Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
курсовая 4 курс (2).doc
Скачиваний:
18
Добавлен:
20.03.2015
Размер:
179.71 Кб
Скачать

Розділ 2. Аналіз образу ліричної героїні в поетичніх збірках

Поезія Ліни Костенко надзвичайно м'яка і жіноча, в ній відбито прекрасне, золоте серце поетеси, її почуття й думки, що стали моні дуже близькими. її поезія — це талант, це гармонія. Гармонія мозку і душі, думки і почуття, змісту і форми. Талант поетеси, чудової жінки, що вміє відчувати, вміє дослуховуватися до найінтимніших своїх почуттів, проникати в найпотаємніші куточки людської душі, не міг не втілитися в поезіях про кохання. Ліна Костенко — тонкий лірик, автор блискучих поезій інтимного характеру. Кохання, на думку поетеси, — це найбільший самовияв людини, найбільша самореалізація, найкращий плід людської душі і серця. Якщо людина здатна кохати до самозабуття, до самозречення, до самоспалення, — значить Господь благословив її, дав можливість пережити найщасливіші години, дні в житті. Людина, яка кохає, не здатна чинити зло

Вірш «Пастораль XX сторіччя» побудований на антитезі заголовка твору і його змісту. Перед нами роз­гортається болюче, трагічне відлуння війни, яка не обминула жодної ук­раїнської родини. У поезії йдеться про сільських пастушків Павла, Са­шка, Степана, яким, здавалося б, рости, мужніти треба, але цю звичну, природну схему життя ламає відлун­ня війни — залишена в полі граната. Поетеса змальовує жахливий епізод, починаючи з кульмінації: убитих дітей несуть з поля. [ Бажан 2005 : 116 ] Трагізм змальованої події підсилюється яскравим ліричним началом вірша. Поетеса сама гостро переживає непоправність утрати. У її словах - схвильованість, розпач, біль. Відчай і горе матерів поетеса передає через згадку про Аріадну. «Ниткою Аріадни» називають рятівний засіб виходу з дуже скрутного становища. Ліна Костенко трансформує міф, з безнадією, розпачем говорить: І ніяка в житті Аріадна вже не виведе з горя отих матерів. [Сайт з віршами Л.Костенко ] Поетеса   провадить   думку   про вічний колообіг життя, розвиток: А одна розродилась, і стала ушосте— мати. [Сайт з віршами Л.Костенко ] Авторка досягає великої сили художньої експресивності, використовуючи анафору, щоб передати розпач можливості щось змінити.

Ще в одному вірші Ліни Костенко розкривається проблема кохання,точніше того що лірична героїні боїться своєї любові.Це вірш «Спини мене отямся і отям» . Лірична героїня і Він закохалися один в одного. Вона боїться кохання, боїться власної пристрасті. Відчуває його невгамовну силу. Тому й благає зупинитись. Він, як і належить мужчині, сильніший за неї. Тому Вона ще має надію на його спроможність зберегти холодну голову у цьому обвалі пристрасного почуття. Чому вона боїться любові? Повної відповіді на це питання в тексті не знаходиться. Але вона нам і непотрібна, бо знаємо головне – ця небажана любов загрожує "зламаним життям", довгонепроминущими наслідками ("за нею будуть бігти видноколи ") , втратою спокою...А ще її мучить інтуїтивне передчуття якоїсь (психологічної) несумісності з Ним ("чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум'ям згорю " ). Внутрішній конфлікт твору – це боротьба ліричної героїні з собою, зі своєю пристрастю. У цій боротьбі вона мобілізує усі сили, всю здатність чинити опір невгамовному любовному потягу. Поки що Вона тримається. Але Вона - жінка. Вона – слабка. Він мовчить , не чує її благань. Від нього нема допомоги. І Вона ламається, здається на волю долі. Момент зламу чітко зафіксовано : " ще поки можу але вже не можу". У вірші «Життя іде і все без корек­тур» Ліна Костенко нагадує про те, що зробленого не перепишеш, життя не має чернеток, над усім володарює час.

Авторка також тривожиться за майбутнє — як зберегти природу, як достукатися до серця людини, збуди­ти її відповідальність за все суще на землі. Звучить у вірші й мотив відповіда­льності творця за слово, за кожний написаний рядок, за творчість. Для ліричної героїні найголовніше — обе­рігати свою душу від гріхів, не при­множувати вже зробленого колись зла:

Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш —

то уже навіки. [Сайт з віршами Л.Костенко ]

У вірші «Вже почалось, мабуть, майбутнє» Ліна Костенко розглядає людину в контексті часу. Це усмішка Джоконди, яка уособлює і доброту, і силу впливу на людину; це і Рафаелівська Мадонна як символ безко­рисливої материнської любові та всепрощення. Поетеса вихоплює з історії справж­ні мистецькі шедеври, розуміє їхнє важливе значення для людства й лю­дини зокрема. Криваві ж події, жорс­токі сутички, кровопролитні події згадує як незначні факти з огляду на їхній вплив на становлення спра­вжньої людини. [ Панченко 1988: 112 ] Авторка щиро «підказує» сучасни­кам основний життєвий постулат: Нехай тендітні пальці етики Торкнуть вам серце і вуста. [Сайт з віршами Л.Костенко ]

Лірична героїня Ліни Костенко шукає ідеал коханого, зазнає поразок на цьому шляху, усвідомлює, що щастя і любов не завжди поруч, але наперекір долі кохає й розцінює це як найбільший її дарунок, який несе теплий усміх і бентежність у сприй­нятті світу. Цій темі присвячено вірш «Світлий сонет». Світло — це ранок життя, юність, це пробуджен­ня першого кохання. Проте для моло­дої героїні перше кохання виявилося непростим, без взаємності. Нерозділене кохання супроводжують щастя і печаль водночас. Лірична ж героїня по-іншому, з висоти життєвого досвіду оцінює нерозділене кохання — вона певна, що душа дівчинки стала багатшою. Попереду в неї справжні випробування, тривоги, розчарування, але це невідомі юнці, яка переживає першу в житті поразку. [ Дніпрова хвиля 1993 : 312 ]

Душа ліричних героїнь поезій Ліни Костенко, як і поетеси, відкрита життю, коханню, щастю. Для письменниці немає нічого страшнішого, як утрапити ще й у рабство почуттів. Підсвідоме лірична героїня відчуває, що це стане духов­ною зрадою усіх тих, хто жив до неї і плекав надії на її буття на цій землі: Не дай мені заплутатись в дрібницях,

Не розміняй на спотички доріг, Бо кості перевернутьсяв гробницях,

Гірких і гордих прадідів моїх. [Сайт з віршами Л.Костенко ]

Для письменниці характерний наскрізний мотив іронії долі, парадок­сального зв'язку часів. Минуле ціка­вить поетесу найчастіше своїми пара­лелями з днем сьогоднішнім (цикл «Ду­ша тисячоліть шукає себе в слові»).

Зосередження уваги на історично­му аспекті свідомості людини не ви­падкове, адже поетеса вважає й по­слідовно втілює у своїх ліричних творах думку про те, що повноцінна життєдіяльність особи можлива тіль­ки за умови невідривності її від свого народу і його долі, на основі традицій і духовних надбань нації:

Митцю не треба нагород, його судьба нагородила. Коли в людини є народ, тоді вона уже людина. [Сайт з віршами Л.Костенко ] Любов для Ліни Костенко – почуття світле. Недарма поезія, у якій йдеться про закоханість сiмнадцятирiчної дiвчини, названа "Свiтлим сонетом". Дівчина сумна, бо на її кохання хлопець не відповідає взаємністю.

Так, вiрш "Свiтлий сонет" присвячений першому в житті сiмнадцятирiчної дiвчини коханню. Правда, кохання це нещасливе. Але це не страшно, бо:

Це ще не сльози - це квiтуча вишенька,  що на свiтанку струшує росу. [Сайт з віршами Л.Костенко ]

Дiвчина лише вчиться печалi i вiрностi, любовним спогадам в справжньому коханню. Це не трагедiя, вона лише "зiткнулась з неприємнiстю ..."

Анiтрохи не сумно, що дiвчина печальна, бо ця печаль - вісник нового, справжнього, глибоко кохання. Це велике щастя. Неперевершено Лiна Костенко оспiвує безсмертне почуття - Любов.

“Світлий сонет” починаємо аналізувати з назви : сонет – бо витонченість його форми відповідає поважній темі; світлий – бо він про юність , найщасливішу, найсвітлішу для кожного пору життя. У чому ж щастя сімнадцятирічної юнки, яка сумує - ридає над нерозділеним коханням ? Щастя і печаль водночас . Чи не парадоксальне поєднання? Ні! Вона щаслива, ця “плакуча вишенька”, бо пережила глибоке духовне очищення: покохавши, піднялася над власним ego , винищилася в людяності, стала незмірно багатшою, душевно щедрішою, навчилася дарувати своє тепло іншим. То ж

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.

Вона ридає, але все як слід. [Сайт з віршами Л.Костенко ]

Це перший екзамен у її житті. Вона його склала. Згодом, у зрілому віці, осяє спогад, відчуття, що те далеке минуле залишилося в серці “ і сьогодні, і завтра, й навік”.Такі міркування будуть містком до розгляду поезії

У поезії «Розкажу тобі думку таємну...» — одному з ліричних шедеврів Ліни Костенко, простежуємо народження в свідомості ліричної героїні «думки таємної», спостерігаємо, як «дивний здогад» її обпікає. Вона з часом нанизує «сотні вражень, імен і країн», та найближчою має бути надія. Кохання для героїні — вічне, якщо вже покохала, то на все життя, бо кохання — це великий дар від Бога, воно носить священний характер. Тому так впевнена лірична героїня, що вона і її коханий залишаться в серці один одного«на сьогодні, на завтра, навік».У поезії звучить туга за втраченим коханням, але водночас немає мотиву безнадії. Тональність і настрій вірша «Роз­кажу тобі думку таємну» визнача­ються спогадами про минуле кохан­ня. Ліна Костенко говорить про не­збагненну тайну любові, яку можна осягнути лише інтуїцією, почуттями. Вірш побудовано у формі щирого монологу-одкровення ліричної ге­роїні. Вона ніби перегортає ще одну сторінку свого життя і бачить, що її душа зберегла серед буденності най­вищі почуття.

У ній - велика мудрість життя: неприємності забуваються, а благотворна сила справжньої любові освячує душу назавжди і не дає їй змаліти, зміліти, замулитися. Цей наголос на всевладності облагороджу вального впливу кохання відлунює не в одному вірші Ліни Костенко і щоразу по-новому:

якщо він лицар, - жінка кине квітку

на все життя очима проведе.