Розіл іі. Публічно-правові міжнародні економічні спори та способи їх розв’язання

1. Система міжнародно-правових засобів урегулювання міжнародних економічних спорів

Однією із особливостей міжнародного економічного права, як і міжнародного права в цілому, є відсутність міжнародних інститутів, які б забезпечували у примусовому порядку виконання його норм. Тому головна роль у цій справі належить самим державам, які діють самостійно, індивідуально або об'єднуються у відповідні міжнародні організації. Зазначену особливість слід враховувати і при з'ясуванні питання про забезпечення виконання міжнародних економічних договорів.

Як свідчить практика міжнародного економічного співробітництва, абсолютна більшість міжнародних економічних договорів, а отже і зобов'язань, що закріплюються в них, виконується належним чином. Це відповідає міжнародному правопорядку і, зокрема, одному із основних принципів міжнародного права – принципу сумлінного виконання міжнародних зобов’язань. Всі суб'єкти міжнародних економічних відносин, відповідно до нього, повинні виконувати вимоги міжнародного права, зокрема міжнародного економічного права, а також ті конкретні зобов'язання, що випливають із відповідних договорів. Будь-які порушення норм, що діють у цій сфері, невиконання або неналежне виконання своїх міжнародних зобов'язань є правопорушенням, тобто міжнародним деліктом, яке потребує свого відповідного розгляду, з тим щоб певним чином зреагувати на такий факт. Ці порушення у сфері міжнародного економічного співробітництва можуть бути пов’язані з боргами, цільовим призначенням міжнародних кредитів та їх погашенням, компенсаційними виплатами, заподіяню шкодою, порушенням строків тощо. Тому норми багатьох міжнародно-правових актів спрямовані на правове забезпечення виконання зобов'язань міжнародних економічних договорів.

Розглядаючи питання про систему міжнародно-правових засобів урегулювання міжнародних економічних спорів, необхідно зазначити, що вони практично не відрізняється від системи таких засобів, що застосовується і в інших напрямах міжнародного співробітництва. А інакше і не може бути, оскільки ця система засобів віддзеркалює один із принципів міжнародного права, який зобов’язує вирішити міжнародні спори вцілому мирними засобами. А це значить, що цей принцип зобов’язує конкретну державу вирішити всі міжнародні спори з іншими державами в такий спосіб, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість. Держави повинні прагнути до швидкого і справедливого розв’язання своїх міжнародних спорів з допомогою переговорів, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органів або іншими мирними засобами на свій вибір. Держави повинні узгодити такі мирні засоби, які відповідали б обставинам і характеру спору. Вони повинні утримуватися від будь-яких дій, які можуть погіршити становище настільки, що буде створена загроза підтриманню міжнародного миру і безпеки.

Мирні спори розв’язуються на основі суверенної рівності держав і відповідно до принципів свободи вибору засобів мирного розв’язання спорів.¹⁶ Необхідно зазначити, що цей принцип знаходиться в системному взаємозв’язку з іншими загальними принципами міжнародного права, зокрема, з принципами мирного співіснування, принципом утримання у своїх міжнародних відносинах від погрози застосування сили або її застосування як проти територіальної недоторканості і політичної незалежності держави, принципом сумлінного виконання міжнародних зобов’язань, принципом сувереної рівності держав, принципом рівноправ’я і самовизначення народу та принципом співробітництва. Важливою міжнародно-правовою основою реалізації цього принципу є норми Глави VI Статуту ООН «Мирне вирішення спорів» (ст.ст. 33-38). Зокрема, в ст. 33 зазначено, що сторони, які приймають участь в будь-якому спорі, продовження якого могло б загрожуванні підтриманню міжнародного миру та безпеки, повинні, перш за все, намагатися вирішити спір шляхом переговорів, обстеження, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органів або угодам, або іншим мирним засобом на свій розсуд. В цій статті практично узагальнена практика мирного розгляду спорів. Які засоби обрати - це справа держав, між якими виник спір. До речі, зазначені засоби мирного урегулювання спорів відзеркакюлються і в ряді міжнародно-правових актів міжнародних галузевих організацій. Наприклад, в Домовленості про правила та процедури вирішення спорів між країнами – членами СОТ від 15 квітня 1994 р. в ст. 5 регулюється використання добрих послуг, примирення і посередництва.

Необхідно зазначити, що питання мирного регулювання міжнародних спорів має свою певну історію, яка відзеркалена у таких важливих міжнародно-правових актах як Конвенція про мирне вирішення міжнародних зіткнень від 5 (18) жовтня 1907 року, Загальний акт про мирне розв’язання міжнародних спорів від 26 вересня 1928 року, Статут ООН, акти органів цієї організації, установчі документи міжнародних організацій та їх акти, Декларація про принципи міжнародного права (1984 р.), Хартія економічних прав та обов’язків держав (1979 р.), Статут Міжнародного Суду ООН, Манільська декларація про мирний розгляд міжнародних спорів 15 листопада 1992 р., Декларація про запобігання та усунення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру та безпеці, і про роль ООН в цій галузі (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 43/51 від 5 грудня 1988 р.), Принципи урегулювання спорів і положення процедури, прийняті Нарадою по безпеці і співробітництві в Європі від 8 лютого 1991 р. (зі змінами результатах Наради по безпеці і співробітництві в Європі по мирному врегулюванні спорів від 12-23 жовтня 1992 р.), Пакт Ліги арабських держав (1945 р.), Статут Організації африканської єдності (1963 р.), Статут Органії американських держав (1948 р.) та інших міжнародно-правових документах, що закріплюють положення щодо мирного врегулювання міжнародних спорів, зокрема і економічних. Така, прийнята в різний час, значна кількість міжнародно-правових актів щодо мирного урегулювання міжнародних спорів, свідчить про те, що забезпеченню міжнародного миру та безпеки було, є і буде завжди надзвичайно актуальною світовою проблемою.

Серед засобів забезпечення вирішення міжнародних спорів економічного змісту, які, як правило, супроводжуються розходженнями відповідних інтересів його учасників у цій сфері, найпоширенішим у першу чергу є здійснення переговорів, які можуть носити в залежності від кількості їх учасників двосторонній або багатосторонній характер. Цей спосіб урегулювання використовується суб’єктами міжнародного права шляхом безпосереднього письмового або усного контакту осіб, які уповноважені їх вести. При цьому можуть також використовуватися засоби телефонного, телеграфного та електронної мережі зв’язку. Переговори є найпоширенішим засобом, до якого звертаються держави перш ніж використати інші, тобто вони передують іншим засобам врегулювання міжнародних спорів. Враховуючи те, що в міжнародно-правових актах не визначенна процедура ведення таких переговорів, то вони здійснюються у порядку визначеному державами, які їх ведуть. Звичайно, в даному випадку, організація таких переговорів опирається на міжнародну практику. Ряд переговорів передбачає створення відповідних як міжнародних, так і національних допоміжних структур (комісій, робочих груп тощо). Наприклад, координацію діяльності органів виконавчої влади України стосовно вирішення питання набуття нашою державою членства в СОТ було покладено на створену Міжвідомчу комісію з питань вступу України до Світової організації торгівлі. А в рамках СОТ було сформовано Робочу групу. До цієї групи входили представники 43 країн. На останньому її засіданні розглянуто стан двосторонніх переговорів України з країнами – членами цієї групи, а також стан гармонізації українського законодавства з нормами та вимогами угод СОТ. А взагалі слід зазначити, що за існуючою в СОТ практикою для прийняття остаточного рішення щодо повноправного членства в ній якоїсь країни в середньому проводиться 6-8 засідань Робочої групи з питань вступу до СОТ.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. була створена Робоча група з опрацювання питання вступу України до СОТ та імплементації національного законодавства до її вимог.¹⁷

Слід зазначити, що переговори ведуться від імені держави їх главами, главами урядів, міністрами іноземних справ, спеціально призначеними для цього дипломатичними та іншими працівниками. А взагалі, для організації переговорів спрямованих на врегулювання міжнародних спорів властива їх ієрархія. Як правило, такі переговори розпочинаються на рівні дипломатичних представників, а якщо не досягнуто успіхів, то вони продовжуються на рівні міністрів закордонних справ і в кінці кінців можуть завершитись на рівні глав держав або ж урядів. Як свідчить практика, ефективність переговорів з приводу міжнародних економічних спорів, як і інших спорів, буває високою лише за умови, якщо вони ведуться на ґрунті взаємної поваги суверенітету сторін, їх рівності, сприяння зміцненню миру, в кінці кінців бажання їх розв’язати. А в разі недосягнення бажаних результатів під час переговорів, сторони можуть звернутися до міжнародного арбітражу або міжнародного суду. Наприклад, Україна і Румунія тривалий час (1998-2004 рр.) вели дипломатичні переговори стосовно так званого Зміїного острову. Було проведено 24 раунди таких переговорів. Але до обопільно бажаних наслідків не дійшли. І як відомо, Румунія подала позов до України до Міжнародного Суду ООН в Гаазі, результати розгляду якого будуть більш детально висвітлені нижче. А взагалі терміни здійснення переговорів ніяким міжнародно-правовим актом не визначені. Вони можуть вестися від кількох днів до кількох років як це видно із зазначеного вище прикладу.

В ряді випадків звертає на себе увагу те, що деякі спори економічного характеру випливають з певних політичних ситуацій. Так, на протязі липня, серпня місяців 2013 р. в засобах масової інформації активно обговорювалось питання переговорів між відповідними посадовими особами України та Російської Федерації щодо так заванного «шоколадного» скандалу, пов’язаного з начебто низькою якістю цукерок торговельної марки «Рошен» у зв’язку з тим, що в ньому нібито міститься бензопірен (високотоксична речовина, небезпечна для людина навіть у малій концентрації). Таку інформацію зробила російська сторона. Враховуючи зміст цієї інформації, відповідні державні служби Таджикістану, Казахстану, Молдови та Білорусії провели відповідні дослідження і виступили із заявою, що бензопірен у зазначеній продукції відсутній, про що зробили офіційні заяви. Як коментує керівництво Українського інституту аналізу і менеджменту, скандал в українсько-російських політичних взаєминах не є випадковим. Мовляв політик і одночасно власник компанії «Рошен», екс-міністр економічного розвитку і торгівлі України, народний депутат Петро Порошенко, активно критикує можливість вступу України до Митного союзу. Крім того, він брав участь у поміченому у Російській Федерації мовному скандалі з етикетками продукції його фабрики, скасувавши рішення про випуск виробів з російськими етикетками.¹⁸

Було б невірним вважати, що переговори використовуються лише як засіб вирішення спорів, зокрема економічного характеру. Вони мають досить широкий спектор використання вирішення різних питань економічномічного, політичного і гуманітарного міжнародного співробітництва. Результати будь-яких міжнародних переговорів віддзеркалюються в різних документах, таких як угодах, договорах, деклараціях, протоколах, заявах тощо. Цілком зрозуміло, що укладення міжнародних угод та договорів між державами як результатів переговорів повинні реєструватися у Секретаріаті ООН (ст.102 Статуту ООН).

Крім держав, однією з учасників міжнародних переговорів може бути і міжнародна організація, що випливає із Віденської конвенції про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. (ст.ст. 12, 14, 15, 20, 24, 25, 40, 47, 49, 50, 77).

Наступним засобом забезпечення вирішення міжнародних спорів взагалі і економічного характеру, зокрема, є посередництво. Воно зводиться до ведення переговорів державою або групою держав, міжнародною організацією, окремою особою (наприклад, главою держави, посадовою особою, відомим громадським діячем). За визначенням Пушміна Е.А., в «Юридичній енциклопедії», подається сутність посередництва та його особливості. Як зазначається, процедура посередництва не пов’язана з суворо визначеними процесуальними нормами і повинна ґрунтуватися на неухильному додержанні основних принципів і норм сучасного міжнародного права. Воно може здійснюватися як за запитом держав, що беруть участь у спорі, так і за власною ініціативою але при згоді обох сторін спору. Пропозиція посередництва не повинна розглядатися втручанням до внутрішніх справ сторін, що беруть участь у спорі. Посередництво тісно пов’язане з добрими послугами, але передбачає більшу міру участі третьої сторони у мирному вирішенні спору. В міжнародній практиці бувають випадки, коли добрі послуги переростають у посередництво. Беручи участь у переговорах сторін, посередник повинен, шляхом внесення своїх пропозицій, сприяти розробці прийнятного для них варіанту мирного вирішення спору. Пропозиції посередника не є обов’язковими, і вирішальне слово щодо суті спору завжди залишається за його сторонами, які можуть прийняти або відхилити пропозиції посередника.¹⁹ Слід віддати належне, що Пушмін Е.А. досить ґрунтовно дослідив інститут посередництва в міжнародному праві. Зокрема, він зосередив свою увагу на юридичній природі посередництва, його визначенні, сфері застосування, співвідношенню посередництва і добрих послуг, висвітлив, на той час, сучасну практику посередництва держав та міжнародних організацій та розглянув інші питання.²⁰

Як уже зазначалося, добрі послуги і посередництво між собою взаємопов’язані. В тому випадку, коли держава або інший суб’єкт, який виступає з пропозицією щодо примирення сторін, між якими ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних та інших переговорів, цей вид посередництва називається добрими послугами. В іншому випадку, коли посередник на запрошення сторін, між якими виник спір, веде переговори з ними з метою їх примирення, то цей вид посередництва прийнято називати особистимим посередництвом.

Основу використання посередництва закладено в Гаазькій конвенції про мирне розв’язання міжнародних зіткнень (5 (18) жовтня 1907 р.). В цій конвенції є спеціальний Розділ ІІ «Про добрі послуги та посередництво» (ст.ст. 2-8).²¹ Посередництво як один із засобів мирного розв’язання спорів закріплений в Статуті ООН (ст. 33).

У ряді випадків для розв'язання спорів створюються погоджувальні комісії. Порядок створення та функціонування цих комісій в Загальному акті про мирне вирішення спорів від 26 вересня 1928 р.. До нього були внесені поправки Генеральною асамблеєю ООН 28 квітня 1949 р.. В Загальному акті про мирне розв’язання спорів закріплена спеціальна Глава І «Про погоджувальні процедути» (ст.ст. 1-15). Положення цього міжнародно-правового акту розповсюджується на сторони, які до нього приєдналися, при умові, що ці спори не могли бути розв’язані дипломатичним шляхом. Для розгляду цих спорів міжуть бути створені постійні або спеціальні комісії. Постійна погоджувальна комісія повинна бути створена в шестимісячний строк за проханням направленим однією із сторони договору іншій. При відсутності іншої угоди зацікавленості сторів, ця комісія буде створена наступним чином. Перш за все комісія повинна складатися із п’яти її членів, сторони призначають кожна по одному члену, який може бути обраним із числа громадян відповідної країни. Три інші члени комісії повинні бути обрані за загальною згодою із числа громадян третіх країн. Вони повинні бути різного громадянства, не мати постійного місця проживання на території заінтересованих сторін і не знаходитися на їх службі. З їх числя сторони назначають голову комісії.

Члени комісії призначаються на три роки. Вони можуть бути переобраними. Члени комісії, призначені за обопільною згодою, можуть бути замінені на протязі строку своїх повноважень, за згодою сторін. В той же час кожна сторона має можливість провести заміну призначеного нею члена комісії. Але не дивлячись на їх заміну члени комісії залишається в посаді до завершення роботи, яка на них покладалась.

Якщо при виникненні спору не існує постійної погоджувальної комісії, то на протязі трьохмісячного строку з дня заяви однієї зі сторін іншій стороні, повинна бути створена спеціальна комісія для розгляду спору. Призначення членів комісії здійснюється таким же шляхом як і членів погоджувальної комісії (ст. 5).

Якщо призначення членів постійної або спеціальної погоджувальної комісії не буде здійснено з зазначені строки, то необхідні призначення можуть бути доручено зробити третій державі, вибраній за взаємною згодою сторін, або ж Голові Генеральної Асамблеї, або в перервах між сесіями останньому її голові. Якщо не буде досягнуто згоди не по жодному із цих порядках, то кожна сторона може вказати державу і призначення будуть здійснені спільно цими державами. Якщо в трьохмісячний строк ці держави не зможуть прийти до згоди, то кожна з них подасть кандидатів в числі, яке рівне числу членів, що підлягають призначенню. А жребінь вирішить хто із поданих таким чином кандидатів буде прийнятий (ст.6).

Справи погоджувальних комісій порушуються шляхом заяви, направленої голові обома сторонами, що діють за взаємною згодою. А якщо така згода відсутня, то кожна зі сторін може направити відповідну заяву. В цій заяві, крім короткого викладу предмету спору, буде запропоновано комісією прийняти всі заходи, які б сприяли погодженню інтересів.

Роботи погоджувальної комісії можуть бути публічними лише в силу рішення прийнятого комісією за згодою сторін.

Погоджувальна комісія має своїм завданням зясувати спарні питання, зібрати з цією метою шляхом слідства або іншими шляхами всі необхідні матеріали і намагатися привести сторони до згоди.

По закінченню своєї роботи комісія складає протокол, констатуючи, залежно від обставин, що сторони прийшли до розв’язанню питання і в даному випадку вказуються умови його розв’язання, або що сторони не приведені до згоди. У протоколі не вказується, що рішення комісії були прийняті одноголосно або більшістю голосів. Роботи комісії повині бути, якщо сторони не погодились інакше, закінчені на протязі шестимісячного строку, рахуючи з дня, коли спір був поданий комісією (ст.15).²²

Погоджувальні комісії можуть створюватись і іншим шляхом, але завжди на паритетних засадах, тобто з рівною кількістю представників від сторін, між якими виник спір. Ці комісії обстежують і аналізують ситуацію, вивчають причини виникнення спору та пропонують шляхи його припинення. На підставі одержаних матеріалів формулюють свої висновки та пропозиції, що передаються урядам держав, між якими виник спір.