Білет № 8

1. Сутність поняття «українська національна культура».

Нац. культура - це, власне, базові цінності, смисли, етика та способи нашої поведінки. Від культури залежать наші ідеали та амбіції, якість і стиль життя та мислення, якість наших стосунків. Культура існує там, де є людина. Саме людина є продуцентом, споживачем і носієм культури. А відтак і творцем людського в собі. Та й сама історія розвитку людства є не чим іншим, як історією становлення людського в людині. Дослідники слушно називають культуру другою природою. Тому культура і є стратегічним інструментом творення нашого майбутнього.

Кожна з існуючих у світі культур країн, народів, націй неповторна й унікальна, є невід'ємною складовою скарбниці світової культури. На повнокровний розвиток етнічної культури впливає широке коло чинників, таких як: історичний шлях народу, відособлення або взаємовплив з іншими народами; соціальні, економічні, екологічні умови; культурна політика держави і т.п. При цьому національна культура повинна розглядатися як цілісна система, що включає і фольклорно-етнографічні шари, і внесок в неї різних верств населення протягом тривалого історичного шляху, і вплив культури Інших народів, і досягнення вихідців з країни, які проживають за її межами. Потрібно особливо зазначити, що кожний народ в культурній сфері створює своєрідний, властивий тільки йому образ.

Народ (грецькою - «етнос») - поняття багатопланове. Частіше за все в цей термін вкладається таке значення: етнос - це історична спільність людей, яка склалася на певній території та володіє стабільними особливостями мови, культури І психічного складу, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших. Останнє звичайно зафіксоване в етнонімі (самоназві) народу. Сформований етнос виступає як соціальний організм, який самовідтворюється шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передачі новим поколінням мови, традицій і т.д. Для більш стійкого існування етнос прагне до створення своєї соціально-тернторіальної організації (держави), а етнічні групи, особливо в сучасних умовах, - своїх автономних об'єднань, закріпленні в законодавстві своїх прав.

Для внутрішньої єдності етносу найважливіше значення має культура, яка дає людям усвідомлення своєї спільності. Культура. І як необхідний компонент, і як одна з властивих етносу особливостей, забезпечує його повноцінне функціонування. Але відбувається і зворотний процес - конвергенція (зближення) етнічних культур внаслідок історичного розвитку і взаємодії" народів. Тому сьогодні культуру кожного етносу характеризує сукупність, з одного боку, національно-специфічннх. а з іншого - загальнолюдських компонентів.

Етнічна культура, завдяки ефекту ціннісного єднання, виступає основою формування національної ідентичності. Приймаючи культурні цінності етносу, людина осмислює себе його частиною, ототожнює себе з ним, та стає здатною боротися за його збереження, вбачаючи у цьому запоруку поваги до себе.

2. Українська культура в епоху революції та громадянської війни (1917-1920).

У новітній історії України період з березня 1917 р. по березень 1921р. посідає особливе місце. Це драматичний, вкрай суперечливий і водночас насичений важливими політичними і соціально-економічними подіями період української національно-демократичної революції, громадянської війни та іноземної збройної інтервенції.

У 1917-1921 рр. культурне життя в Україні розвивалося досить суперечливо. Для цього періоуду характерні і значні національно-культурні надбання, і вагомі втрати, одночасний розвиток і розрив культурно-історичних традицій. Напочатку ХХ ст. укр. культура зазнала значних втрвт: пішли з життя корифеї укр. літератури: І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, І. Нечуй-Левицький. Проте укр. література вийшла з кризи, сповнена нових сил. Ініціатива від старшого покоління перейшла до творчої молоді, яка була налаштована творити нове мистецтво. Значний внесок в українську літературу зробили Василь Блакитний, Василь Чумак, Григорій Чупринка, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Михайло Семенко, а також М. Зеров та Олександр Олесь.

З метою піднесення і активного розвитку музичної культури в червні 1918р. було організовано ІІ Український національний хор.

Умови революції сприяли бурхливому розвитку театрального мистецтва. Виникали нові театральні колективи, активно оновлювався їхній репертуар.

Після повалення царату в Україні почався новий етап національно-визвольного руху, створювалися умови для прискореного розвитку національної культури. Вже в березні 1917 у Києві були відкриті дві українські гімназії. За активною участюГенерального секретаріату освіти Центральної Ради здійснювалося переведення шкіл на українську мову викладання, в різних регіонах України було створено понад 80 українських гімназій. Почала працювати Українська педагогічна академія, історико-філологічний факультет у Полтаві, відкритий український університет у Кам'янці-Подільському. У період гетьманства заснована Українська Академія наук, яку очолив видатний український вчений В. Вернадський; восени1918 року стала функціонувати Українська державна академія мистецтв, яка дала значний поштовх до розвитку образотворчого мистецтва. У її складі були академіки: М. Бойчук, М. Бурачек, М. Жук, В. Кричевський, О. Мурашенко та Г. Нарбут. Першим ректором Української академії мистецтв став Георгій Нарбут, що також зробив значний внесок у розвиток укр. мистецтва та навіть набув за своєї діяльності світової Великих успіхів в перші післяреволюційні роки досягли українська преса і книгодрукування. Лише в 1917 почали діяти 78 видавництв, вони організувалися і при приватних, кооперативних органах, при «Просвітах». Якщо в 1917 р. було випущено 747 назв українських книг, то в 1918 р. - 1084.

Видатний український вчений-винахідник Ю. Кондратюк у 1919 році пише роботу «Завоювання міжпланетних просторів» (вийшла друком у 1929), яка вплинула на подальший розвиток космонавтики, зокрема розрахунки Ю. Кондратюка були використані американськими вченими для підготовки польоту космічного корабля «Appolo» на Місяць.

У період Української революції продовжувало розвиватися кіномистецтво. Уперше демонструвалися фільми українською мовою. Роль кіноматографа в пропаганді ідей радянської влади, звичайно, важко переоцінити. Агітаційні фільми демонструвалися на площах, вокзалах, спец. агітпунктах, збираючи велику кількість глядачів.

Отже, ми можемо зробити висновок, що кожен політичний режим прагнув використати народжене революцією культурне піднесення в інтересах зміцнення своєї влади. Але загалом культура в умовах національно-визвольної війни досягла вагомих результатів.