Розділ і теоретичні засади управління кредитним портфелем банку

1.1. Кредитна діяльність банку як один із ризикових видів діяльності

Розвиток банківського кредитування в сучасних умовах є необхідною умовою стабільного функціонування всієї економічної системи та забезпечення економічного зростання. Українські банки опинилися в умовах жорсткої конкуренції як з боку іноземних, так і вітчизняних банків. Швидка зміна умов функціонування, гостра потреба в нарощуванні капіталу за рахунок власних доходів, відкритість зовнішньому середовищу спонукають банки до постійного розширення сфери і вдосконалення механізмів кредитування.

Кредит та кредитні відносини є невід'ємною складовою економічної системи України. Сфера кредитування безпосередньо пов'язана з потребами розвитку національного виробництва. Ринок кредитних ресурсів забезпечує умови для цілеспрямованого руху кредитів у ті сфери національної економіки, де вони можуть бути використані найефективніше. Обслуговуючи інтереси господарських суб'єктів, кредит опосередковує зв'язки між державою, банками, товаровиробниками та населенням.

Оскільки термін «кредит» має велику історію, то в науковій літературі існує багато визначень даного поняття наведено в (табл.1.1.)

Таблиця 1.1

Підходи до визначення сутності поняття «кредит»*

Автор	Сутність поняття «кредит»
1	2
В.М Семененко [55, с.23]	побудований на довірі специфічний тип економічних відносин, які виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення, платності, строкового використання

Продовження таблиці 1.1.

1	2
О.О. Мамалуй [30, с. 70]	позичка банку, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання.
I.В. Алєксєєв [11, с.56]	економічні відносини між суб’єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості та платності.
О.М. Колодізєв [22, с.35]	економічна категорія, яка є вираженням відносин між суб’єктами господарювання щодо надання й отримання позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, строковості й платності.
Л.В. Білецька [15, с.34]	система економічних відносин, які виникають в економічному обороті тимчасово вільних грошових коштів, з одного боку, і як нагальна потреба додаткових грошових засобів - з іншого, для розпорядження та використання на певний строк на умовах повернення з відсотком; продаж товарів з відстрочкою платежу.
П.В. Круш [25, с.43]	економічні відносини між економічними суб’єктами у зв’язку з передаванням один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.

*Складено автором

Отже, кредит – це економічні відносини, що виникають з приводу передачі у тимчасове користування вільних коштів на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання.

Окремо розглянемо сутність банківського кредиту з різних точок зору науковців (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Сутність банківського кредиту*

Автор	Визначення поняття банківського кредиту
В.Д. Лагутін[24, с.11]	форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками.
В.П. Ходаківська[49, с.34]	будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
О.Я. Стойко[3, с.58]	позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового використання.
П.В. Круш[25, с.50]	являє собою рух позичкового капіталу, що надається банками у позичку на умовах забезпеченості, поворотності, терміновості, платності.
В.П. Шило[60, с.67]	основна форма кредиту, за якої банк надає клієнтові у тимчасове використання частину власного, або залученого капіталу на умовах повернення зі сплатою банківського процента.

*Складено автором

Згідно з Законом України «Про банки та банківську діяльність» банківський кредит – будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми [42].

Суб’єктами кредитних відносин є кредитори і позичальники.

Кредиторами при банківському кредитування виступають банківські установи. Вони спочатку мобілізують тимчасово вільні кошти в інших суб'єктів, у тому числі й на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам. Тому банки називають колективними кредиторами.

Позичальники – це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені – він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою з кредитором. З цього погляду позичальник перебуває у певній залежності від кредитора. Проте це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах.

Позичальниками можуть бути фізичні особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників виконують банки – вони є не тільки колективними кредиторами, а й колективними позичальниками: позичають гроші одночасно у великої кількості кредиторів та у великих обсягах.

Більшість науковців виділяють наступні функції кредиту:

– перерозподільна;

– емісійна;

– контрольна.

Перерозподільна (тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб за допомогою кредиту передаються в тимчасове користування підприємств, господарських товариств і населення для задоволення їхніх виробничих або особистих потреб. За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення).

Такий перерозподіл не є суто механічним явищем, а має велике економічне значення, а саме:

– кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямовуються в інші ланки, що прискорює обіг капіталу, сприяє розширенню виробництва;

– вільні кошти через кредит спрямовуються у ті ланки суспільного виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попиту, а, отже, одержання вищих прибутків. Це створює можливості для запровадження новішої техніки, прогресивнішої структури виробництва, підвищення його ефективності тощо.

Антипаційна (емісійна) функція полягає у створенні кредитних грошей для грошового обігу, її виконує тільки банківський кредит. Методами кредитної експансії і кредитної рестрикції (звуження) регулюється кількість грошей в обігу, причому вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається важче, ніж їх випуск в обіг.

Контрольна (в процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль за діяльністю позичальника). Проте наявність такої функції кредиту багато хто заперечує, посилаючись на те, що контроль властивий не тільки кредитним відносинам, а й багатьом іншим – фінансовим, страховим, торговельним тощо, тобто він не є суто родовою ознакою кредиту.

Щодо цього прибічники контрольної функції кредиту справедливо вказують на специфічність контрольної складової кожного економічного інструмента. Контрольна складова кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом і обмеженістю адміністративно-вольового впливу на контрагента, тоді як у контрольній складовій інших економічних інструментів (фінансів, податків, страхування тощо) переважає адміністративно-вольовий, а не економічний вплив.

Більше того, сам кредитний контроль не зводиться до перевірки дотримання контрагентами умов угоди, як це загально прийнято, а включає ґрунтовний економічний аналіз та оцінку стану контрагентів, передусім, кредитоспроможності позичальника, прогнозування можливого ризику напередодні укладання угоди. На цьому ґрунті визначаються відповідні умови кредитування, що включаються в угоду, які самі по собі стимулюють поведінку суб'єктів кредиту – як позичальників, так і кредиторів. Тому є підстави розширити назву цієї функції – назвати її контрольно-стимулюючою. Стимулююча складова цієї функції переважає над суто контрольною. Адже в багатьох випадках суб'єкти кредиту не мають можливості здійснювати формальний контроль за своїми контрагентами. Наприклад, позичальник не може контролювати діяльність банку [24, с. 57].

Заслуговує на увагу ще одна функція кредиту, сформульована А. Гальчинським – функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає у трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу [7, с. 139].

Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Виконуючи кредитні операції, банки проводять кредитну діяльність.

Кредитна діяльність комерційних банків полягає в проведенні комплексу дій, що пов'язані із наданням та погашенням банківських позичок. Кредитна діяльність має відповідати певним вимогам і умовам, здійснюватися відповідно до принципів строковості, цільового характеру, забезпеченості та платності кредиту [53, с. 183].

Кредитна діяльність сучасних комерційних банків достатньо багатогранна і включає різні форми та види позичок, наданих юридичним або фізичним особам для одержання доходів, а також банківські послуги кредитного характеру.

Важливий вплив на діяльність банку має кредитна політика.

Кредитна політика охоплює найбільш важливі елементи і принципи організації кредитної роботи в банку, які фіксуються в письмовому вигляді й затверджуються на засіданнях Кредитного комітету і Комітету кредитного нагляду. У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності, банки розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують механізм її реалізації [60, с. 55].

Основою створення кредитної політики банку виступають її цілі та завдання. Формуючи кредитну політику слід підкреслити, що її цілі тісно пов’язані із стратегічними цілями банку та ототожнюються з цілями його банківської політики.

Формування оптимальної структури кредитних ресурсів великою мірою залежить від ефективної та раціональної кредитної політики банку. Основними завданнями під час створення кредитної політики є:

• забезпечення умов для задоволення потреб клієнтів в отриманні коштів у тимчасове користування відповідно до різних видів кредитних послуг, що пропонуються на ринку;

• отримання прибутку за збереження безпечного рівня фінансового ризику та забезпечення достатньої ліквідності активів.

Згідно зі світовими стандартами з урахуванням економічних умов України можна умовно визначити три моделі поведінки банків на кредитному ринку.

1. Частка кредитів у загальному обсязі працюючих активів банку на рівні до 30 %, де цей банк проводить вкрай обережну кредитну політику та забезпечує свою прибутковість проведенням менш ризикованих активних операцій. При цьому банк втрачає значний сегмент фінансового ринку. Таке співвідношення дуже бажане для нового банку, який не має своєї клієнтури та досвіду роботи.

2. Частка кредитів в обсязі працюючих активів на рівні 30-50 % - цей банк проводить зважену кредитну політику. Це характерно для стабільних та надійних банків, які працюють з високим рівнем прибутку, однак старанно обмірковують свою кредитну політику.

3. Частка кредитів в обсязі працюючих активів понад 50 %. Цей банк проводить агресивну політику на ринку. Подібна політика може бути обґрунтована тільки надмірними прибутками і не може бути постійним явищем. Причому чим вища частка та триваліший період, тим вищий рівень ризику [49, с. 124]

Головна мета процесу аналізу кредитних операцій комерційного банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного допустимого рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від його структури й обсягу, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектора ринку, який обслуговується цим банком [30, с. 112].

Сьогодні є очевидним, що управління і прийняття рішень в сфері банківського кредитування проводяться в умовах невизначеності, конфліктності, дії дестабілізуючих чинників і зумовлених ними ризиків. Необхідність забезпечення ефективного функціонування банку в умовах високої динаміки розвитку та трансформації сучасного ринкового середовища, пов’язаних із посиленням конкурентної боротьби на внутрішніх та зовнішніх ринках, виникненням нових та істотною модифікацією характеру дії існуючих факторів, що впливають на банківську діяльність, закономірно призводить до актуалізації завдань управління відповідними ризиками. Серед усієї сукупності банківських ризиків одне з центральних місць займає кредитний ризик. [2, с. 337]

Кредитний ризик тісно пов’язаний з іншими ризиками, такими як ризик ліквідності, процентний та валютний. Наявність у кредитному портфелі банку значного обсягу проблемних кредитів та зниження ринкової вартості кредитного портфеля зумовить зменшення капіталу. Це може спричинити відплив коштів клієнтів та інвесторів банку, що призводить до втрати ліквідності. Для покриття дефіциту ліквідності банк повинен залучати кошти на грошовому ринку в усе більших розмірах та за більшою ціною. Збільшується процентний ризик. Для покриття ліквідності банк змушений продавати ліквідні активи, у тому числі валютні кошти, що змінює валютну позицію банку і збільшує валютний ризик [24, с. 148].

Кредитна активність банків напряму залежить від зміни характеру та ступеня впливу факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. Виходячи з того, що фактори зовнішнього і внутрішнього середовища можуть як позитивно, так і негативно впливати на кредитну активність банків, виокремлюють фактори-стимулятори (фактори, високі значення яких бажані з економічного погляду і свідчать про сприятливі умови для активізації кредитної діяльності) та фактори-де стимулятори (фактори, високі значення яких негативно позначаються на кредитній активності вітчизняних банків), знання яких дозволяє підвищити обґрунтованість управлінських рішень щодо планування обсягів кредитного портфеля банку в умовах високого динамізму зміни зовнішнього і внутрішнього середовища.

Тобто кредитна діяльність банків характеризується підвищеною ризикованістю порівняно з іншими видами діяльності. Недостатність надійних, платоспроможних позичальників і відсутність стабільної правової бази забезпечення прав кредитора є тими негативними факторами, що зумовлюють підвищений рівень ризиків банків при формуванні ними своїх кредитних портфелів.

Для досягнення необхідного рівня кредитного ризику банк повинен дотримуватись наступних правил:

• кредит надається тільки тим позичальникам, кредитоспроможність яких перевірена і є задовільною;

• кредитна угода укладається таким чином, щоб виключити можливість невиконання її умов;

• постійно контролювати оплату процентів і погашення основного боргу;

• якщо платежі переходять до категорії прострочених, вживаються відповідні заходи [25, с. 132].

Отже, кредитування завжди було й залишається пріоритетною економічною функцією банків. Беззаперечним є твердження, що правильна організація процесу кредитування, розробка ефективної і гнучкої системи управління кредитними операціями виступає основою фінансової стабільності і стійкості комерційних банків. У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності комерційні банки розробляють власну кредитну політику і застосовують практичні механізми її реалізації.