3. Моральна мотивація тимчасової ізоляції обвинуваченого чи підозрюваного.

Затримка, арешт і взяття під варту - це дії, що різко змінюють життя людини і близьких йому людей, що порушують його плани і зобов'язання, що ставлять під загрозу добре ім'я і репутацію. Ці дії припустимі лише у тому разі, якщо перебування особи на волі приховує в собі реальну загрозу для навколишніх і інтересів розслідуваної справи. Тут завжди присутній бік - збереження безпеки й інтересів більшості.

Таке становище йде врозріз з конституційними деклараціями України та моральними принципами українського суспільства. Це також суперечить деонтологічним стандартам МАЮ й іншим міжнародним документам, що вимагають поваги затриманих, їх людської гідності та не допускати знущань і катувань.

Взяття обвинувачуваного під варту і його тимчасова ізоляція мають на меті позбавити підозрюваного, обвинувачуваного можливості сховатися від слідства або перешкоджати розслідуванню злочину. Ця міра не повинна розглядатися слідчим як спосіб, схованого від громадськості придушення особистості, застосування недозволених засобів.

Конституція України і кримінально-процесуальний закон зобов'язують слідчого при обранні запобіжного заходу виходити з основної тези презумпції невинуватості - він має справу з невинуватою людиною.

Прийняття нового кримінально-процесуального законодавства, що передає видачу санкції на арешт і її продовження в компетенцію судів, формально вирішує проблему дотримання прав обвинувачуваних. З правового погляду питання одержало своє законодавче вирішення. Проте стан багатьох слідчих ізоляторів не відповідає найменшим вимогам елементарної санітарії. За таких умов недоречно говорити навіть про часткове забезпечення таких інститутів, як честь, достоїнство, права і свободи громадян. Неприпустимі за міжнародними стандартами умови в слідчих ізоляторах, певною мірою сприяють збереженню серед окремих слідчих тенденції до використання цих умов тримання для досягнення бажаних, але не завжди праведних цілей.

Законодавство України містить ще одне демократичне положення: Виправдання підсудного, що тривалий час перебував під вартою, в разі недоведеності обвинувачення, відповідно до ЦК України, передбачає право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Виникає ситуація, коли за безвідповідальне ставлення слідчого до своєї роботи має розраховуватись держава, а якщо конкретно, то платники податків.

Відносини з потерпілим.

Особливої уваги заслуговують взаємини слідчого з потерпілими. Кримінально-процесуальним законом потерпілі, як зацікавлені в результаті розслідування особи, наділені визначеними процесуальними правами. Потерпілим визнається особа, якій вчиненим злочином заподіяна моральна, фізична чи майнова шкода (ст. 49 КПК України).

Якщо процесуальні відносини з потерпілими врегульовані законом, то мистецтво морально-ділового спілкування залежить від багатьох обставин: особистого характеру, рівня культури і морального виховання обох сторін. Потерпілий не завжди адекватно сприймає і реагує на навколишні події, вчинки потерпілих іноді позбавлені всякої логіки і здатні дуже ускладнити процес розслідування злочину. Це може мати дві причини: 1) їхніми вчинками, найчастіше керують нервове та психологічне потрясіння спричинене злочином. 2) Нерідко вони стають об'єктами залякувань, підкупу й інших невідомих слідчому обставин.. 3) Іноді їхня поведінка продиктована дуже утилітарними цілями. Особливість етики взаємин слідчого з потерпілими полягає в тому, що суворо дотримуючи формальних вимог закону у відношенні останніх, він має бути максимально коректним у вчинках і заявах, утримуватися від дій і висловлювань, здатних образити почуття потерпілих. Ніякі особисті припущення чи антипатії не виправдовують брутальність або безтактність слідчого стосовно потерпілого. Потерпілі вимагають особливо дбайливого відношення до себе. З іншого боку, варто утримуватися від озвучування необережних прогнозів щодо завершення розслідування справи, передчасних висновків і необґрунтованих обіцянок. Одне лише непродумане слово слідчого може перетворитися на об'єкт скарг і серйозних обвинувачень з боку потерпілого.

Висновки

Отже, слідчі дії є окремим видом процесуальних дій, що проводяться з метою збирання, дослідження, оцінки й використання доказів уповноваженими службовими особами відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства у процесі розслідування злочинів. З’ясовано, що слідчі дії необхідно розглядати в кримінально-процесуальному, морально-етичному, психологічному та організаційно-тактичному аспектах.

Структурними елементами характеристики морально-етичного аспекту слідчих дій виступають загальні морально-етичні принципи суспільства; норми Конституції України, кримінально-процесуальне законодавство; положення криміналістичної тактики; морально-етичні вимоги, що ставляться до службової особи, уповноваженої на провадження слідчих дій.

Психологічний аспект слідчих дій знаходить свій вираз через відповідні пізнавальні, конструктивні, комунікативні, організаційні, засвідчувальні операції, які складають зміст слідчої дії.

Організаційно-тактичний аспект слідчих дій передбачає співвідношення організаційних і тактичних елементів: організаційні заходи виражаються у якості процесуальних, тактичних, технічних, взаємопов’язаних та спрямованих на розслідування злочину; з тактичної точки зору порядок провадження будь-якої слідчої дії можна розглядати як систему тактичних прийомів.

Визначення напрямів розвитку та удосконалення слідчих дій зумовлене об’єктивними чинниками, має комплексний характер та пов’язане із підготовкою нового Кримінально-процесуального кодексу України, розробкою науково обґрунтованих рекомендацій їх практичного застосування під час розслідування злочинів.

Ефективність та результативність провадження слідчих дій залежить від оптимального поєднання кримінально-процесуальних, організаційних заходів, морально-етичних положень, тактичних і психологічних прийомів, що застосовуються слідчим. Висловлені в межах даного дослідження пропозиції щодо окреслення напрямів розвитку, удосконалення кримінально-процесуальної регламентації та положень тактики слідчих дій спрямовані на підвищення рівня їх наукової розробленості та практики застосування.

Список використаної літератури:

1. Ю.В. Чуфаровский. Юридична психологія. Навчальний посібник., 1997.

2. В.Й.Бочелюк . Юридична психологія. Центр учбової літератури, 2010 .

3. ТимчикГ.С.,КотиковаО.М. Університетська освіта та юридична деонтологія / Университетское образование и юридическая деонтология, 2011.

4. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих навчальних закладів. – К.: "Атика", 1999.

5. Коні А.Ф. Моральні початки в карному процесі ( загальні риси судової етики).- М.,1996.

6. Юридична психологія, За заг. ред.. Я. Ю. Кондратьєва. – К., 2000.

14