Лекція 9
Тема. Особливості вивчення розділу «Частини мови»
План
-
Результати порівняльного аналізу матеріалу з розділу «Частини мови».
-
Роль усного мовлення у засвоєнні граматичних форм.
-
Особливості граматичних вправ.
Література
-
Горбунова Т.Ю. Розвиток методики української мови в початкових класах шкіл з російською мовою навчання/ Педагогіка і методика початкової освіти. Вип.. 4 – К. 1967.
2. Коваль Г.П. Методика викладання російської мови в школах з українською мовою навчання: Навчальний посібник для студентів. — К.:Вища школа, 1989 (рос. мовою).
3. Коваль Г. П., Деркач Н. І. Пасічник Я. А. Захарчук 3. О. та інші. Дидактичні структури уроків, їх зміст та методичне забезпечення в початкових класах. Сучасні вимоги до уроків. — Рівне, 1997.
4. Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах: Посібник для вчителя. — К.: Магістр — 5, 1997
5. Хорошковська О.Н. Лінгводидактична система початкового навчання української мови у школах з російською мовою викладання. – К., 1999.
6. Хорошковська О.Н., Кутенко Л.О. Уроки усного українського мовлення в 1 кл. чотиріч. почат. шк.. з рос. мовою навч.: Посіб. для вчителя. – К.: «Початкова школа», 2002. – 128 с.
7. Хорошковська О.Н.Методика навчання української мови у початкових класах шкіл з російською мовою викладання. – К.: Промінь, 2006.- 256 с
1. Результати порівняльного аналізу матеріалу з розділу «Частини мови».
Порівняльний аналіз зазначеного матеріалу в російській і українській мовах свідчить про те, що повний збіг в обох мовах мають усі граматичні поняття. Однак поряд зі спільним спостерігаються певні відмінності та специфічні ознаки (наприклад, наявність в українській мові кличного відмінка, належність деяких іменників до різного роду (боль — біль, насыпь — насип). Ряд відмінностей спостерігається також у граматичних формах слів — різних частин мови. Вони зумовлені різними причинами — графічними (земли — землі), граматичними (розбіжності у системі закінчень землёй — землею), фонетичними — відмінності у твердості / м'якості кінцевих приголосних основи: (синицы — синиці); явищами чергування голосних і приголосних у корені (стіл — стола, нога — на нозі), подовженням м'яких приголосних перед закінченням -ю (міддю, сіллю) тощо.
У результаті порівняльного аналізу граматичний матеріал української мови можна розділити на дві великі групи:
1.Матеріал, що повністю збігається (граматичні поняття та деякі граматичні форми).
-
Матеріал, який збігається частково (в основному граматичні форми).
Здавалось би, якщо всі граматичні поняття збігаються, то для вивчення можна було б обрати лише матеріал, який має певні розбіжності, адже саме йому надається найбільше уваги під час засвоєння. Однак якщо здійснити такий підхід, буде порушена системність викладу. Тому А. Супрун зазначає, що курс граматики має бути побудовано і як навчаючий, і як систематизуючий. Наявність часткових розбіжностей дало право вченому говорити про побудову курсу граматики як корекційного, тобто визначаючи зміст навчання, потрібно брати до уваги все те, що не збігається, має відмінності. Це повинно враховуватись і в методиці. Якою ж має бути методика навчання граматики?
Зважаючи на наявність спільного і відмінного майже в кожній граматичній темі, у методиці враховуються всі варіанти збігу і розбіжностей, тобто вона має варіативний характер. Якщо вивчається матеріал, що стосується граматичних понять, методика буде транспозиційною, якщо ж вивчаються граматичні форми, що не збігаються або мають специфічні риси (відмінності в роді, наявність чергування при зміні слів, явище подовження тощо), — корекційною, а точніше — корекційно-формуючою.
Завдяки повному збігу змісту граматичних понять у російській та українській мовах вони не потребують спеціальних пояснень. Завдання полягатиме не у формуванні граматичних понять, а в активізації знань й організації їх транспозиції. Однак перенос можливий буде лише за додержання умов, про які йшлося у І розділі 1 частини.
Деякі дослідники зазначають, що з метою транспозиції знань доцільно використовувати таке унаочнення, як таблиці, схеми, які б вказували на ідентичність виучуваного матеріалу в російській та українській мовах, а також застосовувати метод укрупнених одиниць. Це сприяє кращому усвідомленню спільного в обох мовах, дає змогу економніше використовувати навчальний час. Крім того, застосування методу укрупнених одиниць дає змогу системніше викладати матеріал української мови, що забезпечує сприйняття не окремих, розрізнених фактів, які зводяться в систему, як правило, на останніх уроках з теми, а одразу — системи знань з тієї чи іншої теми (розділу).
Дослідники вважають, що для вільного володіння мовою достатньо опанувати 2-3 % лексичного фонду (одинадцятитомний «Словник української мови» містить понад 136 тис. слів), а граматичною будовою — у межах 90-95 %. Саме тому оволодіння граматичним ладом є обов'язковою умовою розвитку практичних навичок усного мовлення й грамотного письма. Під час вивчення української мови як другої вирішення поставленої проблеми тим більш важливе, оскільки основним завданням є формування комунікативних умінь і навичок учнів, і забезпеченню його мають бути підпорядковані всі уроки.
За висловом А. Супруна, «граматика починається там, де учасник повідомлення постає перед потребою побудувати текст або навіть найпростіше словосполучення» . І це справедливо, оскільки граматика — це сукупність правил словозміни й сполучуваності слів. Не знаючи їх, неможливо грамотно побудувати найпростіше словосполучення.
В українській мові так само, як і в російській, основним показником граматичного значення слова є закінчення. Воно може вказувати на число, рід, відмінок або час, особу, дієвідміну. Найточніше граматичне значення слова виявляється в реченні, оскільки слова в ньому перебувають у певних смислових і граматичних зв'язках з іншими, що входять до складу речення.
Лінгвістичною основою граматичних умінь є поняття про частини мови, рід, число, відмінок, основу і закінчення. Засвоєння цих понять забезпечується насамперед на уроках російської мови.
Зазначимо, що ці знання та володіння термінологією становлять лінгвістичну компетенцію учнів. Оскільки зазначені знання засвоєні, основна увага має зосереджуватися саме на формуванні граматичних умінь під час вивчення граматичних форм різних частин мови.
У чому ж полягатимуть відмінності в опрацюванні зазначеного матеріалу на уроках російської (першої) і української (другої) мов? Насамперед у тому, що у початкових класах курс української граматики має суто практичну спрямованість. Тому в основі не аналіз граматичного зразка, що властиво рідній мові, або, точніше, не тільки аналіз, а передусім синтез на основі порівняння, визначення відмінностей тих чи інших граматичних форм російської й української мов з метою корекції їх. Основне завдання — формування мовленнєвих умінь, тобто умінь граматично правильно оформляти думку в усному мовленні й на письмі. Тому не потрібно захоплюватись відмінюванням окремих слів (іменників, прикметників чи змінюванням за особами дієслів) або визначенням відмінків (особи, дієвідміни), як це часто буває на уроках першої мови, а вчити учнів вживати слова — певні частини мови — у потрібному відмінку (особі) під час побудови словосполучень і речень.
Як уже зазначалося, граматичний матеріал української мови має не лише спільні ознаки з відповідним матеріалом російської, а й ряд відмінностей. Ці відмінності спостерігаються в основному у відмінкових закінченнях іменників, прикметників та особових закінченнях дієслів. їх засвоєння найбільше піддається інтерференції, оскільки найчастіше подібні в обох мовах лексеми мають розбіжності в парадигмі закінчень.
Опрацьовуючи граматичні форми, учитель має брати до уваги, що й тут є спільне в знаннях, уміннях і навичках. Зокрема, це вміння визначати відмінок, ставлячи запитання від головного слова в словосполученні, що входить до складу речення, до залежного. Так само — вміння визначати рід, число, особу. Тому під час засвоєння граматичних форм перед учителем постійно виникатимуть завдання як транспозиції, так і корекції знань, умінь і навичок. Отже, важливо добре орієнтуватися, щоб розуміти, які знання та вміння слід перенести на український мовний матеріал і як найдоцільніше це зробити, а які потребують корекції. Так, уміння визначати відмінок іменників чи прикметників у реченні за питаннями (система питань українською мовою має засвоїтись) в основному формується на уроках російської мови і мусять бути перенесеними, уміння ж вживати іменники (прикметники) у тій чи іншій граматичній формі в усному і писемному мовленні мають спеціально відпрацьовуватись.
Спостереження показують, що під час вивчення граматичного матеріалу на етапі пояснення досить поширеним видом роботи є аналіз дидактичного матеріалу, запропонованого вчителем, і підведення на основі цього до висновку про закінчення того чи іншого відмінка. На жаль, наведений спосіб пояснення не сприяє усвідомленню відмінностей у граматичних формах одного й того самого відмінка в російській і українській мовах, тобто не сприяє корекції знань. Крім того, такий підхід забирає багато часу. Завдання ж полягає у корекції вмінь і навичок. З цією метою на етапі ознайомлення з новим матеріалом доцільно використовувати прийом міжмовного зіставлення граматичних форм. При цьому важливо ставити такі завдання і запитання, які активізують розумову діяльність, спрямовують до потрібних висновків.
Зіставляти треба не окремі слова, а конструкції (словосполучення), де спільні лексеми мають різні закінчення в російській та українській мовах. Наприклад:
гордиться
песней
пишатися
піснею
Марией Марією
Такі зіставлення зазвичай демонструють на таблицях і супроводжують запитаннями, спрямованими на усвідомлення суті відмінностей. Наприклад:
— Поміркуйте, що спільного, а що відмінного у вживанні іменників у обох мовах (спільне — іменники жіночого роду із закінченням -а, -я, вжиті в одному й тому самому відмінку; відмінне — мають різні закінчення).
— Чим саме відрізняються закінчення?
Якщо учні під час відповіді відчувають деякі труднощі, слід зробити частковий звуко-буквений аналіз закінчень. Можна дати завдання повільно вимовити слова української мови і сказати, який звук є в українських закінченнях, а в російських немає (звук [у]). Чому він позначений буквою ю? (Після голосного вимовляються два звуки [йу].) Висновок може зробити вчитель:
— Отже, в російській мові коротка форма закінчень: -ой, -ей, а в український — повна: -ою, -ею, -єю.
Корекція вмінь і навичок та автоматизація їх потребують достатньої кількості різних видів вправ, під час виконання яких учні вчилися б правильно застосовувати граматичні форми.
Вимога достатності вправ, як уже зазначалося, випливає ще й з того, що в результаті інтерференції вміння і навички оперувати граматичними формами української мови складаються повільніше, ніж під час оволодіння першою мовою, а тому потребують більшої кількості вправлянь. Оскільки розбіжності у граматичних формах зумовлені відмінностями у фонетичній, графічній та граматичній системах обох мов, у кожному випадку під час проведення корекцій слід брати до уваги ці причини. Саме вони є визначальними у доборі методичних прийомів, дидактичного матеріалу, формулюванні навчальних завдань для вправ тощо.
Зміст корекційної роботи під час засвоєння граматичних форм української мови у кожному випадку визначається особливостями і змістом розбіжностей відмінкових чи особових закінчень.
Навчальні завдання, добір дидактичного матеріалу для вправ, вибір їх видів і способів пояснення та засвоєння мають підпорядковуватися оволодінню граматичним ладом української мови.