Практическая работа №2

Практичне заняття № 2

Тема: «Географія культурно-історичних туристичних ресурсів України»

Завдання 1.

Культурно-історичні туристичні ресурси

Памятки історії та культури

Архітектурні

Археологічні

Культурно-історичні туристичні ресурси

Етнічні

Подієві

Завдання 2.

Види культурно-історичних туристичних ресурсів

Пам’ятки археології –вид туристичних ресурсів котрий висвітлюють життя первісних поселень, первісних людей. Привабливим для туриста є сам процес ознайомлення з даними пам'ятками, під час якого людина нібито сама переноситься на багато тисячоліть назад.

Памятки історії та культури - пам'ятки котрі допомагають дізнатися про історичні події минулого, дізнатися історію держав, міст, визначних людей, династій і в той же час, через культурну складову, цього виду туристичних ресурсів, поринути у світ культури, традицій, цінностей, взаємовідносин людей тієї чи іншої держави.. Цей вид туристичних ресурсів приваблює туристів можливістю подорожувати у часі, доторкнутися до різних епох, стати учасником значущих подій і вирішальних війн.

Пам'ятки архітектури та містобудування – приваблюють туристів своєю величністю, унікальністю, різноманіттям стилів та способів виконання, задовольняють естетичну та пізнавальну потреби туристів. Велика кількість пам’яток цього туристичного ресурсу є доступними та безоплатними.

Етнічні туристичні ресурси - чудовий спосіб дізнатися більше про своє коріння або вивчити історію народу. До його складу входять:   пам’ятки архітектури, музейні експозиції, архівні матеріали, мальовничі природні місця, відвідування глибинки міськими жителями з метою ознайомлення з архаїчними говорами, фольклором, побутом, культурою і мовами автохтонних народів.

Подієвий туризм -  напрямом туризму, де основною мотивацією поїздки є відвідання певної події. Особливістю цього виду туризму є неповторність кожної поїздки, незабутні враження і атмосфера свята.

Завдання 3.

Основні археологічні пам'ятки України

№	Найменування	Розташування	№	Найменування	Розташування
1	Місто Володимира – дитинець стародавнього Києва з фундаментами Десятинної церкви	м.Київ, між вулицями Володимирською, В. Житомирською та схилами Старокиївської гори	13	Комплекс пам'яток: поселення (5), штольні крем'яні, літописне місто Биковен	с.Буківна
2	Культурний шар городища (Красний двір князя Всеволода)	м.Київ Національний ботанічний сад ім. М. Гришка, мис Чайка, пров. Землянський	14	Курганний могильник Могила Мечетна	с.Тамара
3	Комплекс "Стародавнє місто Херсонес-Таврійський"	м.Севастополь, вул. Древня,1	15	Городище давньоруського міста Львова	Львів, «Високий замок»
4	Комплекс пам'ятокЧуфут-Кале	Бахчисарай	16	Склеп підкурганний Скіфська Могила	м.Білгород-Дністровський
5	Скіфське городищеКермен-Кир	АРК, с.Мирне	17	Майдан Розрита Могила	с.Лихачівка
6	Антична Феодосія і середньовічна Каффаантичне городище та середньовічне місто)-ВИКЛЮЧЕНО	м.Феодосія	18	Городище літописного міста Муравиця	Смт.Млинів
7	Городище "Вали»	м.Луцьк, вул. Соборна	19	Комплекс пам'яток: городища(2), селища (2), курганний могильник	с.Журавне
8	Курганний могильник"Бабина Могила"	с.Камяне поле	20	Городище та могильник Грашківське	с.Коломак
9	Святогорське городище  Городище"Святогорське"	с.Богородичне	21	Місце фортеці Тягин	с.Тягинка
10	Городище літописного міста Ярополча	с.Яроповичі	22	Городище літописного міста Тихомель	с.Тихомель
11	Опідум (городище) кельтів	м.Мукачеве	23	Курганний могильник	с.Мельники
12	Комплекс пам'яток Лиса Гора: місцезнаходження кременю, поселення епохи бронзи, раннього залізного віку, скіфський курганний могильник	м.Василівка

Завдання 4.

Основні замки, фортеці та палаци України

№	Найменування	Розташування	№	Найменування	Розташування
	Аккерманська фортеця	Білгород-Дністровський		Олеський замок	Олесько, Львівська обл.
	Воронцовський палац	АРК, Алупка		Палац Кирила Розумовського	Батурин
	Кам’янець-Подільська фортеця	Камянець-Подільський		Золочевський замок	Золочев, Львівська обл.
	Луцький Верхній замок	Луцьк		Підгорецький замок	Підгорці, Львівська обл.
	Митрополичий палац	Чернівці		Чигиринська фортеця – Резиденція Богдана Хмельницького	Чигирин
	Палац у Качанівці	Качанівка, Чернігівська обл.		Старий замок	Тернопіль
	Хотинська фортеця	Хотин		Меджибізький замок	Меджибіж, Хмельницька обл.
	Ханський палац	АРК,Бахчисарай		Палац Шенборнів	с.Карпати
	Лівадійський палац	АРК, Лівадія		Замок Паланок	Мукачеве
	Ужгородський замок	Ужгород		Генуезьська фортеця	Судак
	Масандрівський палац	АРК, Масандра		Ластівчине гніздо	АРК, Ялта
	Палац Дюльбер	АРК, Кореїз		Маріїнський палац	Київ
	Палац Потоцьких	Одеса

Завдання 5.

Основні типи музеїв.

Музеї історичного профілю. До цієї групи належать музеї, які збирають, зберігають, вивчають і популяризують пам'ятки матеріальної та духовної культури українського народу. В Україні до загальноісторичних належать Державний історичний музей України в Києві, а також Харківський, Дніпропетровський, Львівський, Чернігівський історичні музеї тощо.

Меморіальні музеї є окремим видом музеїв історичного профілю. Меморіальні музеї присвячені пам'яті видатних політичних, державних і військових діячів, учених, письменників, композиторів, художників та ін. Це музеї видатних діячів України – академіка Д. Яворницького (Дніпропетровськ), педагога В. Сухомлинського (Павлиш Кіровоградської області), художників В. І. Касіяна (Снятин Івано-Франківської області) і Ф. Ф. Манайла (Ужгород), архітектора В. Г. Заболотного (Переяслав-Хмельницький), письменника І. Я. Франка (Нагуєвичі Львівської області).

Воєнно-історичні музеї – окремий вид музеїв історичного профілю. Колекції цих музеїв відображають військову історію країни, розвиток військової техніки й мистецтва війни, історію окремих родів військ і видів озброєнь. Львівський музей старовинної зброї "Арсенал", Державний музей-заповідник "Битва за Київ у 1943 р." у Нових Петрівцях Вишгородського району Київської області.

Археологічні музеї – це самостійний вид музеїв історичного профілю, які збирають, зберігають, вивчають і експонують предмети, що мають історичну цінність. Їхні збірки комплектуються з пам'яток матеріальної культури від найдавніших часів до середньовіччя, виявлені під час археологічних досліджень. В Одесі (Археологічний музей НАН України, 150 тис. експонатів), Севастополі (Херсонеський національний історико-археологічний заповідник), Керчі (Державний історико-культурний заповідник) та Дніпропетровську.

Етнографічні музеї – це значно поширений в Україні вид музеїв історичного профілю, що збирають, зберігають, вивчають та експонують етнографічні колекції, які знайомлять сучасників із процесами етногенезу, побутом і культурою різних етнічних спільнот та історичних періодів. Національний музей народної архітектури та побуту в с. Пироговому. Львівський музей народної архітектури та побуту "Шевчен­ківський гай"

Музеї історії релігії – це поширений вид музеїв історичного профілю, колекції яких документують генезис і розвиток релігії (світових релігій) як складного соціокультурного феномену. Музей переслідуваної церкви м. Бережани Тернопільської області.

Краєзна́вчий музе́й — один із типів народних музеїв. Музеї цього профілю збирають, зберігають, вивчають і експонують матеріали, що розповідають про природу, економіку, історію і культуру певного краю (області, району, міста, села). Полтавський краєзнавчий музей, Закарпатський краєзнавчий музей, Білгород-Дністровський краєзнавчий музей, Кримський краєзнавчий музей, а також Чернівецький, Житомирський та Одеський краєзнавчі музеї.

Природничі музеї. До цього типу належать музеї, які збирають, зберігають, вивчають та експонують різноманітні природничі матеріали й розповідають про найновіші досягнення природничих наук. Центральний науково-природознавчий музей НАН України, відкритий 1973 р. у Києві. Львівський природознавчий музей. музеї Київського і Харківського університетів, а також палеонтологічний музей Одеського університету

Мистецькі музеї. Цей профільний тип музеїв об'єднує суто літературні, театральні, музичні та кіно-музеї. Наприклад: музей Лесі Українки в Колодяжному Ковельського району Волинської області, Ольги Кобилянської та Юрія Федьковича у Чернівцях, Івана Франка та Михайла Грушевського у Львові та в Криворівні Верховинського району Івано-Франківської області, Василя Стефаника у Русові Снятинського району Івано-Франківської області, Івана Нечуя-Левицького у Стеблові Київської області, Олександра Гріна у Феодосії.

Технічні музеї. Це доволі різноаспектна група музеїв технократичної профільної групи, що збирають, зберігають, вивчають, експонують та популяризують творіння людських рук, пов'язані з історією і практикою розвитку техніки та технологій, а також – із життям і творчим генієм визначних експериментаторів, винахідників і вчених. Державний музей космонавтики ім. С. П. Корольова (Житомир, вул. Дмитрівська, 5). У Львівському зооветеринарному інституті відкрито Музей підков. Музей бджільництва у м. Гадячі, що на Полтавщині, в Українській дослідній станції бджільництва ім. П. І. Прокоповича. При науково-виробничому об'єднанні "Ефірмасло" в Сімферополі відкрито Музей пахощів у експозиція якого знайомить з рослинами-ефіроносами, які культивуються в Криму і дають цінні пахучі речовини для парфумерної промисловості.

Завдання 6.

Характеристика етнокультурних районів України.

№	Етнокультурний район України	Розташування	Особливості традиційної культури
1.	Донщина	Регіон включає як східні території Луганщини і Донеччини, так і прилеглі території Росії	Традиційна обрядовість зазнала значного впливу російського населення. В економічному, національному і культурному плані Донщина тяжіє до українського Донбасу.
2.	Гетьма́нщина	На Лівобережній Україні найдовше (до 80-х рр. XVIII ст.) зберігалися ознаки гетьманської державності, тому інша її назва – Гетьманщина. Після її ліквідації територія краю була поділена на Чернігівську і Полтавську губернії. Північ Лівобережжя відомий також як Сіверщина з центром у Новгороді-Сіверському. Частина її знаходиться тепер у Росії.	Основною релігією в Гетьманщині протягом усього її існування було православне християнство. Козацькі землі входили до складу Київської митрополії, що підпорядковувалася Константинопольському патріархату.
3.	Задуна́йська Січ	Військово-державна організація колишніх запорозьких козаків, яка виникла після зруйнування царськими військами Нової Січі й ліквідації Запорізького козацького війська у червні 1775 року в нижній течії Дунаю. Запорожці оселилися спочатку на лівому березі, а потім турецька адміністрація переселила їх на правий берег. На З. С. часто втікали селяни і козаки з України, які рятувались від посилення національного і соціального гніту.	Задунайці зберігали звичаї і устрій Запоріжжя. Найвищим органом була військова рада, яка обирала кошову старшину — кошового отамана, військового суддю, писаря, осавула. До кошової старшини належав і товмач-драгоман (перекладач). У військовій раді могли брати участь усі козаки. Козаки займались рибальством, мисливством, скотарством і хліборобством. На Січі існувала січова школа і бібліотека, де зберігалась література духовного та історичного змісту.
4.	Слобожанщина	Заселялася українськими козаками з XVII ст. Українці селилися слободами, від чого походить назва землі. У межах України Слобожанщина займає частину Сумської області, всю Харківщину і північну частину Луганської області. Частина Слобожанщини залишилася в сусідніх з Україною російських областях. Уродженцем Слобожанщини є видатний український філософ Григорій Сковорода.	Значний вплив на побут населення мали росіяни, що жили поруч. Найбільші поселення – Суми, Охтирка, Харків, Ізюм – були центрами полків, які мали самоврядування у Російській державі. Згодом їх об’єднали в губернію з центром у Харкові. Поступово це місто виросло у найбільший культурний і промисловий центр Східної України (певний час Харків був і столицею всієї радянської України).
5.	Новоросія	Новоро́сія - російська історична назва території уздовж Азовського та Чорного морів, яка охоплює південну частину сучасної України (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Херсонська, Одеська, Луганська області) та південну частину європейської частини сучасної Росії (Краснодарський, Ставропольський край, Республіка Адигея, Ростовська область). Російське визначення "Новоросія" включає в себе наступні історико-етнографічні українські землі: Запоріжжя, Північне Причорномор'я, частину Приазов'я, частину Бессарабії, частину Таврії і Кубані (навколо міста Ростова-на-Дону).	В освоєнні та заселенні краю, крім українських козаків і селян, взяли участь росіяни, німці, серби, болгари, албанці, греки, значний відсоток міських мешканців складали євреї. Поряд з давніми містами (оборонними фортецями і торговими осередками) виникли нові – торгово-адміністративні центри, морські порти, промислові осередки. Місто Севастополь було засноване як найбільша військово-морська база Росії, а Одеса – як портово-промисловий центр (наприкінці XIX ст. була найбільш людним містом України). На території краю було сформовано кілька губерній, які стали великими районами виробництва зерна та його вивозу в інші країни через порти. Катеринославська губернія (Катеринослав – сучасний Дніпропетровськ) наприкінці XIX ст. перетворилася на потужну гірничорудну та металургійну базу країни.
6.	Таврія	У широкому розумінні Таврія означає територію колишньої Таврійської губернії (з центром у Сімферополі), до якої входили Кримський півострів та землі від чорноморсько-азовського узбережжя до Дніпра. Назва Крим з’явилася вже після XIII ст., коли там осіли татарські племена, які заснували місто Крим – столицю їх першої державності (сучасний Старий Крим).	Південь і татарські племена вагомо вплинули на культуру Таврії.
7.	Кубань	Кубань (Кубанщина) як історична земля почала формуватися з кінця XVIII ст. Першими українськими поселенцями були запорозькі козаки, які отримавши широку автономію, займалися землеробством та обороняли південні рубежі Російської держави. У XIX ст. українська колонізація сягнула Закубання (нині Краснодарський край Росії).	Українці Кубані зберегли культурні традиції нашого народу, що проявляються у мові, піснях, танцях, побуті.

Завдання 7.

Подієвий туризм – нині популярний та актуальний термін в туристичній сфері. Цей напрямок є досить молодим і лише розвивається, проте він є неймовірно цікавим та інтригуючим. Щороку в Україні відбувається безліч подій, які слід неодмінно відвідати.

Подієвому туризму в цілому сприяє геополітичне розташування України, етнічний склад населення, багатство народної культури, обрядовості, особливості традицій і обрядовості. Особливо унікальною у цьому контексті постає Закарпатська область як прикордонний регіон. Закарпатська область розміщена на південному заході України. Вона межує з чотирма державами Європейського Союзу: Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією, а також з Львівською та Івано-Франківською областями країни. Територія області на півночі захищена Карпатським хребтом, з північного заходу - Татрами, з півдня - західними Румунськими горами і Мараморошським масивом. Від інших регіонів України область відділяють Яблуницький, Вишківський, Ужоцький, Вервицький та Воловецький перевали. Таке положення надає їй низку геоекономічних переваг у зовнішньо-економічній діяльності у контексті прикордонного і транскордонного співробітництва. Загальна протяжність державного кордону в межах Закарпатської області - понад 467 км., при цьому наявні 17 пунктів пропуску. В області дружньо проживають представники понад 100 національностей та народностей, які цінують і розвивають самобутність культур, релігій, традицій, звичаїв та обрядів. Тому, розвиток транскордонного співробітництва і прикордонної інфраструктури є для Закарпаття одним із найважливіших пріоритетів. Список самих відвідуваних внутрішніх подій (довільний порядок): - Юморина в Одесі; - Джазовий фестиваль в Коктебелі; - Таврійські ігри в Новій Каховці; - Етнофестиваль «Шешори»; - Національний Сорочинський ярмарок; - Казантіп; - Всеукраїнський фестиваль популярної і рок музики «Тарас Бульба»; - Чорноморські ігри; - Дні міст України (День Києва і т.д.); - Червона рута; - Всеукраїнський молодіжний фестиваль «Перлини сезону»; - Рок Екзістенція; - Міжнародний Гуцульський фестиваль; - КиївМузикФест (Київ); - Форум музики молодих (Київ); - «Прем'єри сезону» (Київ); - «Музична Трибуна Київської Молоді» (Київ); - «Тера Героїка» (Каменець-Подільський); - Столичне Автошоу; - Футбольні ігри української збірної і клубів, Ліга Чемпіонів, Кубок УЄФА і ін.; - Кубок Дерюгиной; - Кубок Вадима Гетьмана; - Раллі (PRIME Yalta Rally 2008 і ін.); - Концерти зарубіжних і вітчизняних зірок; - Сучасне мистецтво в Україні від Pinchukartcentre; - Міжнародні і всеукраїнські виставки та ін. Розвиток подієвого туризму має великі перспективи у контексті прикордонного співробітництва. Можна організувати події на рівні Карпатського єврорегіону або на основі ознайомлення з культурою корінного населення - русинів, які проживають у Закарпатті та чотирьох сусідніх державах. У подальшому, для перспективного розвитку подієвого туризму у Закарпатті необхідно провести: детальний аналіз існуючих подій та пересортувати їх за ознакою цікавості для туристів; вивчити пропозиції подієвого франчайзингу які можна ввести на Закарпатті (На Закарпатті є три свята вина і жодне не має рекламну компанію на належному рівні. Тому, можна свято молодого вина Правонсе зробити як подієвий франчайзинг у Закарпатті.); обґрунтування виокремлення релігійного напрямку подієвого туризму та сформувати список релігійних свят на основі яких можна розвивати подієвий туризм. (Як приклад, святкування всіх Карпатських святих та святих Кирила й Мефодія.)

Завдання 8.

Оцінка туристичних ресурсів по районах Луганської області.

1. Антрацитівський район. Територія району розташована в межах Донецького Кряжу, рельєф якого утворився в результаті взаємодії річних і силових потоків. Суттєвою особливістю району є гривастий рельєф. Найбільша річка на території району - Міус, яка бере початок біля с.Чернухіно Донецької області, на висоті 263 м над рівнем моря, і впадає в Міуський лиман. Антрацитівський район входить в степову засушливу зону. Клімат району континентальний, з вираженими засушливо - суховійними явищами. Ґрунтовий покрив представлений в основному чорноземами важкосуглинного механічного складу. Всі ґрунтові різновидності району характеризуються малою місткістю гумусу - від 2 до 2,5 %. В межах району головними корисними копалинами є кам'яне вугілля. крім того, зустрічаються свинцево - цинкові руди, золото, вапняк флюсовий. Із природних будівельних матеріалів широко розповсюджені будівельне каміння ( пісчаники, вапняки, цегло - черепична сировина, суглинки і глинисті сланці). В районі селища Іванівна є джерела мінеральної води. Район займає надзвичайно вигідне географічне положення. Дорога республіканського призначення, що проходить по його території, забезпечує автотранспортний зв'язок з Харковом і близьким зарубіжжям - Ростовом і далі - Північним Кавказом.

2. Біловодський район. Основне природне багатство - родючі чорноземи, що займають близько 60% території району. Близько 8% території району займають ліси. У селі Городице розташовано засноване в XIX сторіччі професором Докучаєвим В.В. Юницьке лісництво, що у 1971 році оголошено пам'ятником природи. По території району протікає ріка Деркул, що впадає в Сіверський Донець. На річках Дубовець і Комишная розташовані 2-а водосховища. Тваринний світ характерний для відкритих степових регіонів. У районі водяться лосі, козулі, дикі кабани, лисиці, вовки, зайці, куниці. Досить розповсюдженим є байбак європейський, котрий практично зник з лісостепової зони.В надрах району містяться поклади крейди, мергелю, глини, піску. Є також джерела мінеральних вод, що мають промислове значення.

3. Білокуракинський район. Адміністративно-територіальні межі та статус Білокуракинського району з часів його заселення змінювалися декілька разів. У період заселення куракинські маєтки входили до складу Острозького Козачого слобідського полку Воронезької губернії, а на кінець XVIII століття село Білокуракине стало волосним центром Старобільського повіту Слобідсько-Української губернії, а напередодні Першої Світової війни – волосним центром Старобільського повіту Харківської губернії. Білокуракинський район, який було вперше утворено 12 квітня 1923 року, входив до складу Старобільського округу Донецької губернії. З 1938 року Білокуракине стало районним центром новоутвореної Ворошиловградської області, а в 1954 році йому було надано статус селища міського типу. У сучасних межах Білокуракинський район було утворено у 1965 році.

4. Краснодонський район. Район розташований у південно-східній частині Луганської області і граничить на півночі зі Станично-Луганським районом, на сході - з Каменським районом, Росія), на півдні - зі Свердловським, на заході - з Лутугинським районами Луганської області. Рельєф району - горбиста рівнина. Грунтовий покрив кам'янистих схилів хрящуватий, рідше - суглинний. Верхній грунтовий шар складає чорнозем. Корисні копалини: кам'яне вугілля, глина, пісок, піщаник, мергель, "дикий камінь". Територією району протікає 5 річок: