджали через місто, протягом двох тижнів торгувати своїми товарами, за винятком солі.

У 1460 р. король Казимир надав львівським купцям пільги у сплаті мита на території Польського королівства, а Львову виключне право оптової торгівлі та дорожнього примусу. У той же час міське населення сплачувало податок зі всього майна, як рухомого, так і нерухомого в розмірі 4 % від його вартості.

Оподатковувалися копальні, млини, корчми. У середині XV ст. виникає непрямий податок — акциз, яким оподатковувалися тільки алкогольні напої. Хоч міщани й українська шляхта мала значне полегшення в податках, основним тягарем ті лягали на селян. Селяни сплачували десятину церкві, виконували різноманітні примусові роботи, особливо важким подат-ком-повинністю була "стація" — утримання війська під час простою. Отже, складна податкова система, торгівля, банки, ремесла — все це вимагало розвитку і вдосконалення облікової системи, повністю зорієнтованої на Західну Європу.

Основну роль у розвитку обліку відіграли монастирі, облік яких вівся за принципом камерального (бюджетного). Об'єктами обліку були каса, доходи, видатки, а також дебіторська та кредиторська заборгованість.

За дебетом відображалися суми дебіторської заборгованості клієнтів, за кредитом їх вклади. Облік не був систематичним. Прибуткові й видаткові операції реєстрували в окремих касових журналах. Облік у монастирях підготував формування подвійного запису, який з'явився в Україні значно пізніше. У цей період в Україні переважала проста бухгалтерія.

Комерційний облік купців, який поєднував бухгалтерську реєстрацію з сімейними розповідями, даними про війни, епідемії, значно відставав від обліку, який вівся при королівському дворі, у поміщицькому, монастирському господарствах. Історичні події XVI ст. відірвали Україну від візантійського впливу і зблизили її із Західною Європою. Остаточно це зближення відбулося, коли за Люблінською унією 1569 р. українські землі повністю відійшли до Польського королівства. Безпосередній вплив країн Західної Європи, розвиток книгодрукування, науки, вищої школи — основні складові появи в Україні разом з новими науковими досягненнями Європи нових напрямів у бухгалтерській науці. Європа в той час приймає італійську бухгалтерію. Безперечно, що і в Україні вона мала місце. Від початку XVI — до середини XVII ст. в Україні переважала італійська бухгалтерська школа.

Після того, як польські королі почали запрошувати французьких вчених та спеціалістів, їхній вплив поширився і на облік. Немає жодних підстав заперечувати те, що в Україні в ті часи добре знали і використовували праці Л. Пачолі "Трактат про рахунки та записи", Б. Котрульї "Про торгівлю та знаменитого купця". Це за часом збігається з розвитком книгодрукування в Україні.

Незважаючи на дискримінаційний вплив Польщі й Росії на українську торгівлю, вона досить успішно розвивалась у XVI—XVII ст., що сприяло і зміцненню грошової системи. У XVI ст. в обігу перебували різноманітні монети країн Європи: польські та литовські динарії, угорські золоті дукати, срібні талери. Польське королівство на початку XVI ст. провело грошову реформу: з'являються гроші, згодом, після створення єдиної монетної системи наприкінці XVI ст. — шеляги, польські золоті, таляри.

У XVII ст. запроваджується єдина система мір і ваги на всій території Польського королівства. Зростання торгівлі та грошового обігу в Україні об'єктивно сприяло поширенню кредитних операцій через банківсько-торгові доми, вексельної форми розрахунків і кредиту, а також лихварства. Дедалі більше об'єктом обліку стають кредитні та лихварські операції. Це в цілому мало позитивний вплив на ефективність торговельних операцій, спрощення розрахунків. Кредит був короткотерміновим споживчим і довготерміновим — комерційним на великі суми. Лихварством займалися майже всі верстви населення, а особливо вірменські та єврейські купці. У Галичині своєрідними банками були єврейські міські громади (кагали).

12.3. Розвиток бухгалтерського обліку в Україні в XVI-XX ст.

В економічному розвитку України досить значна роль належала козацтву, яке виникло наприкінці XV ст. Торгівля та фінанси Запорізької Січі зумовлені особливостями ведення господарства, способом життя та суспільного ладу.

У Запорізькій Січі облік всього майна, доходів і видатків вели скарбник січового скарбу (шафар) та його апарат, до якого входили два шафари, два підшафарії та кантаржей (хранитель мір і ваг). Скарбник і його підлеглі вели облік доходів і видатків у спеціальних книгах чорнилом з допомогою гусячого пера. Окремо велась книга обліку касових операцій і матеріальних цінностей.

Завершальним етапом облікових робіт був процес складання звіту кошовому отаманові та козацькій раді.

Слід зазначити, що козацькі державні фінанси, які підпорядкувалися гетьманові, були невіддільні від його особистого майна. Це згодом негативно вплинуло на фінансові справи України та вимагало значної централізації обліку. Після Переяславської ради 1654 р. Москва поступово починає втручатися у справи України. Гетьман І. Брюховецький здійснив невдалу спробу відокремити державні фінанси від своїх і передати їх московському цареві.

Для цього він замість посади шафара встановив посаду генерального підскарбія. З цього моменту починається безпосереднє втручання Москви у фінанси України, що призвело до значної втрати коштів. Так, після арешту гетьмана І. Самойловича половина коштів внаслідок їх неподільності відійшла Москві, а друга половина — гетьману І. Мазепі.

Гетьмана І. Мазепу як державного діяча, патріота і розбудовника незалежної України слід вважати також досвідченим фінансистом. За І. Мазепи з розвитком державного та монастирського господарства основним принципом стає принцип економії. Добре була налагоджена і зовнішня торгівля, хоча всі торговельні шляхи погоджувалися з Петром І. В обігу були венеціанські дукати, іспанські дублони, цісарські таляри, турецькі секіни, французькі пістолі. Облік за часів Мазепи, зважаючи на його тривале перебування у Франції, був під французьким впливом, зокрема праць Жака Саварі та Ордонансу з регулювання економіки, у тому числі ведення бухгалтерського обліку. Якщо на рівні держави завдяки І. Мазепі в обліку переважав безпосередньо європейський вплив, то в монастирському господарстві, завдяки впливу Московського патріархату, — російський. З монастирських записів, що дійшли до наших днів, довідуємось, що в умовах ведення у монастирях господарства, а також виконання церковних обрядів зароджується калькуляція. Вартість церковного обряду визначалася сумою витрат на утримання монастиря і монастирської братії.

У монастирях існував складний порядок розподілу обов'язків: управителем був келійник, якому підпорядкувалися казначей і старці. Казначей відповідав за зберігання грошей, вів їх облік. Старцінесли адміністративну та матеріальну відповідальність за ведення разових робіт і за виданими під ці роботи матеріальними цінностями. Крім того, в окремих монастирях ще були прикажчики, які виконували обов'язки комірників, а також будівничі, на яких покладалися функції ревізорів. Матеріально відповідальними особами були виборні ціловальники.

Після полтавських подій Конституція Пилипа Орлика 1710 р. хоч і відокремлювала державний скарб від гетьманського, на економіку і фінанси України та її системи обліку впливу не мала, оскільки її було складено в еміграції. Росія, заснувавши спеціальну Малоросійську колегію, встановила повний контроль над фінансами України. Збирачі податків згідно з інструкціями колегії повинні були щомісяця і раз на чотири місяці звітувати (складати рапорти) про свою роботу. Гетьман Д. Апостол відновив посаду генерального підскарбія і відокремив державний скарб від гетьманського, але все одно перший контролювали російські власті.

Було розроблено цілу низку інструкцій, які регламентували роботу фінансового управління і двох генеральних підскарбіїв, один з яких мав бути росіянином. Вони здійснювали облік і контроль збирання податків, витрат, контролювали виконання кошторисів магістратів. У всьому суворо дотримуючись простоти та порядку, спираючись більше на народні звичаї, ніж на писане право, запорожці були такі ж і в канцелярській та обліковій роботі. Росія, яка періодично (один раз на рік) присилала низовим козакам "жалованіє", дуже швидко перейшла на інший режим: хлібне жалування козаки одержували в Січі, а за грошима їхала спеціальнадепутація (не більше 20 козаків) до Петербурга або Москви. Разом з "жалованієм" депутації виплачували і прогінні та подорожні гроші. Останні фактично були грошима, виданими на відрядження, але за них депутація не звітувала, як і за подарунки, які одержувала в Росії. Щодо платні ("жалованія"), то вона підлягала суворому обліку та розподілу згідно з посадовими рангами Війська Запорозького (розкладу). Запорізька Січ не мала розвинутої банківської грошової системи: в обігу перебували гроші різних країн, які були в постійному дефіциті. На Січі існував кредит. З військових сум кредити видавали купцям на торговельні операції. Хоча доходи від військової здобичі, які колись складали основну статтю, фактично припинилися, Січ залишалася досить розвиненою економічною структурою. При ліквідації Січі її державний військовий скарб на кінець 1775 р. і початок 1776 р. у вигляді вкладів і готівки як залишок кошторису становив 200 тис. крб.

Характеризуючи період XVI—XVII ст., можна зазначити, що економіка, торгівля, грошовий обіг, фінансова система і облік були організаційно поєднані з Польщею та Російською імперією. Остання остаточно позбавила будь-яких автономних прав фінансово-кредитну систему та облік України.

З поділом Польщі під панування Австрійської, а згодом Австро-Угорської, імперії потрапили Галичина, Буковина, Закарпаття. З цього часу аж до Першої світової війни облік в Україні формується тільки під впливом цих двох імперій.

Під час колоніального панування в Україні Австро-Угорської імперії на заході та Росії на сході можна, з одного боку, говорити про розвиток німецької бухгалтерської школи, яка об'єднувала Німеччину, Австро-Угорщину та німецькомовну частину Швейцарії, а з іншого — про розвиток і становлення молодої російської бухгалтерської школи. В обох випадках, враховуючи багатонаціональний склад імперій, культурне і наукове надбання не було лише заслугою самих австрійців чи росіян, це ж стосується й обліку.

Галичина, Буковина, Закарпаття в господарському розвитку відставали від інших країв, що входили до імперії, і в цілому від передових країн світу.

Економіка мала чітко визначений аграрний, а згодом аграрно-індустріальний характер. В Україні, особливо в другій половині XIX ст., значну увагу починають звертати на економічний бік життя: створюються позичкові каси, кооперативно-кредитні товариства, значного розвитку набуває готельне та шинкарське обслуговування. Для українців — галичан і буковинців організовуються фінансово-господарські й професійні курси, видається економічна література з метою заохочення до активної економічної та господарської діяльності. Облік вступає на новий щабель свого розвитку. У Львові діють парцеляційний і селянські банки, а згодом ще й польсько-український Промисловий та акціонерний земельний іпотечний банки, у Чернівцях — Буковинський крайовий, згодом земельний банк.

Дотримуючись в обліку принципів німецької бухгалтерської школи, вітчизняні економісти і підприємці зробили свій внесок у ведення бухгалтерського обліку в кооперативах взаємного кредиту (кредитних спілок), банках, торгових товариствах, готельному господарстві тощо.

Отже, незважаючи на подвійний тиск — з боку австро-угорського уряду та польських урядовців на місцях, у Західній Україні розвиваються своя національна промисловість, торгівля, банківська справа та інші сфери економічної діяльності, а з ними, відповідно, і бухгалтерський облік.

У Росії (частиною якої була Україна) застосування бухгалтерії мало місце в Новгороді, Пскові, у містах, які підтримували постійні торговельні відносини із Заходом. Але термін "бухгалтер" з'явився тільки у другій половині XVIII ст. З XIX ст. починається створення спеціальних комерційних навчальних закладів. Так, у 1810 р. було відкрито Московську академію комерційних наук, згодом — комерційні училища в Петербурзі та Москві.

У другій половині XIX ст. бухгалтерський облік поряд з обслуговуванням торгівлі проникає у поміщицькі маєтки. У 1860 р. в Росії було відкрито Державний банк, а потім почали виникати і приватні банки. У зв'язку з цим друкуються книги і самонавчителі з банківського обліку. Беручи до уваги літературу цього періоду, слід зробити висновок, що в бухгалтерській науці визначилися три напрями діяльності.

1. Висвітлення в літературі рекомендацій з дотримання правил бухгалтерського обліку на підставі вже існуючих шкіл.

2. Науковий пошук та виникнення реформаторських течій.

3. Початок клопіткої наукової розробки питань рахівництва.

На початку XX ст. створюються вищі школи (Московський, Київський і Харківський комерційні інститути, Вищі комерційні курси в Петербурзі). Це був час наукових розробок, центром яких стає Московський комерційний інститут. Відомі праці М. Лунського, Г. Бахчесарайцева, Ф. Бельмера. Московська школа стала в опозицію до Петербурзької. Найбільш відомі вчені цього періоду — О.П. Рудановський, О.М. Ґалаґан, Р.Я. Вейцман.

З ними тісно співпрацював визначний український економіст М.І. Туган-Барановський. Після Лютневої та Жовтневої революцій у 1917 р. виникли Українська Народна Республіка (УНР), потім — Гетьманат Скоропадського, згодом — Директорія відновленої УНР. У цей час було зроблено низку спроб провести економічні, й зокрема грошову, реформи. Директорія УНР діяла в критичних політичних, економічних і соціальних умовах. З 20-х років починається радянський етап колонізації України.

Східна Україна (менша територія, ніж до 1917 р.) залишилася у складі колишньої Російської імперії, а тепер СРСР, а західноукраїнські землі захопили Польща, Румунія та Чехословаччина.

Волинь і Галичина в цей час відійшли до Польщі, Буковина — до Румунії, а Закарпаття — до Чехословаччини. Розпочинається колонізація цих земель новоствореними державами, які повністю або частково колись входили до складу Австро-Угорської імперії. У 20-х — на початку 30-х років не сталося ніяких змін в організації бухгалтерського обліку на цих землях. Змінилися лише політична структура і влада, залишилися недоторканими приватна власність й економічні відносини. В обліку й далі переважали ідеї німецького напряму бухгалтерської школи.

Колоніальна політика негативно впливала на розвиток економіки Західної України. Штучне заселення колоністів призвело до застою й аграрної кризи на селі, які тісно перепліталися з промисловою. Українці знову вдаються до відновлення кооперативного руху. Створюються різноманітні кооперативи, особливий успіх мають ті, які займаються заготівлею, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції. Провідні економісти та підприємці регіону розробили програму відновлення кооперації, яка передбачала також створення кредитних кооперативів. Засновуються кредитні каси та "Українбанки" з досить невеликим вступним внеском — 10 золотих, невисокою процентною ставкою — 10 %. Основною формою розрахунків за кредитами та іншими операціями був вексель. Практикувалось дисконтування векселя через кредитні організації. Керівним органом кредитних кооперативів у Галичині був "Центробанк".

Українські кооперативи працювали за принципом "свій до свого по своє". Згодом виникли й інші кооперативні банки: "Дністер", "Промбанк" та ін. Широка мережа різних кооперативів вимагала належного управління, контролю та обліку їх діяльності. Цими питаннями займався Ревізійний союз українських кооперативів у Львові (РСУК). РСУК мав свої часописи "Кооперативна республіка", "Господарський кооперативний часопис", які проводили кооперативну ідеологію, публікували відповідні інструкції, поради щодо ведення господарської діяльності в цілому й обліку зокрема, обнародували кооперативну статистику, прогнозували кооперативну діяльність. РСУК проводив також ревізію спілок.

У цей час у Львові за допомоги і фінансової підтримки РСУК виходить відома в Галичині й Західній Україні праця В. Нестеровича з нового українського бухгалтерського обліку "Спрощене книговодство". У цій роботі відчувається вплив спрощеного варіанта німецької форми бухгалтерського обліку. В. Нестерович пропонував ведення бухгалтерського обліку за двома напрямами залежно від кількості господарських операцій.

Перший напрям передбачав ведення спеціальних місячних зошитів з окремими сторінками для кожного рахунка, де зазначаються числа місяця і кореспондуючі рахунки. Сюди щоденно в процесі поточної роботи подають підсумки дебетування і кредитування за кореспондуючими рахунками і так на кінець місяця маємо готовий місячний журнал. Ведення такого журналу полегшує складання балансу і зводить до мінімуму використання Головної книги. Але записи в зошитах належать до певного місяця, і кожен зошит не зв'язаний з іншими зошитами.

Другий напрям передбачав ведення хронологічних записів у двох книгах — касовому журналі й меморіалі. Перший застосовується для обліку касових оборотів, а другий — для всіх інших. Наприкінці місяця в касовому журналі й меморіалі проводять виписку кореспондуючих рахунків, на підставі якої складають Головну книгу за місячними підсумками записів. Аналітичні книги велися на підставі записів у касовому журналі та меморіалі.

У 1918 р. ЦВК видав Основні положення обліку майна. З'являються різні новаторські пропозиції. Так, зокрема, ідея централізації всього обліку в Петрограді (надзвичайний облік). Наприклад, О.П. Рудановський, зазначає, що "самоуправство" приватних власників було замінено ще більш небезпечним самоуправством державних чиновників, або, як він їх називав, "рахункових воєвод". За весь період існування радянської влади на всіх її етапах — періоду громадянської війни, відбудовчого періоду, періоду Другої світової війни, післявоєнного періоду, розпаду радянської імперії бухгалтерський облік будувався не на економічних, а на суто політико-ідеологічних централізованих засадах. Однак вчені розвивали і впроваджували в життя нові ідеї. Це стосується непу, який з 1921 до 1929 р. реставрував традиційні системи бухгалтерського обліку. З'являються нові вчені — економісти, обліковці — Р. Вейцман, Н. Блатов, І. Ні-колаєв, О. Ґалаґан.

Це був період піднесення і розквіту не тільки економіки, а й всього бухгалтерського обліку. Однак, побачивши в непі переваги ринкових відносин, більшовицька політика та ідеологія підмінили реальні економічні процеси штучними. Неп було згорнуто і почався розквіт "сталінської демократії", деформувалися принципи бухгалтерського обліку. Найбільших утисків зазнали О.П. Рудановський і О.М. Ґалаґан.

У 30-х роках XX ст. зароджується соціалістичний облік, фундаторами якого та представниками стали Н. Ласкін, Н. Гегечкорі, Е. Глейх, П. Клейман, Д. Андріонов та ін. Найбільшим його теоретичним досягненням став власне класовий характер. Російський професор Я.В. Соколов назвав соціалістичний облік періодом деформації принципів бухгалтерського обліку. У методичному плані доходило до облікового та економічного абсурду. Обліковій науці було нав'язано велику дискусію, яка повністю наперед зводилася до ідеологізації бухгалтерського обліку.

У 1923 р. в газеті "Більшовик" з'явилася стаття Е. Кольмана, в якій він звинуватив шкідників обліково-теоретичного фронту в тому, що вони залишок товарів у балансі вчать оцінювати за собівартістю, а не за продажними цінами. Д. Савшинський писав, що рахунки фінансово-результатні — це "пережиток капіталізму" — і соціалістичне господарство у своїй номенклатурі подібних рахунків мати не може.

У 1930 р. поширення набула праця Н. Блатова, І. Богословського, М. Помазкова "Обліково-бухгалтерські курси вдома". Згодом її авторів звинуватили в буржуазній ідеології. М.Х. Жебрак відомий вчений радянського періоду (українець за походженням) був один із творців нормативного методу на базі американської системи "стандарт — костинг". Вийшла праця "Основні елементи промислового обліку в СРСР і за кордоном".

Тому дискусія між "старорежимними" і молодими вченими дуже швидко закінчилася на користь останніх. Сферою обліку було визнано все народне господарство, а не окреме підприємство, як вважав О.М. Ґалаґан, теорію і галузевий облік було об'єднано в один курс — бухгалтерський облік, подвійний запис почав трактуватись як складова методу бухгалтерського обліку, а не як об'єктивний закон. Почав зароджуватися централізований облік. У 1931 р. було організовано єдиний орган керівництва соціалістичним обліком — Центральне управління народногосподарського обліку СРСР при Держплані СРСР (ЦУНГО).

1946 р. у Львові виходить праця В. Горбачевського "Курси бухгалтерії", яка мала значний практичний і читацький інтерес. Радянська Україна у складі колишнього СРСР зазнала таких же потрясінь: як щодо бухгалтерського обліку, так і стосовно тих вчених, які його формували. Вчені всіх національностей — Я. Гальперін, Н. Кипарісов, Н. Леонтьев, О. Рудановський, О. Ґалаґан, М. Жебрак та ін. відчували утиски з боку уряду. З 1917 до 1953 р. бухгалтерські кадри витримали "три перевірки", і тільки смерть Сталіна покінчила з цими переслідуваннями. Після 1953 р. в обліку спостерігалася певна стійкість. Були значні досягнення в галузі господарського розрахунку, обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, механізації, а потім автоматизації обліку, його централізації. Облік був спрямований на державотворення.

Слід зазначити, що провідні вчені-бухгалтери були вихідцями з України. Працювали в Україні: М.Х. Жебрак, А.Д. Лозінський, потім — А.Ж. Маргуліс, В.Б. Івашкевич та ін. Автор не ставив собі за мету описувати історичну ходу розвитку бухгалтерського обліку в СРСР, але слід зазначити, що дане питання детально висвітлено у працях В.А. Маздорова та Я.В. Соколова. Поряд з московською та петербурзькою формується українська бухгалтерська школа. Створюються спеціалізовані вищі навчальні заклади в Києві, Харкові, Одесі, а згодом у Тернополі. Значний внесок у розвиток бухгалтерського обліку зробили П.П. Німчинов, М.Г. Чумаченко, А.Н. Кузьмінський та ін.

Сьогодні Україна вступила в новий історичний період — незалежності й формування нових національних економічних відносин на засадах ринкової економіки, формується нова облікова політика держави.