Zbirka_Part2

РОЗДІЛ І.

141

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

останніх. Якщо сюди додати малочисельність радянських патрулів (6 – 10 літаків), то стає очевидним, що при загальній чисельній перевазі радянської авіації в більшості боїв такої переваги не було. Усе це ставило радянську винищувальну авіацію у вкрай невигідні умови боротьби. Вихід пілоти вбачали в ешелонуванні бойових порядків. Ескадрилья будувала так звану етажерку – стрій у 2 – 3 яруси, у якому найнижче була розташована ударна група, посередині – група прикриття, а найвище – резерв. Це допомагало одній групі підтримати іншу в разі нападу на неї. Такий бойовий порядок давав змогу одночасно атакувати німецькі винищувачі групою прикриття, німецькі бомбардувальники – ударною групою, відбивати атаки німецьких мисливців групою резерву. У поєднанні з майстерністю пілотів цей бойовий порядок дозволяв ефективно прикривати свої війська і зменшити втрати власних винищувачів. Ще більший ефект етажерка давала в поєднанні з патрулюванням на підвищених швидкостях.

Забезпечення дій ударної авіації найчастіше здійснювалося методом безпосереднього прикриття винищувачами. Цей метод також був не найкращий, оскільки винищувачі не мали права відриватися від бомбардувальників і могли вести лише загороджувальний вогонь. З кількісним зростанням радянської авіації і до цього методу були внесені корективи. Загалом радянська винищувальна авіація виконала свої завдання і сприяла перемозі Українських фронтів на території Правобережної України в 1944 р.

Зупинимося на характеристиці дій бомбардувальної авіації. Радянська бомбардувальна авіація відіграла в боях на Правобережній Україні меншу роль, ніж штурмова та винищувальна. Цьому було кілька причин. Головна з них

–бомбардувальники потребували кращих умов базування, ніж винищувачі та штурмовики. Радянські бомбардувальні частини, що діяли в Україні, також були чи не найдосвідченішими в радянських ВПС того періоду. У складі 5-ї повітряної армії діяв 1-й бомбардувальний авіакорпус (з 5 лютого 1944 р. 2-й гвардійський авіакорпус) генерал-майора І.С. Полбіна. Корпус відзначався відмінною бойовою підготовкою і був першим з’єднанням, у якому було запроваджено бомбардування з пікірування. Крім того, на Правобережжі діяли 202-га та 244-та бомбардувальні авіаційні дивизії на літаках По-2.

Основою бойового порядку бомбардувальників як у радянських, так і німецьких ВПС була ланка, яка найчастіше діяла в строю «клин літаків». Дистанція між машинами становила 1 – 2 довжини літаків, інтервал – 1 – 2 розмахи крил. Загін (ескадрилья у радянських ВПС) бомбардувальників шикувався в «клин» або «пеленг» ланок. Іноді 5

–9 літаків також шикувалися в «клин». Цей стрій дозволяв у разі нападу винищувачів концентрувати вогонь стрільців усього загону або ланки на атакуючому літакові. У разі нападу винищувачів стрій ущільнювався, в зоні зенітного вогню – розріджувався. Група (полк) найчастіше шикувалася в «клин» або колону дев’яток. Із колони груп будувався стрій ескадри. Дистанція між групами в колоні могла досягати кількох кілометрів.

Свої особливості мало застосування нічної дальньої бомбардувальної авіації.

9 корпусів узяли участь у боях над Правобережною Україною та Кримом у квітні –

142Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

травні 1944 р. На відміну від німецьких бомбардувальників, радянські найчастіше виходили на ціль та бомбардували її індивідуально.

Своєрідно діяла нічна легкобомбардувальна авіація на літаках По-2 – найчастіше вночі, поодинці атакуючи переважно передній край оборони противника. Але

вбоях на Правобережній Україні в умовах нестачі бомбардувальної авіації нічні бомбардувальники в деяких випадках застосовувалися масовано навіть вдень. Так було під час ліквідації Корсунь-Шевченківського угруповання німців, облозі Ковеля та Тернополя. По-2 використовували і для постачання необхідними матеріалами танкових з’єднань в умовах бездоріжжя.

Свою специфіку мало застосування штурмової авіації. Головним літаком радянської штурмової авіації був літак ІЛ-2МЗ – броньований штурмовик, озброєний бомбами, ракетами, авіаційними гарматами калібру 23 або 37 мм для штурмових атак, крупнокаліберним кулеметом для захисту від ворожих винищувачів. Маючи менший бомбовий вантаж, ніж бомбардувальник, він був більш універсальним і забезпечував кращу влучність по малих цілях.

Основа бойового порядку штурмовиків – «пара» (2 літаки). 4 літаки утворювали «ланку». Дві ланки разом із літаками командира ескадрильї та його відомим становили ескадрилью. Ескадрилья штурмовиків застосовувала різний бойовий порядок проти різних цілей. «Клин» ланок – проти великомасштабних об’єктів (будівлі, аеродроми), «пеленг» ланок – проти довгих та вузьких цілей (траншеї), «змійку» – проти колон на шляхах або залізничних ешелонів, «коло» для послідовних ударів окремими літаками та тривалих дій над ціллю. Для знищення бронетехніки використовували переважно гармати та протитанкові авіабомби ПТАБ-1,5-2,5. Проти піхоти та артилерії – осколочні бомби, гарматні набої, ракети. Найефективнішими були дії 6 – 8 штурмовиків. У боях над Правобережною Україною за несприятливих погодних умов активно застосовувалося «вільне полювання» штурмовиків на автота залізничних шляхах. У певних випадках Іл-2 були здатні вести успішний повітряний бій проти німецьких винищувачів, користуючись «колом», «змійкою» або «ножицями» – маневрами, у яких літаки прикривали однин одного, не даючи ворожим винищувачам атакувати ззаду. Без перебільшення можна стверджувати, що в умовах поганої погоди, розкислих аеродромів саме штурмова авіація відіграла провідну роль у боях на Правобережжі.

Загалом узимку та навесні 1944 р. на Правобережній Україні 2-га, 5-та, 17-та, 8-ма повітряні армії взяли участь у десяти наступальних операціях, здійснили 66 тис. літаковильотів. За той самий період було зареєстровано 31 тис. літако-вильотів німецької авіації. На противника радянські повітряні армії скинули близько 7 тис. т бомб, було проведено майже до тисячі повітряних боїв. Німецькі війська зазнали значних втрат у живій силі та техніці. У повітряних боях та на землі знищено 1462 літаки [13]. Тільки 52-га німецька ескадра винищувачів, яка мала змогу вести бойові дії, використовуючи найвигіднішу тактику, втратила 54 пілоти вбитими і пораненими в небі Правобережжя та Криму, 86 літаків збитими, 43 – ушкодженими [14]. Ще 94 літаки були знищені

ваваріях. Важких втрат зазнали інші види німецької авіації. Незважаючи на окремі періоди битви за Правобережжя й окремі тактичні успіхи, німецька авіація не змогла надати своїм військам належної підтримки.

РОЗДІЛ І.

143

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

Радянські втрати за той самий період становили 676 бойових літаків [15]. Незважаючи на складні погодні умови та незручне базування, радянська авіація виконувала в окремі дні близько 2000 літако-вильотів [16]. В успіх радянських військ під час наступальних операцій на Правобережній Україні вагомий внесок зробила радянська авіація.

Джерела та література:

1.История Второй мировой войны. – М., 1977. – Т.8. – С. 64.

2.Светлишин Н.А. Войска ПВО страны в Великой Отечественной войне. – М.,1979. –

С.166.

3.Советские Военно-Воздушные Силы в Великой Отечественной войне. – М., 1968. –

С.244.

4.Гриф секретности снят. Потери вооружённых сил СССР в войнах, боевых действиях и конфликтах. – М., 1993. – С. 360.

5.Там же. – С. 361.

6.Скоморохов Н.М., Чернецкий В.Н. Тактика в боевых примерах. – С. 10.

7.Там же.

8.Тимохович И.В. В небе войны. 1941 – 1945. – М., 1986. – С. 300.

9.Там же. – С. 313 – 314.

10.Асы люфтваффе. Пилоты FW-190 на Восточном фронте. – Рига, 1997. – Ч.2. –

С.7 – 8.

11.Хазанов Д. Битва в небе Молдавии. – С. 29.

12.Скоморохов Н.М., Чернецкий В.Н. Тактика в боевых примерах. – С. 142.

13.Кожевников Н.М. Командование и штаб ВВС Советской Армии в Великой Отечественной войне 1941– 1945. – М., 1977. – С. 171.

14.Чёртова дюжина асов Люфтваффе. – Минск, 2000. – С. 424 – 425.

15.Гриф секретности снят. Потери Вооружённых сил СССР в войнах, боевых действиях и конфликтах. – М., 1993. – С. 371.

16.Советские Военно-Воздушные Силы в Великой Отечественной Войне. – М., 1968. –

С.261.

144Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Марина Чиркова (Полтава, Україна)

ПРИВАТНЕ ЛИСТУВАННЯ ЯК МАСОВЕ ДЖЕРЕЛО ДО ІСТОРІЇ ПОЛТАВЩИНИ ПЕРІОДУ 1941 – 1943 років

Чим далі відходять у минуле трагічні події, пов’язані з Другою світовою війною та тимчасовою окупацією німецько-фашистськими загарбниками території України 1941 – 1944 років, розв’язаним ними терором проти мирного населення, примусовим вивезенням його до Німеччини, тим менше залишається тих, хто може розповісти про те, як насправді все відбувалося. На долю представників цього покоління випали не тільки страждання, завдані чужоземцями у воєнні роки, а й численні випробування повоєнного часу, адже, окрім заподіяних війною моральних та матеріальних збитків, їм довелося протягом тривалого часу витримувати недовіру влади, яка всюди вбачала зраду: у тому, що залишилися на окупованих територіях, були вивезені на примусові роботи до Третього рейху або потрапили в полон, і, врешті-решт, вижили.

Коли людині весь час докоряють минулим, вона свідомо намагається його позбутися, тобто забути, а процес цей називається амнезією. У суспільстві також часто відбувається цей процес. Найчастіше він стосується подій, що принижують національну гідність або пов’язані з численними людськими втратами, викликаними як природними причинами (природні чи техногенні катастрофи), так і соціальними чинниками (політика терору, репресій, депортацій, геноцид тощо). Для того, щоб відновити соціальну пам’ять про такі періоди української історії, слід ретельно вивчити різнотипні джерела ретроспективної інформації, перш за все архівні.

У комплексі документів особового походження з історії Великої Вітчизняної війни, що зберігаються в більшості державних архівів України, є численна група – приватне листування жителів окупованих територій. У радянські часи більшість цих документів була на таємному зберіганні, і тепер (з етичних міркувань) доступ до них обмежений, тому їх не часто вивчають дослідники, хоча це досить інформативне джерело про той історичний період. Донині опубліковано небагато вагомих історичних праць, які ґрунтуються на основі вивчення вказаних епістолярних джерел. Серед останніх слід згадати збірку статей і документів про остарбайтерів – результат десятирічної праці авторського колективу, що об’єднав науковців Інституту історії НАН України та Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років [1]. Дисертаційне дослідження А. Мелякова, захищене в період сплеску суспільної уваги до долі остарбайтерів, пов’язаної з виплатами Німеччиною та Австрією компенсації за невільницьку працю, присвячене аналізу масових джерел про ці події: листів німецьких бранців із Харківщини та фільтраційних справ на них [2]. На жаль, ще не

РОЗДІЛ І.

145

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

видано подібної фундаментальної роботи загальноукраїнського масштабу та й на регіональному рівні вказані види архівних джерел чекають на своїх дослідників. Не претендуючи на вичерпність розкриття теми, хотілося б коротко охарактеризувати такий комплекс ретроспективних документів, як листи полтавців, депортованих до Німеччини.

У Державному архіві Полтавської області зберігається архівна колекція «Листи радянських громадян Полтавської області з німецько-фашистської каторги». Основна частина колекції надійшла в 1956 р. із Житомирського обласного державного архіву невпорядкованою. Протягом наступних років колекція поповнювалася за рахунок нечисленних надходжень листів з інших обласних архівів і нині налічує близько 70 тисяч листів, що становить 5996 одиниць зберігання.

Колекція складається з кількох неоднакових за обсягом частин. Більшість справ

– листи остарбайтерів до своїх рідних, близьких і знайомих на Полтавщину. Значно менше – відповідей жителів області остарбайтерам у Німеччину та інші окуповані країни. Збереглася незначна кількість листування в межах України. Треба виділити ще одну групу документів, що до 1990 р. знаходилися на таємному зберіганні, – листи так званих поплічників німецько-фашистських загарбників – українців, які служили в німецькій армії, поліції, були перекладачами тощо. До цього опису внесені й листи німецьких військовослужбовців до рідних та близьких або листи у відповідь, причому всі ці документи німецькою мовою. Слід підкреслити, що колекція листів має вузькі хронологічні межі – серпень-вересень 1943 р., і тільки окремі листи датовані січнемлипнем.

Розглянемо спочатку листи остарбайтерів, які не лише становлять більшу частину архівної колекції, – вони донесли до нас правду про життя мільйонів радянських людей, примусово відірваних від рідних домівок і змушених тяжко працювати на чужині. Зазначимо, що всього за період окупації загарбниками з Полтавщини було вивезено 156 629 осіб (за даними Надзвичайної державної комісії у справі встановлення заподіяних збитків). Частина з них – уже перед самим визволенням області радянськими військами восени 1943 р.

Для листування з рідними східних робітників з України, Росії, Білорусі існував спеціальний бланк поштової картки, що складалася з двох частин: одну заповнював остарбайтер, на другій підписував свою адресу. Адресат в Україні відрізав цю частину і писав на ній лист до Німеччини. Усе листування східних робітників підлягало цензурі, на поштовій картці навіть було надруковане застереження: «Пиши виразно і тільки на лініях!» Бланки поштових листівок видавалися безкоштовно по дві на місяць, за потреби їх можна було купити додатково.

Остарбайтерам дозволялося висилати рідним фотокартки, тому до деяких листівок прикріплені знімки, які наочно демонструють фізичний і психологічний стан наших земляків у Третьому рейху, їхній побут і дозвілля. Наприклад, на багатьох фотокартках дівчата в українському національному вбранні, хлопці з музичними інструментами. У листах вони пишуть, що в неділю ходять гуляти, співають українських пісень. На інших фотокартках дівчата гарно вдягнені. Ганна Б.,

146Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

наприклад, із Зальцбурга пише до батька в с. Попівку Великокринківського району, що сукню і туфлі подарували господарі [3]. Деякі остарбайтери навіть їздили на екскурсії, про що свідчать листи з фотокартками, наприклад, Олени К. з Берліна до рідних у с.Солошине Кишеньківського району [4]. Хоча є багато інших знімків, на яких наші земляки виглядають змученими, погано вдягненими, з тугою в очах. До речі, на більшості фото на одязі остарбайтерів видно нашивку «ост», яку заборонялося знімати. Ось як про це розповідає Олександра С. із Франкфурта в листі батькові в с. Попівку Великокринківського району: «... В неділю не пускатимуть на трамвай, то я в суботу прямо з роботи, та вже й поліцаї ловили: один раз зірвала “ост”, я робила пересадку, й піймали, то я зразу пристібнула... й пустили» [3].

За змістом листів наших земляків, вивезених на каторжні роботи до Німеччини, можна простежити й всю історію їхнього перебування там. Збереглися листи з пересильного табору в Києві, куди спочатку потрапляли полтавці. Наприклад, дівчат із с. Лука Лохвицького району, яких у серпні 1943 р. повезли до Німеччини. Вони детально описують, як їхали через Ромодан і Дарницю, у Києві їх водили в лазню за 8 км від станції, потім на комісію, просвічували рентгеном, але з трьох тисяч не пройшло лише троє. Їхня односельчанка Олександра К. у листі до батька повідомляє про те, як їхали далі до Перемишля, потім до Ерфурта, проходили знову комісію, а тоді вже потрапили в Мульгаузен, звідки їздять за 30 км копати канали [5].

Проаналізувавши зміст листів, можна дійти висновку, що найбільше пощастило тим остарбайтерам, які потрапили в німецькі родини середнього достатку й допомагалипогосподарству.Наприклад,ГаннаЦ.ізКастляпишезнайомимус.Яреськи Шишацького району: «Роблю у хазяїна біля корів і у полі... у мене бавор і баворша хороші, не вредні... я тут зробилася така здорова, бо їм 5 раз у день і все хороше, жирне, хліба чорного я і не бачу. Мені хазяйка дала плаття для свята і попередник для роботи, 3 кофти, 3 сорочки, 2 попередника... роблю я із немкою і французом. Ну такі хороші, я із ними живу, як брат із сестрою... На кроваті у мене 3 перини, 1 простиня, 2 подушки, тут перинами і вкриваються». Тобто в одному листі містяться відомості і про побут остарбайтерів, і про їхні стосунки з господарями та товаришами. У листах багато місця відводиться описам обновок, побутової та сільськогосподарської техніки. Тут немає нічого дивного, адже передвоєнне українське село жило досить бідно, були труднощі з придбанням краму та й рівень розвитку техніки, звичайно, був невисокий.

Значно гірше довелося тим, хто працював на заводах, шахтах і жив у таборах. Наприклад, Олександра Ш. пише з Кельна до батька в с. Яреськи Шишацького району: «Роблю на фабриці, все біля тих машин, а як набридло... до цього ще й дуже ноги болять, бо все на ногах стоїш 8 годин кожен день. Мої рідні, всього я тут 4-й місяць, а мені здається, що 4 годи і не діждусь того часу, коли додому або на той світ... вже кінчається літо, но я нічого не їла, одну картошку, шпінат, брукву, капусту – те, що в нас їли свині, можна уявити, яка я стала». Її односельчанка Марія Б. скаржиться знайомій: «Часто хворію, бувають такі дні, що і не роблю. Харчі – у обід капуста, а увечері – суп з нечищеною тертою картошкою» [6]. Те саме пише Ганна П. із Дуйсбурга в листі до

РОЗДІЛ І.

147

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

матері в с. Тищенки Шишацького району: «Живу, як собака на цепу, зв’язана, тільки робиш з 5 часов до 7 вечора; строять нас – ще надворі півночі, не досплю, не доїм, не доп’ю» [7].

У багатьох листах трапляються описи погоди, сільськогосподарських культур, звичаїв, які чимось різняться від українських. Наприклад, Марія Ш. із Штутгарта пише матері на х. Шарлаївку Шишацького району: «Всі проїзні дороги пообсаджувані яблунями і грушами, великі площі садів з різними фруктовими деревами. Ґрунт глинистий, клімат мокрий, сирий і часто ідуть дощі холодні, великі тумани, настала осінь – похмура, вогка» [8]. А Наталя П. із Негайма-Хюстена в листі до рідних у с. Луку Лохвицького району описує: «Тут не так, як дома, те посадиш, то в бур’яні пропаде, а те погниє, а в їх потрошку грядок, ну ніщо не пропаде. На роботу вони ходять у таких костюмах, що у нас в якого вчителя є, більш ні в кого, а в їх у кожного...Гуляти ходимо скрізь, то оце як у неділю були і на кладовищі, то як ловко, за квітками не видно і кладовища, і всі могили зацементірувані, ну скот не ходе так, як у нас. Ну тіки тут нема птиці, і в нас навесні жаби квакають так ловко, а в їх нема» [4].

Уважно вивчивши листи східних робітників, можна знайти відомості не лише про умови їхнього перебування у Третьому рейху, але й про рівень освіти, культури наших земляків, їхні мрії про майбутнє і спогади про минуле. Помітно, що в невеликих селах на Полтавщині рівень освіти був нижчий, ніж у райцентрах чи містечках. У їхніх мешканців кращий почерк, менше орфографічних помилок, вони логічніше викладають думки. У багатьох листах проглядає лірична українська душа, адже їхні автори дуже сумують за рідними, домівкою, і якби мали крила, то полетіли б додому. Наприклад, Надія Б. із Хесіш-Ліхтенага пише батькам у с. Мар’янівку Карлівського району: «Як було весело раніше, папа прийде з роботи, братик ріднесенький теж, я

зшколи, мамочка наготовить нам їсти, а потім знов хто куди, а я чи цілий день коло тебе, мамочко, і все мамо-мама; а ти кажеш: скільки ти раз на день мамкатимеш, а тепер я побачила б перед собою вас всіх, то я б з радості умерла» [9]. Листи до батьків відзначаються не лише проявами синівської любові, але й великої поваги до старших, хвилюванням про їхнє життя в Україні, рясніють ласкавими епітетами. Ось як пише Марія С. із Зівіларбайтерінена до батька в с. Лисівку Гадяцького району: «А як получу

здому откритку, то разів сто її читаю, та вспоминаю всіх, а наплачуся вже то як захочу, поки плачу, поки і засну в сльозах» [10]. Анастасія Я. з Влотно пише матері в с. Попівку Великокринківського району: «Все у мене перед очима мамуся рідненька, а як гляну я на фото братиків, то сльози ллються, не можу, бо не знаю, чи прийдеться з ними зустрітися» [3].

Незважаючи на цензуру, в деяких листах зустрічаються згадки про нальоти союзницької авіації на німецькі міста і села, їх руйнування. Остарбайтери часто застосовувалиалегоричнівислови,наприклад,–якбипрацювалиназаводі,токожного дня бачили б Марію Голодуху, або йде дощ із сильним градом, тобто бомбардування. А ось Анастасії В. із Берліна у листі до подруги в с. Шишаки Шишацького району взагалі вдалося написати відкритим текстом: «Наші, що жили в таборі (він згорів) зараз бродять хто куди, дали їм хліба на 3 дні, і все, що буде далі – невідомо. Можеш

148Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

представити, що за ніч збито тут над Берліном 60 літаків... навіть утром не було видно нічого через дим і полум’я» [11].

Як жилося мешканцям окупованих німецько-фашистськими загарбниками українських земель свідчить листування в межах України та з України. Зазначимо, що і в той тяжкий час життя рядових громадян йшло своїм звичаєм: селяни збирали врожай, молодь розважалася у вільний час і мріяла про майбутнє. Ось рядки з листа Параски Г. з с. Богомолівки Кременчуцького району до подруги в Тіроль: «Жнива кончили, то на обжинки дав голова лантух яблук, 2000 грошей на горілку, пуд м’яса, 6 пудів пшеничного борошна... Будемо у неділю гуляти у колгоспі» [12]. А Єфросинія К. із с. Козлівщини Котелевського району хвилюється: «А тепер у нас погана обстановка...

Кругом села евакуюють, а тому мабуть і нам прийдеться. Оце то? До цього часу жили, є що їсти, а коли все покинути, то де бути і шо їсти?» [13]. П. В-к з м. Шепетівки повідомляє сестрі Марії про економічну ситуацію: «Картошка десяток 10 – 15 р., цибуля восим штук 10 р., крупи стакан 10 р., пшоно 15 р., куриця 150 – 200 р., качка 200 – 400 р., но більше усе міняють за сіль, керасин, мило, нитки, все, що кому треба. Мука буває 1000 р. розмол пшеничної, сало кіло 800 р., масло коров’яче 600 р., яїчка десяток 70 р., сметана стакан 35 – 40 р., молоко літр 30 р., яблука десяток 20 – 40 р....» [14]. Солдат Василь ділиться враженнями зі своєю знайомою про Черкаси: «Це дуже чисте, красиве місто з рівними вулицями. Знаходиться на березі Дніпра. Тут немає бруду, навіть якщо йде дощ, тому що скрізь пісок. Є також театр і кіно». Музикант Сергій Ж. із Житомира в листі до знайомої полтавчанки сповіщає, що оркестр збирається на гастролі до Берліна і що влаштувалися вони непогано, багато концертів. Ганна Р. із Місбаха в листі до рідних у Полтаву так описує окупаційну адміністрацію: «Ці люди були до війни у влади і не одну душу заслали на висилку, і зараз вони при владі... на другий день увійшли німецькі війська, і ці люди перевернули свою шкіру і приймали німецьких офіцерів» [15].

Листи українців, які служили в німецькій армії чи поліції, помітно відрізняються від листів остарбайтерів моральним настроєм. Деякі з них цілком свідомо воювали з Червоною армією. Наприклад, Микола П. пише рідним: «Если, примерно, мне будет суждено остаться живым, то я в первую очередь первым буду спешить на Родину, к Вам, а если нет, то, значит, так должно быть, тогда считайте меня как павшего смертью храбрых в борьбе с бандитами за освобождение Новой России, нового порядка и самоуправления на Украине. Я это пишу потому, что настоящая обстановка, а также и местность, где я нахожусь, насыщена бандами, с которыми и нам прийдется вести беспощадную борьбу до полного их уничтожения» [16]. А інші опинилися на боці ворога зовсім випадково, як Іван К., який потрапив до школи водіїв у Парижі й пише товаришу: «Я вже 2 годи на воєнній дисципліні, вже вуха потріскалися. Додому хочеться, не можу привикнути» [17].

Листування німецьких військовослужбовців із близькими та рідними, як і листування остарбайтерів, відзначається сентиментальністю: у конвертах можна знайти і локон дитини, і засушені квіти [18].

Певна кількість листів остарбайтерів зберігається у фонді Надзвичайної державної комісії СРСР зі встановлення та розслідування злодіянь німецько-

РОЗДІЛ І.

149

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

фашистських загарбників у Полтавській області та у фондах окремих райвиконкомів, де вони підшиті разом із заявами родичів остарбайтерів про завдані збитки.

Отже, сукупність фактів, чуток, почуттів, викладених у цих листах, відбиває реальне становище не лише українських остарбайтерів, але й життя на окупованих територіях. За цими документами можна вивчати як конкретні події, так і образне сприйняття дійсності. І хоча приватне листування періоду тимчасової німецькофашистької окупації 1941–1943 рр., як і, напевно, будь-які документи особового походження, відзначається суб’єктивністю оцінок, проте без вивчення цих джерел ретроспективної інформації неможливо скласти адекватне уявлення про вказаний історичний період.

Джерела та література:

1.«...То була неволя»: Спогади та листи остарбайтерів / НАН України, Інститут історії України; Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років». – К., 2006. – 543 с.

2.МеляковА.В.МасовіджерелазісторіїдепортаціїцивільногонаселенняХарківщини до Німеччини в період 1941–1943 рр.: Дис... канд. іст. наук: 07.00.06 / Харківський національний ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Харків, 2002. – 205 арк.

3.Державний архів Полтавської області (ДАПО). – Ф.р. – 4091. – Оп. 1. – Спр. 101.

4.Там само. – Спр. 628.

5.Там само. – Спр. 956.

6.Там само. – Спр.300.

7.Там само. – Спр.287.

8.Там само. – Спр.295.

9.Там само. – Спр.565.

10.Там само. – Спр.147.

11.Там само. – Спр. 298.

12.Там само. – Спр. 1860.

13.Там само. – Спр. 277.

14.Там само. – Спр. 639.

15.Там само. – Оп. 22. – Спр. 374 а.

16.Там само. – Спр. 464.

17.Там само. – Спр. 463.

18.Там само. – Спр. 465а.

150Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Степан Яким’як (Київ, Україна)

БОЙОВІ ДІЇ ЧОРНОМОРСЬКОГО ФЛОТУ ТА ВІЙСЬКОВИХ ФЛОТИЛІЙ НА УКРАЇНСЬКОМУ МОРСЬКОМУ ТА РІЧКОВОМУ ТЕАТРІ

ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: ІСТОРИЧНІ УРОКИ ДЛЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Сучасні проблеми в галузі розвитку, підготовки й застосування Військовоморських сил Збройних сил України не можна успішно розв’язувати, не вивчивши власного та іноземного досвіду поступу, підготовки і застосування військовоморських сил та не врахувавши уроків цього досвіду. Колишній головнокомандувач Військово-морського флоту СРСР адмірал флоту Радянського Союзу Горшков С.Г., який очолював його майже три десятиліття і забезпечив створення глобальних можливостей флоту, зазначав, що приймаючи будь-яке рішення з питань розвитку, підготовки й застосування флоту, потрібно завжди здійснювати ретроспективний аналіз таких рішень, які приймалися в минулому [4]. Безперечно, ця теза є актуальною і в умовах сьогодення.

Для забезпечення успіху бойових дій велике значення має наявність у командирів та офіцерів штабів знань теорії застосування сил (військ) та відпрацьованість умінь з підготовки й ведення дій з урахуванням бойового досвіду. Аналіз джерел [1; 4 – 9; 11 – 12] засвідчує, що вивченню досвіду застосування флотів на закритих (напівзакритих) морських театрах і річках та розробленню відповідної теорії в передвоєнний і післявоєнний час та в сучасних умовах приділялася і приділяється значна увага.

Однак, на наш погляд, проблемі вивчення уроків досвіду бойових дій флотів та військових флотилій на українському морському та річковому театрі Другої світової війни ще недостатньо приділено уваги, не зроблено висновків щодо того, як воєнногеографічні умови вплинули на зміни завдань флотських угруповань, надто порівняно з тими теоретичними положеннями та поглядами, що існували до війни, і їхнього фактичного стану вже в ході війни.

Тому метою цього дослідження є: на підставі аналізу досвіду застосування Чорноморського флоту та військових флотилій на українському морському та річковому театрі Другої світової війни з урахуванням особливостей воєнногеографічних умов театру визначити уроки щодо можливих завдань та необхідного складу сил (військ) Військово-морських сил Збройних сил України (далі – ВМС ЗС України), потрібного для надійного захисту держави з морського напрямку та в ході дій на річках.

Для забезпечення повноти розгляду досвіду застосування Чорноморського флоту і військових флотилій на українському морському та річковому театрі Другої