План

Вступ

1.Поняття та ознаки цивільно-правової відповідальності.

2.Види та форми цивільно-правової відповідальності.

2.1. Відшкодування збитків.

2.2. Відшкодування моральної шкоди.

3.Умови цивільно-правової відповідальності.

4. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності.

Висновок

Список літератури

Вступ

Цивільне право як система правових норм регулює майнові та особисті немайнові відносини, основані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності та широкій свободі їх учасників у визначенні своїх прав та обов’язків. В умовах переходу до ринкової економіки додержання порядку, дисципліни, умов зобов’язань, прийнятих за договором, набуває особливої ваги. Цінність цивільного права полягає в тому, що воно у своїх нормах містить широкий арсенал засобів впливу на поведінку громадян та організацій через їхні інтереси і за допомогою інтересів. Одним із таких засобів впливу на майнові інтереси осіб є застосування до правопорушника майнових санкцій, зокрема цивільно-правової відповідальності.

Взагалі, виконання цивільних обов’язків забезпечується засобами заохочення та відповідальності, які встановлені договором або актами цивільного законодавства. На відміну від традиційного для раніше чинного цивільного законодавства підходу, коли як засіб забезпечення виконання обов’язків, передусім, згадувалися міри відповідальності, новий Цивільний Кодекс виходить із провідної ролі засобів заохочення.

Засоби заохочення можуть бути встановлені у договорі, наприклад, у вигляді позитивних стимулів (надбавка до суми платежу за дострокове виконання роботи). Однак на практиці як стимул для виконання обов’язків частіше застосовується міри відповідальності або інші засоби «негативного впливу» на зобов’язану особу, що одночасно мають за мету захист інтересів управомоченої особи. Наприклад, у договорі позики може бути передбачене його забезпечення за допомогою штрафу, поруки або застави. У таких випадках, окрім основного зобов’язання з договору позики виникають додаткові зобов’язання, пов’язані з вимогами відносно забезпечення виконання основного зобов’язання. Якщо штраф – це, передусім, міра відповідальності, то застава має на меті насамперед захист інтересів кредитора, а вже потім «принагідно» стимулює боржника до виконання зобов’язання загрозою втрати заставленого майна.

Сторони у цивільному правовідношенні виступають як носії певних цивільних прав і обов'язків. Носій суб'єктивного обов'язку повинен сумлінно його виконувати. Це стосується всіх видів цивільних правовідносин. Порушення такого обов'язку (наприклад, невиконання певної дії, коли обов'язок полягав у вчиненні саме її, або вчинення якихось дій, коли обов'язок полягав в утриманні від них) тягне за собою до порушника певних засобів примусу (санкцій). Так, коли хтось незаконно заволодів майном, що належить іншій особі, до нього можуть бути застосовані відповідні засоби примусу; з допомогою суду майно у нього може бути відібране і передане власнику.

Найпоширенішим видом санкцій є цивільно-правова відповідальність, яка настає у результаті порушення як абсолютних, так і зобов'язальних прав.

В цій роботі ми розглянемо насамперед ці міри відповідальності, причому деякі з них (неустойка, завдаток) отримають розгорнуту характеристику, інші будуть вказані та визначене їх місце серед форм цивільно-правової відповідальності.

Слід зазначити, що новий Цивільний кодекс України значно розширив перелік видів як забезпечення зобов’язання, так і форм цивільно-правової відповідальності. Тому вважаю, що тема цієї курсової роботи є вельми актуальною.

Поняття та ознаки цивільно-правової відповідальності

У цивільному законодавстві відсутня норма-дефініція, яка б закріплювала легальне визначення поняття «цивільно-правова відповідальність». Це пояснюється тим, що «цивільно-правова відповідальність» є абстрактною науковою категорією, на якій базуються різні конструкції та інститути цивільного права. Давня дискусія правників стосовно поняття цивільно-правової відповідальності триває й сьогодні. Наявність у юридичній літературі великої кількості точок зору обумовлюється використанням терміна «відповідальність» у різних цілях, що випливає із сутності цієї правової категорії. Усі висловлені думки можна умовно поділити на декілька груп. С. С. Алексеев вважає, що відповідальністю є неухильне, суворе, винятково ініціативне здійснення своїх обов’язків. Така позитивна відповідальність встановлюється з моменту виникнення між особами цивільно-правових відносин та передбачає належне виконання ними своїх обов’язків. Є підстави вважати, що такий підхід призводить до ігнорування юридичної сутності цивільно-правової відповідальності та тягне ототожнення її з соціальною відповідальністю. У дійсності «позитивна відповідальність» є обов’язком належного виконання зобов’язання у цивільному праві. Відповідальність, - зазначав М. Агарков, - не може мати місця, якщо поведінка людини була бездоганною.

Цивільна відповідальність – це майнова відповідальність громадян чи організацій, що виникає у разі неправомірних дій, невиконання договірних зобов’язань, заподіяння особистої чи майнової шкоди. Вона виникає за наявності неправомірних дій і вини зобов’язаної особи. Як виняток передбачається цивільна відповідальність без вини організації чи громадян, діяльність яких пов’язана з джерелом підвищеної небезпеки [11, с. 292].

Цивільно-правова відповідальність як різновид санкції – це покладення на правопорушника основаних на санкції несприятливих правових наслідків, які виявляються у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов’язку нового додаткового. Відповідальність може наставати у таких формах: відшкодування збитків, сплата неустойки, втрата завдатку, конфіскація майна, компенсація моральної (немайнової) шкоди і т. ін. [13, с. 278]Покладення на особу нових, додаткових обов’язків як міри відповідальності має місце, зокрема, при пред’явленні до правопорушника вимог про відшкодування ним збитків або сплату неустойки (штрафу, пені). Мірою цивільно-правової відповідальності є також втрата завдатку однією стороною або повернення його у подвійному розмірі і другою стороною.І відшкодування збитків, і оплата неустойки, і втрата завдатку є додатковими до основного обов’язками, бо основний обов’язок боржника полягає у передачі майна, виконання роботи, наданні послуг, тощо і він виконується на еквівалентних та сплатних засадах. Сплачуючи ж неустойку, втрачаючи завдаток або відшкодовуючи кредиторові завдані збитки, боржник не отримує від нього жодної компенсації, отже на боржника покладаються всі невигідні майнові наслідки порушення зобов’язання.Від цивільно-правової відповідальності як покладення на правопорушника нового додаткового обов’язку або позбавлення суб’єктивного цивільного права слід відрізняти засоби оперативного впливу (оперативні санкції). Останні не відновлюють початкового майнового стану потерпілої сторони, а спрямовані на запобігання конкретним порушенням у майбутньому, виконують забезпечувальну функцію, мають застережливий характер і можуть застосовуватися в оперативному порядку односторонньо управомоченою стороною без звернення до юрисдикційного органу.Виходячи з того, що цивільно-правова відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, їй притаманні загальні ознаки останньої, а саме: державний примус, суспільний осуд, негативні наслідки для правопорушника.Оскільки цивільне право є правом приватним, державний вплив на цивільні відносини повинен бути зведений до необхідного мінімуму. Однією із таких виключних сфер державного регулювання є відповідальність учасників цивільних правовідносин. Реалізація ними права на захист своїх суб’єктивних прав, як правило, пов’язана з державно-примусовим впливом на правопорушника. Відповідно, застосування мір цивільно-правової відповідальності завжди забезпечене державним примусом^[1], який полягає у реальному впливі на особу-правопорушника, і якій здійснюється уповноваженими на це державними органами, насамперед судом. Державний примус полягає також у можливості (забезпеченні) примусового застосування заходів впливу. Добровільне відшкодування збитків, сплата неустойки або компенсація моральної шкоди, завданої діями правопорушника, також розглядаються як цивільно-правова відповідальність, оскільки вона виникає не із судового рішення, а незалежно від нього за наявності певних умов. До того ж, добровільне усунення наслідків правопорушення не виключає застосування державного примусу.Цивільна відповідальність спрямована не на покарання правопорушника, а на відновлення (компенсацію) суб’єктивного цивільного права потерпілої особи. Осудження особи пов’язується, як правило, з її психічним ставленням до правопорушення. У цивільному праві моральні якості відповідальної особи не мають юридичного значення. Отже, суспільний осуд протиправної поведінки учасника цивільних правовідносин виражається у констатації факту вчинення правопорушення.Результатом застосування цивільно-правової відповідальності завжди є покладання на правопорушника негативних наслідків. Саме їх несприятливість, невигідність стимулюють учасників до належної поведінки. Особливий характер мети, призначення та способів реалізації цивільно-правової відповідальності визначає ряд специфічних ознак, що виділяють її у самостійний різновид відповідальності. Специфічними ознаками цивільної відповідальності є її майновий характер; додатковість обтяження; відповідальність юридично рівних суб’єктів один перед одним; компенсаційний (еквівалентний) характер.Цивільно-правова відповідальність спрямована не безпосередньо на особистість правопорушника, а опосередковано, через його майнову сферу. Майновий характер відповідальності обумовлений насамперед предметом цивільного права, оскільки нормами останнього регулюються відносини, більшість з яких є майновими. Основною метою (функцією) відповідальності у цивільному праві є відновлення порушеного суб’єктивного права. Досягнення цієї мети можливо лише при застосуванні таких мір відповідальності, які носять майновий (товарно-грошовий) характер. У разі порушення цивільного обов’язку до особи застосовуються засоби впливу, які спричиняють негативні наслідки в її майновій сфері. Відповідальність у цивільному праві полягає у відшкодуванні збитків, сплаті неустойки тощо. Навіть у випадках порушення особистих немайнових прав потерпілої особи, компенсація моральної (немайнової) шкоди здійснюється грошима.Покладання на особу цивільно-правової відповідальності означає виникнення у неї обов’язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення. Відповідальність проявляється у приєднанні до порушеного обов’язку додаткового обов’язку (у договірній відповідальності) або у встановленні нового обов’язку (у недоговірній відповідальності). До того ж ці обов’язки не забезпечуються зустрічним наданням блага. Таким чином, правопорушник позбавляється майнового блага, не отримуючи замість нього еквівалента. Саме тому обов’язок виконати зобов’язання в натурі, навіть у разі відшкодування збитків та сплати неустойки (реальне виконання зобов’язання), не розглядається як міра цивільно-правової відповідальності (ст. 622 ЦК). Такий обов’язок встановлений для боржника незалежно від порушення прав кредитора.Характерним для цивільно-правової відповідальності є те, що вона становить собою відповідальність одного учасника цивільних правовідносин перед іншим, тобто правопорушника (боржника) перед потерпілою особою (кредитором). Такий характер відповідальності обумовлений рівноправним (юридично рівним) становищем суб’єктів цивільних правовідносин, а також взаємністю їх прав та обов’язків. Наприклад, в зобов’язальних правовідносинах невиконання обов’язку боржником тягне порушення права кредитора. У ЦК відсутні норми про конфіскаційну міру відповідальності із стягненням з порушника майна у доход держави, зокрема, як наслідок недійсності правочину, укладеного з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, як це передбачалося ЦК УРСР (ст. 49).За загальним правилом, обсяг цивільно-правової відповідальності відповідає розміру завданої шкоди. Принцип еквівалентності розмірів відповідальності та шкоди обумовлюється компенсаційним характером цивільно-правової відповідальності (ст. 623 ЦК). Винятків з цього принципу небагато, зокрема, правило про сплату штрафної неустойки за порушення зобов’язання (ст. 624 ЦК).Таким чином, цивільно-правову відповідальність можна розглядати як застосування до правопорушника у випадку здійснення ним протиправних дій або бездіяльності передбачених договором чи законом заходів державного примусу у вигляді додаткових цивільно-правових обов’язків майнового характеру (санкцій).Особливістю цивільно-правової відповідальності є ініціативний характер її застосування. Підставою її реалізації є виключно волевиявлення учасників правовідносин, зокрема, добровільне здійснення правопорушником свого обов’язку або вимоги потерпілого щодо примусового застосування мір відповідальності.