ВСТУП
Аграрні відносини – особливий вид економічних відносин у суспільстві між його членами, господарствами, державою з приводу привласнення різних об'єктів власності, а також землеволодіння, землекористування реалізації сільськогосподарської продукції та розподілу доходів господарств. Головним в аграрних відносинах є розподіл землі – основного засобу виробництва в секторі їх розв'язання здійснюється революційним шляхом або в процесі еволюційного розвитку виробництва, вдосконалення землеволодіння і землекористування, розвитку продуктивних сил. Цей процес у кожній країні світу мав свої особсільському господарстві – між класами, соціальними групами, громадянами, на яких правах земля розподілена – приватної власності, оренди, тимчасового або довічного користування тощо. Це визначає характер економічних відносин і суперечностей в аграрному ливості. Так, в Англії капіталістична земельна власність виникла внаслідок вигнання селян з їхній земель і обгородження цих земель У Німеччині (Пруссії), Російській імперії та в інших країнах Європи поміщицькі латифундії у процесі реформ поступово перетворювалися на капіталістичні господарства. Земельні реформи 1848-61 у цих державах ліквідували феодальну земельну власність – основу кріпосницької системи – і зумовили появу великої кількості селянських господарств. У Франції феодальне землеволодіння скасувала Велика Французька революція (1789-93), тут утвердилося дрібноселянське господарство, засноване на приватній власності на землю. У США земля безкоштовно передавалася у власність поселенцям (гомстедерам), які започаткували розвиток фермерського господарства. У зарубіжних країнах значного розвитку набула оренда землі у землевласників селянами-фермерами або капіталістами-підприємцями. На час, визначений договором, орендар стає господарем землі, самостійна приймає рішення щодо виробництва і реалізації продукції, розподілу доходів. У колишньому СРСР землю націоналізували, вона стала власністю держави і була передана в користування селянам. Але наприкінці 20-х – на початку 30-х було проведено насильницьку колективізацію і створено колгоспи й радгоспи. Селянські господарства були ліквідовані, а найзаможніші селяни розкуркулені й репресовані. Створена колгоспно-радгоспна система виявилася вкрай неефективною, оскільки виробник був відчужений від землі, управління та створеного ним продукту, перетворювався на наймита, не зацікавленого в ефективному використанні ресурсного потенціалу. Але колгоспи і радгоспи були вигідною формою господарювання для держави, легше було командувати ними, вилучати у селян не тільки додатковий, а й нерідко необхідний продукт через механізм «ножиць цін» (занижених на сільськогосподарську продукцію і завищених на промислову).[1.http://pidruchniki.ws/12090613/politekonomiya/sistema_agrobiznesu_zemelna_renta]
1.Ринок. Його суть і функціі. Ціна землі
Ринкова економіка починає своє повнокровне існування саме як вирішальна форма організації суспільного виробництва з перемогою капіталізму. Визначальним елементом цієї системи є ринок, який слід віднести до однієї з найскладніших економічних категорій, яка відображає надзвичайно складну сукупність виробничих відносин.
Єдиної дефініції стосовно ринку немає, і це природно, бо науковці, визначаючи сутність ринку, роблять акцент на тій чи іншій стороні цього багатогранного явища. Найчастіше визначення ринку дають у такому дещо вузькому значенні, зводячи його сутність до товарного обміну. З цієї позиції ринок - це місце, де зустрічаються покупець і продавець або це обмін товарів, що здійснюється за законами товарного виробництва. Ці визначення, безсумнівно, мають право на існування, але вони дуже стислі і за великим рахунком не дають повного розкриття сутності ринку.
Поряд з цим підходом є визначення, в яких дослідники намагаються розкрити сутність ринку не з огляду на головні (товарообмінні) операції, а з огляду на його місце в суспільному відтворенні загалом. Іншими словами, визначення ринку дається більш широко, як одній з форм організації суспільного виробництва. У цьому значенні ринок можна визначити так: в економічній системі, яка функціонує як товарне виробництво, ринок - це головний регулюючий механізм усього суспільного відтворення, який реалізує свої функції через багатогранну сукупність виробничих відносин, що формуються в процесі товарного обміну.
Головними суб'єктами відносин, які виникають у цій царині, виступають покупці і продавці. Але в цих відносинах беруть участь також виробники і держава. Як покупці виступають представники всіх верств населення.
Якщо ж розглядати покупців і продавців з погляду їх найбільш загальної і типової організації, то вони виступають у формі домогосподарств і підприємств. Перші є власниками практично всіх ресурсів і головного з них - робочої сили. За Конституцією України, народу належать усі корисні копалини, повітряний і водний простір і т.ін. Це означає, що все це належить усім громадянам цієї країни. Щоправда, це право скоріше просто формальне, бо його реалізація здійснюється через владу, а остання в особі своїх представників дуже часто використовує своє становище для власного збагачення. Тому не дивно, що всього за неповних 18 років у нашій державі як з неба з'явились мультимільйонери і мільярдери, про таланти яких народ України ніколи до цього не чув.
Що стосується підприємств, то вони є первинною ланкою народного господарства і в процесі обміну почергово виступають і як продавці, і як покупці. Кожне підприємство є особливим, і це залежить від багатьох чинників, як то вид продукції, що виробляється, кількість працюючих, місце розташування тощо. Окрім цих скоріше технічних моментів, важливою основою для характеристики всього різноманіття підприємств є також їх організаційно-правова форма. Це можуть бути товариства, сімейні підприємства, кооперативи, підприємства релігійних і громадських організацій і т.ін.
Ринок - це, перш за все, головний регулюючий механізм у системі суспільного відтворення, що функціонує на основі товарного виробництва. З цього погляду в ньому постійно відбуваються процеси, які й виступають елементами цього регулювання. До найбільш важливих, ключових категорій слід віднести категорію попиту і пропозиції.
Попит - це потреба, яка забезпечена грошовим еквівалентом. Попит, якщо мати на увазі його кількісну ознаку, може бути індивідуальним і сукупним. Якщо перший являє собою попит окремої людини, то другий є попитом певного угруповання людей, а в більш широкому вимірі - це попит усього населення. Відповідно до закону зростання потреб, попит, як індивідуальний, так і сукупний, постійно зростає. Окрім цієї кількісної зміни, попит виявляє досить стійку тенденцію до індивідуалізації. Вимірюють попит у грошовій формі.
Попит на товари й послуги в кожному конкретному випадку визначається під впливом різноманітних чинників, але найважливішим фактором, який впливає на попит, є ціна. Чим вища ціна, тим нижчий (за незмінності інших чинників) попит і навпаки. Цю залежність називають законом попиту і її можна подати у вигляді кривої АВ (рис. 1.). Якщо попит знаходиться в точці Е, то це означає, що за даного рівня цін (Р2) споживачами буде куплено товарів у кількості Ол. За умови зменшення цін до рівня Р1 попит на товари зросте і становитиме О2.
Але окрім ціни, як визначального чинника кількісної зміни попиту, є й такі чинники, які безпосередньо не належать до цінових факторів. їх так і називають: нецінові чинники. До них слід віднести зміну доходів населення, зменшення податків, ціну на суміжні товари й товари-субститути, моду, сезон, смаки тощо. Якщо, наприклад, зростають доходи населення, то зростає і попит. При цьому крива попиту буде переміщуватись вправо і займе положення А2В2. За зменшення доходів, навпаки, вона зміститься вліво в положення А1В1. Нецінові чинники суттєво впливають на розмір попиту, але вирішальним фактором впливу залишається ціна.
Друга важлива категорія ринку - це пропозиція. Вона являє собою ту кількість товарів, які виробник згоден продати на ринку за даного рівня цін. Пропозиція товару, як і попит, здійснюється окремими виробниками, але весь обсяг запропонованих товарів та послуг визначається як сукупна пропозиція. Як це зрозуміло вже з визначення, пропозиція товарів теж залежить від ціни. Але тут, порівняно з попи-
том, залежність зворотна. Чим вища ціна, тим більшою буде пропозиція товарів і навпаки.
Рис. 2. Крива пропозиції
Так, у разі ціни Р1 пропозиція товарів буде в обсязі (О (рис. 2.), а в разі зростання ціни до Р2 і пропозиція товарів зросте до обсягу О2. Цю закономірність між ціною і обсягом пропозиції товарів називають законом пропозиції.
Пропозиція товарів та послуг, як і попит, залежить від дії і багатьох інших (окрім ціни) факторів. До них належать, наприклад, зміни в технології виробництва, податки, допомога держави в організації виробництва того чи іншого товару, наявність необхідних виробничих потужностей і т.ін. Скажімо, якщо держава зменшує податковий тиск, то підприємець тим самим стимулюється до збільшення випуску продукції. У цьому випадку крива пропозиції S переміститься в положення S1.
Взаємодія попиту й пропозиції і характеризує сутність ринкового механізму. Оскільки в суспільстві на кожний даний момент завжди потрібна певна кількість продукції, а її випуск у масштабах усього суспільства ніхто не планує і не ставить завдання на їх виробництво, саме ринок самостійно в автоматизованому режимі регулює необхідну кількість товарів та послуг, які з'являються на ринку. Відбувається це через ціновий механізм. Якщо якогось товару виготовлено недостатньо, з погляду задоволення сукупного попиту, тоді ціна на нього на ринку буде зростати. Для виробника це сигнал і водночас дуже потужний стимул до розширення виробництва. І навпаки, коли сукупна пропозиція більша, ніж сукупний попит на товари, ціна падає, а це зменшує прибутковість виготовлення продукції. При цьому в тих виробників, у яких індивідуальні витрати виробництва вищі від середніх у суспільстві з виробництва даного товару, прибутковість їх виготовлення може зникнути, і вони стають банкрутами. Випуск продукції скорочується і в такий спосіб регулюється обсяг пропонування.
Взаємодія попиту і пропозиції через ціни регулює не тільки кількість необхідної для ринку продукції, а через це й обсяги виробництва. Ця взаємодія впливає і на технічний прогрес, і на якість продукції. Якщо виробник, завдяки новому обладнанню, більш високому, ніж в інших виробників, рівню організації виробництва, новим технологіям тощо підвищить якість продукції - то він буде отримувати додатковий прибуток. Прибуток зросте і в разі зменшення витрат. Це спонукає кожного виробника шукати шляхи зменшення своїх витрат. А оскільки визначальним напрямом у цьому сенсі є застосування досягнень науки і техніки, то це стимулює прогрес. Але коли зменшення витрат виробництва на конкретний товар стане загальним для більшості виробників, цей надприбуток зникає, бо змінюється (падає) вартість виробленого товару, а разом з нею зменшується і ціна. І знову гонитва за додатковим прибутком буде стимулювати виробника застосовувати досягнення науки і техніки з метою зменшення індивідуальних витрат виробництва.
Як уже відзначено, ринок впливає і на поліпшення якості продукції. Якщо якість продукції в конкретного виробника зросла, то за інших рівних умов він може продавати цей товар навіть за ринковою ціною на аналогічні товари з нижчими якісними характеристиками. Його виграш у вигляді зростання його прибутку буде пов'язаний з тим, що покупець у разі можливості вибрати з двох аналогічних і однакових за ціною товарів обере той, який є більш якісним. Це стимулює виробників до постійного пошуку технологій, які б забезпечували максимальну якість продукції, що виробляється. Розглянутий механізм діє тільки тоді, коли покупець є компетентним у визначені якості товару. Це має місце не завжди, і тоді підприємство чи фірма шляхом кропіткої праці створює собі бренд, який для споживача стає чимось на кшталт знака якості.
Розглянуті процеси взаємодії попиту й пропозиції дають лише загальне уявлення про реальний надскладний механізм саморегулювання суспільного виробництва через ринок. На дію цього механізму впливає і багато інших чинників, які часто бувають протилежними за своїм впливом на цей механізм. Більше того, вплив на ринкове саморегулювання здійснюється не з боку ізольованих факторів, а таких, що тісно переплетені, взаємопов'язані між собою. Серед цих чинників - економічні, політичні, соціальні, міжнародні тощо.
Слід зауважити, що товарне виробництво, перші паростки якого виникли задовго до нашої ери, постійно розвивалось, перетворившись після буржуазних революцій на панівну форму організації суспільного виробництва. У розвинутих капіталістичних країнах воно представлено сьогодні рафінованою, добре відлагодженою системою товарної організації всього національного виробництва. Таким же вельми досконалим є і механізм саморегулювання. Але ці факти аж ніяк не заперечують того, що і товарне виробництво, і ринок, як механізм його саморегулювання, постійно розвиваються. Так, на рубежі ХІХ-ХХст. з'являються монополії, які дуже потужно змінили традиційний механізм саморегулювання, який базувався на вільній конкуренції і на вільному ринковому ціноутворенні. Згодом у суспільному виробництві посилюються кризові явища, які, зрештою,призводять до світової економічної кризи 1929-1933 рр. Це знову відображається на механізмі ринкового саморегулювання, який уже в другій чверті ХХст. стає недостатнім для повного забезпечення саморегулювання економіки. На цьому тлі з'являються нові економічні теорії і, зокрема, теорія державного регулювання суспільного виробництва Дж.Кейнса. Ця теорія успішно починає використовуватись в економічній політиці багатьох країн, що веде до певної модифікації ринка як механізму саморегулювання. Вона полягає, головним чином, у тому, що, не підміняючи ринкове саморегулювання, держава бере на себе певні функції регулювання суспільного виробництва. Вони знаходяться в площині вирішення тих питань, які ринок сам по собі вирішити не може або вирішує з великим часовим лагом. Прикладом може бути підготовка кадрів, соціальний захист як працюючого , так і непрацюючого населення і т.ін. Держава також активно втручається в регулювання суспільного виробництва (а точніше, у ринковий механізм) у напрямі зменшення негативних наслідків функціонування ринкової економіки. До них належать екологічні проблеми, які породжує і посилює товарне виробництво, численні негативні соціальні наслідки (безробіття, зубожіння значних верств населення, дуже велика майнова диференціація громадян тощо). Отже, ці факти свідчать про те, що з розвитком товарного виробництва розвивається, змінюється і механізм його саморегулювання, тобто ринок.
Рис. 3. Графічне зображення рівноваги попиту і пропозиції
Сутність ринку виявляється через його функції. Перша і одна з найголовніших полягає в тому, щоринок визначає ціну товару. За умови врівноважених між собою попиту і пропозиції ця ціна найбільш повно відображає вартість товару (рис. 3.). Це пов'язано з тим, що рівноважна ціна (вона відповідає точці Е, що лежить на перетині кривої попиту АВ і кривої пропозиції SS) характеризується певним збалансуванням попиту й пропозиції. Якщо вартість товару змінюється (наприклад, зменшується), то тоді в умовах вільної конкуренції це веде до зменшення ціни. Вона знижується, наприклад, до крапки Р1. Це, у свою чергу, викликає зміну в пропозиції товару, яка відповідно до закону пропозиції теж зменшується, і крапкою рівноваги вже буде крапка Е2. За зростанням вартості товару все відбувається навпаки.
На рівноважну ціну впливають також зміни в пропозиції товару. Якщо через якісь причини кількість пропонованого товару зменшиться, то ціна на них (за умови незмінного попиту) зросте, і точка рівноваги переміститься вгору по кривій попиту.
Наступна функція ринку полягає у формуванні й підтримці певних загальногосподарських пропозицій.Це пов'язано з тим, що в умовах вільного ринку виробник виготовляє продукцію, керуючись своїми суб'єктивними уявленнями про загальну потребу в цій продукції чи послугах. Головним орієнтиром при цьому для нього виступає рівень норми прибутку. У ті галузі, де ця норма найвища, спрямовується капітал, залишаючи без капіталовкладень інші галузі народного господарства, норма прибутку в яких на даний момент є невисокою. Приплив надлишкового капіталу в галузі з високою нормою прибутку призводить до переповнення ринку відповідним товаром і неодмінно викликає зниження ціни, а відтак, і прибутку. У тих же галузях, де капіталу відносно мало, відчувається перевищення попиту над пропозицією, що, у свою чергу, веде до зміни ціни і прибутку. Це знову залучає в ці галузі капітал, і так відбувається постійно. Реальним наслідком цього стає певна пропорційність в економіці, яка знов і знов порушується і так само знов і знов відновлюється через той же механізм ринку.
Приблизно той самий механізм спрацьовує і тоді, коли та чи інша галузь зменшує свою роль у суспільному виробництві. Це часто буває в разі інтенсивної структурної перебудови економіки. Наприклад, в Україні значна частина вугільних шахт є нерентабельними і в ході структурних змін приблизно третина їх підлягає закриттю. Це є сигналом для бізнесу, який починає переорієнтовуватись на більш перспективні напрями виробництва. Поряд з цим у тому ж напрямі діє і вже розглянутий механізм зменшення прибутку на копальнях з проблемною рентабельністю.
Ринок, як механізм саморегулювання товарного виробництва, виявляється ще в одній функції -стимулюючій. її суть полягає в тому, що дія взаємовпливу закону попиту і закону пропозиції веде до того, що ціна товару формується як ринкова, і той виробник, який має менші витрати на виробництво свого товару, отримує додатковий прибуток. Через ціну стимулюються також якість, швидка реакція виробника на зміни в попиті тощо.
Становлення суспільного виробництва, як загальнотоварного, у розвинених країнах відбувалось протягом кількох століть, і тому ринковий механізм у цих країнах досить відлагоджений, хоча, природно, проблеми є і в цих країн. Що ж стосується нашої держави, то становлення ринкової економіки відбувається всього тільки другий десяток років. При цьому вона будується на уламках старої планової системи і в умовах, коли в значної кількості населення країни не тільки немає ще ринкового мислення, але часто є і пряме несприйняття ринку. Зрозуміло, що в цих умовах, які до того ж ускладнились варварським процесом первинного нагромадження капіталу, ринок як механізм саморегулювання товарного виробництва ще має велику кількість вад. Тільки з часом, зусиллями всього народу можна буде його вдосконалити і перетворити економіку на переважно саморегулівну систему. [2.http://pidruchniki.ws/12120124/politekonomiya/rinok_yogo_sut_funktsiyi_modeli_rinkukonkurentsiya_tsinoutvorennya]
ЦІНА ЗЕМЛІ - фактична сума грошей, сплачена за перехід прав на земельну ділянку або на подібну до неї зем. ділянку від продавця до покупця. Ц. з. встановлюється з урахуванням вартості зем. ділянки, визначеної на основі грош. оцінки. Прав, природа грош. оцінки зем. ділянок відображена у ЗК України, Законах України «Про плату за землю» (1992, з наст, змінами і доп.), «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» (2001), «Про оцінку земель» (2004), ін. нормат.-прав. актах. Грош. оцінка землі є складовою державного земельного кадастру. Залежно від призначення та порядку проведення грош. оцінка зем. ділянок може бути нормативною і експертною. За ст. 5 Закону «Про оцінку земель», нормат. грош. оцінка зем. ділянок використовується для визначення розміру зем. податку, держ. мита при міні, спадкуванні та даруванні зем. ділянок згідно із законом, оренд, плати за зем. ділянки державної та комунал. власності, втрат сільськогосп. і лісогосп. в-ва, а також при розробці показників та механізмів екон. стимулювання рац. використання та охорони земель. Відповідно до п. 1 ст. 201 ЗК осн. критерієм проведення грош. оцінки зем. ділянок по всій Україні, в АР Крим, областях, адм. одиницях, госп-вах і по окр. зем. ділянках є рентний дохід, порядок визначення якого залежить від категорії земель. Грош. оцінка земель сільськогосп. призначення здійснюється на основі рентного доходу, що створюється при в-ві зернових культур, і визначається за даними екон. оцінки земель, проведеної у 1988. В основу грош. оцінки земель несільськогосп. призначення покладено капіталізований рентний дохід, що визначається відповідно до функц. використання і місця розташування зем. ділянок. Грош. оцінка земель нас. п. грунтується на капіталізації рентного доходу, який залежить від місця розташування нас. п. у загальнодерж., регіон, і місц. системах в-ва і розселення, облаштування його території та якості земель з урахуванням природ.-клімат. та інж.-геол. умов, архіт.-ландшафт. та істор.-культур, цінності, екол. стану, функц. використання. Експертна грош. оцінка зем. ділянок і прав на них проводиться з метою визначення вартості об'єкта оцінки та використовується при здійсненні цив.-прав. угод щодо зем. ділянок і прав на них, крім випадків, визначених Законом «Про оцінку земель», а також ін. законами. Вона передбачає визначення ринкової (ймовірної ціни продажу на ринку) або ін. виду вартості об'єкта оцінки (заставна, страхова, для бух. обліку тощо), за яку він може бути проданий (придбаний) або ін. чином відчужений на дату оцінки відповідно до умов угоди. В чинному зак-ві України визначаються три метод, підходи до проведення експерт, грош. оцінки зем. ділянок, а саме: пряма і непряма капіталізація чистого операційного або рентного доходу; зіставлення цін продажу схожих зем. ділянок; урахування витрат на поліпшення земель. Для проведення експерт, грош. оцінки зем. ділянки необхідна найповніша інформація про об'єкт оцінки. Експертна грош. оцінка проводиться суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель відповідно до вимог названого Закону, Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а також ін. нормат-прав. актів та держ. стандартів, норм і правил. На підставі експерт, висновку власник зем. ділянки чи уповноважений ним орган визначає ціну зем. ділянки. Ц. з. є обов'язковою умовою будь-яких цивільно-правових угод щодо зем. ділянок. Відсутність у договорі купівлі-продажу зем. ділянки чи в ін. договорах щодо переходу права власності на зем. ділянку умови про ціну продажу зем. ділянки є підставою для визнання їх недійсними.[3.http://www.zakony.com.ua/juridical.html?catid=46191]
3.Сутність і особливості аграрних відносин. Власність на землю Земля в сільському господарстві є водночас предметом праці й засобом виробництва. Від якості землі та ефективності її використання залежить продуктивність не тільки рослинництва, а й тваринництва, бо воно може успішно розвиватися тільки на основі ефективного використання земельних угідь.
Саме використання землі як унікального фактора виробництва надає сільському господарству таких особливостей, яких немає в промисловості, транспорті, будівництві та інших галузях народного господарства. У несільськогосподарських галузях земля є лише просторовим базисом, фундаментом, коморою корисних копалин, а в сільському господарстві вона є невід'ємною умовою кожної галузі.
Взаємодія природних та економічних процесів у сільському господарстві визначає особливості кругообороту виробничих фондів. Вони полягають у тому, що тут, як уже зазначалося, використовується такий унікальний засіб виробництва як земля, а також такі специфічні основні виробничі фонди як худоба, деревно-кущові та плодово-ягідні культури і такі оборотні фонди як насіння, корми, молодняк на відгодівлі тощо. У зв'язку із сезонністю виробництва вони мають свої особливості обороту. їх оборот повільніший, ніж у багатьох інших галузях виробництва, а фондомісткість сільськогосподарського виробництва значно вища.
Аграрні відносини тісно пов'язані з власністю на землю. В Україні на неї узаконена приватна, колективна та державна власність і два способи використання земельних паїв: 1) вилучення в натуральній формі та заснування фермерських господарств; 2) можливість передачі в оренду іншим фізичним чи юридичним особам для господарського використання на умовах оренди. Такі способи використання землі покликані відродити дух господаря, створити справжню зацікавленість у кращому використанні земельних угідь.
Нині в Україні у зв'язку з тим, що з'явилося багато приватних власників земельних паїв, виникає проблема формування земельного ринку. На думку деяких економістів, є загроза масового продажу земельних ділянок за низькими цінами пенсіонерами і тими, хто, перебуває у скрутному становищі. Цим можуть скористатися деякі багаті громадяни України та іноземці, і згодом можуть з'явитися великі землевласники. Є загроза скуповування землі зарубіжними ділками через підставних осіб не для ведення сільського господарства. Тому держава повинна регулювати земельні відносини, встановлювати певні обмеження щодо землекористування і продажу землі.
Частина земель взагалі не повинна підлягати купівлі-продажу, зокрема, землі загального користування жителями населених пунктів (пасовища, сінокоси); землі природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного призначення; землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, землі водного фонду, науково-дослідних установ і навчальних закладів тощо.
Держава має право припинити користування землею, якщо вона використовується нераціонально, що призводить до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення та погіршення екологічного стану.
Внутрішньогалузева конкуренція в сільському господарстві через недостатній рівень виробництва виявляється слабо. Недостатнє пропонування сільськогосподарської продукції гарантує майже повну її реалізацію за досить високими цінами. Обмеженість землі призводить до того, що вартість сільськогосподарської продукції визначається за умовами виробництва на гірших за родючістю землях. Це також послаблює внутрішньогалузеву конкуренцію.
Конкуренція є могутнім стимулом НТП. У сільському господарстві держава повинна брати на себе значну частину витрат на розвиток і застосування найновіших досягнень науки і техніки, здійснювати роботи з меліорації земельних угідь, підготовки кадрів, проведення наукових досліджень, надавати на прийнятних умовах кредити.
Пріоритетного значення в сільському господарстві набувають методи нецінової конкуренції, а цінова конкуренція діє в умовах ЇЇ певного обмеження. Зниження цін на сільськогосподарську продукцію не завжди супроводжується зростанням її реалізації, бо споживання продуктів харчування має певні фізіологічні обмеження.
Спад цін і доходів у сільському господарстві не зумовлюють масового переливання капіталів в інші галузі виробництва. Отже, сільськогосподарський сектор виробництва має більш сталий характер у порівнянні з іншими галузями. Багато видів його продукції мають стабільний попит.
На сільськогосподарському ринку можуть діяти одночасно різні види конкуренції: чиста, монополістична й олігополістична. Ціни на сільськогосподарську продукцію коливаються залежно від сезону і рівня врожайності сільськогосподарських культур.[4.http://pidruchniki.ws/12991010/politekonomiya/sutnist_osoblivosti_agrarnih_vidnosin_vlasnist_zemlyu]