- •1.Поняття, сутність і функції культури.
- •2.Культура як ціннісно-змістовна система. Структура культури.
- •3.Етнос, нація, національність. Специфіка та особливості співвідношення понять.
- •4.Поняття національного характеру та його елементи. Український національний характер. Національна психологія та національний характер.
- •5.Географічні чинники і регіональні особливості українського національного характеру.
- •6.Духовна та матеріальна форми культури в історії культури України. Культурні архетипи, що утворюють етичне ядро українського буття.
- •7.Культурно-історична своєрідність регіонів України.
- •8.Сутність поняття «українська національна культура». Національна культура як процес формування національної ідентичності.
- •9.Проблема походження української культури: основні гіпотези щодо походження вітчизняної культури, їх недоліки та переваги.
- •10.Етногенез українського народу. Теорії етногенезу.
- •11. Українські культурні традиції.Основні заняття і матеріальна культура українців
- •12. Українські культурні традиції. Українські духовні традиції
- •13. Українські культурні традиції. Календарні свята та обряди українців
- •14. Українські культурні традиції. Українська сімейна обрядовість
- •15. Витоки української культури, її архетипні основи. Індоєвропейський фон: слов'яни в групі народів індоєвропейської мовної сім'ї, індоєвропейські традиції в духовній культурі.
- •16. Слов'янські культурні джерела. Слов'яни на території України. Міфологічний простір слов'янського язичництва. Мікрокосм і макрокосм, світське і священне. Релігія, міфологія і культи.
- •17. Вплив християнства на культуру Київської Русі. Розвиток писемності, освіти, науки, права, літератури, мистецтва та архітектури у х-хііі ст..
- •21.Українська культура другої половини XVII-xviiIст
- •22.Самобутні культурні явища козацької доби хуі-хуш ст. Український Ренесанс в освіті, філософії, науці та літературі.
- •24.Українська культура доби національно-духовного відродження (кінець хуш-початок XX ст.).
- •25.Епоха просвітництва як культурно-політичний контекст української історії. Освіта й гуманітарна культура. Діяльність Феофана Прокоповича. Українська діаспора в Росії.
- •26. «Кирило-Мефодіївське товариство».
- •27.Філософія національної ідеї. Микола Костомаров.
- •28.Микола Гоголь та його роль в українській культурі.
- •29.Тарас Шевченко: життєвий шлях, особистість. Мистецька обдарованість. Поезія Кобзаря.
- •30.Ідеологія громадовства і м.Драгоманов.
- •31. Філософсько-літературна спадщина Івана Франко та Лесі Українки.
- •32. Етнічні і національні фактори культури. Культура і мова. Сутність, зміст і структура каціональної культури.
- •33. Основні етапи розвитку та специфіка української культури хх ст.
- •34. Українська культура в епоху революції та громадянської війни (1917-1920)
- •35. Культура України у складі срср.
- •36. Культура повоєнної України. «Соціалістичний реалізм» у вітчизняному мистецтві. Політична культура епохи «хрущовської відлиги»
- •37. Перебудова та її наслідки для України. Гуманітарна культура кінця хх- поч..Ххi ст.
- •38. Зміст, проблеми і перспективи сучасного розвитку культури Укріїни в період розбудови незалежної держави.
- •39. Творчість Сковороди та ідеал «мандрованого філософа». Емоційна модальність української ментальності й теорія «кордо центризму» української культури.
33. Основні етапи розвитку та специфіка української культури хх ст.
Українська культура ХХ століття — початку ХХІ століття характеризується такими етапами:
1.Національне відродження (1917—1933)
Під час I етапу національного відродження було проголошено національну суверенну державу при повному дотриманні демократичних засад рівності українського народу і тих народів, що населяли Україну. З 1923 р. починається хвиля так званої «українізації». Закінчився цей період трагічно: у 1926 р. сталінський уряд почав в Україні наступ на українську культуру, переслідування, а далі й знищення творчої інтелігенції. Цей етап увійшов в історію національної культури як «розстріляне відродження».
2.Тоталітарне панування соцреалізму (1933—1956)
Для II етапу характерний монопольний диктат соціалістичної бюрократії, що призвело до морального занепаду духовної культури у всіх її формах. Основний наслідок цієї доби — фізичне і духовне знищення представників національної інтелігенції (1934—38).
3.Стихійне піднесення духу національного опору (1956—1987)
В III період відродження — політичної «відлиги» (1956—61) — відбулася відносна лібералізація політики КПРС щодо національних культур. Сталося деяке поліпшення мовної ситуації, зокрема був перевиданий «Словник української мови» Б. Грінченка, зроблені перші кроки в українізації вищої та середньо спеціальної освіти.
Головним наслідком цієї доби було формування нового покоління митців, так званих «шестидесятників», які прагнули відновити втрачену національну традицію, боролися проти тоталітарної системи. «Відлига» закінчилася трагічно: більшість з «шестидесятників» були репресовані, а Василь Стус, В. Марченко, Олекса Тихий, Юрій Литвин загинули в ув'язненні.
4.Національно-духовне оновлення (з 1987)
У другій половині 80-х рр. відбувається значне оновлення національної культури, зорієнтоване на загальнолюдські вартості світової культури. Розпочинається IV етап відродження як заперечення штучних догм соцреалізму і вартостей комерційної поп-культури.
Однією з принципових особливостей української культури ХХ століття є визначальна роль політичного чинника. При цьому переважав не еволюційний характер динаміки, а різкі зміни, які чітко розмежовують основні етапи розвитку української культури. Поворотне значення мали Перша світова війна, Лютнева і Жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917—1920 рр., створення СРСР, Друга світова війна, криза соціалізму і розпад радянської системи, отримання Україною незалежності. У радянський період, який зайняв більшу частину сторіччя, українська культура пройшла складний шлях, який поєднує досягнення і втрати, духовні злети і трагедії: національне піднесення 20-х років, трагедію у роки сталінської диктатури, хрущовську «відлигу», брежнєвський «застій», горбачовську перебудову. Внаслідок одержавлення всіх сторін життя суспільства, його бюрократизації, централізації влади провідну роль відігравала особа першого керівника комуністичної партії і, відповідно, всієї держави.