1.3 Соціальна роль жінки на прикладі головної героїні п’єси

Головна героїня твору є дуже цікавим персонажем з точки зору психології. Її характер, незалежно від факторів, що на нього впливають, проявляється з повною силою в період кризової ситуації. Саме такі рішучі дії Нори як фальшування документів, виправданий багаторічний обман і, врешті, бажання самореалізації поза домом свідчать про зародження соціальної ролі жінки.

Очевидно, що багато вчинків Нори є неадекватними, це простежується в багатьох сценах. Пряме виказування Нори своєї покори чоловікові здається дуже підозрілим, бо автор зображує її як жінку з характером, а не слухняною рабинею. Проте Норі подобається бути наївною, а особливо демонструвати це Фрау Лінне. Її горе здається Норі величезним, і ця наївність сприймається читачем, як захист Нори від навколишнього середовища перед її «гармонійним» внутрішнім світом [19].

У Нори не залишилось подруг через упереджене ставлення Торвальда до них, адже жінки бувають підступні, балакливі, та ще й з сумнівною репутацією, а Нора така наївна, тому краще їй не мати взагалі, думає Торвальд. При зустрічі з давньою подругою, Нора говорить тільки про себе, і розуміє, що у порівнянні з Крістіною, її шлюб і сім’я виглядає просто ідеально. Нора ображається на закиди Крістіни в її сторону, адже свій вчинок Нора вважає настільки героїчним, що така риса як дитинність, на якій наголошує фрау Лінне, зовсім невластива Норі, тому вона й дорікає, в свою чергу, подрузі за шлюб з розрахунку. Дивно, але Нора ладна кинутися в найризикованішу справу мабуть, для того, щоб хоча й таємно, але утвердити своє приглушене, але потужне «я». Вона ще не має сміливості його проголосити всім, але так навіть цікавіше – жити в ілюзії власної самодостатності [9; 11].

Нора не схожа на тих, хто переймається суспільною думкою, вона відгороджена від суспільства Торвальдом, тільки він є їй авторитетом, якого вона боїться, але якого вже звикла любити, так само як було колись з батьком. Любов Нора сприймає, як казку, де не буває сірих буднів, і тому вона жертвує своїм внутрішнім світом, щоб врятувати любов на певний час. Нора теж дуже любить гроші і вважає їх вирішенням усіх своїх проблем. Хоча гроші є лише засіб здійснення мрій і бажань, а Нора не зважає на духовні цінності, що рано чи пізно заведе її у безвихідь.

Фрау Лінне теж вказує на легковажність Нори, яка бере початок ще з ранньої юності. Нора відкриває свій секрет саме Крістіні, по-перше вона жінка, до того ж амбіційна, а викликати заздрість подруги досвід теж приємний, думає Нора. Якщо взяти під сумнів благородність Нориного обману чоловіка, то буде легше зрозуміти її захоплення своїм учинком. Очевидно, що Нора схильна до ризику і авантюри. Торвальду зовсім не притаманні ці риси, але підсвідомо йому їх не вистачає і він таким чином тягнеться до Нори. Нора не заперечує своєї недолугості в очах Торвальда і дуже часто себе виправдовує, що мало викликати підозри в проникливого адвоката. Зрештою, Нора таки знає лік грошам, про це свідчить її розповідь фрау Лінне про поїздку в Італію і точна сума витрачених там грошей [2; 45].

Можна припустити, що Нора – гравець – любить гроші, проте в принципі вони їй не потрібні. Нору тішить думка про те, що жінка має набагато більше можливостей заробити гроші, які б вони не були. Якщо гроші даються легко і приємно, то це справжнє щастя, якщо шлях їх здобуття важкий і неморальний, то завжди можна знайти виправдання. Тут вона постає істинним адвокатом, який протоптує всі можливі шляхи до успіху справи – ще одна риса, що робить її схожою на її чоловіка. Вони обоє люблять гроші, хоча кожен по-своєму, їм обом властива кмітливість, от тільки кожен застосовує її там, де вважає за потрібне: Нора, щоб дурити чоловіка, а Торвальд, щоб забезпечити родину.

Така незлагодженість у вчинках призводить до дисбалансу, що завершується конфліктом двох сильних особистостей зі спільними інтересами, але різними засобами досягнення поставлених цілей. Сам процес здобуття грошей для Нори (фальшування документів, випрошування їх у чоловіка), особливо авантюрний буде тішити самолюбство все життя. А тоді дуже легко вдавати із себе дурничку, що потай від чоловіка ласує мигдальним печивом [4; 52].

Прикро, що Нора не реалізувала себе як матір, вона вважає дітей тягарем. Це можна пояснити тим, що Нора сама звикла бути дитиною свого батька, а не піклуватися про когось іншого. Батько не зміг виховати в Нори почуття відповідальності, тому й Нора плутає його з почуттям з жертовності, яку вважає мало не героїзмом, чудом, на яке вона здатна. Зрозуміло, що Нора дуже любила свого батька, бо він був її надійною опорою, потім ініціативу перейняв Торвальд, а суттєвої різниці у відносинах Нора не відчула, бо знову опинилася під чиїмось контролем. Проте вона не побоялася обманути їх обох навіть з благородних міркувань. Тоді Нора постає такою собі місіонеркою, яка допомагає всім, крім себе [18; 47].

У випадку з подругою Крістіною, Нора переконана, що замовить за неї слово Торвальду. Задобрити чоловіка у Нориному розумінні – підлеститися до нього, тобто зманіпулювати його думки таким чином, щоб він видав їх за свої власні. А ще – довести подрузі, яка Нора впливова дружина, адже не так-то просто було врятувати життя могутньому Торвальду, з таким важко зрівнятися. Нора вважає себе улюбленицею фортуни, зверхньо ставлячись до виграшу в лотерею та подібних азартних ігор.

Найганебніший спосіб отримання грошей, з погляду Торвальда, стає нормальною практикою у Нори. Ще один таємний бунт дружини. Після такого вчинку можна виділити ще один прихований талант – винахідливість у складних ситуаціях, що передбачає вихід зі складного становища хай ціною обману, що є дуже захопливим для Нори. В результаті отримуємо типову справу, шиту білими нитками, в яких потім заплутаються і Нора, і Торвальд. Насторожує позитивне ставлення Нори до фізичної зради як ще одного ефективного засобу здобуття грошей. Та чи стане це справжнім порятунком родинного спокою – питання складне [2; 38].

Автор натякає, що Нора теж не сприймає всерйоз слова чоловіка, його зверхність є викликом для неї, який вона приймає, але про свою чергову перемогу не повідомляє, бо знає, що це вб’є морально її чоловіка. Такі замовчування приводять шлюб до загибелі, обман рано чи пізно відкривається, але сам по собі він уже не суттєвий, бо подружжя розуміє втрату зв’язку, довіри один до одного. Фрау Лінне, будучи більш проникливою жінкою, одразу вказує Норі на самообман, в якому та перебуває вже багато років. Нора прийняла обман, як почесну місію і тому відмовляється розуміти Крістіну, занадто довгий шлях вона пройшла, щоб прийняти таку жахливу істину [16; 79].

Нора, перебуваючи в постійному обмеженні тих чи інших речей, паралельно створює собі ще один світ, де вона всесильна і незалежна, але про існування цього світу вона нікому не повідомляє. Головна героїня вже відчуває своє соціальне призначення у цьому світі, але стереотипи інших персонажів і всього суспільства в цілому не дозволяють їй цього зробити.