50.Джерела формування власного капіталу (внутрішні і зовнішні) та їх характеристика.

Розглядаючи джерела формування власного капіталу, можна виділити таку класифікацію:

1.Внутрішні джерела.

2.Зовнішні джерела.

До внутрішніх джерел відносяться:

прибуток, що залишається в розпорядженні підпри-ва (ЧП). Забезпечує переважно формування приросту ВК.

амортизаційні відрахування. Суму ВК вони не збільшують, а лише виступають засобом його реінвестування.

інші внутрішні джерела не відіграють помітної ролі у формуванні власних фін. ресурсів підпри-ва.

Зовнішніми джерелами ВК підпри-ва є:

залучення додаткових пайових внесків в статутний фонд.

залучення акціонерного к. шляхом емісії і реалізації акцій.

отримання безповоротньої фін. допомоги.

Інші зовнішні джерела:

безоплатно отримані матеріальні і нематеріальні активи.

При визначенні оптимального співвідношення важливо забезпечення управління підпри-ва його попередніми засновниками. Зростання додаткових пайових внесків може призвести до втрати управління підпри-вом його власниками.

51.Визначення вартості власного капіталу підприємства.

Розвиток підпри-ва вимагає перш за все мобілізації і підвищення ефективності використання власного капіталу, так як це забезпечує зростання його фін. стійкості і рівня платоспроможності. Тому першочергова увага повинна бути приділена оцінці вартості ВК у розрізі окремих його елементів і в цілому. Оцінка вартості ВК має ряд особливостей, основними з яких є:

а) необхідність постійного коректування балансової суми ВК в процесі здійснення оцінки;

б) оцінка вартості знов залучаємого ВК носить ймовірнісний, а значить в значній мірі умовний характер.

в) суми виплат власникам капіталу входять в склад оподатковуваного прибутку, що збільшує вартість ВК у порівнянні з запозиченим.

г) залучення ВК пов’язано з більш високим рівнем ризику інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик.

д) залучення ВК не пов’язано, як правило, з поворотнім гр. потоком за основною його сумою, що визначає вигідність використання цього джерела підпри-вом не дивлячись на більш високу його вартість.

З урахуванням цих особливостей розглянемо механізм оцінки і управління вартістю ВК. Базові елементи оцінки такі:

1.Вартість функціонуючого ВК має найбільш надійний базис розрахунку у вигляді звітних даних підпри-ва. В процесі такої оцінки враховуються:

а) середня сума використовуваного ВК у звітному періоді за балансовою вартістю;

б) середня сума використовуваного ВК у поточній ринковій оцінці;

в) сума виплат власникам капіталу (у формі процентів, дивідендів і т.п.) за рахунок чистого прибутку підпри-ва. Ця сума і є ціною, яку підпри-во платить за використання капіталу власників.

Вартість функціонуючого ВК підпри-ва у звітному періоді визначається за формулою: ВК_фз=(ЧП_с*100)/СК_с, де ВК_фз – вартість функціонуючого ВК у звітному періоді, %; ЧП_с – сума чистого прибутку, виплаченого власникам в процесі її розподілу за звітний період; СК_с – середня сума ВК у звітному періоді. Відповідно вартість функціонуючого ВК в плановому періоді визначається за формулою: ВК_фп=ВК_фз*ПВ_т, де ВК_фп – вартість функціонуючого ВК в плановому періоді, %; ВК_фз – вартість функціонуючого ВК у звітному періоді, %; ПВ_т – плануємий темп зростання виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу, виражений десятичним дробом.

2.Вартість нерозподіленого прибутку останнього звітного періоду оцінюється з урахуванням певних прогнозних розрахунків. З урахуванням цього вартість нерозподіленого прибутку прирівнюється до вартості функціонуючого ВК у плановому періоді: ВНП=ВК_фз.

3.Вартість додатково залучаємого акціонерного капіталу розраховується у процесі оцінки диференційовано за привілейованими акціями та за простими акціями.