відповіді на 2 модуль з гістології BB

5.Лімфатичний вузол

Лімфатичні вузли (nodilymphatici) - бобоподібної форми потовщення за ходом лімфатичних судин, у яких відбувається антигензалежне розмноження В- і Т-лімфоцитів, набуття ними імунної компетенції, а також очищення лімфи від сторонніх частинок. Лімфатичний вузол покритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа відходять сполучнотканинні перегородки - трабекули. У капсулі деяких лімфатичних вузлів знайдені гладком'язові клітини, які беруть участь у формуванні опорно-скоротливого апарату вузла. Паренхіма вузла утворена В- і Т- лімфоцитами, остов (ніжну строму) для яких формує ретикулярна тканина. Розрізняють кіркову і мозкову речовини лімфовузла.

6.Класифікація ендокринних залоз. Дисоційована ендокринна система.

Умовно серед елементів ендокринної системи організму розрізняють чотири групи складників. До першої групи - центральних органів ендокринної системи - належать гіпоталамус, гіпофіз та епіфіз. Друга група - периферійні ендокринні органи - включає щитоподібну, прищитоподібні і надниркові залози. Третя група включає органи, які поєднують виконання ендокринної функції з низкою інших. Це підшлункова залоза, статеві залози (яєчко, яєчник), нирки, плацента тощо. В організмі людини є також велика група клітин, так звана дисоційована ендокринна система, які утворюють четверту групу елементів ендокринної системи. Дисоційована ендокринна система складається з ізольованих ендокриноцитів, розсіяних у переважній більшості органів і систем організму. Розрізняють два види клітинних елементів дисоційованої ендокринної системи: клітини нейрального походження, що розвиваються з нейробластів нервового гребеня, і клітини, які не мають нейрального походження. Ендокриноцити першої групи об'єднують в APUD-систему. Вони мають властивість нагромаджувати і декарбоксилювати попередники біологічно активних амінів (серотоніну, норадреналіну, адреналіну). Утворення нейроамінів у цих клітинах суміщається із синтезом біологічно активних регуляторних пептидів. Зараз відомо близько 50 різних апудоцитів (клітин APUD-системи) і відповідних їм гормонів.

Білет 13

1. Шлунок. Оболонки, шари, рельєф.

Шлунок - мішкоподібне розширення травної трубки. Стінку шлунка утворюють три оболонки - слизова з підслизовою основою, м'язова та серозна. Особливістю рельєфу слизової оболонки шлунка є наявність складок, полів і ямок. Складки, утворені слизовою оболонкою із підслизовою основою, розташовані поздовжньо у кількості 5-6, розправляються за умови наповнення шлунка. Поля видно з поверхні, вони мають полігональну форму, відповідають групам залоз, обмежених прошарками сполучної тканини із судинами. Ямки - це заглибини, утворені вростанням епітелію у власну пластинку. Глибина ямок у кардіальній частині, дні та тілі дорівнює 1/4 товщини слизової оболонки, в пілоричній частині вона складає 1/2 товщини слизової. Слизова оболонка шлунка побудована з чотирьох шарів - епітелію, власної і м'язової пластинок та підслизової основи. Порожнина шлунка вистелена одношаровим призматичним залозистим епітелієм.

2. Схематично намалювати нефрон. Позначити його відділи.

3.Дати коротку характеристику періодів великого росту та дозрівання овогенезу.

Знастанням статевої зрілості овоцити вступають у процес подальшого росту (так званий великий ріст). При цьому збільшуються розміри овоцита, у його цитоплазмі нагромаджується жовток, овоцит оточується прозорою зоною та променистим вінцем. Період дозрівання овогенезу починається у зрілих фолікулах безпосередньо перед овуляцією, коли овоцити поновлюють мейоз, починаючи з метафази першого поділу дозрівання. Розблокування мейозу відбувається під дією лютропіну (ЛГ). Після першого поділу утворюються дві клітини: одна велика - вторинний овоцит (овоцит II порядку), у якій лишається майже вся цитоплазма, і друга маленька - перше полярне тільце (полоцит І). Кожна з цих клітин отримує по 23 діади з

хромосомного набору первинного овоцита. Другий поділ дозрівання починається відразу за першим, але він блокується на стадії метафази, завершується лише після пенетрації сперматозоїда через плазмолему вторинного овоцита. У результаті другого поділу мейозу знов утворюється маленька клітина - друге полярне тільце (полоцит II) і велика - зріла яйцеклітина; обидві клітини отримують по 23 монади.На стадії метафази другого поділу дозрівання овоцит вивільняється з яєчника внаслідок овуляції і дозрівання завершується у маткових трубах, після запліднення.

4. Шари сітківки ока. Назвіть структури, якими утворений кожен шар.

Побудована сітківка з десяти шарів: пігментного, фотосенсорного, зовнішнього пограничного, зовнішнього ядерного, зовнішнього сітчастого, внутрішнього ядерного, внутрішнього сітчастого, гангліонарного шару нервових волокон та внутрішнього пограничного Усі названі шари сітківки, окрім пігментного, утворені нейронами, три види яких є основними і розташовані у вигляді радіальних ланцюжків, а ще два різновиди нейронів включаються у ланцюг на двох рівнях і є допоміжними. Крім того, у сітківці є також специфічні так звані радіальні гліоцити. Пігментний шар - зовнішній шар сітківки. Утворений одним шаром пігментних епітеліальних клітин висотою близько 8 мкм. Фотосенсорний шар утворений паличками та колбочками. Ядерні частини фотосенсорних нейронів утворюють зовнішній ядерний шар, а аксони беруть участь в утворенні зовнішнього сітчастого шару сітківки. Внутрішній ядерний шар сітківки містить два різновиди асоціативних нейронів – горизонтальні та амакринові. Тіла гангліонарних клітин утворюють гангліонарний шар.

5.Загальний план будови селезінки. Будова і функціональне значення білої пульпи. Селезінка - непарний орган, розміщений у черевній порожнині. У селезінці здійснюються

розмноження та антигензалежна диференціація лімфоцитів, а також елімінація еритроцитів і тромбоцитів, що завершили свій життєвий цикл. Селезінка вкрита сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа проростають перегородки-трабекули. Капсула і трабекули крім багатої колагеновими та еластичними волокнами сполучної тканини містять пучки гладком'язових клітин і є опорно-скоротливим апаратом селезінки. У паренхімі селезінки розрізняють червону та білу пульпу.

Біла пульпа становить близько 20% маси органа й утворена лімфоцитами, плазмоцитами, макрофагами, дендритними та інтердигітатними клітинами, стромою для яких служить ретикулярна тканина. Кулясті скупчення названих видів клітин мають назву лімфатичних вузликів (фолікулів) селезінки. У ній відбувається дозрівання лімфоцитів з їх подальшим виходом у крвоплин.

6.Намалюйте схему будови ворітної системи гіпофіза.

Білет 14

1.Залози шлунка Розрізняють три види залоз: власні, кардіальні та пілоричні. Власні залози - прості трубчасті

нерозгалужені або слабко розгалужені - розміщені у ділянці дна та тіла шлунка. Кінцевий секреторний відділ утворений дном і тілом власної залози, вивідна протока - перешийком і шийкою. У шлункову ямку виводиться секрет кількох власних залоз шлунка. Кожна залоза побудована з п'яти різновидів клітин: головних екзокриноцитів, парієтальних екзокриноцитів, шийкових та додаткових мукоцитів, а також ендокриноцитів Кардіальні і пілоричні залози розміщені в одноіменних ділянках шлунка. За будовою це прості трубчасті сильно розгалужені залози. У пілоричних залозах відсутні головні та парієтальні клітини, у кардіальних вони є у незначній кількості. Мукоцити кардіальних та пілоричних залоз нагадують аналогічні клітинні елементи власних залоз з тією особливістю, що крім слизу вони мають здатність продукувати ще ферменти-дипептидази. До складу кардіальних та пілоричних залоз входить також значна кількість ендокринних клітин.

2.Фільтраційний бар’єр нирки. Намалювати, позначити.

Фенестрований ендотелій капілярів клубочка, подоцити внутрішнього листка капсули, фільтраційні щилини і тришарова базальна мембрана - складають фільтраційний бар'єр, або нирковий фільтр, через який фільтрується кров іде утворюється первинна сеча, яка накопичується у порожнині капсули. Нирковий фільтр має вибіркову проникність, він затримує усе, що має більші розміри, ніж проміжки у сіточці середнього шару базальної мембрани. У нормі через фільтраційний бар'єр не проходять формені елементи крові і білки плазми з великими молекулами - імуноглобуліни, фібриноген тощо.

3. Намалювати звивистий сім’яний каналець в поперечному розрізі.

4. Намалюйте схему будови спірального органа внутрішнього вуха.

5.Будова ендокарда.

Ендокард вистеляє зсередини камери серця, укриває папілярні м'язи, сухожильні нитки, а також утворює клапани серця. Товщина ендокарда більша у лівих камерах серця, особливо на міжшлуночковій перегородці, а також біля місця виходу аорти та легеневої артерії. Складається ендокард з чотирьох шарів. Шар ендотелію розташований на товстій базальній мембрані, сполучнотканинний підендотеліальний шар багатий на малодиференційовані клітини. Третій, м'язовоеластичний, шар утворений гладкими міоцитами, які переплітаються з еластичними волокнами. Зовнішній, сполучнотканинний, шар розташований на межі з міокардом. Він складається із сполучної тканини, яка містить товсті еластичні, колагенові та ретикулярні волокна. У ньому є судини. Живлення ендокарда здійснюється переважно за рахунок крові з камер серця. Клапани серця побудовані як тонкі пластинки волокнистої сполучної тканини з невеликою кількістю клітин, укриті ендотелієм.

6.Класифікація секреторних клітин передньої частки аденогіпофіза. Гормони.

Типи клітин: соматотроп ( гормон соматотропін – стимулює ріст кісток у довжину ), лактотроп ( гормон пролактин – стимулює секрецію молока ), гонадотроп ( гормони фолітропін ( стимулює проліферацію

фолікулярних клітин і секрецію естрогенів у жінок. У чоловіків стимулює сперматогенез) та лютропін – стимулює секрецію прогестерону у жінок і секрецію тестостерону в чоловіків), тиротроп ( гормон тиротропін – стимулює синтез і секрецію гормонів щитоподібної залози ), кортикотроп ( гормон адренокортикотропін – стимулює секрецію гормонів кори надниркових залоз).

Білет 15

1. Будова та функції ворсинки та крипти тонкої кишки. Схематично.

Ворсинка - це пальцеподібний виріст слизової оболонки висотою 0,5- 1,5 мм, спрямований у просвіт тонкої кишки. В основі ворсинки розташована сполучна тканина власної пластинки, в якій трапляються поодинокі гладком'язові клітини. Поверхня ворсинки вкрита циліндричним епітелієм, у складі якого розрізняють три різновиди епітеліальних клітин: стовпчасті

епітеліоцити, келихоподібні клітини та кишкові ендокриноцити. Завдяки наявності як ворсинок, так і мікроворсинок усмоктувальна поверхня слизової оболонки тонкої кишки збільшується у сотні разів. Крипти - трубчасті вростання епітелію у власну пластинку слизової оболонки кишки. Інша назва кишкових крипт - залози Ліберкюна. Вхід у крипту відкривається між основами сусідніх ворсинок. Глибина крипт - 0,3-0,5 мм, діаметр - близько 0,07 мм. У тонкій кишці налічується понад 150 мільйонів крипт, які, подібно до ворсинок, значно збільшують функціонально активну площу тонкої кишки. Серед епітеліоцитів крипт окрім клітин, раніше охарактеризованих у складі ворсинок (стовпчастих клітин з облямівкою, келихоподібних клітин та ендокриноцитів), є ще стовпчасті клітини без облямівки та епіте-ліоцити з ацидофільною зернистістю (клітини Панета).

2.Різновиди кінцевих відділів слинних залоз. Намалювати і позначити.

Усі слинні залози виділяють секрет за мерокриновим типом, тобто без руйнування секреторних клітин. За характером синтезованих речовин секреторні клітини слинних залоз поділяються на сероцити та мукоцити. За будовою усі великі слинні залози є складними альвеолярними або альвеолярнотрубчастими залозами. Включають кінцеві секреторні відділи - ацинуси та розгалужену протокову систему - вставні, посмуговані, міжчасткові та загальні вивідні протоки.

3.Гемато – хоріальний бар’єр. Намалювати і позначити У плаценті існує гемохоріальний (плацентарний) бар'єр, що відмежовує кров матері від крові плода.

Гемохоріальний бар'єр включає ендотеліоци ти і базальну мембрану гемокапілярів хоріальних ворсин, збагачену макрофагами і фібробластами сполучну тканину, що оточує мікроциркуляторне русло, базальну мембрану хоріальних ворсин, шар синцитіотрофобласта, а також розміщений на поверхні останнього фібриноїд Лангганса.

4.Будова внутрішнього вуха Внутрішнє вухо розташоване у піраміді скроневої кістки. Розрізняють кістковий і, розташований у

ньому, перетинчастий лабіринт. Побудований з фіброзної тканини, перетинчастий лабіринт в цілому повторює форму кісткового лабіринту і розташований в останньому так, що між двома лабіринтами лишається просвіт, у якому міститься рідина - перилімфа. Лише у деяких місцях перетинчастий лабіринт прикріплений до окістя стінки кісткового лабіринту. Всередині перетинчастого лабіринту теж

міститься рідина, але з дещо іншим хімічним складом. Вона має назву ендолімфи. Кістковий лабіринт складається із трьох частин: присінка, трьох півколових каналів і завитки. Перетинчастий лабіринт складається з двох перетинчастих утворів ( еліптичний мішечок і сферичний мішечок ), трьох півколових каналів та протоки завитки.

5. Похідні шкіри. Опишіть будову сальної залози.

Похідними шкіри є сальні, потові і грудні залози, волосся, нігті. Сальні залози - прості альвеолярні розгалужені залози з голокриновим типом секреції. У складі сальної залози розрізняють кінцевий секреторний відділ і вивідну протоку. Кінцеві секреторні відділи сальних залоз розміщені в поверхневих частинах сітчастого шару дерми, переважно навколо коренів волосся; вивідні протоки відкриваються на дні волосяних лійок. Кінцевий секреторний відділ сальної залози являє собою мішечок розміром від 0,2 до 2 мм, що складається з оточених базальною мембраною клітин – себоцитів двох різновидів. Біля базальної мембрани розміщений зовнішній, гермінтативний, шар себоцитів.

6. Назвіть Т і В – залежні зони лімфатичного вузла. Клітинний склад.

Варіанти 16

1.Канальці нефрону та збірні трубочки. Будова, функції. Схема

Тонкий каналець нефрона має діаметр 13-15 мкм. Його стінка утворена одним шаром плоских епітеліальних клітин зі світлою цитоплазмою, бідною на органели. Ядерні частини клітин виступають у просвіт канальця. У кіркових нефронах тонкий каналець має лише низхідну частину, а в юкстамедулярнихє також довга висхідна частина, яка переходить у прямий дистальний каналець. Дистальний прямий каналець має діаметр ЗО мкм, його епітелій подібний до епітелію дистального звивистого канальця. Діаметр останнього 30-40 мкм. Епітелій його низький призматичний, розташований на добре вираженій базальній мембрані. На відміну від проксимального відділу нефрона, у клітинах дистального відділу відсутня щіточкова облямівка, але в базальній частині складки плазмолеми глибші, тут містяться великі довгасті мітохондрії. Збірні ниркові канальці безпосередньо до нефрона не належать, вони обслуговують кілька нефронів. У верхній кірковій частині вони побудовані з одношарового кубічного епітелію, а в нижній - з одношарового циліндричного. В епітелії розрізняють світлі і темні клітини. Світлі клітини бідні наорганели, їхня цитоплазма утворює внутрішні складки. Функцією цих клітин є пасивна реабсорбція води, яка здійснюється під впливом антидіуретичного гормону, який так само діє і на клітини дистального відділу. Темні клітини за своєю

ультраструктурою нагадують парієтальні клітини залоз шлунка, що виділяють Н+-іони. Вважають, що секреторна функція темних клітин забезпечує підкислення сечі.

2.Товста кишки. Оболонки, шари, рельєф.

Стінка товстої кишки має три оболонки: слизову з підслизовою основою, м'язову та зовнішню - серозну або адвентиційну. Слизова оболонка товстої кишки утворена одношаровим циліндричним епітелієм, сполучнотканинною власною пластинкою, м'язовою пластинкою з двох шарів гладких міоцитів (внутрішнього циркулярного і зовнішнього поздовжнього) і підслизовою основою з пухкої сполучної тканини. Особливістю рельєфу слизової оболонки товстої кишки є наявність великої кількості крипт і відсутність ворсинок.

3.Жовте тіло. Стадії розвитку, функції.

Після овуляції із залишків зрілого фолікула (гранульози і теки) утворюється тимчасова додаткова ендокринна залоза - жовте тіло. У своєму розвитку жовте тіло проходить кілька стадій. Спочатку, під час розриву зрілого фолікула, відбувається крововилив з ушкоджених судин теки і кров нагромаджується у центрі майбутнього жовтого тіла. Кров'яний згусток швидко організується, і на його місці виникає сполучнотканинний рубець. Клітини зернистого шару фолікула починають розмножуватися і проростають густою сіткою кровоносних капілярів. Ця стадія розвитку жовтого тіла має назву проліферації та васкуляризації. Далі клітини зернистого шару накопичують жовтий пігмент лютеїн і перетворюються у залозисті клітини жовтого тіла - зернисті лютеоцити. Іншим джерелом виникнення лютеоцитів є клітини внутрішньої теки - з них утворюються тека-лютеоцити. Ця друга стадія розвитку жовтого тіла називається стадією залозистого метаморфозу. Під час третьої стадії - розквіту - клітини жовтого тіла починають продукувати гормон прогестерон. Стадія розквіту жовтого тіла, якщо не настає вагітність, продовжується 1214 діб; таке жовте тіло досягає розмірів 1,5-2 см і називається циклічним, або менструальним, жовтим тілом. У тому випадку, коли жінка вагітніє, стадія розквіту жовтого тіла продовжується 11-12 тижнів, жовте тіло досягає 5 см у діаметрі й має назву жовтого тіла вагітності. Остання стадія під час утворення жовтого тіла має назву стадії зворотного розвитку. У цій стадії клітини жовтого тіла гинуть, а сполучна тканина центрального рубця розростається. Так виникає білувате тіло, яке зберігається в яєчнику протягом п'яти років, а потім розсмоктується, перетворюючись на сполучнотканинний рубець.

4.Лімфопоез. Особливості утворення Т і В лімфоцитів.

Лімфопоез (розвиток лімфоцитів). Згідно з унітарною теорією кровотворення джерелом розвитку лімфоцитів є стовбурова кровотворна клітина (І клас), з якої утворюється клітина-попередник лімфопоезу (II клас). Далі розвиток цієї клітини йде у двох напрямках відповідно до двох різновидів лімфоцитів - Т і В. В обох рядах виникають уніпотентні попередники, які через лімфобласти (Т і В) перетворюються у лімфоцити (Т і В). Розвиток Т-лімфоцитів проходить у тимусі під впливом специфічного мікрооточення його строми і гормону цього органа. Розвиток В-лімфоцитів у людини здійснюється у червоному кістковому мозку і, можливо, у лімфатичних вузликах травної трубки. Попередники Т- і В-лімфоцитів утворюються також у червоному кістковому мозку.

5.Зовнішня оболонка очного яблука. Опишіть будову рогівки.

Рогівка - це продовження білкової оболонки. У рогівці розрізняють п'ять шарів. Перший, зовнішній, шар утворений багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, містить численні нервові закінчення, які зумовлюють рефлекс рогівки. Поверхня його зволожена секретом сльозових та кон'юнктивальних залоз. Він має високу регенераційну здатність, є проникним для рідин і газів. Передній епітелій рогівки контактує з багатошаровим плоским епітелієм кон'юнктиви. Базальна мембрана цього епітелію складається з електронно-прозорого та електронно-щільного шарів. Передня погранична пластинка (мембрана Боумена) розташована під базальною мембраною. Власна речовина рогівки складається з 200-250 тонких сполучнотканинних пластинок, які регулярно чергуються і взаємно перехрещуються під кутом. Кожна пластинка утворена пучками колагенових волокон. Між пластинками та у їхньому складі є плоскі клітини, що мають довгі розгалужені відростки. Це різновид фібробластів. Задня погранична пластинка (мембрана Десцемета) складається з колагенових волокон, занурених в аморфну речовину. Задній епітелій рогівки - це одношаровий плоский епітелій обернений до передньої камери ока.

6.Вестибулярний апарат внутрішнього вуха. Будова плям сферичного і еліптичного мішечків. Плями маточки і мішечка утворені епітелієм, який лежить на базальній мембрані і складається із волоскових і підтримувальних клітин. Волоскові клітини своєю апікальною поверхнею обернені у

порожнину лабіринту; основа цих клітин контактує з нервовими закінченнями і не досягає базальної мембрани. Пляма мішечка у людини містить 18 000 волоскових клітин, а пляма маточки - 33 000. Волоскові клітини поділяють на два типи. Клітини першого типу грушоподібні, мають широку круглу основу, оточену нервовими закінченнями, які утворюють навколо неї футляр у вигляді чаші. Клітини другого типу мають призматичну форму і крапкоподібні нервові закінчення біля основи. На апікальній поверхні цих клітин є кутикула, від якої відходять 30150 стереоцилій і одна кіноцилія. Стереоцилії - це високі видозмінені мікроворсинки, подібні до стереоцилій волоскових клітин спірального органа, а кіноцилія - це видозмінена війка, що містить дев'ять пар периферійних і одну центральну пару мікротрубочок. Кіноцилія - найдовший виріст з булавоподібним розширенням на кінці. Поверхня плям маточки і мішечка укрита драглистою отолітовою мембраною, у якій містяться так звані отоліти,

або статоконії, побудовані з кристалів карбонату кальцію. Пляма маточки - це рецептор лінійних прискорень і гравітації, а пляма мішечка - гравітації та вібрації.

Білет 17

1.Апендикс. Оболонки, шари.

Червоподібний відросток - лімфо-епітеліальний орган, який виконує захисну функцію і належить до периферійної ланки імунної системи. Слизова оболонка відростка містить неглибокі і нечисленні крипти, розташовані радіально. Епітелій слизової оболонки червоподібного відростка - одношаровий призматичний, інфільтрований лімфоцитами, з невеликим вмістом келихоподібних клітин.

Слизова оболонка, а також підслизова основа відростка інфільтровані лімфоцитами, які утворюють лімфатичні вузлики і міжвузликові скупчення. М'язова пластинка слизової оболонки розвинена слабко, може бути відсутня. М'язова оболонка має два шари: внутрішній циркулярний і зовнішній поздовжній. Останній є суцільним, на відміну від ободової кишки. Зовні вкритий серозною оболонкою, яка формує власну брижу червоподібного відростка.

2.Легеневий ацинус. Намалювати, позначити складові частини.

3.Плодова частина плаценти. Формування будова.

Плодова частина плаценти утворена ворсинчастим хоріоном - похідним трофобласта. Розрізняють так званий розгалужений хоріон, ворсинки якого вростають в ендометрій у ділянці основної відпадної оболонки, і гладкий хоріон, що є місцем контакту трофобласта з сумковою відпадною оболонкою. Ворсинки хоріона - деревоподібні розгалужені вирости трофобласта в ділянці його контакту зі слизовою оболонкою матки. Спочатку трофобласт формує первинні ворсинки, що побудовані лише з елементів трофобласта. На 2-3-му тижні ембріогенезу, з початком вростання у трофобласт позазародкової мезодерми, формуються вторинні епітеліомезенхімні ворсинки. З вростанням у мезенхіму вторинних хоріальних ворсин судин мікроциркуляторного русла утворюються третинні ворсинки. Клітини Кащенка-Гофбауера виконують функцію макрофагів, а також фібробласти - продуценти колагенових та еластичних волокон. Мезенхіма третинних ворсин відмежована від поверхневого епітелію базальною мембраною. Епітелій ворсин - одношаровий кубічний - має назву цитотрофобласта. Поверхня цитотрофобласта вкрита синцитіотрофобластом, що являє собою продукт злиття епітеліоцитів поверхні ворсин та утворений нерозділеною на клітини масою цитоплазми зі значною кількістю ядер (симпласт).

4.Загальний план будови надниркових залоз. Зони кіркової речовини і гормони.

Зовні надниркові залози вкриті сполучнотканинною капсулою. Паренхіма її складається із двох відмінних за походженням, будовою та функцією частин - поверхневої кіркової речовини та

центральної мозкової. Кіркові ендокриноцити формують тяжі, орієнтовані перпендикулярно до поверхні надниркової залози. Проміжки між тяжами заповнені прошарками пухкої сполучної тканини. Кіркова речовина містить три відмінних у морфологічному і функціональному відношеннях зони: поверхневу клубочкову, середню пучкову і глибоку сітчасту. Дрібні полігональні клітини клубочкової зони утворюють округлі скупчення - клубочки. Ендокриноцити цієї зони продукують мінералокортикостероїдні гормони, головним чином альдостерон, який регулює вміст натрію в організмі. Ендокриноцити пучкової зони синтезують глюкокортикос тероїдні гормони (кортизол, кортикостерон), які регулюють обмін вуглеводів, білків, ліпідів, стимулюють енергетичний обмін, а також пригнічують запальні процеси в організмі. Меншою мірою клітини пучкової зони продукують андрогени - дегідроепіандростерон та андростендіол. Ендокриноцити сітчастої зони синтезують стероїди зі слабкою андрогенною дією (нагадують дію чоловічих статевих гормонів). Меншою мірою клітини сітчастої зони синтезують глюкокортикоїди, чим доповнюють функцію ендокриноцитів пучкової зони.

5.Середня оболонка очного яблука. Будова війчастого тіла.

Власне судинна оболонка середньої оболонки очного яблука локалізується у його задній частині, між склерою і зоровою частиною сітківки, живлення якої забезпечує. У судинній оболонці ока, починаючи іззовні, налічується чотири пластинки: надсудинна пластинка , судинна пластинка, судиннокапілярна , базальна мембрана. Війкове (циліарне)тіло - це продовження передньої частини судинної оболонки. Війкове тіло поділяється частини: внутрішню - війкову корону і зовнішню - війкове кільце. Від війкової корони відходять відростки, а від них - волокна війкового пояска, яким кришталик фіксується до війкового тіла. Основну масу війкового тіла крім відростків утворює війковий, або циліарний, м'яз, який є активною частиною акомодаційного апарату ока. Війковий м'яз складається із гладких міоцитів, розміщених у трьох напрямках - меридіанному, радіальному і циркулярному. Між гладком'язовими клітинами пучками розташована пухка сполучна тканина з мелоноцитами. Скорочення війкового м'яза розслаблює волокна війкового пояска, внаслідок чого останній перестає натягати капсулу кришталика, який завдяки своїй еластичності стає опуклішим, а його заломлювальна сила зростає. Війкове тіло і його відростки вкриті війковою частиною сітківки, яка у цій ділянці побудована з двох шарів: одного шару кубічних пігментних епітеліальних клітин і одного шару циліндричного безпігментного епітелію. Безпігментний епітелій зсередини вкритий склоподібною війковою мембраною. Епітеліальні клітини, що вкривають війкове тіло і капіляри, у складі його відростків забезпечують утворення водянистої вологи, яка заповнює камери ока.

6.Прищитоподібні залози.

У людини є чотири прищитоподібні залози. Вони розміщені на задній поверхні щитоподібної залози, під спільною сполучнотканинною капсулою. Структурною і функціональною одиницею прищитоподібної залози є трабекула (перекладка). Трабекули побудовані із скупчень кпітинпаратироцитів, які з'єднуються між собою, утворюючи десмосомні контакти. Паратироцити мають добре розвинуті гранулярну ендоплазматичну сітку, комплекс Гольджі, мітохондрії, у цитоплазмі нагромаджують секреторні гранули. Залежно від функціонального стану паратироцитів цитоплазма їх може фарбуватися базофільно (так звані головні паратироцити) або ацидофільно

(ацидофільні паратироцити). Паратироцити виробляють паратгормон (паратирин), який шляхом демінералізації кісток підвищує рівень кальцію у крові (стимулює діяльність остеокластів).

Білет 18