- •18. Історичні типи і форми української сім'ї
- •19. Структура і функції сім’ї. Розлучення.
- •Розлучення
- •21. Жінка в сім’ї. Придане. Віно.
- •22. Становище вдови. Невістка в сім’ї
- •39. Водний транспорт
- •40. Сухопутні шляхи сполучення і транспорт
- •4. Етнографічне районування України
- •Етнографічні групи українців
- •Литвини
- •Поліщуки
- •Черкаси
- •10. Антропологічні дослідження українців
- •11. Сучасні антропологічні типи українців.
- •12. Структура і функції громади. Молодіжні громади й ініціації.
- •Молодіжні громади й ініціації.
- •13. Громадське самоврядування
- •14. Звичаєві норми спілкування. Традиційна етика громадського життя. Традиції колективної взаємодопомоги. Звичаєві норми спілкування.
- •Традиційна взаємодопомога
- •15. Осередки громадського дозвілля
- •16. Система спорідненості українців.
- •26. Типи і форми сільських поселень.
- •27. Селянський двір
- •28. Українська хата та інтер’єр
- •29. Господарські будівлі та виробничі споруди.
- •Виробничі споруди
- •30. Будівлі громадського центру
- •32.Вівчарство та скотарство українців.
- •33. Птахівництво та бджільництво.
- •34. Мисливство, рибальство та збиральництво.
- •35. Чумацтво лісорубство, виробництво вугілля,
- •37. Художні промисли українців:
- •41. Повсякденне харчування українців.
- •42. Харчові заборони й обмеження українців.
- •43. Обрядово-рітуальна їжа українців
- •44. Етапи формування календарно-побутова обрядовість
- •45. Обрядовість зимового циклу
- •49.Весняні свята та обряди
- •47. Літні свята
- •48. Осінні звичаї та обряди
- •49. Народженням дитини та звичаї й обряди
- •51. Шлюбні звичаї
- •52. Похоронні та поминальні звичаї і обряди
- •53. Загальні відомості про одяг
- •54. Найдавніший одяг на теренах України
- •55. Вбрання в Україні-Русі X—XIII ст.
- •56. Український народний стрій XIV— XVIII ст.
- •57. Регіональні риси традиційного вбрання українців XIX — початку XX ст.
- •58. Українське весільне вбрання
Розлучення
За нормами звичаєвого права шлюб розглядався як громадянська угода, що її, як і кожну угоду, можна було укладати і розривати. Розірвання шлюбу в документах XVI — XVIII ст. називалося по-різному: в одних випадках "розвод" (дуже рідко), "розлученьє", "розпуст", "розпущеньє (або визволеньє) з малженства", в інших "розстаньє", а у міщан — "розлука". До введення церковної форми шлюбу розлучення здійснювалося після внесення відповідної суми старості через цивільний (земський, гродський) суд.
У житті при розірванні шлюбів подружжя керувалося не так канонічними і державними правилами, як традиційними, "місцевими" звичаями. У судових книгах, починаючи з середини XVI ст., є достатньо документальних даних про те, як відбувалося в ті часи розлучення.
Отже, розлучення, як правило, відбувалося без участі церковної влади, проте під наглядом світських властей. Траплялося, що розлучення здійснювалося не перед урядом, а просто в сімейному колі, у присутності родичів і знайомих, перед якими чоловік і жінка заявляли, що вони "одностайно", за взаємною домовленістю і згодою дають один одному "розпуст з малженства". На такій родинній нараді вирішувалися майнові справи подружжя, пов’язані з приданим і віном: придане забирала з собою жінка, повертаючись до своєї родини, віно залишалося чоловікові.
Незгоди, сварки в подружньому житті визнавалися цілком достатнім і досить звичним на той час мотивом для розлучення, що аж ніяк не вписувалося в канонічні рамки. Таких розлучень переважна більшість. Надзвичайно рідко, та все ж траплялися випадки, коли сім’я розпадалася з іншої причини.
Одразу слід зазначити, що ставлення до міжнаціональних шлюбів у тогочасному українському суспільстві було неоднозначним. Такі шлюби практикувалися більше серед вищих станів, що було пов’язане передусім із прагненням одержати всі ті привілеї, якими користувалася шляхта польських земель, навіть шляхом одруження. У народі виявлялося негативне ставлення до міжнаціональних шлюбів, що було одним із засобів збереження національних традицій, проявом вірності вірі батьків, природного почуття етнічного самозбереження. Такими були об’єктивні причини. Суб’єктивні ж зумовлювалися відмінностями внутрісімейних традицій, взаємостосунків між членами родини, норм поведінки, моралі, поглядів на місце і роль жінки у родині, на виховання дітей тощо. Зрештою, і самим побутом, укладом сім’ї не тільки в межах етносу, а й кожної етнографічної групи. Тому повідомлення про одруження з представниками різних національностей зустрічаються в документах украй рідко. Уникання, що не було але ніяк ворожістю, в народному середовищі (не тільки українському) національно змішаних шлюбів на територіях, заселених різними етнічними групами, зазначали етнографи і наприкінці XIX ст.
Значно пізніші етнографічні записи XIX — початку XX ст. з різних реґіонів України свідчать про поширеність у народному побуті багатьох сторін звичаєво-правових норм у сімейно-шлюбних відносинах, сімейних звичаїв та обрядів, що були характерні для періоду XVI — XVII ст., які зберіг і проніс через століття поневолений, територіально роз’єднаний народ як частину етнічної самобутності.