Етапи розвитку міжнародної валютної системи

Економіка кожної країни певним чином інтегрована в міжнародну економіку. Це стосується і національних валют. Вони є елементами міжнародної валютної системи, в основі якої лежать загальновизнані правила, в тому числі й правила курсоутворення. Сучасна міжнародна валютна система виникла не відразу, а пройшла у своєму розвитку ряд етапів, кожному з яких був притаманний свій режим курсоутворення.

Перший етап — система золотого стандарту — охоплює період з 1870-х років до початку Другої Світової війни (1939). За цією системою курс національної валюти визначався на основі золотого паритету, тобто з урахуванням офіційно встановленого золотого вмісту валют, що обмінювалися між собою. Наприклад, на початку системи золотого 1 дол. США містив 23,22 г золота, а золотий вміст британського фунта стерлінгів становив 113 г золота. Звідси один британський фунт стерлінгів коштував 4,87 американських доларів (113 : 23,22).

За системи золотого стандарту національні банки були зобов’язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість золота. Але з розвитком міжнародної торгівлі, у зв’язку зі збільшенням її обсягів і кількості паперових грошей, для багатьох країн почали виникати труднощі щодо золотого забезпечення цих грошей. Тому з часом обмін паперових грошей на золото припинився.

Другий етап — Бретон-Вудська валютна система, принципи якої були закладені в угоді, підписаній 44 країнами у 1944 р. під час конференції у Бретон-Вудсі (США). За цією угодою всі країни-підписанти запроваджували фіксований валютний курс до американського долара за допомогою фіксації в своїх валютах золотого вмісту. Іншими словами, кожна країна, визначаючи самостійно вміст золота в своїй валюті, вирішувала, яким має бути курс її валюти відносно американського долара на умовах золотого паритету. Але на відміну від системи золотого стандарту від країн не вимагалося обмінювати свої валюти на золото. Конвертованість у золото зберігалася лише за американським доларом — за ціною 35 дол. за одну унцію (480 г).

Система золотофіксованих валютних курсів, запроваджена в Бретон-Вудсі, була чинною до початку 70-х років 20 ст. У 1971 р. США офіційно заявили про відмову від конвертації долара в золото. Але це був наслідок, а не причина. Головною причиною припинення дії Бретон-Вудської валютної системи стала нестабільність курсу американського долара, за допомогою якого визначався курс усіх інших валют.

Третій етап — Ямайська валютна система, започаткована у 1976 р., коли члени Міжнародного валютного фонду підписали Ямайську угоду. За цією угодою замість золотофіксованих валютних курсів запроваджувалася система плаваючих валютних курсів. За таких умов курс національної валюти в кожній країні був поставлений в залежність від стану національної економіки та конкурентоспроможності її товарів на міжнародних ринках. Правила, визначені Ямайською угодою, лежать в основі сучасних міжнародних валютних відносин, які допускають кілька різновидів плаваючого валютного курсу: вільне плавання, кероване плавання, спільне плавання тощо.