108.Франція в період консульства та першої імперії: зовнішня політика.

Внутрішні та зовнішні невдачі привели до падіння авторитету Директорії, розпорядження уряду не виконувались, солдати дизертирували, вспалахнуло повстання у Вандеї. Гостра політична криза у Фр спонукала Бонапарта повернутися у Фр, де його зустріли як «рятівника». Він приєднався до заколоту, керівником якого був один з членів Директорії Сійєс. Мета заколоту – створення сильного уряду, яким міг не допустити до влади роялістів та якобінців. Державний переворот – 9-10 листопада 1799. Законодавчі палати оголосили про саморозпуск (фактично були розігнані Бонапартом), попередньо передали всю повноту влади у країні трьом консулам, в тому числі Бонапарту. Замість палат були утворені 2 законодавчі комісії, які мали виробити нову конституцію.

13 грудня 1799 – затверджений проект нової конституції, формально в її основі принцип розподілу влади, фактично – законодавча влада поставлена в залежність від виконавчої, яка надавала 3 консула, які призначались на 10 років з законодавчих палат - сенатом. В руках першого консула були зосереджені більш широкі повноваження: призначення міністрів, ін посадових осіб, командування армією, укладання міжнародних угод, право законодавчої ініціативи. Законодавчі палати готували законопроекти (Державна рада), обговорювала їх (Трибунат), голосувала без обговорення (Законодавчий корпус). З-ни вводив в дію перший консул. Конституція відновлювала загальне виборче право. Основні інститути влади формувались шляхом призначення. Консули призначали сеноторів, сенатори – членів Трибунату, Законодавчих зборів і т.д. Державне управління під контролем виконавчої влади – першого консула Наполеона Бонапарта.

Політична діяльність:

• відмінив виборність глав місцевої адміністрації, повністю підпорядкував її своєму контролю;

• присвоїв право особисто призначати префектів департаментів і мерів міст населенням більше 5 тис;

• відмінив виборність суддів, сам призначав всіх членів судових інстанцій, які отримували держ жалування;

• заходи по посиленню поліцейського контролю над всіма сторонами суспільного життя;

• було закрито безліч газет;

• 1800 – комісія зі створення своду громадянських з-нів; 1804-опубліковано Громадянський кодекс (Кодекс Наполеона), закріпив свободу особистості, рівність всіх перед з-ном, світський хар-р дер-ви, свободу праці, право власності як природнє право, залишений в силі з-н Ле Шапельє 1791; Комерційний (1807) та Карний (1810) кодекси;

Дії на фронтах з 2 коаліцією:

• травень 1800 вдерся у Пн Італію, 14 червня при Маренго розбив австрійців;

• 1801 Люневільський мир з Австрією, визнала сх кордон Фр по р. Рейн, «дочірні» республіки;

• 1802 Ам’єнський мирний догорів з Англією.

У травні 1802 Наполеон оголосив себе пожиттєвим консулом. Ще у червні 1801 Н. підписав з папою римським конкордат (договір) – католицизм основна релігія Фр, церква відмовлялася від майна, втраченого в роки революції. У квітні 1802 Н. проголосив амністію емігрантам – монархічно настроєним дворянам. У травні 1802 Н. утворив Почесний легіон, члени якого мали скласти «аристократію» майбутньої монархії (з 1802 по 1814 – 48 тис. чол.)

1803 – відновилась війна з ВБ

18 травня 1804 Н. проголосив себе імператором, згідно з конституцією 18 травня 1804 республіка у Фр формально зберігалась. Лише з 1808 дер-ва почала офіційно називатись імперією.

1805 Н. розгромив 3 антифр коаліцію (ВБ, Рос, Австрія, Неаполітанське кор-во, Шв).

1806-виникла 4 антифр коаліція.

21 листопада 1806-декрет Н. про континентальну блокаду.

Назрівання внутрішньої кризи імперії. Скорочення торгівлі з ВБ негативно позначилось на промисловості Фр. 1805, 1810 – промислові кризи. Тяжкий удар – розгром «Великої армії», яка вдерлась в Росію 1812. Союзні війська 6 коаліція нанесли поразку Наполеону у «битві народів» під Лейпцигом 16-19 жовтня 1813. 31 березня 1814 імператор Олександр І і пруський король Фрідріх Вільгельм IІІ вступили в Париж. 1 квітня за пропозицією Талейрана сенат сформував тимчасовий уряд Фр, 3 квітня проголосив про скинення Наполеона. 6 квітня сенат запропонував корону Людовіку 18. 11 квітня союзники уклали договір у Фонтенбло, який віддавав о-в Ельба у пожиттєве володіння Н. 20 квітня Н. відправився у вигнання.