21

21. Соціальна структура - це сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих між собою упорядкованих соц. спільнот, груп, а також відносин між ними. Сусп-во складається з різних соціальних спільнот, груп, які займають різні місця у системі соціальної нерівності. В аналізі соціальної структури суспільства та її елементів використовують два основних підходи: класовий та стратифікаційний. Класовий підхід забезпечує всебічний аналіз в основному соц. класів, як найстійкіших форм соц.спільностей, причому серед головних хар-к класів виокремлюються та піддаються аналізу лише три:1)Відношення до власності на засоби виробництва. 2)Участь у розподілі матеріальних та культурних благ.3)Місце і роль в організації та управлінні сусп-вом. Соціальні класи — це великі соц. спільності людей, які розрізняються за їхнім місцем в історично зумовленій системі сусп-го виробництва, за їхнім відношенням до засобів праці, за їхньою роллю в суспіль­ній організації праці, а отже, за способами одержання та розмірами тієї частки суспільного багатства, яку вони мають.Соц. стр-ра сусп-ва складається не тільки з класів, а й з великої кількості соц.спільностей націй: верств, соціальних груп, прошарків, каст та ін. соціологи, аналізуючи нерівність, говорять про існування соціальної стратифікації, під якою розуміють структурування нерівностей між різними соц. спільностями,верствами,прошарками та групами людей. Засновниками сучасної теорії соц. стратифікації були М. Вебер, П. Сорокін та інші соціологи початку XX століття. Можна виділити чотири історичні форми стратифікації:1)рабство - форма соціальних відносин, за якої одна людина має власність, а нижча верства позбавлена всіх прав; 2)касти - суворий ієрархічний розподіл суспільства, в якому між різними верствами існують бар'єри, котрі неможливо подолати.3)стани — групи людей, нерівність між якими визначалася звичаями та юридичними нормами. Належність до станів передавалась у спадок, але не виключала можливості пере­ходу з одного стану до іншого; 4)класи - організація соціальної нерівності, за якої відсутні чіткі межі між різними групами. Т.Парсонс.“Структурний функціоналізм”: принцип системної побудови суспільства. Для всіх соц. систем характерні 4 функції – адаптація (пристосування до зовн. та внутр. змін), ціледосягання (система визначає та досягає поставлених цілей), інтеграція (система поєднує всі свої компоненти), збереження зразка (створення,вдосконалення,зберігання, оновлення мотивації індивідів, їх поведінки). Соц. система – система дій дійових осіб: дія можлива лише за наявності ін. дійової особи; взаємна орієнтація дійових осіб через спільність інтересів; диференціація соц. ролей. Соц. дія – соціальна, культурна, особистісна. Основні положення: 1) соц. сист. є стабільною; 2) інтегрованою; 3) базується на згоді; 4) необхідність соц. контролю; 5) основа життя – норми, цінності. Функціоналізм пояснює нерівність, виходячи із диференціації соціальних функцій, що виконуються різними прошарками, класами, спільнотами. Функціонування й розвиток суспільства можливі лише за умови поділу праці, коли кожна соціальна група, клас, спільнота виконують притаманні їм функції. П.Сорокін зазна­чав, що в суспільстві наявні три основні форми стратифікації: еко­номічна, професійна, політична. Осн. критерії стратифікації: прибуток, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії тощо.Осн.думка Сорокіна:в сусп-ві вцілому стійка тенденція соц.піраміди з верхівкою із привілегійованих прошарків і відповідно основою,яка має меншу кількість привілегій. Представники конфліктного підходу (К. Маркс, М. Вебер) вважають, що соц. стратифікація є справедливою навіть унаслідок боротьби груп. Вона не ускладнює нормальне функ-ня сусп-ва, бо визначається тими, хто при владі. М. Вебер виділяв три компоненти соціальної нерівності: майнова, статусна, владна нерівності. Кожний з цих компонентів може забезпечити сходження (або навпаки) по соціальних сходах.

22. Соціальні спільності — це групи людей, об’єднаних якими-небудь спільними ознаками, інтересами, цінностями, справами, діяльністю. Осн. види соц.спільностей:1)за ступенем стійкості:а)тимчасові, нестійкі;б)середньостійкі;в)стійкі.

2)зарозмірами:а)великі,б)середні, в)малі;3)за змістом:а)соц-класові, б)соц-етнічні,в)соц-демографічні, в)соц-професійні,г)соц-територіальніСоц. спільності можуть бутиформальними(організаційно закріпленими правовим актом) або неформальними( такими, які виникають та функціонують самоорганізовано, спонтанно). Важливим елементом соц. стр-ри сусп-ва виступають соц.інститути як історично сформовані, стійкі, формальні та неформальні правила, норми, настанови, що регулюють різноманітні сфери людської діяльності та організовують людей у систему ролей та статусів, які утворюють соціальну систему. Взаємозв’язки та взаємодії елементів соц. стр-ри організовуються та регулюються якраз соц.інститутами. Існує чотири основні груписоц.інститутів:1)економічні(власність,ринок,зарплатня);2)політичні(держава,суд,армія);3)духовно-культурні (наука,освіта,вих-ня);4)інститути у сфері сім’ї(сім’я,діти,шлюб). Соц. група розглядається як сукупність людей, що визначається за соціально значущими ознаками. Ці реальні ознаки не лише існують об'єктивно, але й усвідомлюються суб'єктивно. У представників однієї групи схожі ціннісні орієнтації, моделі поведінки та стиль життя. Такими ознаками можуть бути: вік, національність, стать, місце проживання, професія, прибуток, релігія та ін. Необхідні ознаки групи: • стійкі, постійно відтворювані зв'язки; • наявність єдиної загальногрупової мети; • прийняття членами групи єдиної системи норм і цінностей. Найважливішими характеристиками груп є взаємовід­носини та взаємодія між їхніми членами. Групи поділяються на первинні та вторинні .Для первинних груп хар-на постійна взаємодія й особистісні контакти. Вони можуть виникати для досягнення спільної мети, але їм притаманні партнерські стосунки з емоцій­ним забарвленням. Для вторинних груп характерні лише функціональні, обо­в'язкові контакти, пов'язані з досягненням конкретної мети. Вторинні групи можуть складатися з декількох первинних груп. Елементарною складовою суспільства, що зосереджує в собі всі види соціальних зв'язків, є мала група. Мала група - кількісно невелика сукупність людей, об'єднаних загальни­ми цілями, потребами, цінностями, нормами, правилами по­ведінки та постійною взаємодією. У малій групі індивід отримує моральну та психологічну підтримку, в ній відбувається душевне спілкування, тобто контактність на рівні глибинних особистісних почуттів. Співчуття та сумісність є психологічними ознаками малих груп . Мала група виконує також функцію індивідуалізації загальносоціальних вимог до особи, здійснюючи соціальну регуляцію свідомості та поведінки індивіда .До вторинних належать великі групи. Великі групи від­різняються від малих не лише розміром, але і якісно іншими соціально-психологічними ознаками, а саме: • вони зорієнтовані на чітко визначені раціональні дії; • у них немає групових норм, неписаних правил; • соціальний контроль здійснюється згори донизу за формаль­ними нормами.

23. Суспільство — це складна система взаємозв’язків та взаємодій, що складаються між людьми в процесі соц. життя. Сусп-во,заКонтом,-це сукупність окремих різнорідних елементів соц. організму. Органістський підхід до виникнення та роз-ку сусп-ва знаходить відображення у Г. Спенсера та його послідовників, які намагалися поєднати механічно-структурне та органічно-еволюційне пояснення суті суспільства.Е. Дюркгейм розглядав сусп-во як всеохоплюючу реальність, що має самоцінність та визначає всі інші цінності.М. Вебер визначав сусп-во як взаємодію людей, що є продуктом соц.дій, орієнтованих на ін. людей.

Сусп-во — це об’єднання людей, які мають єдину територію, історію та культуру, сукупність стійких взаємозв’язків та взаємодій, що складаються між людьми в процесі їхньої практич­но-господарської діяльності та соціального життя. Крім простого та складного типів суспільства соціологи виокремлюють і деякі інші типи, використовуючи певні характеристики суспільства. За рівнем демократичності соціально-політичних відносин та відкритості зовнішньому світові виділяють два типи суспільства: відкриті та закриті; за панівною релігією визначають декілька типів суспільств, основними з них є ісламське, православне, католицьке, буддійське тощо. Марксистська типологія сусп-в(п'ять типів суспільств, сутнісні риси яких зумовлені способом виробництва: первісні, рабо­власницькі, феодальні, капіталістичні та комуністичні). Технократична типологія сусп-в (три типи суспільств: 1) до індустріальні, що ґрунтуються на сіль­ськогосподарській цивілізації, а їхня технологічна основа - ручна праця; 2) індустріальні, які ґрунтуються на індустріальній цивілі­зації, а технологічна їх основа - машинна праця; 3) постіндустріальні, котрі базуються на інформаційно-комп'ютерній цивілізації, а технологічну основу їх становлять знання й інформація). Постіндустріальне суспільство Белл розглядає як таке, в економіці котрого пріоритетними стають не галузі вир-ва товарів, а вир-во послуг, проведення наукових до­сліджень, розвиток освіти, підвищення якості життя. На думку Д. Белла, провідним класом у такому сусп-ві стає новий клас технічних фахівців, технократів, експертів, консультантів.(Е.Тоффлер- сусп-во "інформаційне"). Історична типологія сусп-в(два типи сусп-в: ранні (сусп-ва мис­ливців, збирачів, скотарські, аграрні, традиційні) та сучасні типи: • суспільства першого • суспільства другого світу • суспільства третього світу • "нові" індустріальні країни. Типологія суспільств світу за політич­ними режимами, згідно з якою виділяються демократичні, авто­ритарні й тоталітарні суспільства. Наприк. XX ст. набула популярності макросоціологічна концепція "золотого мільярду", згідно з якою існують високорозвинуті суспільства за рахунок матеріального ви­робництва, що насамперед здатні забезпечити своїм членам гідне життя, та решта сусп-в, які становлять джерело дешевої сировини та деше­вої робочої сили для високорозвинутих сусп-в.

Характерні особливості сучасного постіндустріального суспільства Для визначення сучасного сусп. Белл ввів термін постіндустріальне – стадія сусп. розвитку, що приходить на зміну індустріальному сусп. У ньому у сфері послуг зайнято не менше 50% працюючого населення, вир-во товарів набагато перевищує власні потреби. Для такого сус х-ний глиб поділ праці, виділення багатьох соц інститутів, соц моб. Ринок є мех., що орг і рег поведінку в усіх сферах. У такому сус домінує раціоналізм, критиц та індивідуалізм. Велику роль відіграють наукові дослідження та освіта. Соц. зв’язки ускладнюються, максимально ускладнюється маркетинг, а міжособистісні комунікації дуже динамічні. Відбувається рольовий хар-р взаємодії. Відносини між людьми регулюються на основі контрактів, договорів, з-нів. Гол. фактором виробництва є інф-ція. Власність перестає бути головною ознакою соціальної диференціації, а стає – знання та контроль над інф. В політ. сфері відбувається децентралізація політ. влади, яка все частіше делегується згори до низу. Політ. боротьба ведеться не за контроль над власністю, а за вплив над держ. Постріундустріальне сусп. хар-ться виникненням нових сист.: телекомунікацій та освіти. Сучасне сусп. ще називається інформаційним.

24.Особистість (особа) — це людина, яка, будучи втіленням конкретно-історичних сусп.відносин, впливає на них у міру своїх сил і здібностей та залежно від становища, що його вона займає в суспільстві. Особа показує, як у кожній людині індивідуально відображаються її соціально значущі риси та виявляється її суть як сукупність усіх існуючих у суспільстві соціальних відносин.Особа є продуктом і творцем конкретно-історич­них суспільних відносин. Соціологія розглядає особистість як члена соціуму, носія певних соціальних функцій. Тож найбільш поширеною соціологічною теорією особистості є відтворення її через сукупність виконуваних нею ролей. Серед соціологів, які стояли біля витоків цього напрямку, слід назвати Ч. Кулі, Дж. Міда). Згідно з Ч. Кулі, розвиток власного "Я" відбувається під час заплутаного, сповненого суперечностей процесу, та не може здійснюватися без інших людей, без соц. оточення. Кожна людина будує своє "Я" на сприйнятих реакціях інших людей, з якими вона вступає в контакт.Через відносини з іншими, через їх оцінки людина розуміє, якою вона є. Ця теорія отримала назву "теорії дзеркального "Я" особистості". Соц. дзеркало постійно перед людьми, постійно змінюється, постійно діє. Розвиваючись, особистість стає більш вимогливою при виборі індивідів, які виконують роль дзеркала, та здійснює добір зразків, які впливають на неї. Відтак цю теорію розвивав Дж. Мід, який пояснив сутність процесу сприйняття індивідом інших особистостей у теорії "узагальненого іншого". Узагальнений інший — це загальні цінності та стандарти поведінки групи, що формують у членів цієї групи індивідуальний образ. Усвідомлення "узагальненого іншого" відбувається через процеси "прийняття" ролі та "виконання" ролі. Прийняття ролі - це спроба прийняти на себе поведінку особистості в іншій ситуації чи в іншій ролі, наприклад, дитячі ігри у сім'ю. Виконання ролі - це дії, пов'язані з реальною рольовою поведінкою.Через усвідомлення інших ролей, почуттів і цінностей інших у свідомості особистості формується "узагальнений інший". Повторюючи сприйняту роль "узагальненого іншого", індивід формує свою концепцію "Я". Недостатня здатність адаптуватися до іншої думки, приймати на себе ролі інших індивідів, може негативно позначитися на розвиткові особистості.Важливе значення у формуванні теорії особистості мав психоаналіз 3. Фрейда. Його вплив і дотепер є значним Хоча Е. Еріксон постійно підкреслював, що його теорія є подальшим розвитком концепції 3. Фрейда про психо-сексуальний роз-к під кутом зору нових досягнень науки, він відійшов від класичного психоаналізу. Це відобразилося в таких положеннях:·1)акцент уваги на понятті "Его". "Его" є основою поведінки та функціонування людини. Воно є автономною структурою особистості, основний напрямок якої - соціальна ситуація;2)аналіз взаємодії дитини з батьками та культурним контекстом, у якому існує сім'я. Розвиток особистості пов'язаний із постійно мінливими соціальними нормами й цінностями, що змінюються;3)теорія розвитку охоплює весь життєвий простір індивіда (від народження до старості).Центральним у теорії Е. Еріксона є положення про те, що людина протягом життя проходить через універсальні для всього людства стадії. Процес розгортання цих стадій регулюється за епігенетичним принципом(1.особистість розвивається поступово, перехід від однієї до іншої стадії роз-ку передбачає готовність особи рухатися до подальшого зростання, розширення соціального світогляду та радіуса соціальної взаємодії; 2.сусп-во зацікавлене в цьому й підтримує збереження такої тенденції).Розвиток особистості відбувається протягом усього життя. Особливості соціалізації можна побачити через особливості кожної стадії психосоціального розвитку.

Жан Піаже дослідив когнітивний роз-к.(на кожній стадії когнітивного роз-ку формуються нові навички, які визначають межі того, чому на даній стадії можно навчити людину. Діти проходять ці стадії у визначеній послідовності.Існує 4 періоди: 1) сенсомоторна стадія(до 2 р.);2)передопераційна стадія(2-7р.); 3)стадія конкретних операцій(7-11р.);4)стадія формальних операцій(12-15р.). Колберг виділив 6 стадій морал. роз-ку особистості:1-2)стадії роз-ку особистості(діти не розрізняють добро і зло); 3)формуються особисті поняття; 4)люди усвідомлюють інтереси сусп-ва і правила поведінки в ньому; 5)люди осмислюють ймовірні протиріччя між різними моральними переконаннями;6)у людей форм-ся власне етичне відчуття,універсальні та послідовні моральні принципи.

25. Особистість як об’єкт і суб’єкт соц. відносин. Особистість — інтегральна (цілісна) сукупність соц. властивостей людини, що формується та видозмінюється про­тягом усього життя у рез-ті складної взаємодії внутр. та зовн.чинників її роз-ку, активної взаємодії із соц. середовищем.Фор-ня особистості є рез-ом включеності людини до іс­нуючої сис-ми соц. відносин шляхом засвоєння нею соц. функцій, а також усвідомлення своєї приналежності до соціуму. Особистість як об'єкт соц. відносин хар-ся через:1) соціалізацію - процес входження в суспільство, включен­ня особистості в соц. зв'язки, в різні типи соц. спільностей, засвоєння нею соц.норм і культурних цінностей. 2)соц.ідентифікацію — усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної спільноти, її поведінки відпо­відно до усталених у групі норм. Особистість як суб'єкт соц. відносин хар-ся:1)самоусвідомленням особистості як соц-психо­л. хар-ки людини. Джерелом усвідомлення власної самобутності є довколишні значущі для особистості люди;2)системою ціннісних орієнтацій, через яку вона сприй­має та оцінює соц. реальність. Вони набувають функцій найважливіших регуляторів соц.поведінки;3)потребами, мотиваціями, соц. настановами й потреби відображають залежність людини від зовн. та соц.середовища. Природні потреби визначаються біологічною сутністю людини (житло, їжа, продовження роду, одяг). Соціальні потреби є продуктами суспільного життя, рівня розвитку людини.4)соц.поведінкою.Соц. стр-ра особистості.Під стр-рою в соціології розуміють побудову чогось, окремі елементи якого складають єдине ціле. Стр-ра особистості - це єдність чотирьох підструктур:1)біологічно зумовленої підструктури (темпераменту, статевих, вікових властивостей психіки тощо);2) психологічної підструктури (індивід. психолог.особливостей - пам'яті, емоцій, відчуттів, уявлень, почуттів, волі, інтелекту та ін.);3) підструктури соціального досвіду (набутих емпіричних і теоретичних знань, навичок, умінь, звичок, традицій, норм);4) підструктури спрямованості особистості (бажань, цілей, ідеалів, мотивів, потреб, прагнень, ціннісних орієнтацій).Найбільш знаною та широко вживаною в соціології є три­членна структура особистості, що виділяє такі складники: соц. статус, соц. роль і спрямованість особистості. Соц.статус - це певне місце, позиція людини в суспільній ієрархії групи чи суспільства загалом. Соц. роль - динамічна хар-ка статусу, що проявляється в шаблонній, очікуваній поведінці, заданій певним статусом.

26. Соціалізація людини — це тривалий процес її входження в сусп-во, включення в соц. зв’язки і відносини, у різні типи соц.спільностей, унаслідок чого відбувається становлення її соціальності.Соціальність особи — це сис-ма її зв’язків з найрізноманітнішими спільностями (професіональними, соц-демографіч­ними, етнічними, статусними) та виконання нею певних соц.ролей.Соціалізація охоплює всі соц. процеси і зв’язки, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, соц.досвід, що дозволяє йому функціонувати як повноправ­ному члену сусп-ва, виконувати певні соц.ролі. Соціалізація особи — це загальний, багатогранний процес впливу соціальних умов на життєдія-ть індивіда з метою включення його як дієздатного суб’єкта в сис-му сусп. відносин. На цей процес впливають різноманітні чинники, основ­ними з яких є такі: сукупність ролей, елементи соц. середовища, конкретні події, явища і процеси. Виділяють і стадії соціалізації особи: дотрудову(період життя людини до початку труд.дія-ті); трудову(період активної труд.дія-ті) і післятрудову(припинення труд.дія-ті і до кінця життя). Форми процесу соціалізації: 1)соц.адаптація(пристосування індивіда до рольових функцій,соц .норм і реальних умов фуне-ня); 2) інтеріоризація (форм-ня внутр. психіки і свідомості індивіда за доп.засвоєння знань соц. норм і цінностей). Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації:1) Соц-ція дитини. 2.Соц-ція підлітка (нестійка, проміжна).3)Тривала (концептуальна) цілісна соц-ція (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років).4)Соц-ція дорослих. Складний і тривалий процес включення індивіда до сис-ми со­ц. зв'язків та відносин, його активної взаємодії з ото­ченням, у рез-ті якої він засвоює зразки поведінки, соц. норми і цінності, необхідні для його успішної життєдія-ті у даному сусп-ві, назив. соціалізацією. Десоціалізація - це процес відмови від старих цінностей, норм, ролей і правил поведінки.Ресоціалізація - процес засвоєння нових цінностей, норм, ролей та правил поведінки замість втраченихАгенти соціалізації — це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури. Деякі інститути соціалізації здійснюють вплив на формування особистості протягом усього життя. Це — засоби масової інформа­ції, громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи необ­хідне людині для успішної соціалізації.Соц. тип особистості — рез-т взаємодії історико-культурних і соц-екон умов життєдія-ті людини, сукупність повторюваних якостей людини як істоти соціальної.Особистість у сис-мі соц.зв'язків Соціологія виокремлює такі типи особистості:1)ідеальний — втілює в собі особливості соціального ідеалу певного суспільства;2)нормативний — репрезентує сукупність якостей особистості, необхідних для розвитку даного сус-ва;3)реально існуючий, або модальний — переважаючий тип особистості на певному етапі розвитку суспільства, який може суттєво відрізнятися від норма тивного, а тим більше ідеального типів.

27.Соц.дослідження — це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і інду­ктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.1)для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне зна­чений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;2)у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться са­мо нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галу­зі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.Особливе значення в соц. дослідженні від­водиться вибірці. Це обумовлено тим, що об'єкт дослідження найча­стіше нараховує сотні, тисячі, десятки або сотні тисяч людей. Всі вони не можуть бути опитані. Тому при підготовці дослідження ва­жливо так сформувати вибірку, щоб вона була і економічною, і репрезентативною, тобто вона має правильно відбивати всі характеристи­ки генеральної сукупності, із якої вона походить. Репрезентатив­ність забезпечується дизайном вибірки (стратегією і процедурами її формування) і розрахунком її мінімального обсягу, який здатний за­безпечити необхідну точність результатів. Економічність (ефектив­ність) вибірки пов'язується з вартістю вибіркового дослідження.Генеральною сукупністю називають об'єкт дослідження, на який розповсюджуються висновки соц. аналізу. Ге­неральні сукупності ділять на кінцеву і (практично) безкінцеву, конкретні і гіпотетичні, однорідні і неоднорідні.Вибіркова сукупність — це певне число елементів генеральної сукупності, відібрані за суворо заданим правилом.Елементи вибіркової сукупності (респонденти, документи, що аналізуються і т. п.), які підлягають вивченню (опитуванню, ін­терв'юванню) називають одиницями аналізу.В соц практиці застос-ся різноманітні способи вибірки:а)простий випадковий відбір (передбачає, що всі елементи гене­ральної сукупності одержують однакову ймовірність попадання у вибірку.), б)багатоступеневий (застосовують стосовно великих генеральних сукупностей із складною структурою. Для цього ге­неральну сукупність структурують, розбиваючи її на кінцеве чи­сло підсукупностей. Утворюються нова, конкретна і кінцева, ге­неральна сукупність, елементами (одиницями відбору) якої є ви­ділені підсукупності. Серед них вибираються одиниці аналізу), в)система­тичний (це відбір із списку з певним «кро­ком» (наприклад, через 10, 20, 50 і т. д. чоловік)),г)стратифікований (обсяг вибірки ді­литься між стратами пропорційно їх чисельності, і потім із кожної страти вибирається проста випадкова вибірка)Метод стихійної вибірки — це звичайне поштове опитування телеглядачів, читачів газет, журналів.Метод основного масиву зазвичай застосовується при прове­денні пілотажного або розвідувального дослідження на невеликих генеральних сукупностях, для яких немає сенсу проводити вибірко­ве дослідження.Метод квотної вибірки часто застосовується при вивченні гро­мадської думки.Метод доступної вибірки застосовується при дослідженнях ге­неральних сукупностей, які є досить складними для дослідження ін­шими методами.

28.В емпіричній соціології нагромаджено немало статистичних процедур, за доп. яких розрізнені дані, що містяться в окремих анкетах чи інших матеріалах соціологічних досліджень, адаптують для узагальнення, опису, аналізу, наукової інтерпретації. За рез-ми узагальнень складають певні висновки, вирішуючи завдання, поставлені у дослідженні. Найчастіше статистичні методи аналізу соц. інф-ції викор. для: опису інф-ції та обчислення узагальнюючих параметрів (одновимірна статистика);виміру зв'язку між окремими ознаками, отриманими у відповідях на різні запитання анкети,;проведення складних математ. процедур, які дають змогу проаналізувати водночас кілька взаємопов'язаних ознак (багатовимірна статистика). Застосування методів математ. статистики забезпечує:стислий опис первинної соціологічної інформації, обчислення одновимірних розподілів, наочне уявлення її у вигляді таблиць, графіків, діаграм;обчислення зв'язків між ознаками досліджуваного суспільного явища, оцінку їх за допомогою статистичних коефіцієнтів зв'язку, застосування кореляційного, регресійного аналізу тощо;класифікацію ознак та об'єктів, побудову типологій (кластерний аналіз, дискримінантний аналіз, факторний аналіз);перевірку (підтвердження чи спростування) вихідних гіпотез дослідження, формулювання нових проблем. Заключний етап соціологічного дослідженнявключає обробку, інтерпретацію та аналіз даних. Етап обробки поділяється на декілька стадій:1)редагування інф-ції;2) кодування;3)статистичний аналіз;4) інтерпретація. Виміром назив. процедура накладання об’єктів виміру на певну числову систему з відповідними відношеннями між числами, які в соціологічних дослідженнях назив. шкалами. Шкала-це відображення довільної емпірично системи з відносинами в числовій системі, яка склад. з множини всіх дійсних чисел. Номінальною шкалою є шкала наименувань,яка включає перелік якісних об’єктивних хар-тик респондента (стать, національність, освіта, соц. положення) абопоглядів, установок, оцінок. Порядкова номінальна шкала призначена для виміру суб’єктивного відношення до об’є кту, установок суб’є кта. . Метрична шкала – це тип шкали, який визначає різницю(інтервалів) між впорядкованими проявами соц. об’єкта,який вивчається, яка виражена в балах або числових значеннях. Статистичні методи анализу:(аналіз середніх величин; варіаційний (дисперсіонний) аналіз;вивчення коливань ознак відносно його середньогого значення; кореляційний аналіз – встановлення залежності між ознаками). Заключним етапом соціологічного дослідження є підготовка звіту. Структура звіту визначається типом проведеного дослідження. Якщо дослідження має теорет.характер, то в звіті увага приділяється научній постановці проблеми, обгрунтуванню методологічних принципів дослідження, Потім дається обгрунтування побудові вибіркии - в формі самостійного розділу - проводиться концептуальний аналіз отриманих результатів, а в кінце звіту робляться конкретні висновки, можливі практичні рез-ти і способи їх реализації..