1 Канарский а. С. Диалектика эстетического процесса // диалектика эстетического как теория чувственного познания. — к., 1979. — с. 132.

Основні естетичні категорії

могла обмежитися лише вивченням чуттєвого пізнання, бо втратила б своє самостійне значення, перетворилася б просто на розділ філософ-ської теорії пізнання. Якщо естетиці обмежитися тільки теорією мис-тецтва, вона втратить свій зв'язок із філософією, логіко-гносеологічну основу, необхідну для розуміння природи мистецтва, естетичної діяль-ності людини взагалі. у такому разі вона стала б суто емпіричним опи-сом різних видів мистецтва, або їхньою історією. Ось чому перед есте-тикою стоїть нині завдання органічно пов'язати ці два різні аспекти і створити або таку теорію пізнання, яка стала б теорією мистецтва, або таку теорію пізнання і художньої діяльності, яка була б і її теорією піз-нання і логікою. Так писав у 70-х роках відомий філософ п. копнін1.

Вітчизняна естетика, спираючись на досягнення світової науки, у 60—80-х роках здійснювала послідовне комплексне дослідження при-роди естетичного, відчутно наближаючись до істинного розуміння його сутності. Ці дослідження були представлені різними школами і напрямами — «природниками», «суспільниками», представниками так званої трудової концепції і «діяльнішого» підходу. Однак за всієї розмаїтості підходів до вирішення проблеми естетичного саме пред-ставники української школи п. копнін та В. Шинкарук, В. Мазепа, В. іванов, А. канарський та інші створили теорію, що значно розши-рила предмет естетики, вивела її за межі філософії мистецтва.

Зрештою сформувалося стійке і теоретично обґрунтоване уяв-лення про естетичне як специфічне духовне, чуттєве ставлення лю-дини до світу. найважливішою характеристикою такого ставлення є здатність людини самореалізуватися цілісно й усебічно. постаючи разом із практичною, утилітарною, естетична потреба зростає і роз-вивається лише за умови розвитку свободи людини, незалежності її від навколишнього середовища, від природної необхідності. Світ ес-тетичного і краси — це світ, де людина є вільною від повсякденної практичної потреби. Саме тому розвиток естетичного, духовного ставлення до дійсності безпосередньо пов'язаний із зростанням мате-ріальної могутності людства. Адже почуття, що перебувають у полоні грубої практичної потреби, володіють лише обмеженим змістом. Ось чому засмучена турботами, зморена постійними нестатками людина несприйнятлива навіть до найпрекраснішого видовища.

1 Див.: Копнин п. В. Гносеологические и логические основы науки. — м., 1974. — с. 263.

Естетика

Отже, естетичне ставлення до предмета відрізняється від одно-бічного, утилітарно-практичного тим, що відображає міру досягну-того людством багатства всебічності і цілісності суспільної практики й відповідно багатства і всебічності людського ставлення до світу. В естетичному ставленні людина, позбавлена вузькоегоїстичного ін-тересу і вигоди, підноситься до безкорисливого, справді людського ставлення до предмета. Саме тому естетичне ставлення є водночас духовним — воно розвиває духовний світ людини. Однак не можна забувати, що духовне ставлення виростає на основі добре розвине-ної чуттєвості. Буденна свідомість здебільшого вбачає у чуттєвому задоволенні щось грубе, обмежене і протилежне духовному. духовне на цьому рівні мислення розглядається як умоглядне, побудоване на аскетичному запереченні чуттєвого задоволення.

В історії світової культури відповідно до такого уявлення фор-мулювалися два основні стереотипи людей: перші схильні до задо-волень і тому деградують духовно, другі, навпаки, вільні від чуттєвих потреб аскети, які свідомо відмовляються від радощів життя в ім'я духовного вдосконалення. Такий поділ відображає лише історично обмежену можливість для людини гармонійно розвиватися, не аб-солютизуючи природні потреби і суспільні якості. Саме естетичний розвиток суспільства є історичною мірою такої чудової гармонії при-родного й соціального, коли чуттєва потреба може бути задоволена без обов'язкового фізичного володіння предметом. у цьому значенні естетична потреба є вільною від вузькокорисливої, однобічної по-треби, що ґрунтується на якійсь частковій, хисткій основі й не може зумовлювати цілісності людини в будь-якому частковому ставленні її до світу.

Таким чином, процес всесвітньо-історичного розвитку суспіль-ства збігається з естетичним розвитком, оскільки передбачає послі-довний рух суспільства від жорсткої необхідності в його діяльності, що диктується матеріальними потребами, до відносної свободи, де го-ловним завданням є не виробництво матеріальних благ як самоціль, а розвиток творчих здібностей людини в усіх сферах життя, універсаль-ний і гармонійний розвиток сутнісних сил. Слід пам'ятати, що така свобода здобувається лише завдяки всебічному розвитку виробничих сил суспільства і самої людини. Отже, категорія естетичного є визна-чальним поняттям, що характеризує специфічно людський чуттєвий

Основні естетичні категорії

аспект всесвітньо-історичної практики, яка усуває суперечність між свободою і необхідністю людської діяльності. принцип практики (ді-яльності), закладений у розуміння культури, дає змогу розглядати естетичну (формотворчу) діяльність як родову ознаку культури. Це свідчить про певну цілісність культури в межах окремих історичних епох, яка виявляється в єдності стилю — загальної суми якостей, що охоплює всі культурні форми.

у категорії естетичне, як вона тлумачиться в сучасній естетиці, закладено фундаментальні ідеї: 1) про діалектичну єдність універ-сального розвитку людської діяльності і творчості за законами краси; 2) про взаємозв'язок розвитку виробничих сил людства з розвитком багатства людської природи як самоцілі; 3) про взаємозалежність розвитку індивіда, а отже, і його духовного світу та універсального, практичного ставлення до дійсності; 4) про особливості творчої праці в умовах «царства необхідності» і «царства свободи».

Таке розуміння сутності естетичного дає змогу по-новому піді-йти до вирішення багатьох теоретичних питань, зокрема таких, як природа творчих здібностей людини, сутність творчості, походження мистецтва, його зв'язок із продуктивною працею, ставлення мисте-цтва до дійсності, його соціальні функції та завдання естетичного ви-ховання.

унаслідок такого розуміння естетичного формуються методоло-гічні засади для розрізнення естетичної діяльності як загальної ка-тегорії та мистецтва як її специфічної форми. Співвідношення есте-тичного та художнього виявляється в тому, що естетичне стосується будь-якої суспільно значущої форми, тобто вся людська культура несе в собі естетичний зміст (знакова функція естетичного), водно-час художнє, або мистецтво, виникає лише в разі, якщо естетична діяльність розвивається до створення нових культурних структур. Таким чином, естетична діяльність створює семіотичну (знакову) сферу культури, художня — нові структури (системи) культури. Це дає можливість зрозуміти механізм виникнення мистецтва з певної форми естетичної діяльності і, навпаки, поступову втрату певним ви-дом мистецтва свого суто художнього статусу й перехід на рівень ес-тетичної цінності.

Слід також наголосити, що сучасна естетична наука виявляє особ-ливий інтерес  до категоріального апарату естетики. Запропонована

Естетика

нами низка естетичних категорій навряд чи вичерпує їх арсенал і може бути значною мірою доповнена. Складність полягає в тому, що вчені не мають одностайності щодо розуміння і тлумачення принципів об-ґрунтування категоріального статусу понять.