43

ВСТУП

Актуальність дослідження. Проблема розвитку пізнавальної активності учнів є досить актуальною у сучасній школі. Стрімкість нашого сьогодення, зумовлена політичними, соціально-економічними та науково-технічними чинниками, ставить перед педагогікою нові завдання, пов’язані з розбудовою школи. А тому вчені-педагоги активно займаються розробкою даного питання.

Взагалі проблему розвитку пізнавальної активності учнів досліджували Ш. Амонашвілі, Л. П. Аристова, Н. Бібік, Ш. І. Ганелін, В. Гриньова, В.В.Давидов, М. Данилов, М. І. Єникеєв, Л. В. Занков, Б. Коротаєв, М.М.Левіна, І. Я. Лернер, В. Ф. Паламарчук, П. І. Підкасистий, А.Я. Розенберг,

Р. Ігнатова, М. М. Скаткін, О. Савченко, Т. І. Шамова, Г. І Щукіна, В.О. Сухомлинський, Г.С. Костюк, О.Я. Савченко та інші.

Таким чином, проблема розвитку пізнавальної активності учнів займає чільне місце в психолого-педагогічних дослідженнях. Вона відноситься до числа пріоритетних і найбільш актуальних питань сучасної педагогічної науки і практики в умовах розвитку інноваційних процесів, притаманних психолого-педагогічним наукам.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні теоретичних умов розвитку пізнавальної активності учнів на уроках літератури.

Завдання дослідження

1. Визначити стан досліджуваної проблеми в педагогічній теорії та практиці;

2. Розкрити зміст ключових понять : «активність», «пізнавальна активність», «пізнавальна діяльність», «пізнавальний інтерес»;

3. Визначити педагогічні умови розвитку пізнавальної активності учнів на уроках української літератури;

4. Визначити рівні сформованості пізнавальної активності учнів на уроках української літератури.

Об’єкт дослідження - процес розвитку пізнавальної активності на уроках української літератури.

Предмет дослідження - педагогічні умови розвитку пізнавальної активності учнів на уроках української літератури.

Методи дослідження:

1. Теоретичні: аналіз психолого-педагогічної, філософської та методичної літератури з проблеми дослідження.

2. Емпіричні: спостереження, бесіди з учнями та вчителями, анкетування.

3. Статистичні методи обробки даних.

База дослідження. дослідницька робота проводилась на базі Калинівської СЗШ, с. Рози Люксембург, Широківського р-н, Дніпропетровської обл. серед учнів 10 класу.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ і Розвиток пізнавальної активності учнів як психолог-педагогічна проблема

1. Сутність ключових понять та структурні компоненти пізнавальної активності учнів.

Для обґрунтування ключових понять ми звернулися до різних джерел. Розглянемо конкретно, що таке активність. За українським педагогічним словником С. У. Гончаренка «активність – здатність людини до свідомої трудової і соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення нею навколишнього середовища й самої себе на основі засвоєння нею багатства матеріальної і духовної культури. А. проявляється у творчості, вольових актах, спілкуванні. Інтегральна характеристика активності особистості – активна життєва позиція людини, яка виявляється в її принциповості, послідовному відстоюванні своїх поглядів, ініціативності, діловитості, психологічній настроєності на діяльність. Протилежність активності – пасивність[28, с. 21].

«Активність... — означає свідоме, вольове, цілеспрямоване виконання розумової чи фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, вміннями, навичками, включаючи користування ними у подальшій навчальній роботі і практичній діяльності» [23, с.51]. Вона виявляється у характері сприймання, реакції на нові знання, кількості пізнавальних питань тощо. Пізнавальна активність супроводжує будь-яку самостійну дію, це, по суті, готовність (здатність і прагення) до енергійного, ініціативного оволодіння знаннями, докладання вольових зусиль.

Енциклопедія освіти за ред. Кременя В. Г. трактує пізнавальну активність як «рису особистості, яка виявляється в її ставленні до процесу пізнання, що передбачає стан готовності, прагнення до самостійної пізнавальної діяльності, спрямованої на засвоєння індивідом соціального досвіду, накопичених людством знань, способів діяльності, а також в її якості» [10, с. 678].

В.Лозова підкреслює, що як риса особистості пізнавальна активність знаходить свій вияв в якості діяльності, обумовленої свідомим вибором оптимальних шляхів для досягнення мети пізнання [20, с. 25].

О.Пиндик розглядає пізнавальну активність як «складне психологічне утворення, що є процесом ініціативного перетворення учнем предмета або явища з метою його глибшого пізнання, вдосконалення, вияву «Я» особистості у пізнавальній діяльності» [22, с. 32].

У дослідженнях О. Дубиніна, В. Лозової, О. Пиндик та інших вчених підкреслюється, що пізнавальну активність слід розглядати і як мету діяльності, і як засіб її досягнення, і як результат.

Як зазначає Л. Данилова «Пізнавальна активність» - це психічний стан пізнаючого суб’єкта, це його особистісне утворення, яке виражає відношення до процесу пізнання. Пізнавальна активність як властивість особистості виявляється і формується в діяльності. Пізнавальна активність обумовлює інтенсивність і характер проходження навчання. Вона формується і виявляється у пізнавальній діяльності [7, с. 19].

Л. Данилова говорить, що пізнавальна активність дитини – це її внутрішня готовність до подальшої участі у напруженій розумовій та практичній діяльності у процесі оволодіння знаннями, уміннями і навичками та виявлення самостійності й творчого підходу до вирішення навчальних завдань [7, с. 18 – 19].

Г.І. Щукіна розглядає пізнавальну активність як становлення особистості, що визначає інтелектуальний відклик на процес пізнання, живу участь, емоційно-мисленнєву чутливість учня в пізнавальному процесі [33].

За словником-довідником з професійної педагогіки за ред. Семенової А.В пізнавальна активність розглядається як специфічна властивість особистості школяра, спрямована на активне набуття знань в інтересах суспільства [25, с. 12].

Активність слід розглядати в двох різних, але взаємопов’язаних, аспектах: активність як вираження ставлення до пізнання у конкретній учбовій ситуації (у зв’язку з конкретною ціллю) і активність як якість особистості соціального значення. Перша бере участь у формуванні другої. Тільки певне ставлення учня до учбово-пізнавальної діяльності, яке складається від ситуації до ситуації у ході навчання, сприяє поступовому перетворенню цього ставлення в усталену рису, яка характеризує якість особистості. За цим перетворенням стоїть ускладнення структури потребнісно-мотиваційної сфери, зміст рівня самостійності і свідомості особистості. Між рівнем навчально-пізнавальної діяльності і рівнем активності кореляція не обов’язкова, оскільки рівень активності і рівень діяльності задаються різними факторами. Діяльність може бути творчою, але проходити кволо, при низькій активності, а відтворююча – відрізнятись високою активністю і репродуктивністю. Тому немає підстави рівні активності, у розумінні ступеня її вияву, «прив’язувати» до рівнів навчально-пізнавальної діяльності [12, с. 75].

Концентруючи нашу увагу на питанні розвитку пізнавальної активності учнів, ми керувалися переконанням, що пізнавальна активність учнів є умовою, метою та кінцевим результатом ефективної навчально-пізнавальної діяльності учнів. Отже, процес формування пізнавальної активності школярів триває протягом усього навчального процесу. Пізнавальна активність є одним із найважливіших для нас мотивів навчання школярів, і впливає на формування особистості учня, його відношення до самого себе та до інших людей. Сформована пізнавальна активність є найважливішою умовою успішності учнів у навчанні.

В енциклопедії освіти В.Г. Кремень зазначає, що пізнавальна діяльність – це форма загальнолюдської діяльності, змістом якої є освоєння системи знань і методів діяльності, культурних цінностей і суспільних відносин. На цій основі відбувається розвиток і перетворення її суб'єкта [10, с. 680].

На думку Н. П. Волкової пізнавальна діяльність це «… єдність фізичного сприйняття, теоретичного мислення і практичної діяльності».

Пізнавальний інтерес за українським педагогічним словником С.У.Гончаренка це «активне мотивоване емоційне ставлення суб'єкта до предмета пізнання, яке має систематично враховуватись і розвиватись у процесі навчання, оскільки безпосередньо впливає на формування і розвиток особистісної спрямованості дитини»[28 с. 259].

На думку Г.І. Щукіної: «Пізнавальний інтерес – глибоко особистісне утворення, яке не зводиться до окремих властивостей і проявів. Його психологічну природу складає цілісний комплекс життєво важливих для особистості процесів». Однією з необхідних умов підвищення ефективності шкільного навчання є розвиток пізнавальних сил учнів, які стимулюють їх активність, спрямовану на оволодіння знаннями, безперервне збагачення і застосування [17, с. 291]. У цьому зв’язку, як підкреслює Щукіна Г.І., «стимулом пізнавальної діяльності є пізнавальний інтерес, який визначається як вибіркова спрямованість особистості, зведена до галузі пізнання [33, с. 15]

Як інтегративна якість активності учнів, пізнавальна ініціативність визначає її мотиваційні й емоційний аспекти. На підставі аналізу досліджень можемо виснувати, що основою формування пізнавальної ініціативності є пізнавальний інтерес. Інтерес є умовою, способом існування і розвитку людини, складним комплексом емоційно-вольових та інтелектуальних процесів, які активізують її свідомість і діяльність. Пізнавальний інтерес є основою активності, самостійності учня у навчанні, його ставлення до школи взагалі; одним з найважливіших чинників навчального процесу, що має значимий вплив на створення світлої та радісної атмосфери навчання, на інтенсивність перебігу пізнавальної діяльності учнів. У ньому виявляється єдність об’єктивної й суб’єктивної сторін пізнавальної діяльності учнів. Як відомо, всі цікаві факти та явища природи, втілені й узагальнені у знання, стають предметом пізнавального інтересу учнів лише тоді, коли набувають для них суб’єктивної значущості [12, с. 76].

Стимулювати розвиток пізнавальної активності учнів у процесі навчання української літератури можна при вивченні будь-якого програмного твору. Важливо лише звернути увагу на особливості учнів, на їх вік, на їх можливості та інтереси. Наприклад при вивченні у десятому класі першого історичного роману «Чорна рада» Пантелеймона Куліша, можна викликати в учнів пізнавальний інтерес шляхом проведення паралелі між літературними персонажами ті їх історичними прототипами. Варто дати учням той факт, який активізуватиме процес навчання і стимулюватиме самостійну роботу школярів.

Ще пізнавальну активність можна сформувати при вивченні таких творів: «Лісова пісня» Лесі Українки, «Микола Джеря» Панаса Мирного, «Марія» Уласа Самчука, «Україна в огні» Олександра Довженка.

Загалом виокремлюють такі компоненти пізнавальної активності учнів:

1. мотиваційний (потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, установки);

2. операційний (репродуктивні, стандартизовані, пошукові, творчі дії);

3. інформаційний (сприйняття матеріалу, зв’язок відомого з невідомим, актуалізація матеріалу) [12, с. 74].

Узагальнення отриманих результатів дозволило визначити критерії сформованості пізнавальної активності учнів:

І. Різноманітні прояви, що характеризують розумову (мислительну) активність учнів:

а) питання (запитання) учнів як результат активного і глибокого пізнавального процесу. Вони засвідчують про орієнтування в знаннях, розумову активність школярів, намагання проникнути в сутність об’єкта вивчення явища, події, зміст навчального предмета. Високий рівень розвитку пізнавальної активності характеризується намаганням осягнути першопричину, знайти відповіді на ті запитання, які зацікавили, і це стає потребою;

б) намагання учнів за власним бажанням, а не за вказівкою вчителя, брати участь в обговоренні питання, доповнювати та виправляти відповіді товаришів. В цьому випадку підняті руки, кількість і характер відповідей учнів, безумовно, слід вважати ознакою наявності в них пізнавальної активності;

в) зосередженість мимовільної уваги. Вона може бути показником активності й зацікавленості. Часті відволікання учнів на уроці та зауваження вчителя є негативним показником ставлення учнів до предмета, відсутності

пізнавальної активності.

г) характер процесу діяльності: готовність до дії чи байдужність до завдання; рівень виконання пізнавального завдання – самостійно, за взірцем, шляхом переписування з дошки готового вирішення; ставлення до процесу своєї діяльності – уважний чи розсіяний, зацікавлений чи байдужий; результат виконаного пізнавального завдання – глибина, обґрунтованість, оригінальність або вузькість і примітивність у підході.

ІІ. Емоційні прояви учнів, які можна зафіксувати в процесі спостереження:

а) мовні реакції, обмін думками із сусідами по парті. Зазвичай ці реакції пов’язані з появою чогось несподівано нового, того, що здивувало уяву школяра, або коли звичайний об’єкт чи явище учень побачив в новому аспекті, який поповнив його знання про цей об’єкт чи явище;

б) особливі емоційні післядії – тиша, що свідчить про схвильованість, захопленість висловленими думками, судженнями;

в) адекватність реакцій учнів на події, що відбуваються в класі – сміх у відповідь на гумор та курйозні ситуації; міміку, що відтворює гнів, радість, розпач, розумове напруження.

Названі критерії дозволили визначити рівні сформованості пізнавальної активності учнів (табл. 1.1.1.)

Рівні сформованості пізнавальної активності учнів (табл. 1.1.1.)

Високий	Творча активність є вищим рівнем (учні здатні самостійно знаходити способи розв’язання задачі та обирати нові, нешаблонні й оригінальні шляхи її вирішення). Творча активність виявляється через креативний рівень сформованості пізнавального інтересу, творчу самостійність, ґрунтовне знання програмного матеріалу, володіння елементами знань і навичок понад програму, здатність самостійно конструювати об’єктивно нову орієнтовну основу діяльності, у процесі виконання якої одержується об’єктивно нова інформація.
Середній	Пошуково-виконавчій активності (реконструктивний або середній рівень) властивий більший ступінь самостійності. На цьому рівні потрібно сприйняти задачу і самостійно відшукати її розв’язання. Пошукова активність характерна для учнів, які виявляють евристичний рівень пізнавальної ініціативності, трансформуючу самостійність, глибоке знання програмного матеріалу, здатність здобути суб’єктивно нову інформацію у процесі самостійної трансформації відомої орієнтовної системи типової дії та побудови суб’єктивно нової орієнтовної основи для розв’язування нетипової задачі.
Низький	Репродуктивно-наслідувальна активність (низький рівень) характерна тим, що за допомогою неї досвід діяльності однієї особи нагромаджується через досвід іншої (засвоєння зразків поведінки чи діяльності відбувається протягом усього життя, але рівень особистої активності дуже часто недостатній).
Нульовий	Деякі дослідники визначають ще нульовий рівень активності. Нульову активність констатують у разі відсутності ініціативності, прояву учнівської самостійності, наявності суттєвих прогалин у знаннях, несформованості умінь переносити один раз побудований алгоритм розв’язування задачі на аналогічну задачу

Отже, пізнавальна активність – один з головних критеріїв якості підготовки учнів, а ефективне її формування можна забезпечити тільки за умов спеціальної організації пізнавальної діяльності тих, хто навчається.

Результати проведеного дослідження дають підстави зробити висновок, що

провідним критерієм сформованості пізнавальної активності є системність знань і умінь. По-перше, вона відображає єдність усіх компонентів пізнавальної активності; по-друге, поєднує різні характеристики якості знань і умінь (повнота, мобільність, усвідомленість, тривалість, якість, гнучкість тощо); по-третє, відображає динамічність знань, умінь: від відтворення до творчості; по-четверте, охоплює єдність теоретичної і практичної діяльності учня.

Подальше дослідження цієї проблеми вважаємо доцільним, адже формування та розвиток пізнавальної активності учнів є саме тим явищем, яке здатне активізувати навчально-виховний процес у школі.

У процесі формування пізнавальної активності важлива роль відводиться формуванню ціннісної сфери учня, що є регулятором соціальної поведінки особистості, де центральне місце повинна зайняти пізнавальна діяльність.

У дослідженнях О. Пиндик [22] підкреслюється, що пізнавальна активність як складна системна властивість особистості, інтегрує важливі якісні характеристики: пізнавальну самостійність, пізнавальну ініціативність, повноту та мобільність знань, умінь і навичок.

Важливим є те, що хоча процес навчання – це система взаємодій учителя й учнів, його кінцевий результат залежить від пізнавальної активності останніх. Учитель лише створює необхідні умови для збудження навчальної активності дітей, виявлення ними пізнавальної самостійності та пошуку. Оволодіння ж знаннями, уміннями й навичками, способами діяльності відбувається тією мірою, якою кожна дитина проявлятиме максимальну індивідуальну активність [7, с. 19].

Розвиток пізнавальної активності відбувається шляхом розвитку її структурних компонентів. Під розвитком пізнавальної активності ми розуміємо кількісні та якісні зміни, які виникають у її структурних компонентах. П. Лузан розглядає активізацію навчання як цілеспрямований процес розвитку навчально-пізнавальної активності учнів через включення їх як суб’єктів педагогічної взаємодії у різновиди пізнавальної діяльності. На думку дослідника, для підвищення ефективності навчального процесу необхідно здійснювати оптимальний вибір способів, методів, форм, засобів навчання учнів [21, с. 71-74].

Н. П. Волкова визначає проблемну ситуацію як умову пізнавальної активності учнів: «Проблемна ситуація – психологічний стан, що виникає в результаті мисленнєвої взаємодії суб’єкта (учня) з об’єктом (навчальним матеріалом), який викликає пізнавальну потребу розкрити суть процесу або явища, що виявляється» [5, с. 293]

Таким чином дослідницька робота дозволила зробити висновок, що пізнавальна активність учнів – це специфічна властивість особистості, спрямована на активне здобуття знань в інтересах суспільства. Спираючись на методологію цілісного підходу до діяльності, був зроблений висновок, що мірилом активності як у репродуктивній, так і в навчально-творчій пізнавальній діяльності являється її результативність у межах заданого (запланованого) часу діяльності, відповідність її пізнавальним можливостям учня на певний момент.