Розділ 3. Механізм побудови та реалізації ризик-менеджмента на підприємстві.

В основі діяльності служби ризик-менеджменту лежать стратегія і програма управління ризиком. Стратегію формулюють письмово і вона приймає вигляд Декларації з ризик-менеджменту. Її затверджує вищий керівник організації. Автором первинного тексту декларації зазвичай є один із заступників її першого керівника, на якого покладають загальне управління ризик-менеджментом. Щоб розробити перший варіант такого документа, на допомогу йому можуть запросити зовнішнього консультанта. На цьому етапі надзвичайно важливий свіжий, всеохопний погляд на організацію, її мету, активи, фактори ризику.

Декларація з ризик-менеджменту містить виклад ключових моментів управлінської стратегії підприємства в певній сфері, зокрема зниження рівня можливих ризиків аварій, створення спеціальних резервних фондів для компенсації можливих збитків чи створення системи страхування. Декларація виражає філософію компанії стосовно управління ризиком. У ній слід креслити розмежування повноважень між різними структурними одиницями, зазначити, хто відповідає за певні аспекти управління ризиком тощо.

Наявність чіткої декларації надає компанії такі переваги. По-перше, її розробка фокусує увагу керівництва на питаннях управління ризиками, тому що топ-менеджмент вимушений чітко визначити свою позицію стосовно ризиків, з якими стикається компанія, та донести її до всіх інших працівників. По-друге, декларація допомагає в підготовці планів, потребуючи внесення в них відомостей про те, як саме (операційно та організаційно) компанія буде реалізовувати поставлені завдання у сфері ризик-менеджменту. По-третє, декларація закріплює обов’язки щодо управління ризиками за цілком конкретними посадами, що дозволяє уникнути безвідповідальності працівників компанії та налагодити дисципліну. По-четверте, декларація сприяє обговоренню питань правління ризиками в усіх підрозділах компанії в ході контактів ризик-менеджера з їх працівниками [5].

Настанови з ризик-менеджменту складаються з нормативних, інструктивних та робочих матеріалів ризик-менеджера, потрібних для розробки програми управління ризиками. Настанови можуть мати різну форму та структуру, залежно від того, які вони виконують завдання. Так, якщо вони призначені для використання вищим керівництвом компанії, то мають стислий формат і містять тільки загальні положення про політику та методи управління ризиком. До другого типу належать настанови, розраховані на використання працівниками середнього рівня. У цьому разі в них наводять усі відповідні методики компанії в галузі ризик-менеджменту. Є ще варіант, коли до настанов включають і Програму управління ризиками. Ще раз зауважимо, що не існує якогось обов’язкового стандарту відносно форми настанов та інших документів, які повинна мати компанія для управління ризиками [3].

Практика показує, що ефективне управління ризиками ґрунтується на таких основних положеннях:

1) масштабність. Необхідно охопити всі можливі сфери виникнення ризиків, з метою зниження ступеня невизначеності до мінімуму;

2) мінімізація. Підприємство повинно мінімізувати кількість (спектр) можливих ризиків та ступінь їхнього впливу на свою діяльність за допомогою лімітування, страхування ризиків;

3) адекватна реакція. Підприємства повинні швидко реагувати на внутрішні та зовнішні зміни, які призводять до виникнення реального ризику. Це можливо здійснити тільки за допомогою постійного і безперервного маркетингу та за рахунок ефективної організації робіт по розробці стратегії розвитку підприємства;

4) зважене прийняття ризику. Тільки в тому випадку, коли ризик є обґрунтованим, підприємство може прийняти його, тобто необхідно ще до початку діяльності підприємства визначити чи будуть перевищувати результати діяльності затрати, приймати ризик тільки у допустимих розмірах (зазвичай величина втрат не повинна перевищувати суму доходів або влас-них коштів) та завчасно прогнозувати можливі наслідки у випадку реалізації ризику [13].

Процес управління ризиком включає такі етапів.

1етап. Визначення мети. Являє собою формулювання мети, відповідно до якої визначають ступінь прийнятності ризику (для підприємницької структури головною метою є забезпечення стійкого існування організації у невизначеному середовищі). Цілі, які ставить організація на конкретному етапі свого розвитку, так чи інакше входять у протиріччя з можливим ризиком, який виникає при реалізації цих цілей.

2 етап. Визначення границь ризику. Границями ризику є юридичні особи, обмежуючі рішення самого підприємства, строки подій, ступінь ризику.

3 етап. Встановлення факторів та джерел ризику. Фактор ризику – причини або рушійні сили, які породжують ризиковані процеси. Джерела ризику – це конкретні складові елементи факторів, які обумовлюють можливість втрат. Основні джерела виникнення ризиків: фінансові і економічні умови підприємницької діяльності; організація виконання і управління (менеджмент) операцією (проектом); політичні умови підприємницької діяльності; обставини, зв’язані з виконанням операції (проекту); фізичне пошкодження матеріальних цінностей; конструкторські, технологічні особливості проекту; втрата конфіденційної інформації; стихійні лиха; екологічні умови та ін. [9].

Ідентифікація ризиків є одним з найбільш працемістких та найменш формалізованих етапів проведення ризик-менеджменту. Налічується понад десять систем класифікації ризиків та всередині цих систем класифікації кілька сотень форм ризиків. Якісна їх ідентифікація звичайними способами не формалізується. Експертний шлях якісної оцінки ризиків має суттєву передумову: повинна існувати достатня група кваліфікованих експертів, що володіють всією повнотою інформації про розвиток підприємства і про його економічне середовище. На стадії ідентифікації ризику виділяється перше гостре питання формування ефективної системи ризик-менеджменту: відсутній стандартизований підхід до якісної оцінки ризику, що є передумовою відповідної їх кількісної оцінки. Визначення кількості та важкості ризику супроводжується їх кількісним аналізом. Проте аналіз ризиків в організаціях вимагає не стільки точної кількісної оцінки ризику, скільки надійного визначення ймовірних джерел та ймовірних конкретних подій, що загрожують чи можуть загрожувати ефективній діяльності (ідентифікації ризику), а також формування системи ефективних методів та прийомів для уникнення та зниження можливих негативних наслідків. Ризик-менеджер повинен розуміти управлінські процеси та технологію виробництва, досконало знати продукти підприємства та зовнішні чинники, які можуть впливати на бізнес-процеси організації, мати досвід роботи, в тому числі управлінський, а також добрі аналітичні та математичні навички. Крім того, необхідний широкий кругозір, стійкість до стресів, спроможність приймати рішення за недостатнього обсягу інформації [10].

На етапі пошуку методів зменшення чи запобігання ризику застосовують різний фінансовий інструментарій. Він широко відомий, проте ефективність застосування цього інструментарію ґрунтується насамперед на ефективній системі ідентифікації та кількісної оцінки ризику. В умовах дефіциту фінансових ресурсів також важливим є і визначення пріоритетного напряму управління ризиком, що особливо актуально для підприємств України. Визначення кількісної межі застосування певних інструментів не є достатньо обґрунтованим.

Таким чином, при побудові та функціонуванні фінансово-економічного механізму ризик-менеджменту підприємства постає низка проблем, що потребує комплексного вирішення. На думку автора, вихідною з цих проблем є нерозуміння ризику як дуалістичної економічної категорії, а відтак і однобокість підходів у побудові систем якісної та кількісної оцінки ризику як основи фінансово-економічного механізму відповідної системи менеджменту. Вихідним підґрунтям для формування ефективної системи ризик-менеджменту підприємства має стати формування ідеальної моделі виникнення ризику [2].

Рис.3.1. Заходи з підвищення ефективності менеджменту в умовах ризику

Розгляд результатів застосування пропонованої системи фінансово-економічного механізму ризик-менеджменту дає змогу констатувати значне зменшення інтегрального критерію ризику за всіма показниками. Крім того підприємство досягає зростання фінансових результатів діяльності і поліпшення фінансового стану, що перевірено ретроспекцією аналізованих даних [7].

Кожне підприємство, з огляду на специфіки своєї діяльності, обраної маркетингової, цінової, продуктової, фінансової та інших функціональних стратегій, визначає індивідуальну сукупність засобів управління ризиком. Проте існують і загальні підходи до управління ризиком, які й будуть розглянуті нижче.

Однією з найавторитетніших методик проведення ризик-менеджменту є підхід, запропонований компанією PricewaterhouseCoopers, що працювала за завданням InternationalFederationofAccountants (IFAC). Використовуєтьсятрирівнева система визначення й аналізу ризиків, яка виходить з того, що існує безліч джерел факторів ризику, які можна згрупувати у три класи (макрорівень, мікрорівень і внутрішньо-організаційні).

На першому рівні знаходяться систематичні (системні) ризики, які організація практично не має можливості контролювати. Вони належать до різних складових оточення, у якому діє компанія. Це політичні, правові, макроекономічні ризики тощо. На другому рівні знаходяться фактори ризику, які організація не може контролювати, але може впливати на них. Це конкуренція, репутація і регулювання. На третьому рівні знаходяться ризики, на які компанія може впливати, – кредитні, ліквідності, технології, виробничі.

У загальному вигляді ймовірність події оцінюють, не враховуючи заходів, що компанія може вжити для того, щоб знизити цю ймовірність. У чистому вигляді ймовірність оцінюють, ураховуючи, що буде вжито всіх можливих заходів, щоб уникнути ризику чи знизити його ймовірність. Цільовий підхід означає, що для ризику встановлюють визначені параметри ймовірності, які відбивають погляд керівництва компанії. Якщо ж чиста ймовірність і цільова різняться, то варто переглянути ризик-профіль. Загально прийнято виражати ймовірність у таких термінах: висока, помірна і низька [4].

Сукупність методів (можливих дій та заходів) щодо управління ризиком прийнято поділяти на кілька груп (рис. 3.2).

Рис.3.2. Методи щодо управління ризиком

Зростає статус ризик-менеджменту на організаційному рівні - у багатьох акціонерних товариствах до Ради директорів було введено посаду директора з ризику.Менеджери не повинні обмежуватися тільки питаннями безпеки виробництва в рамках законодавчих вимог. Повномасштабна стратегія управління ризиками оперує не тільки технічної, а й економічної, політичної, правової та екологічної складовими ризику.Фінансування виробництва здійснюється тепер у новій формі - у вигляді ринкового інвестиційного процесу, в якому беруть участь як вітчизняні, так і іноземні оператори [8].

Згідно офіційних документів діяльність Правління Національного банку України відповідала Основним засадам грошово-кредитної політики на 2012 рік. «Монетарні заходи, які були застосовані під час проведення грошово-кредитної політики, повністю відповідали тим процесам, що відбувалися на макроекономічному рівні, і цілям та завданням грошово-кредитної політики на 2012 рік”, - зазначено в рішенні Ради Національного банку України. Розвиток економіки України в 2012 році перебував під суттєвим впливом зовнішніх несприятливих чинників. За домінування рецесивних тенденцій у світовій економіці знижувалися попит і ціни на традиційну українську експортну продукцію, що відповідним чином відображалося на показниках платіжного балансу та розвитку реального сектору економіки. Крім того, у 2012 році було здійснено значні виплати за державним та гарантованим державою боргом, обсяг яких більше ніж удвічі перевищив платежі 2011 року.

Підтримці цінової стабільності, на думку Ради Національного банку України, сприяло збереження прогнозованої ситуації на валютному ринку. Так обмінний курс гривні за безготівковими операціями в 2012 році знизився на 0,29% - до 8,052 грн./дол. США. На готівковому сегменті валютного ринку гривня за операціями з продажу доларів США за цей період знецінилася на 0,28% - до 8,088 грн./дол. США.

Рада Національного банку України також відзначила, що динаміка грошової пропозиції відповідала макроекономічній ситуації. Зокрема збільшення монетарної бази в 2012 році на 6,4% забезпечило приріст грошової маси на 12,8%. Заходи, спрямовані на розвиток та посилення стійкості банківської системи, сприяли подальшому розширенню ресурсної бази банків. А обсяг депозитів населення в 2012 році збільшився на 19,0% [11].

Західні інвестиції хоча і повільно, але все ж таки приходять до України. Для їх залучення в конкретний промисловий проект українським керуючим необхідно володіти стратегічними підходами до управління ризиком на рівні своїх західних партнерів, тоді як ті, у свою чергу, активно використовують весь спектр ризиків для оцінки інвестиційних проектів [11].

Розвиток ситуації в економіці України в останні три роки засвідчує перманентне наростання ризиків, пов'язаних з кризовими процесами. На вітчизняну економіку продовжують негативно впливати як стагнація світової економіки, так і макроекономічні та валютно-фінансові дисбаланси, які сформувалися в останньому кварталі 2008 року.

ВИСНОВОК

ризик менеджмент збиток експозиція

Таким чином, ризик-менеджмент як специфічний вид діяльності сприятиме вирішенню двох важливих завдань:

• робота керівників ризиками дозволить виробити стимули до більш зваженого відношення до ризиків, тобто ризик-менеджмент здатний стати філософією організації, елементом її організаційної культури, доступної кожному співробітникові;

• використання потенціалу системи управління ризиками на макрорівні забезпечити прозорість підприємств і ринку в цілому.

Актуальність цієї проблеми буде простежуватися і надалі, оскільки підприємства працюють в динамічному середовищі, а постійна зміна ринкових умов неможлива без ризиків. Щодо майбутніх напрямків дослідження даного питання, то можна виокремити такі: розробка основних етапів побудови системи управління ризиками, можливість перейняття від зарубіжних компаній досвіду щодо ризик-менеджменту.

В Україні ефективну систему ризик-менеджменту має тільки банківська сфера за рахунок того, що в основному банківський капітал є змішаним, має частку закордонних коштів. А це, в свою чергу, дозволяє залучати зарубіжних експертів для побудови системи управління ризиками.

Ще одним напрямком розвитку ризик-менеджменту може бути створення спільних підприємств на основі іноземного капіталу, з метою перейняття досвіду і розвитку власної економіки.

Кінцева мета ризик-менеджменту відповідає цільовій функції підприємництва, яка полягає в здобутті найбільшого прибутку при оптимальному, прийнятному співвідношенні прибутку й ризику [5].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вітлінський В.В., Великоіваненко Г.І. Ризикологія в економіці та підприємництві: Монографія. – К.: КНЕУ, 2004. – 480 с.

2. Вітлінський В.В., Верченко П.І. Аналіз, моделювання та управління економічним ризиком:Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2000. – 292 с.

3. Донець Л.І. Економічні ризики та методи їх вимірювання: Навч. посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2006. – 312 с.

4. Економічний ризик: ігрові моделі: Навч. посібник / В.В. Вітлінський, П.І. Верченко, А.В. Сігал, Я.С. Наконечний; За ред. д-ра екон. наук, проф. В.В. Вітлінського – К.: КНЕУ, 2002. – 446 с.

5. Івченко І.Ю. Моделювання економічних ризиків і ризикових ситуацій: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 344 с.

6. Старостіна А. О., Кравченко В. А. Ризик-менеджмент: теорія та практика: Навч. посіб. - К.: ІВЦ “Видавництво «Політехніка»”, 2004. - 200 с.

7. Гольдштейн Г.Я., Гуц А. Н., Основы риск-менеджмента//Проблематика риск-менеджмента. "Менеджмент" (МВА). Таганрог: ТРТУ, 1999

8. В.А.Кравченко. Функціональний та інтегральний підходи до управління підприємницькими ризиками: теорія та практика / Володимир Кравченко // Проблеми системного підходу в економіці. - 2008 - №2.

9. С.М. Бугрова, Н.М. Гук Риск-менеджмент. Учебноепособие. Кемерово 2005

10. Кравченко В.А. Стан управління підприємницькими ризиками: українська специфіка / Володимир Кравченко // Проблеми системного підходу в економіці. - 2007. - №3. - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2007-3/Kravchenko_307.htm. - Заголовок з екрану.

11. Діяльність Правління Національного банку України відповідала Основним засадам грошово-кредитної політики на 2012 рік. Прес-реліз

12. Вітлінський В. Фінансовий ризик і методи його вимірювання // Фінанси України. - 2007. - № 5. - C. 13-23

13. Васюренко О. В. Ризик як складова економічних процесів // Фінанси України. - 2005. - № 7. - С.68-74

14. Грачов В. Класифікація ризиків та управління ними // Фінанси України. - 2002. - № 10. - C. 56-60