8 класс тема 5

Тема 5	Наш край напередодні
	та на початкуНаіонально-
	визвольної війни

Відбудова фортеці Кодак. Відновлення фортеці Кодак поляками було завершено на початку літа 1639 р.

Хоча фортеця будувалася, як і попередня, з дерев’яно-земля­ ними укріпленнями, проте була втричі більша. Основу фортеці складав редут — захищений валами висотою в 7 м квадрат з пери­ метром близько 500 м. На кожному наріжнику валу був п’яти­ бічний, висунутий вперед бастіон. Перед валом з трьох сторін був сухий рів глибиною 11 м та шириною 16 м, а з четвертої — крутий схил Дніпра. На валу з боку Дніпра розташовувалися гармати, що мали змогу обстрілювати як пороги, так і гирло Самари. На верху валу був парапет (невеликий вал) для захисту гарнізону під час бою. Оборону схилів на валах зміцнювали два

Пам’ятний знак на місці Кодацької фортеці

ряди частоколу з дерев’яних паль: один — під парапетом (гори­ зонтально), а інший — біля підніжжя валів (вертикально над ровом). Рів від степу був майстерно прикритий штучним підви­ щенням. До фортеці вела добре захищена єдина брама.

У фортеці міг розміщуватися гарнізон до 800 чоловік, проте реально його складав полк іноземної піхоти кількістю в 600 вояків. Крім поляків, тут служили також німці, під якими розуміли не тільки

76

етнічних німців, а й шведів, голландців, данців. Напередодні Визвольної війни командування Речі Посполитої послало на Кодак підкріплення.

Фортеця пильно охоронялася. Перед заходом сонця фортечна брама зачи­ нялась, і ніхто вже не міг ні ввійти, ні вийти навіть у випадку надзвичайної потреби. Вночі фортечний вал обходила варта на чолі з офіцером. Вартові нікого не підпускали близько до фортеці.

На відстані 3 км від Кодака, поблизу Дніпра, було збудовано високу вежу, з якої можна було оглядати територію на багато кілометрів навкруги. У вежі зна­ ходився гарнізон зі 100 піхотинців і 10 кіннотників. Він постійно здійснював

об’їзд навколишніх територій, затри­ муючи всіх підозрілих.

Формування адміністративного центру

К. Устиянович.

Портрет Івана Богуна

краю. Фортеця Кодак стала центром формування польської ад­ міністрації у краї. На її чолі стояв призначений польським урядом губернатор. Спочатку губернатором Кодака був призначений Ян Жолтовський, згодом його замінив Криштоф Гродзицький. Комендантом фортеці було призначено племінника коронного гетьмана Адама Конєцпольського. Призначення на службу в Кодак таких визначних офіцерів вказує на значення цієї фортеці. Слід сказати, що в Кодаку завжди був дуже сильний офіцерський корпус. Тут служив знаменитий Іван Богун, одержуючи за службу від польського короля по 30 золотих щорічно, як й інша козацька старшина у Кодаку. У Кодаку служив драгуном Стефан Подобайло, майбутній чернігівський полковник.

Уфортеці розміщувалися будинок коменданта, складські

приміщення (цейхгауз), будинки та казарми для офіцерів, солдат і ремісників. Тут був базар, де велася торгівля з місцевими жите­ лями, також було споруджено католицький монастир. Навколо Кодака виникло ремісничо-торговельне передмістя — Слобода. Поступово біля фортеці сформувався великий населений пункт

77

— Старі Кодаки. Потужна твердиня сприяла інтенсивному засе­ ленню околиць. У безпосередній близькості від Кодака, нижче гирла Орелі, було збудовано невелику фортецю, яка, однак, існу­ вала недовго. У 1645 р. неподалік фортеці виник Новий Кодак.

Микитинська Січ. Згідно з Ординацією запорожці вимушені були покинути Базавлук і перенести Січ на нове, менш укріплене місце на Микитиному Розі. Фортеця будувалася козаками на чолі з Ф. Лінчаєм одночасно з Кодаком і вступила в дію у 1639 р. Твер­ диня запорозького козацтва — Базавлуцька Січ — була окупована

	Пам’ятний знак на місці
	Микитинської Січі (сучасне місто	Макет Запорозької Січі
	Нікополь)

і зруйнована. Про морські походи не могло бути й мови, човни і судоверфі були спалені, а січові гармати вивезені на волость.

Фортеця на Микитиному Розі також будувалася за розпоряд­ женням польської влади для розміщення полку реєстрових козаків. Її оточували земляні вали 750 і 600 сажнів. З різних сторін це укріплення було розташоване на стратегічній височині, звідки можна спостерігати за великою територією від о.Томаківка до Кам’яного Затону та Чортомлицького Рогу. Фортеця будувалася передусім для нагляду за переправою Микитин Ріг — Кам’яний Затон і знаходилася неподалік від неї. У Микитинській Січі для виконання контрольно-каральних функцій розташовано поль­ ську залогу у складі одного реєстрового козацького полку і загону польських драгунів, що мала за обов’язок розганяти свавільні

78

орендарем та шляхтичем

зборища на островах і річках. Постійна залога реєстрових військ під контролем польської влади зводила нанівець функцію Микитинської Січі як центру об’єднання запорозького козацтва.

Цьому заважало і те, що, на відміну від попередніх Січей, які виникали у важко доступних місцях, Микитинська Січ була досить слабо захищена і за місцем розташування, і за озброєнням. По суті вона виконувала функції середнього за розміром міста, а не козацького осередку. Основу населення цього міста складали дві тисячі реєстровців, а також від двох до п’яти тисяч запорожців.

Микитинська Січ у 1640-х роках жила в основному промислами. Війсь­ кові походи козаків залишилися у ми­ нулому. Відтак на території, де звичайно зосереджувалися традиційні козацькі курені, тут були ремісничі квартали з кузнями, різноманітними майстерня­ ми, місцями для будівництва човнів та переробки риби. Тут же проживали купці і знаходилися місця для торгівлі.

Те, що Микитинська Січ була коза­ цьким містом, торговельним і ремісни­ чим центром регіону, не перекреслювало

її значення як фортеці. Січова залога Козак бандурист з дівчиною, контролювала переправу на одному з важливих степових шляхів. Проте конт­

роль цей здійснювався всупереч інтересам самих запорожців. Ущемлення прав запорожців. Під час існування Микитинської

Січі запорожці мали значно меншу свободу дій, ніж раніше. Хоча значна частина повстанців змогла повернутися на Запорожжя і розселитися на його території, колишнього вільного життя коза­ ків уже не було. Постійні утиски з боку кодацької адміністрації та січової залоги доповнювалися визиском єврейських орендарів, які під прикриттям польської влади потоком хлинули на Січ. Про засилля орендарів на козацьких ріках Самарі, Саксагані, Гнилій, Пробойній, Кудесці згадується і в народній думі “Пригноблення України євреями-орендарями”. Запорожці змушені були платити великі мита орендарям за право займатися своїми основними видами промислу — рибалкою та полюванням.

79

Кодак відігравав важливу роль у стримуванні втікачів на Січ. За розпорядженням влади, козаків, що без паспорта прямували на Запорожжя, мали карати смертю. Це значно зменшувало при­ тік нових козаків на Запорожжя, а відтак — і його розвиток.

Запорожці, які відмовлялися коритися владі, розосередилися на Великому Лузі і кілька разів ходили звідти на Азов і на море. Проте зрештою гарнізон Кодака перекрив усі можливі шляхи цих походів. На певний час запорожці були приборкані польським

Кічкас — місце переправи

Оранка та сівба на Україні

запорожців через Дніпро

урядом. Припинилися не лише їх походи на море, а й зносини з українськими землями.

Козаки на чолі зі своїм лідером І. Положаєнком вели постійну боротьбу з поляками та реєстровцями, проте марно. Роль козац­ тва у краї різко зменшується. Щоб остаточно добити Запорожжя, польський уряд видав грамоту на володіння запорозькими землями заклятому ворогу українського козацтва Я.Вишневецькому.

Проте скористатися нею останній не зміг — розпочалася Національно-визвольна війна українського народу.

Татарські напади. Дезорганізоване запорозьке козацтво не могло, як раніше, опиратися татарським нападам, що відразу відбилося на становищі прикордонних українських земель. Вже 1640 р. величезна татарська орда в 70 тисяч вершників через наш край посунула на Україну і дійшла майже до Києва, полонивши десятки тисяч населення. Однією з причин нападу була побудова фортеці Кодак — турки протестували проти цього, оскільки вва­ жали ті землі своєю власністю. У 1643 р. масовий напад здійснив

80

перекопський мурза, який цілий рік зі своїми загонами ходив по Подніпров’ю, випалюючи села, грабуючи майно і худобу і заби­ раючи в полон людей.

Втрати були настільки тяжкі, що проти татар виступило все польське військо на чолі з коронним гетьманом Потоцьким. Та­ тарська орда на чолі з Тугай-беєм, Муртаза-агою та Умар-агою вздовж Дніпра вирушила назустріч польському війську. Підійшовши до Кічкаса на початку січня 1644 р., татари переправилися на лівий берег Дніпра і рушили до Жовтих Вод, а звідти пішли верхів’ями Саксагані і через ріки Інгулець, Інгул та Вись. Основна битва відбулася у 1644 р. під Охматовим, де польські війська завдали татарам тяжкої поразки, після чого перестали виплачувати їм данину. Проте козаків у польському війську практично не було — 400 чоловік стояли в тилу і участі в бою не брали.

Я. Вишневецький

Герб Корибутів-Вишневецьких

Через наш край коронне військо на чолі з Конєцпольським прямувало на татар у 1646 р. Проте запорозьких формувань у ньому теж не було, що свідчить про крайній занепад запорозької вольниці.

Прибуття Хмельницького на Січ. Уникнувши ув’язнення за підготовку повстання проти польської шляхти, Б.Хмельницький з групою однодумців у грудні 1647 р. прибув на Запорожжя.

81

За одними даними, при ньому було всього півтора десятка козаків, у тому числі і його син Тиміш, а за іншими — кілька сот. Іти прямо на Микитинську Січ, де стояла польська залога, було небезпечно і тому втікачі зупинилися на Томаківському (Бупькому) острові, де була раніше Томаківська Січ, неподалік від Запорозької Січі (Микитин Ріг).

Острів і тепер не був безлюдним. Тут мешкала невелика група козаків з сотником Ф.Лінчаєм, які теж втекли сюди з волості, але дещо при інших, ніж Б.Хмельницький, обставинах. їх пере­ слідувала реєстрова старшина на чолі з полковником Барабашем. “Лінчаївці” зустріли Хмельницького досить насторожено, ос­ кільки знали його як реєстрового сотника, що служив при Барабаші. Проте втікачеві вдалося переконати запорожців у щирості своїх намірів боротися з поляками, і вони перейшли на його бік.

Руїни замку Хмельницького
у Суботові	Гетьман Б. Хмельницький і козаки

Бойові дії на Січі проти польських військ. Хмельницький перетворює острів Бучки в укріплений табір, до якого почали стягуватися повстанці, формує загони і готується до штурму Січі. Всі січові гармати були передані гарнізонам Києва і Канева ще під час розгрому Базавлуцької Січі. Отже, Микитинська Січ не мала необхідного фортифікаційного та артилерійського забез­ печення. Там лише перебувала урядова залога під командуванням полковника Гурського. У складі залоги були його Корсунський козацький реєстровий полк та загін польських драгун при трьох фальконетах.

82

Особисті речі Б. Хмельницького: шабля, шапка

Наприкінці січня 1648 р. під впливом агітації прихильників Б.Хмельницького повстає Корсунський полк. Це дає можливість повстанцям захопити Микитинську Січ. Гурський з драгунами втік, а реєстровий козацький полк перейшов на бік повстанців. Оволодівши Січчю, Б. Хмельницький відслужив молебень у січовій церкві. До нашого часу зберігся залізний, кований, з сим­ волічним зображенням сонця і півмісяця хрест з Микитинської січової церкви, в якій молився Богдан Хмельницький.

На початку лютого 1648 р. за наказом коронного гетьмана М.Потоцького Січ атакували Черкаський і Чигиринський реєст­ рові полки. їм на допомогу мали прийти Канівський та Переяс­ лавський полки, а також драгуни з Кодака. Проте в сутичках з 4 по 9 лютого повстанці завдали поразки каральній експедиції і повністю оволоділи навколишніми територіями. При цьому багато реєстровців перейшло на бік повстанців. На Січі розпо­ чалося інтенсивне будівництво укріплень для захисту від польського нападу.

Мобілізація сил на Січі. Для того, щоб заручитися підтримкою кримського хана, Хмельницький поїхав до Криму на переговори. Близько середини лютого Хмельницький, залишивши сина заручником у хана, повернувся до Січі. Щоб уникнути надалі

несподіваного нападу від польських військ, а також створити

83

Резиденція хана в Бахчисараї

сприятливі умови для притоку повстанців на Січ, Богдан Хмельницький звернувся за допомогою до сусідньої Єдикульської орди. Вже в лютому фортеця Кодак була блокована татарсь­ кою ордою, яка розігнала польські сторожові загони навколо Запорожжя. А в березні татарські загони кількістю кілька сотень чоловік взяли під контроль всі шляхи на Запорожжі, створивши на них широку мережу сторожових застав та роз’їздів. Тим самим було розчищено шлях для пересування повстанців і встановлення зв’язку Запорожжя з рештою українських земель.

Одержавши звістку про успішне завершення переговорів у Криму, запорожці почали ще енергійніше готуватись до повстан­ ня. Кошовий отаман закликав у Січ всіх козаків. Цікаво, що мета козацької ради не розголошувалася, оскільки у краї ще знахо­ дилося чимало польських інформаторів.

Реакція на повстання польської влади. Зосереджені перед цим біля міста Бар польські війська почали просуватись на Над­ дніпрянщину і блокувати дороги, що вели на Запорожжя. Микола Потоцький 13 лютого 1648 р. віддав наказ канівському полковникові реєстровців, щоб той на чолі свого, переяславського та чигиринського полків вирушив на Запорожжя для придушення

84

повстання. Але з невідомих причин цей наказ не був виконаний. Перебуваючи в Корсуні 20 лютого 1648 р., Микола Потоцький звернувся з посланням до повстанців, у якому вимагав розійтись по домівках і видати Богдана Хмельницького. На випадок відмови загрожував стратити їх сім’ї та конфіскувати майно.

У березні 1648 р. польський коронний гетьман М. Потоцький писав королю Речі Посполитої Владиславу IV про початок повстання Б. Хмельницького. Для пере­ говорів з козаками на Січ прибув його посланець ротмістр Хмелецький. Через

цього посланця Потоцький запропонував
Хмельницькому і козакам залишити Запо-		Б- Хмельницький з
„	„	атрибутикою
рожжя і розштись. Хмельницький поста­

вив питання свого виходу з Запорожжя у зв’язок з вирішенням проб­ леми панського насильства над козаками в Україні.

Одержавши таку відповідь, М.Потоцький спішно вирушив з кварцяним військом на південь і захопив усі шляхи з волості на Запорожжя. У районі Черкас були зосереджені частини кварцяного війська та кілька реєстрових полків (Білоцерківський,

Канівський, Переяславський, Черкаський	та Чигиринський).
Біля Лубен була сконцентрована армія	Я.Вишневецького.

Загалом польське військо налічувало приблизно 20 тис. чоловік. М. Потоцький розраховував у середині квітня зійти вниз по Дніпру на Запорожжя і швидко розбити цей осередок повстання, не даючи йому розповсюдитися на Україну. Завдання було цілком до снаги — адже на той час у війську Хмельницького було лише три тисячі вояків.

Однак спрямувати на Запорожжя всі сили М.Потоцький не міг. На Наддніпрянщині вже знали про виступ на Січі, і тут у будь-який момент могло вибухнути повстання. Тому польське командування вирішує послати на Запорожжя лише авангард свого війська, а решту армії використовувати для контролю на волості. У першій половині квітня 1648 р. польський авангард почав підготовку до походу від Черкас до Микитинської Січі.

85