- •2. Українська ментальність.
- •3. Періодизація кам’яного віку на території України.
- •4.Формування культурно-господарських зон у межах Украхни.
- •5. В. Хвойко та відкриття Трипільскої культури
- •6. Духовна культура та мистецтво трипільців
- •7. Кіммерійці: проблема етнічної та культурної належності
- •8. Скіфи в давній укр..Культурі
- •9. Сармати на території Північного Причорномор*я
- •10. Значення грецьких колоній у формуванні культури тубільного населення Північного Причорномор`я.
- •11. Проблеми походження східнослов`янських племен.
- •12. Формування культури літописних племен.
- •13. Особливості релегійного культу східнослов*янських племен
- •14. Культура дохристиянської Русі
- •15. Вплив християнства на культуру Київської Русі
- •16. Освіта і наука в київській русі
- •17. Розвиток літописання і літератури Київської Русі.
- •18. Слово о полку ігоревім як шедевр давньоруської літератури
- •19. Значення слова про закон і благодать для давньоруської держави
- •20. Основні етапи розвитку давньоруської архітектури.
- •21. Софія Київська — перлина світової архітектури
- •22. Давньоруський живопис
- •23. Розвиток прикладного мистецтва у київській русі
- •24. Давньоруське музичне і театральне мистецтво
- •25. Історичні умови розвитку української культури у хіv – першій половині хvіі ст. Литовсько-польська доба.
- •26. Розвиток архітектури на укр.. Землях у 14-17 ст
- •27. Освіта і наука 14-17 ст
- •28. Літературний розвиток на укр..Землях 14-17 ст
- •29. Укр. Образотворче мистецтво у 14-17 ст
- •30.Розвиток музичного мистецтва.
- •31. Культура Московської держави.
- •32 Вплив Визвольної війни середини хvіі століття на формування національної свідомості українців.
- •33 Українська освіта і наука у другій половині хvіі-хvііі століттях.
- •34. Києво-Могилянська академія
- •35 Козацьке літописання 17-18 ст
- •36 Козацтво як головний чинник українського суспільно-політичного та культурного життя.
- •37. Запорізька Січ як соціокультурний феномен.
- •38, Іван Мазепа та розквіт української барокової культури.
- •39. Головні напрями розвитку української архітектури у другій половині хvіі-хviii століттях.
- •40. Розвиток українського образотворчого мистецтва у другій половині хvіі-хviii століттях.
- •41. Українське музичне і театральне мистецтво у другій половині хvіі-хviii століттях.
- •42 Г. Сковорода – видатний український просвітитель.
- •43. Розвиток української друкарської справи у хvіі-хviii століттях.
- •44, «Енеїда» і.Котляревського та її значення в літературі
- •45. Розвиток освіти в Україні у хіх ст.
- •46, Заснування та розвиток Харківського та Київського університетів у першій половині хіх ст.
- •47 "Руська трійця" у національному відродженніГаличини
- •48. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •49 Особливості романтизму в українській художній культурі.
- •51. Тенденції розвитку української літератури у першій половині хіх ст..
- •52. Розвиток української літератури у другій половині хіх ст..
- •53. Український живопис другої половини хіх ст.
- •54. Архітектура України хіх ст..
- •55. Українська драматургія і театр в Україні хіх ст..
- •56. Українське музичне мистецтво хіх ст..
- •57 Тарас Шевченко як художник.
- •58 Українська культура на початку хх ст. (1900-1920).
- •59. Українське образотворче мистецтво початку хх ст.
- •60 Російськомовна література 1900-1930-х рр. В Україні.
- •61 Вопрос
- •62. «Розстріляне відродження»: поезія, драматургія, проза.
- •63 Вопрос
- •64. Розвиток літератури в Україні у другій половині хх ст..
- •65 Вопрос
- •66 Вопрос
- •67 Вопрос
- •68 Вопрос
- •69 Вопрос
- •70 Вопрос
23. Розвиток прикладного мистецтва у київській русі
Великого розвитку та поширення в Київської Русі досягло прикладне мистецтво, твори якого містять досить цінну інформацію не тільки з історії розвитку художнього ремесла, а й про культурні зв'язки та впливи, світогляд, традиції, смаки виконавців і замовників. Твориприкладного мистецтва часто виконували подвійну роль прикрас і амулетів-оберегів, які повинні були захищати їх власників від злих сил природи. Таке ж призначення мали магічні орнаменти на святкових прикрасах та виробах повсякденного вжитку. Набули поширення стилізовані зображення сонця у вигляді кола з пересічними всередині лініями, місяця-лунниці та води — хвилястою смугою. Зображення різних фантастичних звірів та птахів поєднувалося з малюнками, що відбивали реальний навколишній світ, а також з рослинним орнаментом у вигляді складного плетива з стебел, листя, квітів тощо. В орнаментації ювелірних виробів XI—XIII ст. зустрічаються сюжети різних епох і часів. Тут і зображення птахо-собаки Симаргла, і сиринів (віл-русалок) язичницьких часів, і геральдичні грифони, леви, орли, і постаті християнських святих середньовіччя. Великої досконалості досягло в Київської Русі й мистецтво художнього литва. Давньоруським майстрам була добре відома техніка литва у кам'яних формах та по восковій моделі. По восковій моделі виготовлялися дзвони, свічники, хрести, панікадила-хороси, різні прикраси тощо. Коли в Київській Русі розпочалося велике кам'яне будівництво, ремісники-гончарі, крім цегли-плінфи та черепиці, почали виготовляти керамічні плитки з різнокольоровою поливою, що використовувалися для внутрішнього оздоблення будов.
24. Давньоруське музичне і театральне мистецтво
Київська Русь завжди славилася талановитими музикантами, співаками, танцюристами, бродячими акторами, без яких не обходилося жодне свято, а при дворі великого князя та його бояр і поготів. Музика й театр настільки ввійшли в життя Давньоруської держави, що знайшли своє відображення в різних культурних жанрах. Наприклад, відомі фрески Софії Київської зображують музикантів, які грають на різноманітних інструментах, а також акробатів та ряджених.
Серед музичних інструментів найпопулярнішими були труби, флейти, гуслі, дудки, барабани тощо. Музика поділялася на: церковну — виконувалася в храмах церковними музикантами та співаками, світську — мала розважальний чи побутовий характер — та військову — супроводжувала княжі дружини в походах і під час битв. Давні музиканти та актори (співаки, скоморохи, акробати, фокусники, жонглери) переходили з міста до міста, від села до села, виконували музичні твори, ставили спектаклі, виступали з хижими звірами, заробляючи на життя, даруючи свій талант людям.
25. Історичні умови розвитку української культури у хіv – першій половині хvіі ст. Литовсько-польська доба.
У ХІV – першій пол. ХVІІ ст. українська культура розвивалася в надзвичайно складних умовах. До них слід віднести: 1.роз’єднаність українських земель; 2. відсутність єдиного політичного центру; 3. соціальне і національне гноблення з боку польських, литовських, угорських, турецьких та інших іноземних загарбників; 4. постійну жорстоку агресію татар. Більша частина українських земель знаходиласяу складі Литовської та Польської держав. Разом із тим ХІV – ХVІ ст. – це час подальшого формування українського народу, активізація його боротьби проти польсько-литовського панування, поява на історичній арені України такого самобутнього в політико-культурному контексті явища, яким було українське козацтво. Тому головним питанням культурного життя цієї доби було національне питання.Це було пов’язане з необхідністю збереження українського народу як такого, його мови, культури від процесів чужоземної колонізації та асиміляції. Культурні процеси перебували у прямій залежності й підпорядкуванні інтересам національно-визвольної боротьби.Підкреслюючи свою національну окремішність і генетичну спорідненість із культурою Київської Русі, представники культурної еліти до середини ХVІІ ст. іменують себе русинами, рутенцями, роксоланами. Поряд із тим, відомий із давньоруських часів термін “Україна”, передусім у зв’язку з розвитком козацтва і його колонізаційним рухом на південь та схід, також набуває значного поширення і поступово прокладає собі шлях до утвердження в ролі не тільки топоніма, але й етноніма.Найважливішим чинником та необхідною умовою поступу національної культури був розвиток української мови. Ще в ХІ – ХІV ст. у деяких літературних пам’ятках чітко відбито риси, властиві більш пізній українській мові. Як відомо, офіційною мовою Литовської держави була “руська мова”, що склалася на основі синтезу писемної церковнослов’янської та елементів усної давньоруської мови доби Київської Русі. Ця мова протягом ХІV – ХVІ ст. зазнала помітного розвитку шляхом подальшого збагачення елементами усної народної мови та запозичення й освоєння іншомовної лексики. Україна, перебуваючи у складі Литовської держави, значно переважала останню за рівнем своєї культури. Українці на державній службі вводили в загальний ужиток свою мову, звичаї, право.У цілому ж державно-політичний симбіоз із Литвою дав українцям досить небагато культурно-цивілізаційних надбань. Велике князівство Литовське так і не стало міцною стабільною державою, хоча довгий час було найсерйознішим суперником залежної від монголів Москви у справі політичної гегемонії в ареалі давньоруських земель. Литовська держава не змогла утриматися не лише на Чорному морі, але й на степових просторах України, які опанували тимчасові московські союзники у боротьбі з Литвою – кочові татарські орди, що скоро перейшли під протекторат Оттоманської Порти. Саме в литовський період поступово пустіють зайняті раніше степові й лісостепові простори. Мирне населення, якщо не хотіло потрапити в ясир, мусило перебиратися якомога далі від небезпеки, оскільки боронити південно-східні кордони довгий час не було кому. Давня столиця Русі перетворилася на невеличке прикордонне містечко, жити в якому не бажали навіть київські митрополити.Під тиском цих украй несприятливих зовнішніх обставин починається повільний процес трансформації традиційної народної культури, який, зрештою, привів до виникнення культури власне української, процес до часу непомітний, але незворотний.Особливу субкультуру витворило у ХV – ХVІ ст. прикордонне українське населення, що пристосувалося до екстремальних умов тогочасного життя у формі, відомій під назвою Запорозького козацтва. В силу своєї недоступності офіційній владі козацтво на зайнятих ним вільних землях привласнило той статус, який Литовські статути надали шляхті та рицарству. З іншого боку, в козацтві ніби оживали дещо призабуті з часів раннього Середньовіччя демократичні форми “украювання” земель і перших давньоруських дружин. Зовсім не випадково козаки в усьому, включаючи зовнішній вигляд, нагадували давніх росів-русів, як їх описували арабські та візантійські джерела. Крім того, Запорожжя було простором безпосереднього контакту з “чужим”, кочівницько-мусульманським світом, який розглядався як “нечистий”, оскільке розташовувалося на межі ворожого світові християнської культури дикого хаосу. Тому за соціально-культурним змістом Запорожжя було такими собі дверима у “світ навиворіт”, що визначило і парадоксальний характер його існування – водночас аскетично-мілітарний та карнавально-сміховий. Звідси – такі непоєднувані, на перший погляд, елементи козацької культури, як суворі звичаї і кумедні ритуали, лицарськість і волоцюжництво, дисципліна й анархія, взаємодія східних і західних впливів у побуті та методах ведення війни.Ще однією особливістю розвитку української культури у зазначений період було те, що на тлі розвою народної культури традиційні центри культури високої – князівські двори й монастирі – до певного часу лишалися надто далекими від потужних культуротворчих процесів у народній українській масі. Давні удільні князівські роди поступово дрібніють і вироджуються. Особливо цей процес стає помітний від ХVІ ст., коли провідну роль починають відігравати польські впливи (після Люблінської унії 1569 р.) і спостерігається масова денаціоналізація української шляхти внаслідок переходу в унію чи покатоличення цілої низки знатних українських родів. Саме у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. українська культура й православна церква як ідеологічна підвалина цієї культури зазнають найтяжчих і найвідвертіших утисків із боку польських колонізаторів.Таким чином, українська культура у ХІV – першій половині ХVІІ ст. розвивалася за складних, певною мірою трагічних умов. Однак культуротворчі процеси не припинялися і мали своєрідні результати.