Чістальов Артем

4-курс,Історія.

Доповідь: Педагогічна майстерність і педагогічна професія.

Поняття професійної майстерності учителя.

Педагогічна майстерність — вияв високого рівня педагогічної діяльності.Як наукова проблема, вона постала у XIX. ст. Дослідники педагогіки тлумачать її як найвищий рівень педагогічної діяльності, який виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних наслідків, «синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва і особистих якостей учителя», комплекс властивостей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності.

Ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. Розглядається як вияв власного «Я» у професії, як самореалізація Особистості вчителя в педагогічній діяльності, тому визначається як вища, творча його активність, що передбачає довільне використання методів і засобів педагогічного взаємовпливу в кожній ситуації навчання та виховання. Така доцільність є результатом засвоєння системи знань і уявлень про закони навчання, технології розвитку дитини, а також індивідуальні особливості педагога, його спрямованість, здібності та психофізичні дані.Критеріями педагогічної майстерності є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність).

Структура педагогічної майстерності.

У структурі професійної компетентності учителя А. Маркова виділяє: професійні психологічні й педагогічні знання; професійні педагогічні вміння; професійні педагогічні позиції, установки вчителя, які вимагаються від нього в процесі здійснення посадових функцій; особистісні якості, які забезпечують оволодіння вчителем професійними знаннями та уміннями. Крім того, у своїх працях вона наводить типологічну характеристику поняття «професійна компетентність». Дослідниця виділяє такі її види: спеціальна компетентніст ь - володіння власне професійною діяльністю на досить високому рівні, здатність проектувати свій подальший професійний розвиток: соціальна компетентність - володіння спільною (груповою, кооперативною) професійною діяльністю, співробітництвом, а також прийнятими в даній професії прийомами професійного спілкування, соціальна відповідальність за результати своєї праці; особистісна компетентність - володіння прийомами особистісного самовираження та саморозвитку засобами проіистонння професійним деформаціям особистості; індивідуальна компетентність - володіння прийомами самореалізації і розвитку індивідуальності в межах професії, готовність до професійного зростання, вміння раціонально організувати свою працю без перевантажень [19]. Т. Ісаєва у змісті професійної компетентності виокремлює такі складові: адаптаційно-цивілізаційну, соціальну, соціально-організаційну, предметно- методичну, комунікативну та ціннісно-змістову [13]. 0. Лебедева у структурі професійної компетентності вчителя пропонує виділяти: науково-теоретичну; методичну; психолого-педагогічну компетентності, а також професійну позицію вчителя [17]. У свою чергу 0. Дубасенюк до основних складових елементів професійно- педагогічної компетентності відносить: компетентність у сфері теорії та методики виховного процесу; компетентність у сфері фахових предметів; соціально-педагогічну компетентність; диференціально-психологічну компетентність; аутопсихологічну компетентність [8, с. 94-97]. Володіти професійною компетентністю, необхідною для успішної інтеграції в сучасний соціум, означає вміти мобілізовувати в певній ситуації отримані знання, вміння, здібності і досвід. Студіювання психолого-педагогїчної літератури, нормативних документів.

Сучасна характеристика педагогічної професії.

Педагогічна професія належить до професій типу «людина — людина». Діяльність педагога за суспільни­ми функціями, вимогами до професійно значущих особистісних якостей, складністю психологічної напруженості та емоційного навантаження наближена до діяльності артиста, вченого, письменника. За твердженням психо­логів, вона містить у своїй структурі до 250 компонентів. Урок інколи називають «театром одного актора». Однак для актора сценарист пише сценарій, режисер допомагає під час репетицій, інші працівники — в оформленні сцени, освітленні, музичному супроводі. А вчитель одно­часно і сценарист, і режисер, і постановник, і актор, який щодня ставить не один, а декілька спектаклів. Професія педагога належить до стресогенних, найнапруженіших у психологічному плані. Вона вимагає від людини постійних резервів самовладання і саморе­гуляції. Емоційне навантаження педагога значно вище, ніж у менеджерів вищої ланки та банкірів, тобто тих, хто безпосередньо працює з людьми. Висока емоційна напруженість зумовлена постійною наявністю великої кількості факторів ризику, стрес-факторів, які впливають на самопочуття вчителя, працездатність, професійне здоров'я і якість роботи. У педагогічній діяльності поряд із загальними факторами ризику для здоров'я працівників розумової сфери (наприклад, нервово-емоційне напруження, інформа­ційні перевантаження, гіпокінезія) є і специфічні: знач­не голосове навантаження, переважання в процесі тру­дової діяльності статичного навантаження, великий обсяг зорової роботи, порушення режиму праці і відпочинку тощо. Професія вчителя нині фемінізована, тому фактором ризику є ще й завантаженість роботою вдома, дефіцит часу для сім'ї та дітей. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, коефіцієнт стресогенності педагогічної діяльності становить 6,2 бала (за максимального коефіцієнта 10 балів).

Доповідь: Шляхи формування педагогічної майстерності

Особливості професійного самовиховання вчителя.

Психолого-педагогічний аналіз самовиховання майбутнього вчителя дає підстави розглядати його як систему, що характеризується цілісністю, взаємозв'язками всіх частин.Структура виховання охоплює:1) цілі самовиховання. їх регулюють суспільні цілі, які мають такий самий напрям - моральний, естетичний, фізичний та ін.;2) зміст і завдання самовиховання. Передбачають таку поведінку і діяльність, які сприяють досягненню мети самовиховання, що істотно залежить від психічних якостей особистості, її інтелектуальної, емоційної і вольової сфер;3) засоби самовиховання. Вони є своєрідними способами впливу на самого себе. Серед них - ознайомлення з різними видами мистецтва, читання наукової та художньої літератури, власна педагогічна діяльність і т. д.;4) результати самовиховання. Це ті зміни, які відбулися в особистості внаслідок самовиховання.Щоб отримати бажаний результат і наблизити свій реальний образ до ідеалу, слід уміти керувати власним розвитком. Це означає насамперед уміння взяти на себе відповідальність за власне життя. Перекладаючи цю відповідальність на інших, людина потрапляє в залежність від них, і її розвиток сповільнюється.Професійне самовиховання передбачає таку послідовність дій: вибір особистісно значущих цілей і завдань самовиховання; планування діяльності і створення програми самовиховання; вибір методів і прийомів самовиховання; зіставлення досягнутих результатів з очікуваними; корекція програми самовиховання з урахуванням результатів самоконтролю і самооцінки.Вибір особистісно значущих цілей і завдань. Це важливий крок професійного самовиховання, адже від вибору мети залежить ефективність роботи. Чим ширша і значущіша мета, тим вірогідніше вона може стати перспективою у житті людини. Метою мають бути не поодинокі цілі (прагнення отримати вищу, ніж сусід по парті, оцінку за контрольну; успішно скласти колоквіум із певної теми тощо), а загальні, які сприятимуть розвитку власної індивідуальності. 

Основні складові мистецтва навчально-виховної дії вчителя

Найважливішими складовими організації педагогічного процесу є: 1) аналіз ситуації і визначення мети та завдань; 2) планування виховного заходу (справи); 3)організація виховного заходу (справи); 4) здійснення виховного заходу (справи); 5) підведення підсумків, аналіз досягнутих результатів.Одним з найважливіших джерел визначення мети і проектуван­ня виховної справи є соціальна ситуація того періоду, коли здійсню­ються виховні справи. Ця ситуація обумовлена подіями в державі і світі, державними й народними святами, ювілейними датами, суспіль­но значимими ідеями, а також подіями місцевого значення. Другим важливим джерелом є педагогічний діагноз сформованості необхідних якостей і рис проектованого типу особистості. І ще одне джерело – загальне спрямування роботи навчально-виховного закладу на певний період. Разом ці джерела наповнюють виховні справи життєвою си­лою, безпомилково визначають їх актуальність і спрямованість.Домінуюча виховна мета (як правило, це мета морально-естетичного виховання) визначає завдання конкретних справ. У кож­ній справі виділяють стрижневу ідею, яка співпадає з одним із загаль­них напрямів виховання (розумове, моральне, естетичне, трудове і т.д.)

Завдання педагога на етапі визначення мети – врахувати соціа­льну ситуацію, підпорядкувати свою виховну діяльність домінуючій меті, встановити діагноз рівня вихованості колективу та окремих Його членів, а потім вже здійснити детальний аналіз рівня підготовки вихо­ванців до сприйняття тієї системи впливу, що передбачається в майбу­тньому виховному заході. Повинні бути отримані чіткі відповіді на питання:

а) який колектив, на який спрямовуватиметься виховний вплив?

б) який рівень його розвитку в даному напрямку?

в) чого необхідно досягти в результаті здійснення даної виховної справи?

г) якою системою виховних засобів можна досягти запланованих результатів?

Увага звертається також на аналіз недоліків, що виявлені прак­тикою виховної роботи в минулому. Після цього формується мета виховного заходу за алгоритмом: стан колективу і окремих особистос­тей — можливості педагога і школярів – визначення мети і конкрет­них завдань.Узагальнення досвіду роботи кращих вихователів дозволяє сфо­рмулювати ряд методичних рекомендацій (правил), дотримання яких полегшить шлях до отримання високих результатів.

Іі Практичний блок

1.Як ви розумієте слова М. Монтеня: “Поки я знімав із себе зліпок, мені довелося не раз і не два виміряти себе в пошуках правильних співвідношень, унаслідок чого й самий зразок придбав більшу чіткість і деяким чином удосконалився”?

Відповідь:М.Монтеня мав на увазі що не варто робити необдуманих речей ,треба сто разів подумати перед тим як щось зробити.

2.Педагогічна задача. Кілька хвилин тому у Вас відбулася неприємна розмова з матір’ю учня, який постійно порушує дисципліну в класі, прогулює уроки, зухвало поводить себе з учителями. У бесіді з нею ви вели розмову про виховання сина в сім’ї, про необхідність регулярного контролю за виконанням домашнього завдання, підкреслювали важливість вимогливості до дитини. Несподівано для вас мати виказала повне неприйняття ваших педагогічних рекомендацій, аргументуючи це нестачею часу, роботою та тим, що “виховувати повинні в школі”. У відповідь на це ви не стрималися, і ваша настанова на спокійну, конструктивну бесіду порушилася.Як зняти неприємне відчуття після такої розмови?

Відповідь:На перерві сісти в учительській, взяти кольорові олівці чи крейди та чистий аркуш паперу.Розслаблено, лівою рукою намалюйте лінії, барвисті плями, фігури. Спробуйте уявити собі, що ви переносите на папір ваш тривожний настрій, як би матеріалізуючи його. Важливо при цьому вибрати колір у повній відповідності з вашим настроєм. А тепер переверніть папір і на іншому боці аркуша напишіть 5-7 слів, які відбивають ваш настрій. Довго не думайте, необхідно, щоби слова виникали спонтанно, без спеціального контролю з вашої сторони.Після цього ще раз подивіться на свій малюнок, як би заново проживаючи свій стан, перечитайте слова та із задоволенням, емоційно розірвіть листок, викинете в урну.Ваш емоційно неприємний стан зникне, він перейде в малюнок і буде знищений вами.

3.Проаналізуйте педагогічну ситуацію. Яку роль відіграє культура мовлення вчителя в забезпеченні педагогічної взаємодії?

“Добрий день, добродії, прошу всіх сідати. Крім Бєляєва. Розкажи,

голуб, чому ти ледве життя мене не позбавив на перерві? Що-що? Чево ти там нявкаєш? Як не ти? А хто ж тоді мчався коридором, як антилопа гну? Сядь і врахуй, що мені твої штучки набридли, буду батька в школу викликати.

Так, староста, хто відсутній? (Заповнює журнал) Меламед й Яковлєва, зараз будете, як голубки, за дверима воркотати! Так-так, мила, і не спалюй мене поглядом.

Так, до дошки поспішають Війтів, Банаєв, Нікольська, кожний робить

по вправі з домашнього завдання. (Поки учні пишуть завдання на дошці, учителька ходить класом між рядами. Зупиняється біля останніх парт, де сидять хлопчики.) Сидоров, мені що, як жандармові, поруч з тобою стояти? Мовчи! Чому комір сорочки під піджаком? Ах, ви бігати зволили?! Так звольте ж вийти в такому випадку геть і там привести себе в божеський вид! (Повертається убік дівчинок). Кочеченкова, у тебе що, нервовий розлад? А чому хихикаєш? Зараз я подивлюся, як ти біля дошки хихикати будеш. І нема чого під парту ховатися, так-так, краще сховайся за двері!

Васильєва, а ти що, знову волосся перефарбувала? Як тобі тільки батьки дозволяють? Здрасьте, як не перефарбувала, що ж я, по-вашому, сліпа тітка, чи що?”

Оцініть нормативність літературної мови, виразність, почуття гумору. Але що за всім цим стоїть?

Форма звіту: аналіз ситуації.

Відповідь:Вчителька має особливості характеру з вираженим невмінням або небажанням заспокоювати себе за перерву,та налаштування гідним чином на заняття. Вживаючи слова які не повинен вживати вчитель та називаючи учнів інакше ніж як по прізвищу вчитель порушує етикет спілкування відносин між вчителем та учнем. Подібне відношення до дітей не припустиме та порушує їх права.