29. Початок словянського книгодрукування. Слов'янські інкунабули та палеотипи.

У 1468 у Плзні (західна Чехія) виходить «Хроніка Троянська», видана не латинською, а рідною мовою, в 1491 у Кракові — тодішній столиці Польщі — «Осьмогласник». Це перша з книг, які Швайпольт Фіоль почав друкувати кирилицею, що, як відомо, дала початок абеткам України, Білорусі, Сербії, Болгарії і почасти Румунії (Валахія, Молдова). Слов'янські книги першим друкувати почав німець Швайпольт Фіоль (бл.1460 — після 1526) у Кракові. Його книги були відомі в Україні ще у 20-х роках 17-го ст. А в Східній Європі першим слов'янським друкарем був білорус Франциск Скорина. Перші друковані книги староукраїнською мовою видав Швайпольт Фіоль у своїй друкарні в Кракові («Осьмогласник» (1491).«Псалтырь» Франциска Скорини, видрукований 1517 р. у Празі . інші книги проникали в Україну і Росію, переписувалися від руки в численних копіях.В Україні перша підтверджена документально друкарня існувала у середині 15 ст. Одна з відомих в Україні друкарень заснована у 1573 році Іваном Федоровичем у Львові. Пізніше почали діяти Острозька друкарня, Києво-Печерська друкарня та інші. У 1574 Іван Федоров, вигнаний з Москви, надрукував у Львові книгу «Апостол».Даючи загальну оцінку початкового періоду історії українського друкарства, слід визнати, що найбільш творчим в його історії став перший етап — остання чверть XVI і перші десятиріччя XVII ст. Саме тоді, в умовах економічного піднесення і активізації суспільного руху. ПЕРШОДРУКИ (інкунабули) — перші книги, видані друкарським способом у XV ст. Протягом XV ст. книгодрукування з німецьких земель поширилося по всій Західній Європі. Серед слов'янських країн вперше розпочалося в Чехії (1468), далі в Польщі (1473). Перші книги церковнослов'янською мовою були видані Швайпольтом Фіолем у 1491 в Кракові, (книга Октоїх ). З 1494 у Цетіньє діяла друкарня ієромонаха Макарія. Українським першодруком вважається "Апостол", виданий Іваном Федоровим у 1574 у Львові.Першою в Єврові книгою вважають Біблію нім. Першодрукаря Іоанна Гутенберга( 1448).Епоха інкунабул і палеотипів - це час вдосконалення друкарської майстерності. У книзі з'явилися друковані ілюстрації. Стали застосовувати ксилографію - гравюру на дереві.ПАЛЕОТИП — умовна назва європ. друк. книг, виданих з 1 січня 1501 до 1 січня 1551 (в т. ч. книг кирилівського шрифту, виданих Макарієм у Румунії, Ф. Скориною в Празі і Вільнюсі). Біблія ф.скорини.Апостол на церковносл. Мові.Попередниками П. були первісні книги (інкунабули).

24. Системна організація слов’янських азбук, зв'язок з попередньою традицією.

Костянтин (Кирило) створив для слов’ян 38 букв: одні за зразком грецьких, інші згідно з слов’янською мовою —До грецьких літер подібні 24 букви — а, в, г, д, е, з, и, і, к, л, м, н, о, п, р, с, т, оу, ф, x, ω и пЂ, хлъ, тъ, а 14 відповідають слов’янській мові — б, ж, s, л[!], ц, ч, ш, ъ, шь, мь, Ђ, ІЖ, ю, А.За буквеному складом кирилиця і глаголиця майже збігаються. Кирилиця, за рукописами XI століття, мала 43 літери. В основі її лежав грецький алфавіт. Для звуків, однакових у слов'янському та грецькою мовами, використовувалися грецькі літери. Для звуків, властивих лише слов'янської мови, було створено 19 знаків простої форми, зручної для написання, які відповідали загальному графічному стилю кирилівського абетки. Кирилиця враховувала і правильно передавала фонетичний склад старослов'янської мови. Однак у кирилиці був один великий недолік: вона включала шість грецьких літер, не потрібних для передачі слов'янської мови. Глаголиця, згідно пам'ятників того ж часу, мала 40 літер. 39 З них служили для передачі майже тих же звуків, що букви кирилиці,. Можливо, що первинний склад кирилиці і глаголиці був дещо інший. На підставі того, що частина букв не зустрічається в ранніх рукописах, дослідники припускають відсутність ряду знаків в первинному варіанті абеток: в кирилиці чотирьох йотірованной - великого Юса йотірованной -, малого Юса йотірованной -, йотірованной a - і е -; в глаголиці - малого Юса і, можливо, великого Юса йотірованной. Слов'янські алфавіти були доповнені всіма буквами, необхідними для передачі звуків старослов'янської мови:, носових звуків , А також літерами йотірованной а, е, у -, ю, і носових йотірованной і. Подібно буквах грецького алфавіту, глаголичні і кириличні знаки мали, крім звукового, і цифрове значення. Для позначення кожної цифри одиниць, десятків і сотень існував свій знак. Крім цього в глаголиці, на відміну від кирилиці, одна з букв відповідала тисячі. У кирилиці для позначення тисяч вживався особливий значок, який ставився перед першою літерою цифри. Для того, щоб вказати, що літера позначає число, а не звук, вона виділялася в рядку з обох боків точками, а над нею ставилося особливий значок - "титло". Цифрові значення букв у кирилиці та глаголиці не збігалися. У кирилиці, заснованої на грецькому алфавіті, цифри позначали ті ж букви, що і в грецькому. Виняток становили 6, 90, 900, оскільки в грецькій абетці їм відповідали літери, що давно втратили звукове значення і на листі, окрім позначення цифр, ніде не використовувалися. Вони були замінені слов'янськими літерами. У глаголиці, створеної як спеціальна слов'янська азбука, цифрове значення мали перші 28 букв поспіль, незалежно від того, чи відповідали вони грецьким цифрам чи ні. Тому в глаголиці і кирилиці одна і та ж цифра позначалася по різному.