- •1.Фонема та її функції
- •2. Мовознавство загальне і часткове, теоретичне і прикладне
- •3.Структура мовознавчої науки.
- •4. Фонема і її алофони.Варіант і варіація фонеми
- •5. Зовнішні і внутрішні причини мовних змін.
- •6. Методи і прийоми дослідження мовного матеріалу
- •7.Супрасегментні звукові явища.
- •8.Синхронія і діахронія
- •9.Артикуляційний аспект дослідження звукової будови мови.
- •10.Мова як особлива знакова система.
- •11. Артикуляційний аспект дослідження звукової будови мови.
- •12. Мова і мовлення
- •13. Наголос. Типологія наголосу.
- •14.Семіотика.Типи знаків. Мовні знаки.
- •15.Граматичне значення,граматична форма,граматичний спосіб.
- •16.Основні та часткові функції мови.
- •18. Лінгвістичний (функціональний) аспекту вивченні звуків. Поняття фонеми.
- •19. Порівняльно-історичне мовознавство. Формування, становлення, сучасний стан.
- •20. Система фонем як система опозиції. Диференційні та інтегральні ознаки фонем
- •21 . Мова, мислення, свідомість.
- •22. Принципи виділення фонеми представниками Московської таСанкт-Петербурзької фонологічних шкіл.
- •23. Мовна система і мовна структура.
- •25. Типологічна класифікація мов.
- •28. Теорії походження мов. Моногенез та полігенез.
14.Семіотика.Типи знаків. Мовні знаки.
Семіóтика, або семіолóгія (від грец. σημειωτικός — такий, що має ознаки від грец. σημεῖον — знак, ознака, грец. σῆμα — знак) — наука, яка досліджує способи передачі інформації, властивості знаків та знакових систем в людському суспільстві (головним чином природні та штучні мови, а також деякі явища культури, системи міфів, ритуалів), природі (комунікація у тваринному світі) або в самій людині (зорове та слухове сприйняття тощо). Іншими словами, семіотика — це теорія знаків та знакових систем.
Основи цієї науки були закладені ще представниками античної та середньовічної філософської думки. Основні принципи семіотики у XIX ст. сформулював американський філософЧарльз Сандерс Пірс. У XX ст. семіотика набула лінгвістичного ухилу під впливом ідей лінгвістів Фердинанда де Соссюра та Луї Єльмслева, та філософського ухилу під впливом ідей американського філософа Чарльза Морріса.
Виділяються три розділи семіотики:
синтактика (або синтаксис, від грец. syntaxis — побудова, порядок) — вивчає закономірності побудови знакових систем безвідносно до їх інтерпретації, тобто співвідношення знаків один з одним;
семантика (від грец. semantikos — те, що позначає) — вивчає відношення між знаком та його смислом;
прагматика (давньогрец. pragmatos — дія) — вивчає відношення знаків з їх відправниками, одержувачами та контекстом знакової діяльності.
Під з н а к о м розуміють матеріальний об'єкт, який символічно, умовно представляє і відсилає до означуваного ним предмета, явища, події, властивості, відношення. Застосування знаків властиве різноманітним формам людської діяльності. Предметом спеціального вивчення знак стає за часів античності. У Новий час до цієї проблеми зверталися Локк, Гоббс, Лейбніц. Лейбніц вважав, що знаки повинні відповідати двом основним вимогам:
- по-перше, бути короткими і стислими по формі і містити максимум смислу в мінімумі протяжності;
- по-друге, ізоморфно відповідати позначуваним ними поняттям, представляти прості ідеї найбільш природним способом.
Знаки поділяють на три види:
- знаки індекси,
- знаки образи,
- знаки символи.
З н а к а м и - і н д е к с а м и називають знаки, які безпосередньо вказують на позначуваний ними предмет. У цьому випадку між знаком і предметом існує зв'язок, аналогічний зв'язку наслідку з причиною. Наприклад, дим вказує на наявність вогню, зміна висоти ртутного стовпчика - на відповідні зміни в атмосфері.
З н а к и - о б р а з и мають певну подібність з відповідними предметами. Наприклад, карта, план місцевості, картина, креслення.
З н а к и - с и м в о л и - фізично ніяк не пов'язані з предметами на які вони вказують. Тут зв'язок між знаком і предметом складається або за угодою, або стихійно при формуванні мови і практичного її засвоєння конкретною людиною. Саме ці знаки складають основу мови. Слова і є знаками - символами.
Різновидами знаків є також мовні знаки, які можуть бути або знаками-символами, або знаками-індексами. Людина мислить за допомогою мови (природної або штучної), тобто мова є засобом мислення, способом опредметнення та об'єктивізації думки. У зв'язку з тим, що міркування звичайно виражається за допомогою мови, у логіці досліджуються тільки мовні знаки, інші різновиди знаків до сфери її вивчення не належать. Мова — це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління.
Мовний знак — це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.
З мовних знаків будуються слова, які об'єднуються в речення.
Основні соціальні функції мовних знаків: позначення предметів, вираження людського духу, думок, почуттів, настрою, бажань, потреб людини; пізнавальна (людина пізнає світ за допомогою мислення, а мислення реалізується через мову); інформаційна, тобто за допомогою мовних знаків передаються відомості, знання від людини до людини, від покоління до покоління; комунікативна, тобто функція спілкування; культурологічна (мовні знаки, знакові системи є засобом засвоєння національної та загальнолюдської культури окремою людиною або соціальною групою, засобом передачі культурних традицій, особистого та колективного досвіду, навичок, умінь).