2.2. Інтерв’ю-портрет в газеті

У портретному інтерв'ю головний інтерес зосереджений на партнері, акцент робиться на неординарність особистості, риси, які вирізняють особу з числа інших. Таке інтерв'ю націлене на створення яскравого емоційно-психологічного портрету, питання носять особистий характер. Звідси обережність і такт. У портретному інтерв'ю журналіст повинен бути повноправним співрозмовником.

Залежно від завдання, поставленого журналістом, розрізняють інтерв'ю-думку (висловлювання з якого-небудь приводу) і інтерв'ю-факт (повідомлення про що-небудь відомому цій особі). Використовують жанр інтерв'ю лише тоді, коли інтерв'юований може сказати більше, ніж журналіст, або коли він своїм виступом підтримує яку-небудь громадську кампанію, якщо це питання знаходиться в центрі уваги безлічі людей і необхідно з'ясувати їх з'ясувати їх погляди.

Ідеальне інтерв'ю на екрані повинне виглядати як невимушена розмова двох співрозмовників, один з яких проінформований більше іншого. Виняток становлять ситуації офіційного характеру. Але просто поговорити ці люди могли б не в студії, без камер і освітлювальної апаратури. У цьому полягає деяка двоїстість телевізійного діалогу. У зв'язку з цим існує типологія інтерв'ю:

1. Протокольне інтерв'ю. Проводиться з метою отримання офіційних роз'яснень з питань внутрішньої і зовнішньої політики держави. Інтерв'юованим виступає, відповідно, офіційна особа високого рангу.

2. Інформаційне інтерв'ю. Мета - отримання певних відомостей. Цей тип інтерв'ю входить до складу інформаційно-публіцистичних програм.

3. Інтерв'ю-портрет - особливий різновид телеінтерв'ю, мета якого - по можливості найбільше розкриття особи співрозмовника. В даному випадку перевагу мають соціально-психологічні емоційні характеристики інтерв'юованого, виявлення його системи цінностей. Такий вид інтерв'ю дуже часто виступає як складова частина екранного нарису.

4. Дискусія ставить завдання виявити різні точки зору або шляху рішення соціально значимих питань.

5. Інтерв'ю-анкета використовується для з'ясування думок з певного питання у різних співрозмовників. Найчастіше це серія інтерв'ю, в яких різним учасникам задається одне і те ж питання. Воно проводиться, як правило, поза студією. Співрозмовниками журналіста в цьому випадку можуть бути люди різного віку, професій. Наприклад, школяр, військовослужбовець, іноземний турист і т. Д.

Інтерв'ю з «зірками» покликане показати справжнє обличчя героя («без маски»). Мета інтерв'ю може змінюватися, втім, змінюється і характер спілкування. «Зоряне» інтерв'ю передбачає створення комфортної обстановки, відтворення ситуації ігри».

Наприклад інтерв’ю з Катериною Семеновою, газета «Бульвар Гордона»

№ 12, 25 березня 2014:

« — «Хорошую семью, — признавалась ты, — я предпочла карьере: реклама мне не нужна и популярной быть я не люблю, вдобавок ни от кого не зависима, как Монголия, — знаете, независимая Монголия есть и от нее ничего не зависит. Вот так же и я — я уже давно на сцене не выступаю, добровольно сдала оружие»... С чем эта твоя капитуляция связана, чем вообще падение популярности в начале 90-х после такого феерич­ного взлета вызвано?

— Ну как? — развод же был: довольно грустный и весьма неприятный, с последствиями — они как раз и отшибли у меня всю охоту за что-то бороться, куда-то ходить, где-то петь, а потом, когда все это произошло, люди сидели и ждали, чем все закончится: выкарабкаюсь я или нет.

— Какие, прости, люди?

— Те, от которых все и зависело: администраторы (тогда же продюсеров не было), директора телевизион­ных программ, и я что-то на самом деле... Вот какой год ты началом моего «отката» считаешь?

— Думаю, 92-й...

— В том году мы с Мишей в Киеве познакомились, а в мае 93-го он приехал ко мне в Москву. Последний раз на «Рождественских встречах» у Аллы Борисовны я выступала... Не знаю, что уж себе придумала, но когда меня на пресс-конференции об этом шоу спросили, ответила: «Знаете, я счастлива, что свою карьеру в таком красивом концерте заканчиваю». Я тогда уверена была, что больше к этому близко никогда не подойду, потому что тяжело было, противно — чего только история с газетами стоила, которые что попало писали.

— А ты такой впечатлительной была?

— Очень! — я и сейчас такая. Ну как можно заголовок давать «Катя Семенова загуляла на стороне» — я что, внутри родного коллектива должна загулять? Шлюхой меня называли — в общем, какой-то сон страшный...»

№18, 8 травня 2014р. «Бульвар Гордона» Анатолий КОНЬКОВ: «В киевском «Динамо» жаловаться на боль нельзя было — жалобы не принимались. Как говорил Трошкин Володя, на поле не может выйти лишь тот, у кого нет ноги»:

— Анатолий Дмитриевич, а вы детство свое — послевоенное донбасское — вспоминаете часто?

— Постоянно — а как без детства? Без него и жизни нет... Родился я в Красном Луче — небольшом городке шахтерском...

— ...в Ворошиловградской области...

— ...теперь Луганской, а потом отец и мы вместе с ним в Краматорск переехали — город машиностроителей: с той поры все уже хорошо помню, потому что лет

шесть-семь мне тогда было. Отец работу на Новокраматорском машиностроительном заводе получил — это...

— ...гигант был!..

— ...да, и сначала старшим мастером он трудился, потом замначальника чугунолитейного цеха, а затем и начальником цеха стал, и когда я однажды к нему на работу попал, увидел, что люди там в респираторах ходят, вернее, в марлевых масках, потому что респираторов тогда еще не было. Этими масками рабочие рот, нос себе закрывали... Работа была тяжелая, нас в семье трое росло, а жили в двухкомнатной квартире, которую отцу завод предоставил.

— Достаток был или бедность?

— Сказать, что бедность, нельзя, но жили, как все.

— Почему же футболом стали вы заниматься?

— Да просто во дворе, когда с такими же пацанами, как я, познакомился, увидел, что футболом все они увлекаются. Площадок, о которых мы сейчас, во весь рост встав, кричим, что их нужно в достаточном количестве строить, не было, хотя строить, конечно, надо: время сегодня другое, и, разумеется, хорошие мячи нужны — тогда и их мы не имели...

— Что же было — пустыри только, да?

— Какие-то неблагоустроенные места во дворе — мы на них сами площадки себе создавали, а потом какие-то деньги у родителей клянчили, сами мячи покупали и самозабвенно играли.

— Кем вы в футболе хотели стать?

— Вообще-то, стать хотел ого-го, и поначалу эта мысль: кем стать? — даже в голову не приходила. Хотелось просто играть, но в нападение все время тянуло — голы забивать.

Герой газети – це людина, яка відбулася, яка «засвітилася», яка відома. Видання не цікавить життя простої людини. Для газети принципова міра популярності героя матеріалу, тому все розглядається крізь призму відомої особистості, будь-то політик, письменник, актор, бізнесмен або лікар.

Це було помічено у свій час українським письменником Павлом Загребельним:

"Бульвар" вторгается в сферы нетрадиционные, рискованные, запрещенные. Может, не всегда он находит оптимальные решения для своих вторжений, не все его объекты оказываются достойными, не все герои — героическими, не все звезды — светящимися. Что ж, это, будем так говорить, издержки производства, но то, что делается и уже сделано, не может не вызывать уважения. Интервью Дмитрия Гордона, которые он берет у людей неординарных, прославленных, иногда уникальных, блестящие эссе Виталия Коротича, предваряющие каждый новый номер издания, и дружная работа талантливого коллектива еженедельника — какой это щедрый дар для душ, истерзанных то строительством "развитого" сусловского социализма, то "розбудовою української незалежної держави", то бесконечными выборами, перевыборами, референдумами, плебисцитами, суетой и дребеденью!"

Сьогодні тираж "Бульвару Гордона" перевищує півмільйона примірників, це найбільш тиражна, масова і популярна газета України. По-справжньому народна газета. "Бульвар" абсолютно ніким не заангажований, демократичний і толерантний, в ньому можна знайти різні точки зору на одине і теж питання.