Тезовий конспект лекцій до курсу «соціальні комунікації»

Модуль 1. Вступ до курсу. Методологічні проблеми теорії комунікації.

Лекція №1 ( 2 години).

Тема. Соціальна комунікація як наука і навчальна дисципліна. Витоки і основні етапи розвитку теорії комунікації

Мета.

1. Познайомити студентів із предметом, завданнями і методами соціальної комунікації як галузі наукових знань.

2. Сформувати розуміння змісту основних теорій комунікації, її законів.

3. Довести до відома слухачів курсу важливість комунікативної компетентності для вчителів-філологів.

План

1. Предмет теорії комунікації.

2. Закони і категорії теорії комунікації.

3. Методи і функції теорії комунікації.

4. Проблеми комунікації в історії соціально-філософської думки. Сучасні концепції комунікації.

Література

Основна

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф. С. Бацевич. – К.: Академія, 2004. – С. 3 – 74.

2. Білецький А.О. Про мову і мовознавство / А. О. Білецький. – К. : АртЕк, 1997. – 110 с.

3. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества (Высказывание как единица речевого общения) / М. М. Бахтин. - М.: Просвещение, 1979. – 345 с.

4. Безменова Н. А., Герасимов В.И. Некоторые проблемы теории речевых актов // Языковая деятельность в аспекте лингвистической прагматики / Н. А. Безменова, В. И. Герасимов. - М.: Просвещение, 1984. – 320 с.

5. Николаева Ж. В. Основы теории коммуникации: [учебно-методическое

пособие для студентов] / Ж. В. Николаева. - Улан-Удэ: ВСГТУ, 2004. – 197 с.

Додаткова

1. Дейк ван Т.А. Язык. Познание. Коммуникация / Пер. с англ. / Т. А. Дейкван. – М. : Прогресс, 1989. – 276 с.

2. Почепцов Г.Г. Teopiя комунiкацii. - Киiв, 1999. – 230 с.

3. Конецкая В. П. Социология коммуникации / В. П. Конецкая. — М., 1997. - 341 с.

1. Предмет теорії комунікації.

Предметом комунікативної лінгвістики є вивчення мови в реальних процесах комунікації (спілкування). Жива людська мова в спілкуванні виявляється як комунікативний код, тобто мова у складній взаємодії:

• з іншими елементами знакових систем (жестами, мімікою, поставою, одягом, прикрасами, запахами тощо);

• ситуативними чинниками (час і місце спілкування, організовування часу і простору спілкування тощо);

• соціальними чинниками (соціальні ролі учасників спілкування),

• віковими (старший – молодший);

• гендерними ( чоловік – жінка);

• психологічними і психічними ( темперамент, настрій, душевний і духовний світ);

• фізіологічними ( перебування у нетверезому стані) тощо.

Питання, які вивчає комунікативна лінгвістика, перебувають у межах проблемного поля теоретичної лінгвістики.

Мовознавство

/ / \

Конкретне (часткове) Загальне Прикладне

/ \

Власне загальне Теоретичне

/ / / / / /

Соціолінгвістика

Психолінгвістика

Етнолінгвістика

Когнітивна лінгвістика

Комунікативна лінгвістика

Інші лінгвістики

Соціальна лінгвістика виконує різноманітні теоретичні й прикладні завдання:

• розв’язання загальних наукових проблем, присвячених формуванню знань про комунікативні процеси загалом, рухом в комунікації;

• вивчення проблем організації засобів мови (мовного коду) у різних типах спілкування, динамічних комунікативних ситуаціях;

• дослідження проблем міжособистісних стосунків у спілкуванні, зокрема в екстремальних і конфліктних умовах, а також вивчення законів і правил безконфліктного спілкування як в одномовному середовищі, так і в міжкультурній комунікації;

• виявлення нових форм комунікативних (дискурсивних) практик, специфіки спілкування з використанням нових комунікативних каналів;

• формування практичних навичок безконфліктного спілкування під час дискусій, ділових розмов, переговорів, рекомендації щодо високого рівня етики спілкування, культури мовлення загалом;

• навчання практичному аналізу комунікативних ситуацій, які мають місце в житті та в мистецтві.

2. Закони і категорії теорії комунікації.

Комунікативні закони – найзагальніші нежорсткі тенденції, які наявні у всіх типах групового і масового спілкування.

Основні закони спілкування:

• закон дзеркального розвитку спілкування;

• закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль;

• закон прогресивного зростання нетерпіння слухачів;

• закон зниження рівня інтелекту аудиторії зі збільшенням її чисельності;

• закон комунікативного самозбереження;

• закон ритму спілкування;

• закон мовленнєвого самовпливу;

• закон довіри до зрозумілих висловлювань;

• закон питягування критики;

• закон само виникнення інформації;

• закон модифікації нестандартної комунікативної поведінки учасників спілкування;

• закон прискореного поширення негативної інформації;

• закон спотворення інформації;

• закон емоційної ефіліації;

• закон мовленнєвого посилення емоцій;

• закон мовленнєвого поглинання емоцій;

• закон емоційного пригнічення логіки.

Основою даної науки є категорії, пов’язані з організацією мовного коду у спілкуванні.

Базові категорії: комунікація, теорія комунікації, спілкування, інтеракція, трансакція, комунікативна дія, комунікативний акт, комунікативна діяльність, мовлення, мовленнєва діяльність, інформація, значення, комунікативна ситуація, комунікативний смисл, комунікативний ефект, комунікативна невдача, комунікативні девіації, мова, мовний код, вербальні й невербальні засоби спілкування, комунікативна інтенція, повідомлення, мовленнєвий акт, іллокутивна сила, перформатив, констатив, асерція, пресу позиція, комунікативний шум, комунікативний паспорт мовця тощо.

Категорії організації спілкування: міжособистісне спілкування, групове спілкування, масове спілкування, закони спілкування, моделі комунікації, компоненти комунікації, засоби комунікації, канали комунікації, комунікативний шум, зворотній зв’язок у спілкуванні, діалог, монолог, полілог тощо.

Категорії організації мовного коду: дискурс, текст, засоби зв’язності текстів і дискурсів, типи текстів, текстова інформація, пресупозиція, мовленнєвий жанр, мовленнєвий акт, типи мовленнєвих актів, повідомлення, локуція, іллокуція, перлокуція, перфоматив, констатив, текстові імплікації, імплікатури дискурсу, підтекст тощо.

Категорії зовнішніх впливів на спілкування: регістр спілкування, тональність спілкування, атмосфера спілкування, стиль спілкування, мовна особистість, функціональний підстиль, риторика мовлення, правильність мовлення, виразність мовлення, багатство мовлення тощо.

Категорії міжкультурної комунікації: національна (етнічна) культура, міжкультурна комунікація, соціалізація особистості, ідіоетнічна мова, рідна мова, чужа мова, стереотип мовлення, комунікативний стереотип, культурно-мовний стереотип, мовні звички, комунікативне табу, мовне табу, девіації в міжкультурній комунікації тощо.

Прикладна сфера комунікативної, соціальної лінгвістики: психотерапія, гіпноз, нейролінгвістичне програмування, менеджмент, паблік рілейшнз, реклама, іміджмейкерство, маніпуляцій ні технології, гомілетика, культура мови, дискурс-аналіз, комунікативний тренінг, контент-аналіз, практичний аналіз комунікативних ситуацій тощо.

Соціальна лінгвістика пов’язана з :

• філософією ( теорія пізнання, аналітична філософія, комунікативна філософія);

• логікою, семіотикою, соціологією, комунікативістикою( загальна теорія комунікативних систем);

• інформатикою, кібернетикою;

• психологією;

• культурологією, етнологією, етнографією;

• риторикою;

• мовознавством тощо.

3. Методи і функції теорії комунікації.

Основні методи те6орії комунікації

Семіотичний аналіз полягає в дослідженні різновидів комунікації на основі знакової природи складників спілкування. Складові методу: семантика, син тактика, прагматика.

Прагматичний аналіз ( Дж. Остін, Дж. Серль, П. – Г. Грайс) полягає у вивченні людських вимірів комунікації, стратегії і тактики спілкування, оцінних аспектів людської взаємодії, законів, правил спілкування.

Структурний аналіз ( В. Пропп, Ц. Тодоров) зорієнтований на дослідження елементів кожного явища, їх співвіднесеності. Найпоширеніші методики:

• дистрибутивна;

• методика безпосередніх складників;

• трансформаційна;

• методика компонентного аналізу.

Пропагандистський аналіз Дж. Джоветт, В. О’Доннел) застосовують у дослідженні масової комунікації (газети, радіо, телебачення, реклама).

Дискурс-аналіз ( Дж. Остін, Дж. Серль) виявляє соціальний контекст, взаємозв’язок мовного коду у спілкуванні та соціальними, психічними, психологічними, культурними процесами.

Контент-аналіз являє собою сукупність методик і прийомів опису змісту і правил комунікації.

Трансакційний аналіз ( Е. Берн) передбачає аналіз міжособистісних стосунків на основі засобів мовного та паралінгвального кодів.

Інтент-аналіз ( О. Іссере) вивчає наміри мовців, вивчення варіантів намірів.

Функції спілкування:

• контативна (встановлення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати повідомлення та підтримувати спілкування);

• інформаційна (обмін інформацією, описами, запитаннями, відповідями);

• спонукальна (заохочення партнера до виконання певних дій);

• координаційна ( узгодження дій учасників спілкування в їх спільній діяльності);

• пізнавальна (адекватне сприйняття й розуміння змісту повідомлень);

• емотивна (обмін емоціями під час спілкування);

• налагодження стосунків ( усвідомлення свого місця в системі комунікації);

• впливова ( спрямування акту комунікації на зміни станів учасників).

4. Проблеми комунікації в історії соціально-філософської думки. Сучасні концепції комунікації.

В історії розвитку науки сформувалися напрямки, що пропонують різні моделі комунікації:

- лінійні моделі (Г.- Д. Лассвелл, К. - Е. Шеннон, Р. Якобсон, Ю. Лотман);

- інтерактивні моделі ( М. Бахтін, Р. Барт, Г. Шпет);

- трансакційні моделі ( В. Шрамм).

Основні теми для перевірки та самоконтролю

Роль інформації в сучасному суспільстві.

Основні галузі комунікативної лінгвістики та їх проблеми.

Базові поняття комунікативної лінгвістики.

Найважливіші категорії комунікативної лінгвістики.

Прикладні аспекти комунікативної лінгвістики.

Найважливіші методи комунікативної лінгвістики.

Основні функції спілкування. Функції типів комунікації.

Роль комунікації у суспільстві.

Лекція № 2. ( 2 години).

Тема. Комунікаційний процес. Моделі комунікації. Міжкультурна комунікація

Мета.

1. Познайомити студентів із поняттям «комунікативний процес», структурними моделями комунікації.

2. Сформувати розуміння того, що спілкування відбувається як в межах певної культури, так і в міжкультурних відносинах із урахуванням інших етнічних цінностей і стереотипів.

3. Навчити студентів моделювати ситуації міжкультурного спілкування з урахуванням етнічних стереотипів і табу.

План

1. Комунікційний процес. Основні елементи комунікаційного процесу.

2. Структурні моделі комунікації. Комунікативний кодекс. Комунікативні бар'єри та їх класифікація.

3. Гендерні аспекти спілкування.

4. Поняття міжкультурної комунікації. Рівні міжкультурної комунікації. Форми міжкультурної комунікації. Лінгвокультурологічні аспекти міжкультурної комунікації. Типи сприйняття міжкультурних відмінностей

Література

Основна

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф. С. Бацевич. – К.: Академія, 2004. – С. 74 - 108; 276 – 302.

2. Николаева Ж. В. Основы теории коммуникации: [учебно-методическое

пособие для студентов] / Ж. В. Николаева. - Улан-Удэ: ВСГТУ, 2004. – 197 с.

3. Шамне Н. Л. Актуальные проблемы межкультурной  коммуникации / Н. Л. Шамне. – Волгоград, 2000. – 245 с.

Додаткова

1. Бабаянц А. В. Технология общения на иностранном языке / А. В. Бабаянц // Иностранные языки в школе. – 2004. - №3. – С.60-66.

2. Почепцов Г.Г. Teopiя комунiкацii / Г. Г. Почепцов. - Киiв, 1999. – 230 с.

3. Лебедева Т. Ю. Искусство обольщения. Паблик рилейшнз по-французски / Т. Ю. Лебедева. — М., 1996. – 236 с.

4. Лебон Г. Психология народов и масс / Г. Лебон. - СПб., 1995. – 247 с.

5. Лотман Ю.М. Несколько мыслей о типологии культур // Языки культуры и проблемы переводимости. — М., 1987. – 248 с.

6. Радченко О. А. Понятие языковой картины мира в немецкой философии языка ХХ века / О. А. Радченко // Вопросы языкознания. – 2002. – № 6. – С. 140-160.

7. Русанівський В.М. Мовна картина світу в етнокультурній парадигмі / В. М. Русанівський // Мовознавство. – 2004. – № 4. – С. 3-7.

8. Тер-Минасова С. Г. Личность и коллектив в языках и культурах / С. Г. Тер-Минасова // Вестник Московского университета. Сер. 19: Лингвистика и межкультурная коммуникация. – 2003. – № 2. – С. 7-17.

9. Шапкина О. Н. Образ неба в польской языковой картине мира / О. Н. Шапкина // Вестник Московского университета. Сер. 19: Лингвистика и межкультурная коммуникация. – 2003. – № 2. – С. 30-38.

1. Комунікційний процес. Основні елементи комунікаційного процесу.

Спілкування – це завжди «зустріч з іншим», який має неповторний внутрішні й світ, це інтеракція в конкретних ситуаціях, обмін інформацією.

Комунікативний акт – процес, який відбувається в певному місці, на пересіченні осей простору і часу, результатом якого є дискурс (текст). Це поняття трактується у сучасній науці широко: від мовленнєвої діяльності загалом до ситуації спілкування, де ролі учасників регламентовані соціальним і культурно-національним середовищем.

Кожен комунікативний акт має дві складові:

• ситуацію;

• дискурс.

Ситуація – фрагмент об’єктивно існуючої реальностіЮ складовою якої є вербальний акт. Дискурс – вербалізована мовленнєво-мисленнєва діяльність, складовими якої є лінгвістичні (засоби мовного коду) й нелінгвістичні (засоби інших семіотичних систем) компоненти.

Комунікативний акт (за В. Красних)

Ситуація Дискурс

Зовнішні складові КА Конситуація Мовлення Внутрішні складові КА Контекст Пресупозиція

Конситуація (екстралінгвістичний аспект) – об’єктивно наявна екстралінгвальна ситуація спілкування, умови спілкування і його учасники.

Контекст (семантичний аспект) – імпліцитно або експліцитно виражені смисли, що реально існують і є частиною ситуації, відображаються в дискурсі та є актуальні для цього КА.

Пресупозиція (когнітивний аспект) – зона перетину індивідуальних когнітивних просторів комунікантів.

Мовлення (власне лінгвістичний аспект) – продукт безпосереднього творення.

Етапи КА:

• реалізація повідомлення;

• відправлення повідомлення;

• доставка повідомлення;

• отримання повідомлення;

• опрацювання повідомлення.

Елементарні компоненти комунікації:

• адресант (автор, мовець);

• адресат (споживач інформації);

• повідомлення (інформація, втілена у конкретний код);

• канал комунікації ( міст, що поєднує адресанта й адресата);

• інформаційний (комунікативний шум), відбіркове сприйняття, семантичні перешкоди, інформаційні перевантаження;

• фільтри (соціальні, психологічні, фізичні та інші обмеження в процесі комунікації);

• зворотній зв’язок (зворотна інформація);

• контекст і ситуація.

Засоби комунікації:

• засоби мовної системи (експліцитні та імпліцитні);

• пара лінгвістичні засоби ;

• компоненти інших семіотичних систем.

2. Структурні моделі комунікації. Комунікативний кодекс. Комунікативні бар'єри та їх класифікація.

Структурні моделі комунікації:

• рівневі моделі (Б. Норман, Л. Виготський, О. Леонтьєв, Т. Рябова, Т. Ахутіна, О. Лурія, С. Кацнельсон);

• циклічні моделі ( І. Зимня, М. Бергельсон, А. Кібрик).

Модель Б. Нормана

Синтаксис Задум (внутрішня програма)

Лексика Лексико-семантичний план

Морфологія Граматичне структурування

Фонологія Фонологічне втілення

Орфоепічна або орфографічна реалізація

Комунікативний кодекс – система принципів, правил і конвенцій спілкування, які регулюють мовленнєву поведінку учасників комунікації й групуються на певних категоріях і критеріях.

Складові комунікативного кодексу:

• принципи спілкування – найзагальніші вимоги до процесу інтеракції в межах комунікативного акту, вимоги до всіх учасників спілкування;

• правила спілкування – вимоги до одного з учасників спілкування ( адресанта чи адресата), яких він повинен дотримуватися у процесі інтеракції;

• конвенції спілкування – звичаї (або домовленості) у процесах спілкування, певні елементи культури, які можуть варіюватися, не впливаючи на стратегії і тактики спілкування.

В основі комунікативного кодексу – комунікативна мета і комунікативний намір.

Принципи комунікативного кодексу:

• принцип кооперації – максими повноти інформації, якості інформації, релевантності (відношення),манери (способу);

• принцип ввічливості (етикетності) – максими тактовності, великодушності, схвалення, скромності, згоди, симпатії;

• принцип правил ведення розмови.

3. Гендерні аспекти спілкування.

Характер мовленнєвого спілкування, його стратегія, стиль, тональність великою мірою залежать від гендерних й комунікативних статусів учасників спілкування. На поведінку й спілкування жінок і чоловіків істотно впливають два чинники: психофізичні особливості та гендерні стереотипи.

Чотири відмінності в психології чоловіків і жінок ( за А. Монтаорі):

• чоловіки виявляють тенденцію незалежності, а жінкт акцентують на взаємозалежності;

• чоловіче ставлення до світу більш напористе, зорієнтоване на контроль. Чоловічий стиль маніпулятивний і аналітичний, чоловіча психологія ґрунтується на домінуванні та ієрархії, не визнає партнерського стилю;

• у чоловіків спостерігаються не вроджені, а здобуті здібності до просторових та математичних знань, у жінок – до мовних навичок;

• чоловіча концепція моралі формулюється в термінах абстрактних правил, непорушних, постійних, жінки більш ситуативні.

Відмінності в стилі спілкування чоловіків і жінок:

• у комунікації чоловіків найважливішою є інформація, тобто факти, цифри і результати. Жінки, крім інформації, зорієнтовані на атмосферу спілкування, міжособистісні аспекти;

• чоловіки у комунікації зорієнтовані на на соціальні статуси і владу, жінки віддають перевагу партнерській комунікації;

• чоловіки частіше обирають роль самотнього воїна, жінки значно краще почувають себе у колективі, легше встановлюють контакти;

• мовлення жінок частіше насичене описами почуттів, настроїв, емоцій, воно емоційніше, ніж у чоловіків;

• жінки частіше формулюють бажання непрямо, чоловіки зорієнтовані на прямі прохання, вимоги;

• чоловіки формулюють пропозиції прямо, жінки – у вигляді запитань;

• у розмовах, дискусіях чоловіки частіше, ніж жінки, акцентують на власній позиції, жінки зорієнтовані на загальну атмосферу спілкування;

• у конфліктних ситуаціях жінки частіше, ніж чоловіки, відмовляються від своїх поглядів, позицій;

• жінкам легше, ніж чоловікам, звернутись до когось за допомогою, чоловіки витлумачують це як слабкість.

4. Поняття міжкультурної комунікації. Рівні міжкультурної комунікації. Форми міжкультурної комунікації. Лінгвокультурологічні аспекти міжкультурної комунікації. Типи сприйняття міжкультурних відмінностей.

Міжкультурна комунікація – процес спілкування (вірбального і невербального) людей (груп людей), які належать до різних національних лінгвокультурних спільнот, послуговуються різними ідіоетнічними мовами, відчувають лінгвокультурну чужинність партнера по спілкуванню, мають різну комунікативну компетенцію, яка може стати причиною комунікативних невдач або культурного шоку.

Найважливіші аспекти міжкультурної комунікації:

• аспекти, пов’язані з культурною традицією ( дозволи і заборони у мовно-культурній спільності на певні типи і різновиди спілкування; стереотипні ситуації спілкування; етикетні характеристки універсальних актів спілкування; рольові та соціально-символічні особливості спілкувнаня; номенклатура і функції мовних і текстових стереотипів; організація текстів);

• аспекти, пов’язані із соціальними чинниками і соціальними функціями спілкування ( етикетні формули);

• аспекти, пов’язані зі специфікою тезаурусної організації культурно-мовної спільноти (система традиційних образів, символічне вживання певних денотатів; система кінетичних засобів);

• аспекти , які визначаються специфікою мови певної культурно-масової спільноти (система стереотипів, символів, образів, структура текстів, етикетні форми, функціональна стилістика).

Мовна символіка в міжкультурній комунікації – це вираження за допомогою засобів ідіоетнічної мови ідей, понять, почуттів тощо, які мають особливе (символічне) значення для культури певного етносу.

Стереотип – схематизований і певною мірою однобічний образ явища, людини, речі тощо, який ґрунтується на невеликій кількості (часто на одній) ознак оцінного характеру, які вражаються типовими (взірцевими) для всього класу речей; суб’єктивне поняття поточного мислення, яке є складовою мовної картини світу певного етносу і засвоюється в процесі соціалізації особистості, оволодіння нею етнічною мовою і культурою.

Стереотипізація – процес закріплення у свідомості носіїв ідіоетнічної мови і культури однієї чи кількох ознак, які характеризують предмет або явище в їх загальності.

Етнічний стереотип – спрощений, схематизований, емоційнго забарвлений і стійкий образ певної етнічної спільності, який характеризує всіх представників цієї спільноти.

Національний стереотип – образ, який, позначаючи етнічну або національну групу, передбачає наявність певної риси у всіх її представників.

Етнічне упередження – необґрунтоване негативне ставлення до інших етносів, яке виявляється в комунікації і не змінюється навіть за наявності переконливих свідчень того, що висловлене у спілкуванні судженя про конкретний етнос або його окремого представника як носія певної культури несправедливе, помилкове.

Комунікативне табу – мовні, тематичні та контактні заборони у спілкуванні.

Основні теми для перевірки та самоконтролю

1. Тональність спілкування. Чинники комунікації, що впливають на формування типів тональності спілкування.

2. Сутність та основні проблеми міжкультурної комунікації.

3. Роль мови і культури в процесах соціалізації людини.

4. Роль національно-культурних символів і стереотипів у процесі міжкультурної комунікації.

5. Межі впливу національно-культурних стереотипів на формування етнічних упередженостей.

6. Національно-культурна специфіка мовленнєвого етикету.

7. Типи комунікативних табу.

8. Особливості комунікативної поведінки українців.

9. Найважливіші типи комунікативних невдач у міжкультурному спілкуванні.

Модуль 2. Види комунікації.

Лекція №1. ( 2 години).

Тема. Вербальна комунікація.

Мета

1. Визначити основні засоби комунікації.

2. Навчити студентів розрізняти поняття «мова» і «мовлення».

3. Зрозуміти основні функції мови та сфери їх застосування.

План

1. Семіотика. Синтактика,семантика, прагматика. Засоби комунікації. Місце природної мови серед інших знакових систем.

2. Співвідношення «мова – мовлення». Мовне спілкування як спосіб комунікації.

3. Функції мови. Мова як спосіб передачі інформації.

Література

Основна

1. Анисина Н. В., Ганаполъская Е. В., Степанова Л. В и др. Речевое общение: искусство убеждать / Н. В. Анисина, Е. В. Ганапольская, Л. В. Степанова. - СПб., 1988. – 167 с.

2. Ахутина Т. В. Порождение речи: Нейролингвистический анализ синтаксиса / Т. В. Ахутина. – М., 1989. – 145 с.

3. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф. С. Бацевич. – К.: Академія, 2004. – С. 56 – 74.

4. Жинкин Н. И. Речь как проводник информации / Н. И. Жинкин. - М., 1982. – 245 с.

5. Ушакова Т. Н. Речь человека в общении / Т. Н. Ушакова. – М.: Наука, 1989. – 193 с.

Додаткова

1. Якобсон Р. К вопросу о зрительных и слуховых знаках // Семиотика и искусствометрия. - М., 1972. – 349 с.

2. Якобсон Р. Язык в отношении к другим системам коммуникации // Якобсон Р. Избранные работы. - М., 1985. – 410 с.

1. Семіотика. Синтактика,семантика, прагматика. Засоби комунікації. Місце природної мови серед інших знакових систем.

Певні форми спілкування притаманні тваринам. Але вони не становлять мови й реалізуються на рівні першої сигнальної системи. Американський мовознавець Ч. Хоккет яформулював 16 прикмет (екстралінгвістичних універсалій), за якими мова відрізняється віж інших комунікативних систем:

• правила мови передаються шляхом виучування, опанування, а не шляхом успадкування;

• мові притаманна граматична структура, завдяки чому нові мовні висловлювання творяться за аналогією або ж шляхом перебудови вже утворених висловлювань;

• учасники мовної комунікації можуть і передавати мовні сигнали, і одержувати їх.

Провідну роль у міжособистісному спілкуванні відіграють вербальні засоби спілкування., тобто засоби мовного коду, слова, словосполучення, речення (повідомлення), тексти, за допомогою яких передається інформація. Мова – це система засобів для транслювання значень, вбудована в контекст інтерперсональних норм у взаємодії з системами етнічних і культурних цінностей. При цьому вербальне спілкування пов’язане з викорристанням трьох видів знгань:

• лінгвістичного (мовного);

• енциклопедичного;

• інтерактивного.

Мова – це система спілкування, яка характеризується спеціалізацією, продуктивністю, недовговічністю, довільністю знаків мовного коду, здатністю до транслювання і обумовленістю культурою.

Вербальні компоненти – найважливіші складові комунікативного акту, оскільки саме вони в нормальному міжособистісному спілкуванні є основними носіями значень ( смислів) повідомлення.

2. Співвідношення «мова – мовлення». Мовне спілкування як спосіб комунікації.

Основним поняттям необхідно вважати мову. Це дійсно найважливіший засіб людського спілкування. Це надбання колективу і предмет історії.Мова об’єднує у зрізі певного часу всю різноманітність говірок і діалектів, різноманітність соціальних різновидів мовлення, різновиди усної та писемної форм мовлення. Немає мови індивіда, тому що вона об’єднуєіндивідів і різні угрупування індивідів, які можуть по-рузному використовувати спільну мову у випадку відбору і розумінню слів, граматичних конструкцій і навіть вимови.

Мовленнєвий акт – це індивідуальне і кожного разу нове використання мови. Мовленнєвий акт є обов’язково двобічним: говоріння – слухання, що складає нерозривну єдність, що зумовлює взаєморозуміння.Мовленнєвий акт насамперед процес, який вивчається фізіологами, акустиками, психологами, мовознавцями. Мовленнєвий акт може бути не тільки почутий , а й записаний. Мовленнєвий акт тим самим доступний для вивчення й опису з різних позицій і за методами багатьох наук.

Мовлення – це не мова і не окремо взятий мовленнєвий акт. Усне і писемне мовлення, мовлення дитини, школяра, мовлення, сценічне, ділове, художнє, монологічне, діалогічне мовлення тощо – все це різні можливості використання мови, це різні форми застосуваня мови в різних ситуаціях спілкування. Мовлення – це конкретне говоріння і сприйняття.

Мова і мовлення дуже тісно пов’язані між собою. Мова об’єктивно існує, реалізується, виявляє себе тільки в мовленні. Функції мови реально притаманні не мові, а мовленню.

Відмінності мови і мовлення:

• мовлення має лінійний характер; момва має ієрархічний характер побудови своєї системи. У мовленні кожен елемент може мати два найближчі сусіди, а у мові їх кількість значно вища;

• мовлення змінне, динамічне, мовні одиниці в ньому раз у раз пересуваються залежно від конкретних потреб. Зміна мовленнєвих зв’язків є закономірним проявом функціонування мови. Мова – досить стала, статична, стабільна. Зв’язки елементів мови називаються парадигматичними, а зв’язки елементів мовлення – синтагматичними;

• кожен конкретний мовленнєвий акт належить одній особі, індивіду. Мовлення є суб’єктивним, індивідуальним. Мова - явище соціальне, суспільне, об’єктивне, незалежне від волі індивіда;

• кожен акт мовлення відбиває лише якусь невеличку частину мовного інвентаря та граматики. Сукупність мовних актів повністю відбиває все те, що є в цей час у мові. У мові немає нічого, чого б не було у мовленні, але в мовленні є багато елементів, які не зафіксовані мовою, наприклад оказіоналізми, новотвори тощо. Мова складається з великої, але конечної кількості елементів. Мовлення є безмежним, нескінченним.

1. Функції мови. Мова як спосіб передачі інформації.

1. Комунікативна функція (спілкування).

2. Функція формування і формулювання думки.

3. Репрезентативна (інформаційна, референтна) функція.

4. Акумулятивна (пізнавальна) функція.

5. Емоційна (виразна) функція.

6. Експресивна функція.

7. Імпресивна (апелятивна) функція.

8. Магічна функція.

Основні теми для перевірки та самоконтролю

1. Основні функції спілкування. Функції типів комунікації.

2. Роль комунікації у суспільстві.

3. Основні відмінності спілкування людей і тварин.

4. Вплив персоналізації на сучасні процеси міжособистісного спілкування.

5. Найважливіші особливості сучасного спілкування.

Лекція №2. ( 2 години).

Тема. Невербальна комунікація

Мета.

1. Навчити студентів розрізняти поняття «вербальна» і «невербальна» комунікації.

2. Сформувати у студентів вміння і навички «зчитування» інформації у співрозмовника за допомогою невербальних інформативних сигналів.

3. Усвідомити норми етикетної поведінки при використанні невербальних засобів спілкування.

План

1. Пара- і екстралінгвістичні особливості невербальної комунікації. . Співвідношення понять "Вербальна комунікація" і "невербальна комуникация". Головні компоненти структури невербальної поведінки.

2.Класифікація невербальних засобів спілкування.

3.Міміка і погляд.

4.Жести.

5.Організація простору і часу комунікативного процесу.

6.Пози і хода.

Література

Основна

1. Ахутина Т. В. Порождение речи: Нейролингвистический анализ синтаксиса / Т. В. Ахутина . – М., 1989. – 145 с.

2. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф. С. Бацевич. – К., 2004. – С. 92 – 108.

3. Колесников Б.М. Роль визуальной информации в восприятии речи // Вестник Московского университета. Сер. 19: Лингвистика и межкультурная коммуникация. – 2003. – № 2. – С. 111-123.

Додаткова

1. Почепцов Г.Г. Teopiя комунiкацii / Г. Г. Почепцов. - Киiв, 1999. – 230 с.